Справа № 408/2776/18-ц

Провадження № 22-ц/810/360/19

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2019 року, травня місяця, 17-го дня Луганський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді Яреська А.В., суддів Дронської І.О., Карташова О.Ю., розглянувши в порядку спрощеного провадження (без повідомлення учасників справи відповідно до ч. 2 ст.369 ЦПК України) цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Біловодського районного суду Луганської області від 14 лютого 2019 року у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини з ОСОБА_3 , -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулась до Біловодського районного суду Луганської області з заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_3 аліментів на її користь на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у твердій грошовій сумі у розмірі 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку з червня 2014 року до досягнення дитиною повноліття. Ухвалою Біловодського районного суду Луганської області від 14 лютого 2019 року відмовлено ОСОБА_1 у видачі судового наказу про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини з ОСОБА_3

Не погодившись з вказаною ухвалою суду представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернулася до суду з апеляційною скаргою, у якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу Біловодського районного суду Луганської області від 14 лютого 2019 року та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Розгляд апеляційної скарги був здійснений без повідомлення учасників справи відповідно до ч.2 ст. 369 ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, апеляційний суд у складі колегії суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, відмовляючи ОСОБА_1 у видачі судового наказу про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини з ОСОБА_3 суд виходив з того, що заявник просить суд видати судовий наказ про стягнення аліментів починаючи з червня 2014 року, тобто за минулий час, хоча з даним судовим наказом звертається до суду 25 липня 2018 року - за таких обставин суд дійшов до висновку про необхідність відмовити у видачі судового наказу, адже на думку суду першої інстанції заявлені вимоги між собою взаємопов`язані і окремий їх розгляд неможливий.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції - адже до них він дійшов поспішно, із певним порушенням норм процесуального права.

Відповідно до правил ч. 3 ст. 184 СК України той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. У відповідності до приписів ст. ст. 160, 161 ЦПК України, судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу. Пунктом 5 ч. 1 ст. 161 ЦПК України передбачено, що судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення аліментів на дитину у твердій грошовій сумі в розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, якщо ця вимога не пов`язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб. За змістом п. 3 ч. 1 ст. 165 ЦПК України, суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам ст. 161 цього Кодексу.

Зі змісту заяви про видачу судового наказу вбачається, що представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить стягнути з ОСОБА_3 аліменти на її користь на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 саме у тому розмірі - твердій грошовій сумі у розмірі 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку з червня 2014 року до досягнення дитиною повноліття, що є прямо передбачений п. 5 ч. 1 ст. 161 ЦПК України як вимога, за якою може бути виданий наказ. Зазначення у заяві прохання щодо періоду стягнення аліментів не з моменту надходження цієї заяви до суду жодним чином не свідчить про неможливість видати наказ про стягнення аліментів з моменту звернення до суду із застосуванням, за необхідності та на розсуд суду прямо передбачених ч.3 ст. 165 ЦПК наслідків, тобто винесення ухвали про відмову у видачі наказу лише у частині цих вимог. Висновок суду першої інстанції про таку взаємопов`язаність вимог щодо стягнення аліментів та визначення початку періоду їх стягнення, що нібито унеможливлює окремий розгляд питання щодо стягнення аліментів за період з червня 2014 року до моменту звернення до суду із заявою про видачу судового наказу є надуманим та помилковим. Отже, за таких обставин оскаржувана ухвала підлягає скасуванню, з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

З огляду на викладене вище та керуючись ст. ст. 367, 374, 379, 381, 382, 384, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити.

Ухвалу Біловодського районного суду Луганської області від 14 лютого 2019 року скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови складено 17 травня 2019 року.

Головуючий

Судді