22-ц/804/1411/19

264/1739/18

Головуючий у 1-й інстанції Литвиненко Н.В.

Суддя-доповідач: Попова С.А.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 травня 2019 року місто Маріуполь Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Попової С.А.,

суддів Мироненко І.П., Принцевської В.П.,

за участю секретаря Герасимової Г.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 29 березня 2019 року, ухвалену у складі судді Литвиненко Н.В., повний текст ухвали складено 03 квітня 2019 року, по справі за скаргою ОСОБА_1

про визнання незаконними дій державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби міста Маріуполя Головного територіального управління юстиції у Донецькій області та зобов`язання вчинити певні дії,

заінтересована особа - ОСОБА_3 ,

В С Т А Н О В И В:

В листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на неправомірність дій державного виконавця під час розрахунку аліментів, оскільки йому було відмовлено у зарахуванні грошових витрат в натуральній формі на дітей в рахунок сплати аліментів за рішенням суду. Вважав, що понесені ним грошові витрати за товарними чеками в сумі 13855,16грн. при купівлі дітям продуктів харчування, одягу, ліків, іграшок та інших товарів і послуг для дітей, повинні бути зараховані державним виконавцем в рахунок виконання аліментних зобов`язань за рішенням суду про стягнення аліментів. Зазначив про відсутність будь-якої домовленості із ОСОБА_3 про понесення ним додаткових витрат на дітей. Просив: визнати незаконними дії державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби міста Маріуполь Головного територіального управління юстиції у Донецькій області щодо відмови врахування його витрат на дітей, як прямого виконання аліментних зобов`язань в натуральній формі при виконанні судового наказу про стягнення аліментів, а також у незаконному визначенні державним виконавцем прямих витрат ОСОБА_1 на дітей як додаткових витрат батька на дітей; зобов`язати державного виконавця відновити його порушене право та зарахувати 13855,16грн. в якості понесених прямих аліментних витрат на дітей за період з 03.04.2018 року по 09.10.2018 року.

Ухвалою Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 29 березня 2019 року скаргу ОСОБА_1 про визнання незаконними дій державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби міста Маріуполя Головного територіального управління юстиції у Донецькій області та зобов`язання вчинити певні дії залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального і процесуального права, просить ухвалу скасувати та ухвалити нове рішення, яким вимоги скарги на дії державного виконавця задовольнити.

На апеляційну скаргу внесено відзив (заперечення) стягувача ОСОБА_3 і її представника - ОСОБА_4 (а.с. 208-211).

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 і його представника - ОСОБА_5 які підтримали доводи скарги, розглянувши справу відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України у відсутність повідомлених про дату і час розгляду справи заінтересованих осіб - ОСОБА_3 і її представника - ОСОБА_6, представника Центрального відділу державної виконавчої служби міста Маріуполь Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи скарги, відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як встановлено судом і це підтверджується матеріалами справи, судовим наказом Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 20.04.2018р. з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , стягнуто аліменти у розмірі 1/3 частини з усіх видів доходів щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення найстаршою дитиною повноліття, починаючи утримання з 03.04.2018р. (а.с. 36).

Згідно довідки-розрахунку виконавчої служби від 01.11.2018р., борг по аліментам станом на 01.10.2018р. склав 33670грн. За довідкою про неотримання аліментів № В8/56351562 від 16.10.2018р., ОСОБА_1 в період з 03.04.2018р. по 16.10.2018р. аліменти не сплачував (а.с. 74, 84, 152).

За довідкою про доходи № 87 від 28.03.2019р. ВНЗ «Маріупольський коледж мистецтв», загальна сума доходу ОСОБА_1 за період з 01.04.2018р. по 31.03.2019р. становить 97367,17грн. Аліменти за червень 2018р.-вересень 2018р. не сплачувались (а.с. 152).

Залишаючи скаргу без задоволення, суд першої інстанції, виходив з того, що заявник скарги є платником аліментів на етапі примусового виконання рішення суду, яким визначена грошова форма утримання двох дітей у частці від доходу платника аліментів (1/3 частина), що передбачає передачу коштів стягувачеві із реальною можливістю розпорядитися ними в інтересах дитини на власний розсуд, а не самовільне витрачання таких коштів боржником, на чому помилково наполягає заявник. Платник аліментів під час вчинення виконавчих дій не наділений правом без дозволу одержувача аліментів змінювати спосіб їх виплати аліментів на натуральну форму та самостійно витрачати на дітей кошти, стягнуті з нього рішенням суду, а державний виконавець зобов`язаний організувати примусове виконання рішення суду та стягнення аліментів у точній відповідності із визначеним у рішенні способом. Відмовляючи в зарахуванні понесених за товарними чеками витрат в натурі в розмірі 13855,16грн. в рахунок виконання аліментних зобов`язань, державний виконавець діяв правомірно.

З такими висновками суду не можна не погодитись з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до ч.ч. 4, 8 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний обчислювати розмір заборгованості із сплати аліментів щомісяця. Виконавець зобов`язаний повідомити про розрахунок заборгованості стягувачу і боржнику у разі: 1) надходження виконавчого документа на виконання від стягувача; 2) подання заяви стягувачем або боржником; 3) надіслання постанови на підприємство, в установу, організацію, до фізичної особи - підприємця, фізичної особи, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію чи інші доходи; 4) надіслання виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби; 5) закінчення виконавчого провадження. Спори щодо розміру заборгованості із сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.

Згідно зі ст. 195 СК України заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилося їх стягнення, незалежно від того, одержано такий заробіток (дохід) в Україні чи за кордоном.

Розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом.

Як роз`яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ у п. 26 постанови № 6 від 07.02.2014 року «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах», судам необхідно враховувати, що розмір заборгованості за виконавчим документом про стягнення аліментів державний виконавець повинен визначати, керуючись вимогами статті 74 Закону про виконавче провадження, відповідними нормами сімейного законодавства, а також постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 року № 146 (з наступними змінами) «Про перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб». При цьому він не може вирішувати питання про повне або часткове звільнення від сплати заборгованості.

Згідно із п. п. 3, 4 розділу XVI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 року № 512/5 (зі змінами), у разі якщо боржник не працює і сплачує аліменти самостійно стягувачу, квитанції (або їх копії) про перерахування аліментів надаються виконавцю не пізніше наступного робочого дня після сплати та долучаються до матеріалів виконавчого провадження. Виконавець зобов`язаний обчислювати розмір заборгованості зі сплати аліментів щомісяця (додаток 15) та у випадках, передбачених частиною четвертою статті 71 Закону, повідомляти про розрахунок заборгованості стягувача і боржника. Розрахунок заборгованості обчислюється в автоматизованій системі виконавчого провадження на підставі відомостей, отриманих із: звіту про здійснені відрахування та виплати; квитанцій (або їх копій) про перерахування аліментів, наданих стягувачем чи боржником; заяв та (або) розписок стягувача; інформації про середню заробітну плату працівника для цієї місцевості; інших документів, що відображають отримання боржником доходу або сплату ним аліментів. Сума заборгованості зі сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому статтею 195 Сімейного кодексу України.

Як з`ясовано судовим розглядом і не заперечується сторонами, впродовж спірного періоду з квітня 2018р. по 09.10.2018р. платником аліментів ОСОБА_1 не перераховувались грошові кошти стягувачеві ОСОБА_3 , що підтверджено відомостями з місця роботи платника аліментів і інформацією відділу державної виконавчої служби (а.с. 71, 74, 84, 152).

В поданій скарзі на дії державного виконавця і апеляційній скарзі платник аліментів ОСОБА_1 наголошує на тому, що сплачені ним кошти загалом 13855,16грн. за товарними чеками, що витрачені на харчування, лікування, придбання одягу дітям, в розвиток і реабілітацію дітей, являються прямими, а не додатковими, як помилково визначив державний виконавець і суд, витратами батька на дітей, прямим виконанням його, як батька, обов`язку з утримання дітей, що повинні були враховані, але не були, державним виконавцем в рахунок погашення аліментної заборгованості.

Стягувач аліментів ОСОБА_3 , як вбачається з матеріалів справи і засвідчено змістом апеляційної скарги (а.с. 170) не визнає сплачених платником аліментів за чеками коштів загалом на суму 13855,16грн. у якості присуджених аліментних виплат за судовим рішенням.

В апеляційній скарзі заявник посилається на неправильне застосування судом положень ст. 181 СК України і вважає за необхідне регулювання даного питання положеннями ч. 1 ст. 180 і ч. 1 ст. 185 СК України (п. 13 - а.с. 169), з чим колегія суддів погодитись не може, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 180 СК України, на яку посилається заявник, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Вказана норма регулює загальний обов`язок батьків утримувати неповнолітню дитину.

А за положеннями ч. 1 ст. 185 СК України, які заявник вважав відносними до даної справи, той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).

Проте, наведені доводи апеляційної скарги з приводу неправильного застосування норм матеріального права не є юридично спроможними, виходячи з наступного.

Законодавцем у ст. 181 СК України, положення якої враховані судом першої інстанції, визначено декілька способів виконання батьками обов`язку утримувати дитину: добровільне утримання дітей (ст. 180 СК України); за домовленістю між платником аліментів і їх отримувачем (ч.ч. 1, 2 ст. 181 СК); за рішенням суду (ч. 3 ст. 181 СК).

Відповідно до ч. 3 ст. 181 СК України, якою вірно керувався суд першої інстанції, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Встановлено, що сплата аліментів в розмірі 1/3 частина від всіх видів доходу ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 на утримання двох неповнолітніх дітей - ОСОБА_9 і ОСОБА_10 присуджена з 03.04.2018р. за судовим наказом, виданим по справі № 2-н/264/9720/2018 від 20.04.2018р., що набув чинності (а.с. 36).

В даному випадку відносини між платником аліментів ОСОБА_1 і їх отримувачем ОСОБА_3 перебувають в площині реалізації судового рішення від 20.04.2018р. (а.с. 106) шляхом примусового стягнення присуджених аліментів у частці від доходу платника в порядку ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження».

Згідно із абз. 2 ч. 3 ст. 181 СК України спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Відомостей про наявність між сторонами домовленості про зміну способу стягнення аліментів в порядку реалізації абз. 2 ч. 3 ст. 181 СК України, зміни форми утримання у вигляді присуджених судовим рішенням аліментів у грошовій формі на іншу (наприклад, натуральну) в ході судового розгляду справи судом першої інстанції не здобуто і таких доказів не надано і до суду апеляційної інстанції. Відсутні відомості про звернення одержувача аліментів із заявами про зміну способу і порядку виконання судового рішення.

Доказів з підтвердження доводів заявника з приводу існування між ним і стягувачем ОСОБА_3 позасудової домовленості про виконання аліментного обов`язку шляхом придбання батьком дітей товарів та здійснення інших витрат на лікування, одяг, дозвілля дітей ані в суді першої інстанції, ані апеляційному суду не надано.

Відтак, не можна вважати сплачені платником аліментів в загальному розмірі 13855,16грн. за товарними чеками самостійно, добровільно, за його волею і на його розсуд у придбання продуктів харчування, оплату дозвілля тощо, без підтвердження погодження цих витрат із отримувачем аліментів - матір`ю дітей ОСОБА_3 , з якою проживають діти, тими грошовими коштами, що сплачені платником аліментів у частці від його доходу (1/3 частина) безпосередньо їх отримувачу в порядку виконання чинного судового наказу № 2-н/264/97/2018, виданого 03.05.2018р. Іллічівським районним судом міста Маріуполя Донецької області, у відповідності із ч. 3 ст. 181 СК України.

Крім того, сплачені позивачем кошти в загальному розмірі 13855,16грн., не є результатом письмової позасудової домовленості між платником аліментів і їх отримувачем або судового рішення щодо стягнення додаткових витрат на дітей, що викликані особливими обставинами, на підставі ч. 1, ч. 2 ст. 185 СК України.

Саме як прямі витрати в добровільній формі на утримання дітей, їх лікування, харчування, одягу забезпечення розвитку і реабілітації названі сплачені платником ОСОБА_1 кошти в період з 03.04.2018р. по 09.10.2018р. в загальній сумі 13855,16грн. за товарними чеками в його заяві, спрямованій державному виконавцю, що він просив зарахувати в рахунок майбутньої заборгованості по аліментам (а.с. 10зв.). Здійснені ОСОБА_1 витрати, як добровільні, відрізняються від природи примусово стягнутих за судовим рішенням грошових сум, перерахованих безпосередньо отримувачу аліментів. Платежі, які здійснював за товарними чеками з 03.04.2018р. ОСОБА_1 , не є платежами, передбаченими ч. 3 ст. 181 СК України, як правильно визначився суд першої інстанції.

За таких обставин, кваліфікація державного виконавця витрат Горнакова А.Ю. за товарними чеками на утримання дітей, як додаткових витрат, не є порушенням вимог закону і таке визначення не усуває факту відсутності правових підстав для зарахування цих коштів в рахунок заборгованості по сплаті аліментів в грошовій формі.

Відтак, доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального права не знайшли свого підтвердження.

У відповідь на звернення платника аліментів державний виконавець обґрунтував неможливість врахування добровільних витрат ОСОБА_1 на утримання дітей ОСОБА_9 і ОСОБА_10 тим, що стягувач не визнає цих витрат в рахунок сплати аліментів, а визначає їх за додаткові витрати на дітей, один з яких є дитиною з інвалідністю, понесені за розсудом платника аліментів, а не в грошовому виразі у виконання судового рішення (а.с. 21).

З огляду на положення ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження», за якими держвний виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом (в даному випадку - 1/3 частина від всіх видів доходів платника), але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України, роз`яснення у п. 26 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 6 від 07.02.2014 року, законом не передбачена можливість самостійних дій державного виконавця з зарахування іншої форми утримання дітей, як в даному випадку - натуральної, в рахунок визначеної виконавчим документом грошової суми в частці від доходу платника аліментів, з приводу чого відсутнє погодження отримувача аліментів.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів віднаходить, що заява платника аліментів про зменшення розміру заборгованості на суму сплачених ОСОБА_1 коштів за товарними чеками на суму 13855,16грн. і зарахування цих коштів державним виконавцем в оплату присуджених судом аліментів на виконання судового рішення, не ґрунтується на вимогах закону, як правильно визначився суд першої інстанції, і вважав відсутніми підстави для визнання дій державного виконавця неправомірними.

Судове рішення відповідає вимогам матеріального права, ґрунтується на положеннях процесуального закону і досліджених судом першої інстанції матеріалах виконавчого провадження № 56351562 (а.с. 51, 61-106).

Ті процесуальні порушення, на які посилається заявник (розгляд справи з порушенням десятиденного терміну, довготривале невитребування матеріалів виконавчого провадження і неодноразове, у зв`язку з цим, відкладення розгляду справи) не є обов`язковими підставами для скасування прийнятого рішення, оскільки вони не призвели до неправильного розв`язання скарги заявника в порядку розділу VII ЦПК України.

Порушень норм процесуального закону в діях суду, що допустив до участі в розгляді справи у якості представника стягувача ОСОБА_3 адвоката Довженко В.І. колегією суддів не встановлено, оскільки повноваження представника підтверджуються ордером (а.с. 37), що відповідає вимогам ч. 4 ст. 62 ЦПК України.

В апеляційній скарзі заявник посилається як на підставу для скасування судового рішення на обґрунтовану ним заяву про відвід головуючого судді Литвиненко Н.В. з підстав сумніву в її неупередженості і об`єктивності внаслідок наявності в матеріалах справи не підписаної, не датованої ухвали суду від грудня 2018 року (а.с. 240-245).

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою судді Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області Матвєєвої Ю.О. від 26.03.2019р. в задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді Литвиненко Н.В. відмовлено за відсутності доказів упередженості головуючого судді (а.с. 149).

Наявність в матеріалах справи такого, що не має юридичного значення документу: не датованого, не підписаного суддею, не пронумерованого, не підшитого до справи і не описаного документу, що не внесений до Єдиного державного реєстру судових рішень документу, а має вигляд проекту судового рішення, не є свідченням неупередженості судді або зацікавленості його в наслідках розгляду справи, чому заявником і його представником належних і допустимих доказів не надано до суду апеляційної інстанції.

За таких обставин, колегія суддів не віднаходить заявлених підстав для відводу головуючого судді обґрунтованими.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не є підставою для скасування оскаржуваної ухвали.

Із урахуванням викладеного, апеляційний суд приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції є законною і обґрунтованою, у зв`язку з чим в порядку ст. 375 ЦПК України підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382 ЦПК України,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 29 березня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 20 травня 2019 року.

Головуючий С.А.Попова

Судді І.П.Мироненко

В.П.Принцевська