справа №2-255/10

З А О Ч Н Е    Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

    25 лютого 2010 року             м.Ніжин

Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області

в складі:

головуючого – судді Олійника В.П.,

при секретарі – Павленко О.В.,

з участю представника позивача-Васюка Д.Г.,

    розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства “УкрСиббанк” про визнання недійсними кредитних договорів,

встановив:

    Позивач звернувся до суду з позовом до Акціонерного комерційного інноваційного банку “УкрСиббанк” (далі-Банк) про визнання недійсними кредитних договорів від 28 серпня 2007 року №112052922000, від 09 жовтня 2007 року №11231366000 та зобов”язання прийняти від позивача суму в розмірі 228533 грн. 55 коп. з розтрочкою платежів на 60 місяців, посилаючись на те, що між позивачем та Банком укладені вищезазначені кредитні договори, кредити надані в іноземній валюті; відповідно до норм Конституції України та Цивільного кодексу України (далі-ЦК України) грошовою одиницею в Україні є гривня, в якій повинні виражатись зобов”язання, сторони за договором можуть визначити грошовий еквівалент зобов”язання в іноземній валюті; іноземна валюта, як засіб платежу, може використовуватись лише у випадках, порядку та умовах, встановлених законом; проведення резидентами валютних операції потребує отримання індивідуальної ліцензії на здійснення разової валютної операції; під час укладення договорів банк не повідомив про наявність індивідуальних ліцензій; підстава недійсності кредитних договорів є недодержання в момент вчинення правочину вимог відповідно до частин 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України; у разі недійсності правочину кожна сторона зобов”язана повернути другій у натурі все, що вона одержала на виконання правочину, банк зобов”язаний отримати залишок несплаченої суми за кредитними договорами в гривнях згідно графіку погашення заборгованості з урахуванням курсу Національного банку України (далі-НБУ) на день укладення кредитних договорів.

    Відповідно до клопотання від 03 лютого 2010 року відповідач позов не визнав.

    Згідно заперечень на позов від 22 лютого 2010 року відповідач просить відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що виконання зобов”язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону; Банк має банківську ліцензію від 28 жовтня 1991 року №75, письмовий Дозвіл №75-3 на право здійснення операцій з валютними цінностями; індивідуальні ліцензії можуть видаватись суб”єктам на здійснення лише разової валютної операції; чинним законодавством не встановлені обмеження чи вимоги щодо сум та термінів кредитів в іноземній валюті, які надаються або залучаються резидентами; використання іноземної валюти як засобу платежу дозволяється без отримання індивідуальної ліцензії, якщо однією стороною операції є банк, який має генеральну ліцензію.

    В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2, який діє на підставі довіреності, підтримав позов за вищевикладених обставин, пояснивши, що позивач при укладенні кредитних договорів не мав індивідуальної ліцензії на вчинення валютної операції; працівники Банку, ввівши в оману позивача, при укладенні кредитних договорів не роз”яснили про обов”язковість індивідуальної ліцензії; кредитні договори є недійсними з підстав згідно ст.ст.203, 215 ЦК України;  ініціатором укладення кредитних договорів є позивач, ініціатором укладення кредитних договорів в іноземній валюті є банк; кошти в іноземній валюті відповідно до умов кредитних договорів позивачем отримані.

    Представник відповідача в судове засідання не з"явився, про час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, клопотань про відкладення розгляду справи не надходило, причини неявки суду не повідомлені. За таких обставин суд приходить до висновку про можливість вирішення справи на підставі наявних у ній даних, постановивши ухвалу про заочний розгляд справи згідно ст. 169 ч. 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі-ЦПК України).

    Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про необхідність відмови у задоволенні позову зі слідуючих підстав.

    Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов"язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, при цьому ст. 27 ЦПК України надає право особам, які беруть участь у справі, та зобов"язує їх подавати докази на підтвердження своїх вимог і заперечень.

    Статтею 10 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які мають рівні права щодо подання доказів, а суд має сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав та всебічному і повному з"ясуванню обставин справи.

    Положеннями ст. 3 ЦК України встановлено, що загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, свобода договору, яка полягає у визнанні за суб"єктом цивільного права можливості укладати договори (або утримуватись від укладення договорів) і визначати їх зміст на свій розсуд відповідно до досягнутої домовленості.  

    Згідно ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов"язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти; до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України (щодо договору позики), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

    Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.627 ЦК України).

    Стаття 629 ЦК України встановлює, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.    

    28 серпня 2007 року між позивачем та Банком укладений договір про надання споживчого кредиту №1120529200, предмет договору -кредит (грошові кошти) в іноземній валюті в сумі 23755,00 доларів США, сума кредиту дорівнює еквіваленту 119962,75 грн. за курсом НБУ на день укладення договору (п.1.1. Договору), кредит наданий для особистих потреб (п. 1.4. Договору); позичальник повністю розуміє всі умови договору, свої права та обов"язки, і погоджується з ними (п.8.2. Договору);- тобто сторони  домовилися щодо усіх істотних умов договору, договір укладено з дотриманням вимог закону в письмовій формі, підписаний сторонами без будь-яких застережень.

    09 жовтня 2007 року між позивачем та Банком укладений договір про надання кредиту №11231366000, предмет договору – кредит (грошові кошти) у формі поновлювальної кредитної лінії в іноземній валюті в сумі ліміту поновлювальної кредитної лінії, що дорівнює 30000,00 доларів США, вказана сума кредиту дорівнює еквіваленту 151500,00 грн. за курсом НБУ на день укладення договору (п.1.1. Договору); кредит наданий на споживчі потреби (п.1.3. Договору); позичальник повністю розуміє всі умови договору, свої права та обов”язки, і погоджується з ними (п.8.2. Договору);-т обто сторони  домовилися щодо усіх істотних умов договору, договір укладено з дотриманням вимог закону в письмовій формі, підписаний сторонами без будь-яких застережень.

    Згідно рішення Загальних зборів акціонерів від 27 жовтня 2009 року АКІБ “УкрСиббанк” змінив своє найменування на Публічне акціонерне товариство “Укрсиббанк”.

    Предметом позовних вимог є визнання недійсними кредитних договорів з підстав згідно ст.215, 203 ЦК України, при цьому обгрунтовуючи вимоги, позивач посилається на ч. 1 ст. 524 ЦК України, у відповідності до якої зобов”язання має бути виражене у грошовій одиниці України – гривні.

    Положеннями   ч.3 ст. 533 ЦК України встановлено, що використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов”язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

    Згідно ст.47 Закону України “Про банки та банківську діяльність” від 07 грудня 2000 року N 2121-III (далі- Закон N 2121-III) банки на підставі банківської ліцензії мають право здійснювати банківські операції, зокрема,  щодо розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, при цьому під терміном “кошти” в значенні даного Закону є гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

    Відповідач має банківську ліцензію №75, зареєстровану Національним банком України 28 жовтня 1991 року за №57 на право здійснювати банківські операції, визначені ч.1 та пп.5-11 ч.2 ст. 47 Закону N 2121-III; дозвіл №75-3 на право здійснення операцій, визначених пп.1-4 ч.2, ч.4 ст. 47 Закону N 2121-III; додаток до дозволу №75-3 щодо переліку операцій, які має право здійснювати, зокрема, стосовно залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України;- тобто відповідач має право  здійснювати банківські операції щодо іноземної валюти. Таким чином, правові перешкоди для укладення та видачі Банком спірних кредитів позивачу в іноземній валюті не вбачаються.

    Згідно ч.2 ст.524 ЦК України сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов”язання в іноземній валюті, при цьому грошові кошти згідно спірних кредитних договорів у доларах США є грошовим еквівалентом зобов”язання в іноземній валюті, тобто зобов”язання сторін виражене у гривні згідно ч.1 ст. 524 ЦК України.

    Посилання позивача на обов”язкову наявність індивідуальних ліцензій при укладенні спірних кредитних договорів не може бути прийнято судом до уваги зі слідуючих підстав.

Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” (далі - Декрет) передбачено, що НБУ видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Відповідно до пп. “в”, “г” ч. 4 ст. 5 Декрету індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави;- при цьому чинним законодавством  обмеження щодо термінів та сум кредитів не встановлені, тобто дані норми Декрету до спірних відносин застосуванню не підлягають.

Відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк, при цьому Банк має банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями.

    Відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені чч.1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України, до яких відносяться: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей, при цьому позивачем не надано суду доказів про те, що він при укладенні кредитних договорів діяв не на свій розсуд та не за власним бажанням.

    За таких обставин спірні кредитні договори є чинними згідно ст. 203 ЦК України, оскільки не суперечать ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Докази, що спростовують дане твердження в матеріалах справи відсутні.

    Враховуючи вищезазначене, на підставі ст.ст. 3, 203, 215, 524, 533, 627, 629, 1054 Цивільного кодексу України, керуючись ст.ст. 3, 10, 60, 169, 224, 226, 212-215  Цивільного процесуального кодексу України, суд,-    

вирішив:

    В задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства “УкрСиббанк” про визнання недійсними кредитних договорів ,- відмовити повністю.

    Направити відповідачу рекомендованим листом із повідомленням копію заочного рішення не пізніше п”яти днів з дня його проголошення.

    Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою  протягом десяти днів з дня отримання його копії.

    Заочне рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до Апеляційного суду Чернігівської області через Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня проголошення заочного рішення та шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження, або в порядку згідно ст.295 ч.4 Цивільного процесуального кодексу України.

    У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.

    Головуючий             суддя Олійник В.П.         .