Справа № 2-44/2010

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М       У К Р А Ї Н И

29 січня 2010 року                                                                                                         м.Мена                              Менський районний суд Чернігівської області

в складі:  головуючого – судді                              Кухти В.О.

                 при секретарі                                          Зубкович Н.Ф.

         з участю прокурора Лиходід Л.О., представників первісного позивача: ОСОБА_1, ОСОБА_2, представників первісного відповідача: адвоката ОСОБА_3, ОСОБА_4;

            розглянувши у відкритому  судовому засіданні в приміщенні суду в м. Мена цивільну справу за позовом Першого заступника прокурора м.Чернігова в інтересах держави в особі Відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором та зустрічним позовом ОСОБА_5 до Відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», про визнання недійсними додаткових угод, припинення зобов’язань та стягнення коштів, -

В с т а н о в и в :

У грудні 2009 року Перший заступник прокурора м.Чернігова звернувся з позовом в інтересах держави в особі ВАТ «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_5 у якому зазначив, що відповідачка 04.05.2001 року уклала з ВАТ «Державний ощадний банк України» кредитний договір №035 до якого в подальшому 03.05.2002 року, 03.05.2003 року та 03.12.2003 року внесено зміни шляхом підписання додаткових угод. За цим договором та додатковими угодами відповідачці надано кредит в сумі 150 000 грн. на нагальні потреби з остаточним терміном повернення не пізніше 02.07.2007 року зі сплатою 35% річних в період з 04.05.2001 року по 02.05.2003 року та 22% річних за період з 03.05.2003 року по 02.07.2007 року. ОСОБА_5 належним чином не виконувала свої зобов’язання за договором тому утворилася заборгованість, яка складається з основного боргу 86 961,04 грн., відсотків за користування кредитом в сумі 72 565,43 грн., пені за несвоєчасну сплату відсотків – 19 215,44 грн., а також пені за несвоєчасну сплату кредиту – 31 549,87 грн., що загалом становить – 210 291,78 грн.. Зазначену суму просять стягнути з відповідачки.

Відповідачка ОСОБА_5 в попередньому судовому засіданні пред’явила зустрічний позов до ВАТ «Державний ощадний банк України», у якому зазначила, що додаткових угод №01 від 03.05.2002 року, №02 від 03.05.2003 року, без номеру від 03.12.2003 року до кредитного договору №035 від 04.05.2001 року, якими продовжено строк користування кредитом та збільшено ліміт кредитування, вона не підписувала та взагалі не мала наміру їх укладати. Про їх існування вона дізналася під час досудового слідства по обвинуваченню колишньої керуючої Менською філією ВАТ «Державний ощадний банк України» ОСОБА_6 у вчиненні ряду злочинів пов’язаних з її службовою діяльністю. З позичкового рахунку №220325035172, який був незаконно відкритий на ім’я позивачки у зв’язку з перенесенням залишків сум з кредитного рахунку №220545035172, було використано коштів на суму 1 848 240,19 грн., а зарахування коштів на рахунок здійснено на суму 1 765 886,79 грн.. Банком незаконно, без доручення позивача, зараховано на даний позичковий рахунок кошти в сумі 250 250,04 грн. від осіб, з якими ОСОБА_5 не здійснювала господарських операцій, в період з 03.11.2005 року по 30.12.2006 року, та кошти в сумі 95 000 грн. з розрахункового рахунку ОСОБА_4 28.04.2007 року. Також банком було незаконно, без відома ОСОБА_5, перераховано грошові кошти з даного позичкового рахунку на рахунки осіб з якими вона не мала господарських відносин, 234 571,05 грн. в період з 28.09.2005 року по 08.05.2007 року. Позивачка за зустрічним позовом також не отримувала готівкових коштів з даного позичкового рахунку в сумі 442 077 грн. в період з 08.04.2005 року по 20.06.2007 року. Тобто фактичне використання коштів становить 1 171 592,14 грн., а зараховано 1 420 636,75 грн.. Таким чином на даному позичковому рахунку повинно було б бути накопичення в сумі 249 044,61 грн. Позивачка за зустрічним позовом посилається також на те, що судово-економічною експертизою по кримінальній справі встановлено переплату по даному позичковому рахунку в сумі 20 357,93 грн. станом на 01.04.2005 року. До того ж між нею та ОСОБА_4 укладено договір уступки права вимоги за яким вона набула право вимагати від банку повернення 83000 грн. незаконно перерахованих з розрахункового рахунку останнього на її позичковий рахунок. Аналогічний договір нею укладено з ОСОБА_7 на суму 235 500 грн.. ОСОБА_5 не заперечує, що з вищезазначеного позичкового рахунку на її потреби були використані кошти в сумі 1 171 592,14 грн., проте вважає, що незаконно списані кошти з цього ж рахунку, на суму 1 420 636,75 грн. підлягають поверненню їй. На підставі зазначеного просить визнати недійсними додаткові угоди №01 від 03.05.2002 року, №02 від 03.05.2003 року, без номеру від 03.12.2003 року до кредитного договору №035 від 04.05.2001 року; припинити зустрічні зобов’язання між сторонами на суму 1 171 592,14 грн.; та стягнути з ВАТ «Державний ощадний банк України» на її користь 269 402,54 грн..

В судовому засіданні прокурор та представники первісного позивача підтримали первісний позов посилаючись на обставини викладені в їх позовній заяві. Проти зустрічного позову заперечили, зазначивши, що з позичкового рахунку за цим кредитним договором ОСОБА_5 використовувала кошти на власні потреби та потреби чоловіка ОСОБА_4 та сина ОСОБА_7.

Представники первісного відповідача в судовому засіданні проти первісного позову заперечили, а зустрічний позов підтримали, посилаючись на обставини викладені в зустрічній позовній заяві.

Заслухавши представників сторін, прокурора, дослідивши докази, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, тобто зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.   Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Між сторонами було укладено кредитний договір №035 від 04.05.2001 року згідно якого ВАТ «Державний ощадний банк України» надав ОСОБА_5 кредит в сумі 50 000 грн. строком на 12 місяців на нагальні потреби з платою за користування кредитом розміром 35% річних. За додатковими угодами до цього кредитного договору №01 від 03.05.2002 року №02 від 03.05.2003 року та без номеру від 03.12.2003 року строк користування кредитом продовжено спочатку до 02.05.2003 року, потім до 03.12.2003 року зі сплатою 22% річних, та остаточно збільшено суму ліміту кредитування до 150000 грн. з остаточним терміном повернення не пізніше 02.07.2007 року.

Згідно ч.1 ст.651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Ст.654 ЦК України передбачає, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту. А ст.1055 ЦК України встановлено, що кредитний договір укладається у письмовій формі; кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

    У ст.207 ЦК України зазначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно висновку почеркознавчої експертизи №392 від 21.08.2008 року, проведеної в рамках кримінальної справи по обвинуваченню ОСОБА_6 у вчиненні злочинів передбачених ч.4 ст.191, ч.2 ст.364, ч.2 ст.366 КК Україна, підписи на додаткових угодах №01 від 03.05.2002 року, №02 від 03.05.2003 року, без номеру від 03.12.2003 року до кредитного договору №035 від 04.05.2001 року в графі «позичальник» виконані ОСОБА_6, а не ОСОБА_5. Зазначені обставини також визнані представниками ВАТ «Державний ощадний банк України» в судовому засіданні.

Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України в п.12 своєї постанови №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» порушення вимог закону щодо укладення правочину в письмовій формі є підставою для визнання його недійсним лише в разі, коли це прямо передбачено законом, зокрема статтями 547, 719, 981, 1055, 1059, 1107, 1118 ЦК тощо.

Таким чином зазначені додаткові угоди підлягають визнанню недійсними.

За ст.217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

У пункті 9 вищезазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України зазначено, що згідно зі статтею 217 ЦК правочин не може бути визнаний недійсним у цілому, якщо закону не відповідають лише його окремі частини й обставини справи свідчать про те, що він був би вчинений і без включення недійсної частини. У цьому разі відповідно до статті 217 ЦК суд може визнати недійсною частину правочину, з'ясувавши думку сторін правочину. Якщо у недійсній частині правочин був виконаний однією зі сторін, суд визначає наслідки його недійсності залежно від підстав, з яких він визнаний недійсним.

Наслідки визнання правочину недійсним визначені ст.216 ЦК України у якій йдеться про те, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Згідно руху коштів по позичковому рахунку ОСОБА_5 №220325035172 /а.с.92-126/ відкритого на підставі спірного кредитного договору та додактових угод, з цього рахунку було використано коштів на суму 1 848 240,19 грн., а зарахування коштів на рахунок здійснено на суму 1 765 886,79 грн.

Відповідно до висновку судово-економічної експертизи № С-187 від 31.10.2008 року по кримінальній справі по обвинуваченню ОСОБА_6 якщо б працівники Менського відділення «Ощадбанк» №3061 проводили банківські операції, як зазначив у своїх показах ОСОБА_4 та вони описані у фабулі постанови про призначення експертизи від 04.08.2008 року, то станом на 01.04.2005 року на рахунку ОСОБА_5 була б переплата в сумі 20 357,92 грн. (відповідь по шостому питанню). Слід також зазначити, що в дослідницькій частині по цьому питанню експерт зазначив, що всі платіжні доручення не мають підпису уповноважених службових осіб клієнта в даному випадку ОСОБА_5, тобто оформлені з порушенням вимог ст.51 Закону України «Про банки і банківську діяльність», пп.2.1.1. Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банківських установах України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 30.12.1998 року №566, розділу ІІІ Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженій постановою Правління Національного банку України від 29.03.2001 року №135, глави 3 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженій постановою Правління Національного банку України від Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженій постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 року №22.

Згідно ст.20 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів» ініціатором переказу може бути платник, а також отримувач у разі ініціювання переказу за допомогою платіжної вимоги при договірному списанні та в інших випадках, передбачених законодавством, і стягувач, що отримує відповідне право виключно на підставі визначених законом виконавчих документів у випадках, передбачених законом.

    ОСОБА_5 не мала правовідносин зі ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, що підтверджується протоколами допитів в якості свідків, проведених в рамках розслідування вищезазначеної кримінальної справи, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11. У ВАТ «Державний ощадний банк України» також відсутні відповідні документи, які б підтверджували ініціювання зазначених переказів цими особами. Суми зараховані на позичковий рахунок від цих осіб відповідно до довідки про рух коштів по позичковому рахунку складають 250 250,04 грн.. 28.04.2007 року з розрахункового рахунку ОСОБА_4 було безпідставно зараховано на вищезазначений позичковий рахунок ОСОБА_5 95 000 грн., що підтверджується вироком Борзнянського районного суду по вищезгаданій кримінальній справі /а.с.36-43/.

    Таким чином сума яка підлягає поверненню ОСОБА_5 складає: 1 765 886,79 грн. – 250 250,04 грн. – 95 000 грн. = 1 420 636,75 грн.

    Також з позичкового рахунку ОСОБА_5 без її відома було перераховано кошти на загальну суму 234 571,05 грн. на рахунки осіб з якими вона не мала жодних правовідносин (ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_8, ТОВ «Юджер», СФГ «Дорошенко»), що підтверджується протоколами допитів в якості свідків, проведених в рамках розслідування вищезазначеної кримінальної справи, ОСОБА_8, та видатковими касовими ордерами по зазначеним операціям, які не містять підпису ОСОБА_5 у відповідній графі. Підписи ОСОБА_5 відсутні також на видаткових касових ордерах по отриманню готівкових коштів на загальну суму 442 077 грн.. У ВАТ «Державний ощадний банк України» також відсутні відповідні документи, які б підтверджували ініціювання зазначених переказів нею.

    Тобто відповідачка за первісним позовом фактично не отримала зазначені суми з позичкового рахунку, тому загальна сума фактично отримана нею з позичкового рахунку складає 1 848 240,19 грн. – 234 571,05 грн. – 442 077 грн. = 1 171 592,14 грн..

    За договорами про відступлення права вимоги від 02.11.2009 /а.с.193-196/ ОСОБА_4 передав ОСОБА_5 належне йому право вимоги до ВАТ «Державний ощадний банк України» на суму 83 000 грн. незаконно списану 08.06.2007 року з його розрахункового рахунку №26008502149; а ОСОБА_7 передав ОСОБА_5 належне йому право вимоги до ВАТ «Державний ощадний банк України» на суму 235 500 грн. незаконно списаних 12.01.2007 року, 16.01.2007 року, 03.04.2007 року з його розрахункового рахунку №26000300800.

    З викладеного слідує, що дійсним є лише кредитний договір №035 від 04.05.2001 року. Оскільки на позичковому рахунку ОСОБА_5, по якому здійснювалися операції на виконання цього кредитного договору, згідно вищезазначеного висновку судово-економічної експертизи, станом на 01.04.2005 року була переплата в сумі 20 357,92 грн., то зобов’язання ОСОБА_5 перед банком за цим договором були виконані, а переплата підлягає поверненню їй. Враховуючи ці обставини та те, що наслідком недійсності додаткових угод є двостороння реституція, то ВАТ «Державний ощадний банк України» зобов’язаний повернути ОСОБА_5 1 420 636,75 грн., а ОСОБА_5 зобов’язана повернути ВАТ «Державний ощадний банк України» 1 171 592,14 грн..

    Згідно ст.601 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Тобто зарахуванню підлягають зустрічні вимоги на суму 1 171 592,14 грн..

Вимоги ОСОБА_5, що перевищують зустрічну вимогу, в сумі: 1 420 636,75 грн. - 1 171 592,14 грн. = 249 044,61 грн. підлягають задоволенню. Також необхідно стягнути переплату по позичковому рахунку, встановлену вищенаведеним висновком судово-економічної експертизи, в сумі 20 357,92 грн.. Загалом сума, яка підлягає стягненню з ВАТ «Державний ощадний банк України» на користь ОСОБА_5 складає 249 044,61 грн. + 20 357,92 грн. = 269 402,54 грн..

Посилання представників ВАТ «Державний ощадний банк України» на те, що кошти з даного позичкового рахунку витрачалися на потреби сім’ї ОСОБА_5, не заперечується первісним відповідачем та нею дійсно визнано, що вона фактично отримала 1 171 592,14 грн., однак, це не підтверджує законність здійснення тієї частини переказів, на безпідставність яких посилається ОСОБА_5 і не свідчить про фактичне використання нею коштів за цими переказами.

Таким чином зустрічні позовні вимоги ОСОБА_5 є обґрунтованими і підтверджені доказами, дослідженими в судовому засіданні, а тому її позов підлягає задоволенню в повному обсязі. Відповідно первісний позов задоволенню не підлягає.

Згідно ст.88 ЦПК України судові витрати сплачені ОСОБА_5 при подачі позову підлягають стягненню з ВАТ «Державний ощадний банк України» в повному обсязі.

Виходячи з наведеного, враховуючи п.п. 9 та 12 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», та керуючись ст.20 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів», ст.ст. 203, 207, 215, 217, 601, 651, 1055 ЦК України, ст. ст. 3, 4, 10, 11, 60, 61, 209, 212-215, 218 ЦПК України,  суд –

Вирішив:

У задоволенні позову Першого заступника прокурора м.Чернігова в інтересах держави в особі Відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити в повному обсязі.

Зустрічний позов ОСОБА_5 до Відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», про визнання недійсними додаткових угод, припинення зобов’язань та стягнення коштів задовольнити в повному обсязі.

Визнати недійсними додаткові угоди №02 від 03.05.2003 року та без номеру від 03.12.2003 року до кредитного договору №035 від 04.05.2001 року між ВАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_5.

Зобов’язання ОСОБА_5 перед ВАТ «Державний ощадний банк України» в загальній сумі 1 171 592,14 грн., яке виникло в результаті самовільного спрямування ВАТ «Державний ощадний банк України» грошових коштів з позичкового рахунку №220325035172 на потреби ОСОБА_5, та зобов’язання ВАТ «Державний ощадний банк України» перед ОСОБА_5 у сумі 1 171 592,14 грн., яке виникло в результаті самовільного спрямування ВАТ «Державний ощадний банк України» належних ОСОБА_5 грошових коштів на позичковий рахунок №220325035172, припинити шляхом зарахування зустрічних однорідних грошових вимог.

Стягнути з ВАТ «Державний ощадний банк України» на користь ОСОБА_5 269 402 (двісті шістдесят дев’ять тисяч чотириста дві) гривні 54 копійки.

Стягнути з ВАТ «Державний ощадний банк України» на користь ОСОБА_5 понесені нею судові витрати в сумі 1820 гривень.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Чернігівської області через Менський районний суд, шляхом подання заяви про апеляційне оскарження рішення протягом десяти днів з дня проголошення рішення суду та подачі апеляційної скарги протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження рішення, або шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження рішення.

Суддя                                                         В.О.Кухта