справа №2-106/10

РІШЕННЯ

іменем України

(вступна та резолютивна частина)

    20 лютого 2010  року               м.Ніжин      

Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області

в складі:

головуючого – судді Олійника В.П.,

при секретарі – Павленко О.В.,

з участю позивача, представника позивача-Семенка В.І.,

відповідача-Рикалова А.М.,

співвідповідача-Остапенка В.А.,

представника співвідповідача-адвоката ОСОБА_1,

    розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про  визнання частково недійсним договору обміну квартири на будинок, про визнання договору обміну будинку на частку квартири таким, що відбувся, про визнання договору обміну будинку на частку квартири недійсним, про визнання договору купівлі-продажу частки квартири таким, що відбувся,

встановив:

    Відповідно до правил ст.ст. 209, 218 Цивільного процесуального кодексу України складання повного рішення відкладається до 25 лютого 2010 року.

    Враховуючи вищезазначене, на підставі ст.ст. 41, 47, 58, 60, 71, 76, 224 Цивільного кодексу Української РСР (від 18 липня 1963 року) , керуючись ст.ст. 3, 10, 60, 80, 212-215 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

вирішив:

     В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання частково недійсним договору обміну квартири на будинок, про визнання договору обміну будинку на частку квартири таким, що відбувся, про визнання договору обміну будинку на частку квартири недійсним, про визнання договору купівлі-продажу частки квартири таким, що відбувся,- відмовити повністю.

    Стягнути із ОСОБА_2 на користь держави  418 (чотириста вісімнадцять) гривень 75 копійок недоплаченого судового збору.

    Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Чернігівської області через Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня проголошення рішення та шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження, або в порядку згідно ст.295 ч.4 Цивільного процесуального кодексу України.

    Головуючий             суддя Олійник В.П.    

справа №2-106/10

РІШЕННЯ

іменем України

    20 лютого 2010  року               м.Ніжин      

Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області

в складі:

головуючого – судді Олійника В.П.,

при секретарі – Павленко О.В.,

з участю позивача, представника позивача-Семенка В.І.,

відповідача-Рикалова А.М.,

співвідповідача-Остапенка В.А.,

представника співвідповідача-адвоката ОСОБА_1,

    розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про  визнання частково недійсним договору обміну квартири на будинок, про визнання договору обміну будинку на частку квартири таким, що відбувся, про визнання договору обміну будинку на частку квартири недійсним, про визнання договору купівлі-продажу частки квартири таким, що відбувся,

встановив:

    Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання частково недійсним договору обміну квартири АДРЕСА_1, корп.2 (далі-квартири), на будинок №09 по вул. 30 років Перемоги с.Крути Ніжинського району (далі-будинку) від 11 квітня 1997 року, укладеного між ОСОБА_5, ОСОБА_3 та ОСОБА_6; визнання внесення доплати за договором за квартиру; визнання права власності на 5/6 часток квартири. Позовні вимоги обгрунтовуються тим, що забудовниками будинку були ОСОБА_7, мати позивача, та тітка позивача ОСОБА_6; власником будинку з жовтня 1994 року є ОСОБА_6; 11 квітня 1997 року в Ніжинській міській державній нотаріальній конторі укладений договір обміну квартири на будинок між ОСОБА_5, ОСОБА_3 та ОСОБА_6, договір на пропозицію нотаріуса проведено без доплати, при цьому позивачем передано ОСОБА_5 та ОСОБА_3 доплату за квартиру в розмірі 2500 доларів США; відповідно до заповіту від 11 квітня 1997 року ОСОБА_6 заповіла квартиру позивачу; 15 травня 1997 року ОСОБА_6 надала позивачу доручення на право продажу квартири; на протязі 2001-2003 років позивач робив ремонт у квартирі; ОСОБА_6 померла 23 квітня 2009 року; відповідно до повідомлення нотаріуса від 26 жовтня 2009 року заповіт ОСОБА_6 від 11 квітня 1997 року скасований; позивач фактично являється власником 5/6 часток квартири; квартира є об”єктом права спільної сумісної власності; підстави визнання частково недійсним  договору – ст.ст.58, 60, 112 Цивільного кодексу Української РСР.

    Ухвалою суду від 08 грудня 2009 року до участі у справі в якості співвідповідача залучено ОСОБА_4, як спадкоємця за заповітом ОСОБА_6.

    В запереченнях на позов співвідповідач ОСОБА_4 просить відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що позивач не є стороною спірного договору, обмін проведено без доплати, інвентаризаційна вартість об”єктів обміну рівноцінна, будинок належав ОСОБА_6, строк позовної давності сплинув, підстави для усунення співвідповідача від спадкування відсутні.

    Ухвалою суду від 25 грудня 2009 року згідно клопотання представника позивача ОСОБА_8, який діє на підставі довіреності, заяву позивача в частині визнання права власності на 5/6 часток квартири залишено без розгляду.

    Відповідно до клопотання від 09 січня 2010 року представник позивача, уточнивши позовні вимоги, просив визнати частково недійсним договір обміну квартири на будинок; визнати, що між ОСОБА_6 та ОСОБА_3, ОСОБА_5 відбувся договір обміну будинку на 1/6 частку квартири; визнати мнимою угоду в частині обміну будинку на 5/6 часток квартири; визнати, що між ОСОБА_3, ОСОБА_5 та ОСОБА_2 відбувся договір купівлі-продажу 5/6 часток квартири за 2500 доларів США.

    В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_8 підтримав позов за вищевикладених обставин, пояснивши, що позивач та ОСОБА_6, проживаючи в будинку, являлись однією сім”єю, ОСОБА_6 була на утриманні позивача; власником будинку була ОСОБА_6; в 1997 році укладений договір обміну квартири на будинок між ОСОБА_6 та ОСОБА_3, ОСОБА_5, договір на пропозицію нотаріуса укладений без доплати, інвентаризаційна власність будинку та квартири не відповідала дійсній вартості даних об”єктів нерухомості, при цьому вартість квартири становила 3000 доларів США, вартість будинку становила 500 доларів США, при цьому ОСОБА_2 згідно розписок здійснив доплату за квартиру 2500 доларів США (5/6 частки її вартості); ОСОБА_2 був присутній під час укладення договору, після укладення договору  ОСОБА_6 заповіла все належне їй майно ОСОБА_2, надала доручення на право продажу квартири; договір укладений про людське око, в дійсності укладений договір обміну з доплатою; позивач не є стороною спірного договору, а являється співвласником квартири, як член сім”ї ОСОБА_6, про порушення свого права дізнався в 2009 році; співвідповідач не має відношення до спірного договору і не повинен бути стороною по справі; строк позовної давності позивачем не пропущений; позивач не обґрунтовує недійсність договору з посиланням на неправомірні дії нотаріуса.

    Позивач ОСОБА_2 в судовому засіданні підтримав позов за вищевикладених обставин, пояснивши, що являється членом сім”ї ОСОБА_6, яка була власником будинку і була на його утриманні; в  1997 році укладений договір обміну квартири на будинок між ОСОБА_6 та ОСОБА_3, ОСОБА_5, договір на пропозицію нотаріуса укладений без доплати, вартість квартири становила 3000 доларів США, вартість будинку становила 500 доларів США, при цьому здійснив доплату за квартиру у розмірі 2500 доларів США (5/6 частки її вартості); був присутній під час укладення договору, вважав квартиру своєю власністю, після укладення договору ОСОБА_6 склала на його ім”я заповіт та видала доручення на право продажу квартири; про порушення свого права дізнався після смерті ОСОБА_6 в 2009 році.

    В судовому засіданні відповідач ОСОБА_3 визнав позов, пояснивши, що в  1997 році укладений договір обміну квартири на будинок між ОСОБА_6 та ОСОБА_3, ОСОБА_5, договір на пропозицію нотаріуса укладений без доплати, фактично ОСОБА_2 здійснено доплату за квартиру в розмірі 2500 доларів США, вартість будинку складала 500 доларів США, вартість квартири 3000 доларів США; позивач був у нотаріуса при оформленні договору; кошти по розписках отримані в доларах США, ОСОБА_3 1500 доларів США, ОСОБА_5 1000 доларів США; ОСОБА_5 померла.

    Співвідповідач ОСОБА_4 в судовому засіданні позов не визнав, пояснивши, що являється спадкоємцем за заповітом до майна ОСОБА_6, спадщину прийняв шляхом подання заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини; здійснював ремонт у квартирі; просив відмовити у задоволенні позову у зв”язку з пропуском позивачем строку позовної давності.

    Представник співвідповідача адвокат ОСОБА_1, який діє на підставі ордеру, в судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що позивач не є стороною договору, умови договору виконані, позивачем пропущений строк позовної давності.

    Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні показав, що в 2001-2002 роках за кошти ОСОБА_2 в квартирі проводився ремонт.

    Свідок ОСОБА_10 в судовому засіданні показала, що ОСОБА_2 проживав у будинку разом із ОСОБА_6, останні вели спільне господарство.

    Свідок ОСОБА_11 в судовому засіданні показала, що ОСОБА_2 проживав у будинку разом із ОСОБА_6, останні вели спільне господарство, ОСОБА_2 допомагав їй матеріально.

    Свідок ОСОБА_12 в судовому засіданні показала, що що ОСОБА_2 проживав у будинку разом із ОСОБА_6.

    Свідок ОСОБА_13 в судовому засіданні показав, що ОСОБА_6 була на утриманні ОСОБА_2, останні проживали у будинку разом як одна сім”я, обмін квартири  на будинок відбувся в 2002 році, кошти за квартиру були доплачені ОСОБА_2 в розмірі 3000 доларів США, ОСОБА_6 декілька разів змінювала свій заповіт, догляд за ОСОБА_6 здійснював сам із своєю сім”єю, потім ОСОБА_4.

    Свідок ОСОБА_14 в судовому засіданні показала, що ОСОБА_2 надавав матеріальну допомогу ОСОБА_6.

    Свідок ОСОБА_15 в судовому засіданні показала, що з 2004 року ОСОБА_4 здійснював догляд за ОСОБА_6, зробив ремонт у квартирі, ОСОБА_6 склала заповіт на користь ОСОБА_4, який прийняв спадщину.

    Свідок ОСОБА_16 в судовому засіданні показала, що догляд за ОСОБА_6 здійснювали сім”я ОСОБА_13, потім-Остапенка В.А..

    Заслухавши пояснення учасників судового розгляду, показання свідків, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про необхідність відмови у задоволенні позову зі слідуючих підстав.

    Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов"язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, при цьому ст. 27 ЦПК України надає право особам, які беруть участь у справі, та зобов"язує їх подавати докази на підтвердження своїх вимог і заперечень.

    Статтею 10 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які мають рівні права щодо подання доказів, а суд має сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав та всебічному і повному з"ясуванню обставин справи.

    Спірні правовідносини виникли між сторонами до набрання чинності Цивільним кодексом України, що є підставою для застосування до даних відносин правил згідно положень Цивільного кодексу Української РСР (від 18 липня 1963 року) (далі- ЦК 1963 року).

    Положеннями ст. 241  ЦК 1963 року  встановлено, що з а договором міни між  сторонами  провадиться  обмін  одного майна на інше, при цьому кожний з тих, хто бере участь у  міні,  вважається  продавцем того майна, яке він  дає  в  обмін,  і  покупцем  майна,  яке  він одержує.

    Копією договору обміну квартири на будинок від 11 квітня 1997 року (далі-спірного договору) підтверджується проведення обміну квартири, яка належала на праві особистої власності ОСОБА_5, ОСОБА_3, на будинок, який належав ОСОБА_6, обмін проведено без доплати (п.2 Договору), інвентаризаційна оцінка відчужуваної квартири 9029 грн., будинку-10376 грн. (п.3 Договору), будинок та квартира нікому не продані та не подаровані, права щодо них у третіх осіб відсутні (п.4 Договору), тобто сторонами договору є ОСОБА_5, ОСОБА_3 та ОСОБА_6, які домовилися щодо усіх істотних умов договору, спірний договір укладено з дотриманням вимог закону в письмовій формі, нотаріально посвідчено і зареєстровано. Оригінал спірного договору суду не подано.

    Нотаріус ОСОБА_17, яка посвідчувала спірний договір, померла 09 вересня 2002 року, що підтверджується копією запису акту про смерть.    

    Договір обміну є цивільно-правовою угодою. Суд може визнати обмін недійсним з підстав, передбачених цивільним законодавством для визнання угод недійсними.

          Угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані  на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків (ст.41 ЦК 1963 року).

              Недійсною є та угода, що  не  відповідає  вимогам   закону (ст.48 ЦК 1963 року), тобто в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків. Положення ст. 48 ЦК 1963 року застосовуються при порушенні встановленого порядку вчинення громадянами дій, спрямованих на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав і обов'язків, при ущемленні угодою особистих або майнових прав, а також в інших випадках їх невідповідності вимогам чинного законодавства, якщо для них не встановлені особливі правила визнання угод недійсними (статті 45 - 47, 49 - 58 ЦК 1963 року).

    Підстави недійсності угоди повинні мати місце саме на час її укладення, тобто в даному випадку станом на 11 квітня 1997 року.

    Положеннями ст.ст.58, 60 ЦК 1963 року, на які посилається позивач, недійсною є угода, укладена лише про людське око, без  наміру створити юридичні наслідки (мнима угода); якщо угода укладена з метою приховати  іншу  угоду  (удавана угода), то застосовуються правила,  що  регулюють  ту  угоду,  яку сторони дійсно мали на увазі.

    Мнима угода, тобто угода, укладена про людське око, без наміру створити юридичні наслідки, є в силу ч. 1 ст. 58 ЦК недійсною, незалежно від мети її укладення, при цьому в судовому засіданні встановлено, що сторони спірного договору вчинили дії по обміну квартири  на будинок, наступили юридичні наслідки договору, що підтверджується довідкою КП “Ніжинське міжміське бюро технічної інвентаризації” від 27 жовтня 2009 року №8635 про належність квартири ОСОБА_6 після обміну, поясненнями позивача, відповідача ОСОБА_3, тобто підстави для застосування наслідків мнимої угоди для спірного договору не вбачаються, при цьому матеріали справи не містять будь-яких фактичних обставин, які б свідчили про намір сторін спірного договору вчинити які-небудь інші дії, ніж були ними вчинені.

    Посилання позивача на дійсну вартість квартири та будинку, які не відповідають інвентаризаційній оцінці згідно умов спірного договору, не підтверджено доказами і не знайшло свого підтвердження в судовому засіданні, при цьому отримання внаслідок обміну майна меншої вартості не може бути підставою для визнання спірного договору недійсним.

    Частиною 1 ст. 58 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, при цьому розписки від 11 квітня 1997 року не містять достатніх відомостей про обмін квартири на будинок, належний ОСОБА_6. Згідно розписок від 11 квітня 1997 року ОСОБА_5, ОСОБА_3 отримали доплату 1000, 1500 доларів США за обмін квартири “по курсу в гривнях”, при цьому поясненнями відповідача ОСОБА_3 підтверджується отримання доплати по даних розписках в доларах США.

    Позивач не є стороною в спірному договорі, а тому не міг приховати іншу угоду.

     Відповідно до ст. 224 ЦК 1963 року за договором  купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти майно та сплатити за нього певну грошову суму, при цьому в судовому засіданні встановлено, що позивач не є власником будинку, докази на підтвердження укладення спірного договору з метою приховання договору купівлі-продажу відсутні, тобто  підстави щодо примінення до спірних відносин правил згідно ст. 58 ч.2 ЦК 1963 року, підстави для визнання договору купівлі-продажу частки квартири, таким, що відбувся, не вбачаються.

    Приписами п.2 ч.1 ст. 214 ЦПК України встановлено, що суд при ухваленні рішення вирішує питання щодо інших фактичних даних (пропущення строку позовної давності, тощо), які мають значення для вирішення справи.

    Відповідно до п. 7 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України до позовів про визнання заперечуваного правочину недійсним і про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, право на пред"явлення якого виникло до 01 січня 2004 року, застосовується позовна давність, встановлена для відповідних позовів законодавством, що діяло раніше.

    Згідно зі ст. 76 ЦК 1963 року, який був чинним при укладенні спірного договору,     перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов, а право     на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення     свого права. Загальний строк для захисту права за     позовом особи, право якої порушено     (позовна давність), встановлюється в три роки (ст. 71 ЦК 1963 року). В силу ст. 75 ЦК 1963     року позовна давність застосовується судом незалежно від заяви сторін. Закінчення строку     позовної давності до пред”явлення позову є підставою для відмови в позові (ст.80 ЦК 1963     року).

        Спірний договір укладено в 1997 році, позивач подав позов про визнання     спірного договору недійсним та застосування наслідків його недійсності в 2009 році.     Посилання позивача на те, що він дізнався про порушення своїх прав лише у 2009 році     після смерті спадкодавця ОСОБА_6 не можуть бути прийняті до уваги, оскільки позивач був     присутнім під час укладення спірного договору, нотаріусом роз”яснено права і обов'язки     сторін за     договором та правові наслідки. Докази щодо поважності причини пропуску     строку позовної давності позивачем суду не подано. За таких обставин позивач     пропустив строк позовної давності. Докази належності будинку, квартири на праві     спільної сумісної власності позивача та ОСОБА_6 суду не подано.

        Визнання відповідачем ОСОБА_3 позову суперечить закону, порушує     права співвідповідача ОСОБА_4.

    У справах про застосування наслідків недійсного (нікчемного) правочину судовий збір сплачується залежно від вартості відшукуваного майна, щодо якого заявляються вимоги. Позивач просить визнати частково недійсним спірний договір  із застосуванням наслідків його недійсності. Вартість відшукуваного майна згідно вимог становить 5/6 часток квартири, балансова вартість квартири згідно довідки КП "Ніжинське міжміське бюро технічної інвентаризації" від 27 жовтня 2009 року №8635 складає  51271 грн. За таких обставин, із врахуванням положень ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", із врахуванням суми сплаченого позивачем судового збору, недоплачена сума судового збору в розмірі 418 грн. 75 коп. (51271 грн.*5/6 часток/100 – 08 грн. 50 коп.=418 грн.75 коп.) підлягає стягненню із позивача на користь держави.

    Враховуючи вищезазначене, на підставі ст.ст. 41, 47, 58, 60, 71, 76, 224 Цивільного кодексу Української РСР (від 18 липня 1963 року) , керуючись ст.ст. 3, 10, 60, 80, 212-215 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

вирішив:

     В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання частково недійсним договору обміну квартири на будинок, про визнання договору обміну будинку на частку квартири таким, що відбувся, про визнання договору обміну будинку на частку квартири недійсним, про визнання договору купівлі-продажу частки квартири таким, що відбувся,- відмовити повністю.

    Стягнути із ОСОБА_2 на користь держави  418 (чотириста вісімнадцять) гривень 75 копійок недоплаченого судового збору.

    Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Чернігівської області через Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня проголошення рішення та шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження, або в порядку згідно ст.295 ч.4 Цивільного процесуального кодексу України.

    Головуючий             суддя Олійник В.П.      .