УХВАЛА

29 травня 2019 року

Київ

справа №360/4059/18

адміністративне провадження №К/9901/14785/19

Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Стеценка С.Г., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 подану в інтересах ОСОБА_2 на постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 16 квітня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного Фонду України в Луганській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

22 травня 2019 року до суду касаційної інстанції надійшла вказана касаційна скарга.

Однак, на підставі пункту першого частини п`ятої статті 332 КАС України, касаційна скарга підлягає поверненню, оскільки підписана особою, яка не підтвердила свої повноваження щодо підписання такої скарги.

Згідно з підпунктом 11 пункту 161 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України представництво іншої особи у Верховному Суді відповідно до статті 1312 цієї Конституції з 1 січня 2017 року здійснюється виключно адвокатами.

Відповідно до частини третьої статті 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» повноваження адвоката як захисника або представника в господарському, цивільному, адміністративному судочинстві, кримінальному провадженні, розгляді справ про адміністративні правопорушення, а також як уповноваженого за дорученням у конституційному судочинстві підтверджуються в порядку, встановленому законом.

Згідно з положеннями частини першої статті 55 КАС України сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Частина перша статті 57 КАС України містить припис, відповідно до якого представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Згідно з частиною першою статті 12 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» особі, яка склала присягу адвоката України, радою адвокатів регіону у день складення присяги безоплатно видаються свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та посвідчення адвоката України.

Таким чином, статус особи як адвоката може підтверджуватись свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю або посвідченням адвоката України.

У рішенні Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року № 3-рп/99 зроблено висновок, що за правовою природою представництво в суді є правовідносинами, в яких одна особа (представник) на підставі певних повноважень виступає від імені іншої особи (довірителя) і виконує процесуальні дії в суді в її інтересах, набуваючи (змінюючи, припиняючи) для неї права та обов`язки.

Взаємовідносини між довірителем та представником мають договірний характер.

Згідно з частинами першою та третьою статті 237 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє; представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 240 ЦК України представник зобов`язаний вчиняти правочин за наданими йому повноваженнями особисто; він може передати своє повноваження частково або в повному обсязі іншій особі, якщо це встановлено договором або законом між особою, яку представляють, і представником, або якщо представник був вимушений до цього з метою охорони інтересів особи, яку він представляє.

Згідно ст.ст. 248, 249 ЦК України представництво за довіреністю припиняється, зокрема, у разі скасування довіреності особою, яка її видала.

Особливості представництва в адміністративному судочинстві передбачено, серед іншого, частиною четвертою статті 59 КАС України, згідно з якою повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

В свою чергу, відповідно до частини першої статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Частиною другою статті 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» визначено, що ордер - письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об`єднанням та повинен містити підпис адвоката. Рада адвокатів України затверджує типову форму ордера.

Відповідно до пункту 4 Положення про ордер на надання правової допомоги та порядок ведення реєстру ордерів, затвердженого рішенням Ради адвокатів України від 17 грудня 2012 року № 36, зі змінами, внесеними рішенням Ради адвокатів України від 27 травня 2017 року № 151 (далі - Положення), ордер видається адвокатом, адвокатським бюро, адвокатським об`єднанням та повинен містити обов`язкові реквізити, передбачені цим Положенням.

Згідно з пунктом 14 Положення про обмеження правомочності адвоката, встановлені угодою про надання правової допомоги, останній, або керівник адвокатського об`єднання (бюро) зобов`язані вказати на звороті ордера.

Зазначена норма узгоджується з імперативною вимогою частини четвертої статті 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», положеннями статей 55, 57 КАС України, статей 237, 240 ЦК України, що спрямовані на забезпечення інтересів особи, яка прийняла рішення брати участь у судовому процесі через представника, гарантування захисту її інтересів цим представником в межах наданих йому повноважень, що забезпечує справедливе і ефективне судочинство.

Аналіз наведених положень законодавства дає підстави для висновку, що, по-перше, повноваження представника, яким є адвокат, повинні бути підтверджені оригіналами (належним чином завіреними копіями) ордеру, виданого на ведення справи в суді, або довіреності; по-друге, ордер, на відміну від довіреності, не вказує обсяг повноважень, наданих адвокату.

Як вбачається з матеріалів касаційної скарги, остання підписана особою, яка зазначена як представник позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_1 .

На підтвердження своїх повноважень до касаційної скарги ОСОБА_1 додано ордер від 20 травня 2019 року серії ХВ № 1769, в якому зазначено, що підставою його видачі є договір про надання правової допомоги № б/н від 15 грудня 2017 року.

Судом встановлено, що:

1) до касаційної скарги не додано документів, що підтверджують статус представника скаржника як адвоката (завірених копій свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю або посвідчення адвоката України на ім`я ОСОБА_1 );

2) до касаційної скарги не додано зазначеного в ордері договору про надання правової допомоги № б/н від 15 грудня 2017 року (його завіреної копії) або витягу з нього, засвідченого підписами сторін.

Згідно з позицією Великої Палати Верховного Суду (ухвала від 12 січня 2018 року у справі № К/800/28757/13) є неприйнятним поданий до суду від імені довірителя документ, який хоча і підписаний довірителем з наданою копією ордера, проте до якого не долучено копії витягу з договору, у якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій, засвідченого підписом сторін.

Тобто у матеріалах касаційної скарги відсутній будь-який документ, який би підтверджував рішення ОСОБА_2 реалізувати своє право на касаційне оскарження судового рішення не самостійно, а через представника - ОСОБА_1., та, відповідно, обсяг повноважень, наданий цьому представнику.

Слід також зазначити, що повноваження адвоката, зокрема, в даному випадку щодо підписання касаційної скарги, повинно підтверджуватись домовленістю сторін у договорі про надання правової допомоги, який засвідчує існування між клієнтом та адвокатом домовленості стосовно обсягу наданих йому повноважень, шляхом окремого визначення такої дії у договорі.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18 жовтня 2018 року № 811/1507/18.

Суд також враховує практику Європейського суду з прав людини, сформульовану в рішеннях від 20 травня 2010 року у справі "Пелевін проти України" (пункт 27), від 30 травня 2013 року у справі "Наталія Михайленко проти України" (пункт 31) де зазначено, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою: регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у пункті 55 справи "Креуз проти Польщі", що обмеження, накладене на доступ до суду, буде несумісним із пунктом першим статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законної мети або коли не існує розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю цілі, якої прагнуть досягти ("Kreuz v. Poland" № 28249/95).

Відповідно до пункту 1 частини п`ятої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, якщо вона подана особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності, не підписана або підписана особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не зазначено.

Враховуючи, що до касаційної скарги не додано документів, які б підтверджували волевиявлення ОСОБА_2 .. на надання повноважень ОСОБА_1 щодо його представництва у Верховному Суді та права підпису процесуальних документів, які подаються до суду, та які могли б надати можливість суду перевірити обсяг наданих повноважень, суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає поверненню, як така, що підписана особою, яка не додала документів на підтвердження своїх повноважень.

Аналогічна правова позиція стосовно застосування пункту першого частини п`ятої статті 332 КАС України викладена Верховним Судом, зокрема, в ухвалах від 26 липня 2018 року у справі № 809/258/18, від 14 вересня 2018 року у справі № 826/7342/18, від 03 жовтня 2018 року у справі № 826/7342/18, від 22 жовтня 2018 року у справі № 815/1801/18, від 05 грудня 2018 року у справі № 826/14291/18, від 12 грудня 2018 року у справі № П/9901/939/18.

Згідно з позицією Великої Палати Верховного Суду реалізація права на звернення до суду є процесуальною дією, яка має здійснюватися самою особою у порядку самопредставництва або її процесуальним представником (постанови від 13 березня 2018 року у справі № 914/2772/16; від 21 березня 2018 року у справі № 914/2771/16).

Звернення до суду, в тому числі, до Верховного Суду як найвищого суду в системі судоустрою України, що забезпечує сталість та єдність судової практики (статті 17 та 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів») з використанням правничої допомоги інших осіб, зокрема, адвоката, при реалізації права на справедливий суд (стаття 131-2 Конституції України, статті 16, 57 Кодексу адміністративного судочинства України та стаття 10 Закону України «Про судоустрій і статус суддів») передбачає надання до суду належних доказів дійсної волі особи, що є учасником справи, на уповноваження іншої особи щодо надання правничої допомоги. Такі докази повинні виключати будь-які сумніви стосовно справжності та чинності такого уповноваження на момент вчинення певної процесуальної дії, а також стосовно охоплення такої дії дійсним колом повноважень представника, що делеговані йому особою, яка реалізує право на справедливий суд. Представник повинен демонструвати повагу до суду, підтверджуючи наявність повноважень на представництво, а також не позбавляти довірителя права знати про дії представника, зокрема, стосовно звернення з касаційною скаргою до Верховного Суду.

Повернення Верховним Судом касаційної скарги з огляду на підписання її особою, повноваження якої не підтверджені, та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи особисто або через представника.

Враховуючи вимоги пункту першого частини п`ятої статті 332 КАС України, касаційна скарга підлягає поверненню, оскільки підписана особою, яка не підтвердила свої повноваження щодо підписання такої скарги.

Керуючись ст.ст. 59, 332, 359 КАС України,

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 16 квітня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного Фонду України в Луганській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії повернути особі, яка її подала.

Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи.

Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.

Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя С.Г. Стеценко