Апеляційний суд Запорізької області
Справа № 22 - 1140 / 10 Головуючий у 1 інстанції: Носик М.А.
Суддя-доповідач: Боєва В.В.
У Х В А Л А
Іменем України
24 лютого 2010 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
Головуючого: Боєвої В.В.
Суддів: Коваленко А.І., Денисенко Т.С.
При секретарі: Карацюпі О.О.,
За участю: заявника – ОСОБА_2; особи, дії якої оскаржуються - ОСОБА_3 – начальника відділу державної виконавчої служби Василівського РУЮ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Василівського районного суду Запорізької області від 28 грудня 2009 року у справі за скаргою ОСОБА_2 на дії державного виконавця відділу державної виконавчої служби Василівського районного відділу юстиції Запорізької області,
В С Т А Н О В И Л А:
У грудні 2009 року ОСОБА_2 звернувся до суду із скаргою на дії державного виконавця відділу державної виконавчої служби Василівського районного відділу юстиції Запорізької області . В скарзі зазначав, що на виконанні в відділі державної виконавчої служби Василівського РУЮ знаходиться зведене виконавче провадження, боржником за яким є ОСОБА_4 на загальну суму 72589, 41 грн. Здійснення примусового виконання доручено безпосередньо начальнику відділу ОСОБА_3 У визначений статтею 25 Закону України „Про виконавче провадження” шестимісячний термін рішення суду не виконано, державні виконавці ВДВС Василівського РУЮ понад 5 років не виконують рішення суду. Крім того, він позбавлений можливості ознайомитись з матеріалами виконавчого провадження. Посилаючись на порушення державним виконавцем Закону України „Про виконавче провадження”, просив визнати дії начальника ВДВС Василівського РУЮ незаконними.
Особа, дії якої оскаржуються - начальник відділу державної виконавчої служби Василівського РУЮ ОСОБА_3 - не визнаючи скаргу, надала письмовий відзив на скаргу, який містить докладний перелік дій державних виконавців з приводу примусового виконання судових рішень, в яких стягувачем є ОСОБА_2 (а. с. 26-35).
В судовому засіданні суду першої інстанції ОСОБА_3 пояснила, що частина боргу стягнута на користь ОСОБА_2, проте у повному обсязі рішення суду не виконано, оскільки натепер у боржника ОСОБА_5 відсутні майно та кошти. Щодо посилань ОСОБА_2 на те, що він позбавлений права ознайомитись з матеріалами виконавчого провадження, то це не відповідає дійсності, оскільки він неодноразово ознайомлювався з цими матеріалами.
Ухвалою Василівського районного суду Запорізької області від 28 грудня 2009 року відмовлено у задоволенні скарги.
Не погоджуючись з ухвалою суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить ухвалу суду скасувати та постановити нову ухвалу про задоволення його скарги.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно пункту 1) частини 1 статті 312 ЦПК України розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає ухвалу без змін, якщо судом першої інстанції постановлено ухвалу з додержанням вимог закону.
Відповідно до ст. 383 ЦПК України учасники виконавчого провадження та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією чи бездіяльністю виконавчої служби від час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права
чи свободи.
Частиною 1 статті 387 ЦПК України передбачено, що за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу, згідно частини 3 цієї ж статті, якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби і права чи свободи заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Залишивши скаргу ОСОБА_2 без задоволення, суд першої інстанції виходив з того, що дії державного виконавця не суперечили вимогам Закону України „Про виконавче провадження” і права чи свободи заявника її діями порушені не були.
Такий висновок суду ґрунтується на матеріалах справи, відповідає ст. ст. 3, 18, 19, 21 Закону України „Про виконавче провадження” і доводи апеляційної скарги його не спростовують.
Судом встановлено, що 20.05.2004 р. Василівським районним судом Запорізької області видано виконавчий лист № 2-922 про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 суми боргу у розмірі 25808 грн. 53 коп.
17.04.2008 р. Василівським райсудом видано виконавчий лист № 684 про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 суми боргу у розмірі 46780 грн. 88 коп.
05 травня 2008 р. виконавчі провадження об’єднані у зведене виконавче провадження з примусового виконання виконавчих документів.
В ході примусового виконання судового рішення 25.02.2005 р. державним виконавцем було винесено постанову про арешт майна боржника, згодом – складено відповідний акт за його місцем проживання в АДРЕСА_1.
Згідно відповіді комітету Державного технічного нагляду та Василівського МРЕВ ДАІ рухоме майно та автотранспорт за боржником не зареєстровано.
Крім того, в ході примусового виконання судового рішення державними виконавцями неодноразово складались акти опису й арешту відносно майна боржника, зокрема, меблів, побутової техніки, сільськогосподарської техніки, предметів домашнього обігу, великої рогатої худоби, посівів соняшника, насіння рицини.
Протягом всього періоду примусового виконання судового рішення родичі боржника неодноразово звертались до суду з позовами про виключення майна із акту опису – мало місце неодноразове зупинення виконавчого провадження з підстав, передбачених законом.
Також тривалий час реалізовувалось майно боржника – не з вини державних виконавців, а тому, що неодноразово проводились торги майна, проте в зв’язку з відсутністю купівельного попиту ці торги не відбулись.
Оскільки передбачений ст. 25 Закону України „Про виконавче провадження” шестимісячний строк здійснення виконавчого провадження не поширюється на час відкладення провадження виконавчих дій або зупинення виконавчого провадження та на період реалізації арештованого майна боржника, судова колегія вважає, що висновок суду про те, що державний виконавець не порушував обов’язки, передбачені ст. 5 Закону України „Про виконавче провадження” та права стягувача, передбачені ст. 11-1 цього Закону, відповідає обставинам справи.
Протягом всього часу виконання за зведеним виконавчим провадженням на користь ОСОБА_2 виплачено суму в розмірі 42276 грн., в тому числі, стягувачу передано нереалізоване на аукціоні нерухоме майно – Ѕ частина жилого будинку № 94 по вул. Гагаріна в с. Лугове та інше рухоме майно. Залишок за зведеним виконавчим провадженням становить 30312 грн. 91 коп..
За виконавчим листом № 2-92, виданим 20.05.2004 р., в зв’язку з відсутністю майна боржника, виконання судового рішення провадиться шляхом щомісячних відрахувань з заробітної плати боржника ОСОБА_4, які здійснюються бухгалтерією за місцем роботи ОСОБА_4
Основні доводи апеляційної скарги полягають в тому, що суд першої інстанції відмовив ОСОБА_2 у задоволенні скарги з причини пропуску ним строку на оскарження, є безпідставними, оскільки в змісті оскаржуваного судового рішення відсутні будь-які посилання суду на пропуск заявником строків на оскарження дій або бездіяльності державних виконавців.
Також в обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_2 в ході розгляду справи в суді апеляційної інстанції зазначав, що майно боржника своєчасно не було заарештовано, тобто, мала місце бездіяльність державних виконавців.
Ці доводи апелянта спростовуються наступним. З матеріалів справи видно, що ухвалою судді Василівського районного суду Запорізької області від 17.03.2004 року накладено арешт на все майно відповідача (а. с. 2), а в ході примусового виконання судового рішення 25.02.2005 р. державним виконавцем було винесено постанову про арешт майна боржника, згодом – складено відповідний акт за його місцем проживання в АДРЕСА_1.
За таких обставин судова колегія вважає, що ухвала від 28 грудня 2009 року про відмову в задоволенні скарги ОСОБА_2 на дії державного виконавця постановлена судом першої інстанції з додержання вимог закону, що відповідно до п.1) ч.1 ст. 312 ЦПК України є підставою для відхилення апеляційної скарги і залишення ухвали без змін.
Керуючись ст. ст. 307, 312, 314, 317 ЦПК України, колегія суддів
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Ухвалу Василівського районного суду Запорізької області від 28 грудня 2009 року по цій справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена протягом двох місяців шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду України.
Головуючий:
Судді: