Ухвала

17 травня 2019 року

м. Київ

справа № 761/37121/14-ц

провадження № 61-8949ск19

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Черняк Ю. В. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 02 квітня 2019 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «КредоБанк» до ОСОБА_1 про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором та пені за несвоєчасне виконання зобов`язань,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2014 року Публічне акціонерне товариство «КредоБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором та пені за несвоєчасне виконання зобов`язань.

На обґрунтування позову Публічне акціонерне товариство «КредоБанк» зазначило, що 22 березня 2013 року між Публічним акціонерним товариством «Кредобанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, на підставі якого остання отримала кредит у розмірі 221 325 грн 51 коп. на умовах, визначених договором, строком до 21 березня 2020 року. Внаслідок неналежного виконання боржником взятих на себе зобов`язань за кредитним договором щодо сплати щомісячних платежів на погашення тіла кредиту та відсотків утворилась заборгованість, яка станом на 24 вересня 2014 року становить 239 243 грн 23 коп. Вимоги банку про дострокове виконання зобов`язань за кредитним договором, направлені відповідачу 06 серпня 2014 року, останньою не виконано. Враховуючи викладене, Публічне акціонерне товариство «КредоБанк» просило суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 239 243 грн 23 коп.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 10 квітня 2015 року позов Публічного акціонерного товариства «КредоБанк» задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «КредоБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 239 243 грн 23 коп.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив із того, що ОСОБА_1 порушено взяті нею зобов`язання за кредитним договором, що є підставою для настання правових наслідків, встановлених договором або законом. Виходячи з наданого Публічним акціонерним товариством «КредоБанк» розрахунку заборгованості, з урахуванням умов кредитного договору, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача кредитної заборгованості у заявленому позивачем розмірі.

Справа переглядалася судами неодноразово. Останньою постановою Київського апеляційного суду від 02 квітня 2019 року заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10 квітня 2015 року скасовано, позов Публічного акціонерного товариства «КредоБанк» задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «КредоБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 239 243 грн 23 коп.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, врахував вимоги постанови Верховного Суду від 21 листопада 2018 року, виходив із того, що суд першої інстанції, розглядаючи справу, належним чином не повідомив позивачку, оскільки в матеріалах справи містяться документи, повернуті із відміткою поштового відділення «за закінчення терміну зберігання». Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

У травні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 02 квітня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, заявник просить скасувати оскаржуване судове рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах.

За правилом пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України).

Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2019 року - 1 921 грн.

Ціна позову у даній справі становить 239 243 грн 23 коп., яка станом на 01 січня 2019 року не перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 921*500=960 500).

Враховуючи, що положення статті 19 ЦПК України в структурі законодавчого акту розташовані серед Загальних положень цього Кодексу, суд вправі відносити справу до категорії малозначних на будь-якій стадії її розгляду. При цьому, за змістом пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України, справи є малозначними в силу притаманних їм властивостей, виходячи з ціни пред`явленого позову та його предмета, без необхідності ухвалення окремого судового рішення щодо віднесення зазначеної справи до відповідної категорії.

Додатково Верховним Судом враховано, що судове рішення постановлено судом апеляційної інстанції після набрання чинності Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», тобто після 15 грудня 2017 року.

Винятки, зазначені у пункті 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, заявником у касаційній скарзі не наведені та не обґрунтовані.

Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження узгоджуються із положеннями Конституції України, відповідно до статті 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до Рекомендації № R(95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, рекомендовано державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключають з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих прав, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягнення таких цілей.

Наведене повністю узгоджується з правовими позиціями, сформованими Європейським судом з прав людини у справах Levages Prestations Services v. France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) та Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії), згідно з якими умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

З урахуванням викладеного, оскільки оскаржувана заявником постанова Київського апеляційного суду від 02 квітня 2019 року ухвалена у малозначній справі, вона не підлягає касаційному оскарженню і у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.

Керуючись статтею 129 Конституції України, статтями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 02 квітня 2019 року.

Копію ухвали разом з доданими до скарги матеріалами повернути особі, яка подавала касаційну скаргу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.

Суддя Ю. В. Черняк