Головуючий у 1 інстанції – суддя Стасєєва Г. М.
Суддя-доповідач - Колесник Г.А.
Україна
ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
УХВАЛА
Іменем України
16 лютого 2010 року справа № 2-а-570/09/0510
зал судового засідання у приміщенні суду за адресою: м. Донецьк, бул. Шевченка, 26
Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді: Колеснік Г.А.
суддів:
при секретарі судового засідання Ляшенка Д.В.
Ястребової Л.В.
Васильєві О.О.
за участю представників:
від позивача: не з’явився,
від відповідача: не з’явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Гірницькому районі м. Макіївки Донецької області
на постанову Гірницького районного суду м. Макіївки Донецької області
від 21 травня 2009 року
по адміністративній справі № 2-а-570/09 (суддя Стасєєва Г. М . )
за позовом ОСОБА_5
до Управління Пенсійного фонду України в Гірницькому районі м. Макіївки Донецької області
про перерахунок пенсії дитині війни
ВСТАНОВИЛА:
Позивач звернувся до Гірницького районного суду м. Макіївки Донецької області з позовною заявою до Управління Пенсійного фонду України в Гірницькому районі м. Макіївки Донецької області про поновлення строку звернення до суду, та зобов’язання відповідача здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії як дитині війни за 2006-2007 роки в сумі 2733 грн. 30 коп.
Постановою Гірницького районного суду м. Макіївки Донецької області від 21 травня 2009 року позовні вимоги були задоволені частково. Суд першої інстанції поновив строк звернення до суду, визнав протиправною бездіяльність відповідача, зобов’язав відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу підвищення до пенсії як дитині війни в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком за період з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, в іншій частині позовних вимог відмовив.
В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати постанову суду першої інстанції як прийняту з порушенням норм матеріального права та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову.
Сторони на судовий розгляд не з’явилися..
Колегія суддів, заслухавши суддю – доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.
Закон України "Про соціальний захист дітей війни" № 2195-IV від 18 листопада 2004 року (зі змінами та доповненнями станом на час розгляду спірних правовідносин), який набрав чинності з 1 січня 2006 року, встановлює правовий статус дітей війни та визначає основи їх соціального захисту та гарантує їх соціальну захищеність шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки.
Статтею 1 вказаного закону передбачено, що дитина війни це особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років.
Статус позивача як дитини війни підтверджується паспортом, посвідченням.
Відповідач в апеляційній скарзі посилався на відсутність нормативних актів згідно яких органи Пенсійного фонду України повинні виплачувати заявлену позивачем доплату до пенсії як дитині війни.
Статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Пунктом 17 статті 77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 20 грудня 2005 року № 3235-IV, який набрав чинності з 1 січня 2006 року, встановлено, що з метою приведення окремих норм законів у відповідність із цим Законом зупинити на 2006 рік дію абзацу 7 статті 5 та статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 19 січня 2006 року N 3367-IV, який набрав чинності з 2 квітня 2006 року, пункт 17 статті 77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» було виключено, статтю 110 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» було викладено в наступній редакції: «Установити, що пільги дітям війни, передбачені абзацом сьомим статті 5 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", запроваджуються з 1 січня 2006 року, а статтею 6, - у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету». При цьому, Порядок надання пільг, передбачених статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", у 2006 році Кабінетом Міністрів України розроблено не було.
З огляду на те, що положення статті 110 Закону України "Про державний бюджет України на 2006 рік" Конституційним Судом України до дійсного часу не визнані неконституційними, колегія суддів дійшла до висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано визнав дії відповідача правомірними щодо відмови у виплаті позивачу, як дитині війни, за 2006 рік підвищення до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком та відповідно правильно відмовив в задоволенні позову в цій частині.
Пунктом 12 статті 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» було зупинено на 2007 рік дію статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" з урахуванням статті 111 цього Закону, якою було встановлено, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.
Скаржником в матеріали справи не надано доказів сплати позивачу як дитині війни, підвищення до пенсії в 2007 році.
Рішенням Конституційного Суду України N 6-рп/2007 від 9 липня 2007 року у справі N 1-29/2007 про соціальні гарантії громадян був визнаний таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) пункт 12 статті 71, стаття 111 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" від 19 грудня 2006 року N 489-V, яким була зупинена на 2007 рік дія статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".
Рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України, остаточними, не можуть бути оскаржені та мають преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.
Таким чином, висновок суду першої інстанції про визнання права позивача на виплату підвищення до пенсії за віком як дитині війни в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року є вірним.
Статтею 7 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" передбачено, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Колегія суддів не приймає посилання скаржника на відсутність бюджетного фінансування в обсязі передбаченому Законом України "Про соціальний захист дітей війни" для здійснення соціальних виплат, з огляду на приписи статті 88 Закону України „Про Державний бюджет на 2007 рік” та статті 113 Закону України „Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” в яких визначено, що в разі недостатності виділених з Державного бюджету України коштів по бюджетних програмах, пов’язаних з розмежуванням джерел виплати пенсій між Державним бюджетом України та Пенсійним фондом України, пенсії, визначені законодавством для відповідних категорій громадян, виплачуються у повному обсязі за рахунок власних надходжень Пенсійного фонду України.
Колегія суддів не приймає посилання скаржника на відсутність бюджетного фінансування в обсязі передбаченому Законом України "Про соціальний захист дітей війни" для здійснення соціальних виплат, з огляду на те, що судові рішення ухвалюються в межах норм діючого законодавства в незалежності від причин ненадходження коштів з Державного бюджету України на виплату допомоги, відповідно до вимог частини 2 статті 3 Конституції України, за якою права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, держава відповідає перед людиною за свою діяльність, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
З врахуванням вищевикладеного, а також того, що в матеріалах справи відсутні докази звернення позивача до відповідача щодо виплати недоплаченої як дитині війни підвищення до пенсії, відмови на таке звернення, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції про визнання неправомірною бездіяльність відповідача щодо не виплати підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком як дитині війни за період з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року.
Колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції про поновлення позивачу строку звернення до суду за захистом свої прав шляхом розгляду справи по суті заявлених вимог та зазначає при цьому, що за статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод особі, права та інтереси якої порушені, гарантується право на судовий захист. Право на суд, одним із аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати обмеженням, але їх застосування повинно зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Чоловік проти України» (заява № 15123/03) від 6 грудня 2007 року). Конституція України у статті 46 гарантує громадянам право на соціальний захист, який включає отримання пенсій, інших видів соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування та мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. В статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» передбачено, що саме пенсія або виплати, які здійснюються за виборам громадянина замість пенсії – щомісячне довічне утримання чи державна соціальна допомога, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Обов’язки щодо призначення перерахунку та виплати пенсії за Законом України «Про пенсійне забезпечення» є основною функцією органів Пенсійного фонду України, тому зважаючи на наявність прямої норми в Конституції України, яка гарантує здійснення державними органами належних за законами України виплат сум пенсії з урахуванням встановленого підвищення дітям війни, то за приписами статті 8 Конституції України та вимог частини 3 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України, при розгляді справ за Законом України «Про соціальний захист дітей війни» пропущений річний строк для звернення до суду не є підставою для відмови у позові та при наявності заяви сторони відновлюється судом.
З врахуванням викладеного, колегія суддів дійшла до висновку про наявність підстав для залишення постанови суду першої інстанції без змін згідно статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись статтями 160, 167, 184, 195, 196, 198, 200, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Гірницькому районі м. Макіївки Донецької області на постанову Гірницького районного суду м. Макіївки Донецької області від 21 травня 2009 року по адміністративній справі № 2-а-570/09 – залишити без задоволення.
Постанову Гірницького районного суду м. Макіївки Донецької області від 21 травня 2009 року по адміністративній справі № 2-а-570/09 – залишити без змін.
Повний текст ухвали складений, підписаний колегією суддів у нарадчій кімнаті та проголошений в судовому засіданні 16 лютого 2010 року.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з дня складення в повному обсязі.
Головуючий: Г.А. Колеснік
Судді: Д.В. Ляшенко
Л.В. Ястребова