Справа № 2а-259/10/1203
П О С Т А Н О В А
Ім,ям України
26 січня 2010 року . м.Луганськ.
Суддя Артемівського районного суду м.Луганська Рибцова Л.І, розглянувши в письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Артемівської районної у місті Луганську ради про визнання неправомірними дій та покладанню зобов.язання по виконанню певних дій,
встановив:
Посилаючись на те, що він як учасник ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС 1 категорії отримав захворювання, з причини якого його було визнано інвалідом 3-ої групи і тому він має право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі 4-х мінімальних заробітних плат згідно зі ст.48 ЗУ « Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» , що відповідачем ця допомога безпідставно зменшувалась й була виплачена у 2003 -2005 роках в сумі 21,50 гривен , а в 2007 , 2008 по 90.00 гривен, щорічно, а у 2009 році йому взагалі не виплачена така допомога, ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом про визнання неправомірними дій Управління праці та соціального захисту населення Артемівської районної у місті Луганську ради відносно нарахування щорічної допомоги на оздоровлення неправомірними та по покладанню зобов,язання на останнє перерахувати та виплатити перераховані суми за вказані роки в розмірі 8347,00 гривен .
В судове засідання сторони не з,явились.
Представник позивача за дорученням, ОСОБА_2, просила розглянути справу у її відсутність, про що надала заяву.
Представник відповідача та 3-ої особи просили також розглянути справу без їх участі, позовні вимоги не визнали і просили відмовити у задоволенні позовних вимог, про що зазначили в письмових запереченнях на позов.
Винесено ухвалу про розгляд справи в порядку письмового провадження.
Дослідивши письмові докази, суд вважає адміністративний позов таким, який підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Як підтверджується посвідченням на ім,я ОСОБА_1 серії А № 048479 від 07.03.1995 року, вкладкою до нього за № 048479, довідкою Сер.МСЕ за № 0016449 та експертним висновком від 30.12.1994 року за № 816 ( арш.справи 4.5.6) , позивач належить до 1 категорії постраждалих від наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції, є інвалідом 3-ої групи, перебуває на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення Артемівської районної у м.Луганську ради , у зв.язку з чим відповідно до ст. 48 Закону України « Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796Х-11, якою передбачена щорічна допомога на оздоровлення для інвалідів 3-ої групи у розмірі 4-х мінімальних заробітних плат, розмір якої визначається на момент виплати, ОСОБА_1 має право на отримання допомоги на оздоровлення у розмірі 4-х мінімальних заробітних плат.
Як підтверджується запереченнями УПСЗН , Управління праці та соціального захисту населення Артемівської районної у місті Луганську ради не оспорює право ОСОБА_1 на отримання щорічної допомоги на оздоровлення .
Але , як видно з цих же самих заперечень Управління праці та соціального захисту населення ( далі Управління) при виплаті щорічної грошової допомоги на оздоровлення керувалося ст. 62 ЗУ « Про статус і соціальний захист громадін,які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», згідо якої роз.яснення порядку застосовування цього Закону провадатиься у порядку визначеному КМУ ; постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 « Про компенсаційні виплати особам, які постраджали внаслідок Чорнобильської катастрофи» , згідно якої розмір такої допомоги, встановлений для інвалідів 3-ої групи у 2004- 2005 роках в розмірі 21,50 гривен, які були виплачені позивачу .При нарахуванні та виплаті щорічної допомоги на оздоровлення в 2007, 2008 , 2009 роках в відношенні інвалідів 3-ої групи Управління керувалось постановою КМУ за № 562 від 12 липня 2005 року « Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» , якою розмір такої допомоги встановлено для інваліді 3-ої групи в сумі 90.00 гривен, які і були виплачені позивачу у 2007 ,2008 роках, а у 2009 році розмір допомоги ОСОБА_1 нараховано у сумі 90.00 , але станом на 13.01.2009 року не виплачено оскільки розрахунковий рахунок Управління , з якого проводяться виплати цієї компенсації знаходиться під арештом . Крім того Управління керувалось у 2007 , 2008 та 2009 роках ще й ЗУ « Про Державні бюджети України на 2007 рік, 2008 рік та 2009 рок » , а саме п.30 ст. 71 ЗУ « Про держбюджет на 2007 рік» , яким дію абзаців 2-7 ч.4 ст. 48 Закону України в частині виплати допомоги на оздоровлення у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати зупинено на 2007 рік ; розділом 2-м. пункту 28 підпункту 11 ЗУ « Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» ,яким встановлено що одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків на ЧАЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім,ям , які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС та смерть яких пов.язана з Чорнобільською катастрофою, щорічна допомога на оздоровлення виплачується в порядку та розмірах, встановлених КМУ ; ст.71 ЗУ « Про Державний бюджет України на 2009 рік» за № 835-6 від 26.12.2008 року, якою КМУ надано право у 2009 році встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами.
Суд вважає, що посилання відповідача на ст. 62 ЗУ « Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» є необгрунтованою оскільки в цій статті функції щодо встановлення розміру щорічної допомоги на оздоровлення КМУ не делеговані, а лише зазначено про те, що КМУ може затвердити порядок застосування передбачених законом пільг.
Крім того, відповідно до ст.8 КонституціїУкраїни в України визначається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу, закони та інші нормативно- правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Пуктом 1 частини 1 ст. 92 Коснтитуції України передбачено, що виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод.
Пунктом 5 постанови пленуму Верховного Суду України №9 від 1 листопада 1996 року визначено, якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно- правовий акт,який підлягав застосуванню , не відповідає чи суперечить законові, суд зобов.язаний застосувати акт, який регулює ці правовідносини.
Виходячи з пріоритетності законів над підзаконними нормативно- правовими актами вищенаведена постанова за № 836 , якою керувався відповідач при нарахуванні та виплаті щорічної грошової допомоги на оздоровлення у 2004 та 2005 роках була прийнята всупереч ст.48 ЗУ « Про статус і соціальний захист громадян, які постарждали внаслідок Чорнобильської катасрофи» , а тому дії Управління при нарахуванні та виплаті допомоги на оздоровлення ОСОБА_1 у 2004 та 2005 роках є неправомірними, а позовні вимоги останнього обгрунтованими . При нарахуванні та виплаті допомоги на оздоровлення у 2004 та 2005 роках відповідач повинен був керуватись ЗУ « Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та відповідними статтями ЗУ « Про Державний бюджет на 2004 та 2005 роки» ,якими встановлений розмір мінімальної заробітної плати, а ні постановою КМУ за № 836 від 26.07.1996 року.
У 2004 році статтею 89 ЗУ « Про Державний бюджет України на 2004 рік» від 27.11.2003 року за № 1344-6 , встановлено розмір мінімальної заробатної плати : з 01 січня 2004 року по 01.09.2004 року в розмірі 205,00 гривен; з 01.09.2004 року по 1.03.2004 року у розмірі-237,00 гривен; з 1 березня 2004 року у розмірі -205,00 гривен; з 1 вересня 2004 року у розмірі -237,00 гривен.
У 2005 році статтею 83 ЗУ « Про Державний бюджет України на 2005 рік» від 25.03.2005 року за № 2505-4 встановлена мінімальна заробітна плата у таких розмірах: з 1 січня 2005 року по 1 квітня 2005 року у розмірі- 262,00 гривні; з 1 квітня 2005 року по 01.07.2005 року у розмірі -290,00 гривен; з 1 .07.2005 року по 1.09.2005 року у розмірі 310,00 гривен; з 1 вересня 205 року у розмірі 332,00 гривен.
Щодо позовних вимог про визнання дій відповідача неправомірними та зобов.язання зробити перерахунок та виплатити перераховану суму на оздоровлення за 2007 та 2008 роки , суд виходить з наступного.
Згідно зі ст. 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні.
Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмету правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подалання колії норм законів, що мають однакову юридичну силу.
Водночас Контситуційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Констиуцією України зазначив: « Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнанчим є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.
За змістом частини третьої ст.150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов.язковими до виконання на території України. Відповідно до ч.2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Виходячи з цього на момент виникнення спірних відносин, а саме на дату нарахування і виплати позивачу щорічної допомоги на оздоровлення у відношенні ОСОБА_1 необхідно встановити , який саме закон за юридичною силою був на момент виплати діючим.
Конституційним судом України від 09 липня 2007 року за № 9-рп/2007 рік було визнано неконституційною ст. 71 ЗУ « Про Державний бюджет України на 2007 рік», якою була зупинена дія абз.2-7 ч.4 ст. 48 ЗУ « Про статус і соціальний захист громадян,які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» .
Конституційним Судом України від 22 травня 2008 року за № 10-рп/2008 р було також визнано неконституційним п.28 розділу 2-го ЗУ « Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» , яким було внесено зміни до ст. 48 ЗУ « Про статус і соціальний захист громадян,які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Рішення Конституційного Суду України є обов.язковими до виконання на території України, остаточними , не можуть бути оскаржені та мають преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції .
Таким чином з 09 липня 2007 року та з 22 травня 2008 року відновлена дія ст. 48 ЗУ « Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» .
Як вбачається з письмових заперечень відповідача на позов , позивачу було виплачено допомогу на оздоровлення у 2007 році -03.12.2007 року в сумі- 90,00 гривен , а у 2008 році - 01.07.2008 року в сумі 90.00 гривен, тобто на час дії у часі ЗУ « Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а тому відповідач повинен був при нарахуванні та виплаті допомоги на оздоровлення ОСОБА_1 у 2007 та 2008 роках керуватись саме цим законом та законами про встановлення розміру мінімальних заробітних плат на момент виплати, а ні ЗУ « Про Державні бюджети України на 2007 та 2008 рока» та Постановою КМУ № 562.
За таких обставин дії відповідача по відмові в перерахунку та виплаті допомоги на оздоровлення ОСОБА_1 за 2007 та 2008 рік є неправомірними .
У 2007 році розмір мінімальної заробітної плати було встановлено ст. 76 ЗУ « Про Державний бюджет України на 2007 рік» від 19.12.2006 року у таких розмірах: з 1 січня 2007 року - 400,00 гривен , з 1 квітня 2007 року – 420,00 гривен, з 1 липня – 440,00 гривен, з 1 жовтня 2007 року- 460,00 гривен.
У 2008 році розмір мінімальної заробітної плати було встановлено ст. 59 ЗУ « Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів Укрїни» від 28.12.2007 року за № 107-6 у таких розмірах : з січня 2008 року по 1 квітня 2008 року у розмірі 515 гривен; з 1 квітня 2008 року по 1 жовтня 2008 року у розмірі 525,00 гривен ; з 1 жовтня 2008 року по 1 грудня 2008 року у розмірі -545 гривен; з 1 грудня 2008 року у розмірі 605,00 гривен.
Стосовно визнання дій відповідача неправомірними по нарахуванню та невиплаті ОСОБА_1 допомоги на оздоровлення у 2009 році суд вважає, що керуючись ст. 71 ЗУ « Про Державний бюджет України на 2009 рік» та Постановою КМУ за № 562 відповідач діяв правомірно , оскільки у 2009 році не було рішення Конституційного суду України про неконституційність ст.71 ЗУ « Про Державний бюджет України на 2009 рік», якою КМУ надано право у 2009 році встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 в цієї частині необгрунтовані і не підлягають задоволенню.
Враховуючи, що призначення і розрахунок допомоги на оздоровлення за законом віднесено до компетенції відповідних відділень УПСЗН, суд не має права перебирати на себе функції даного державного органу по здійсненню конкретних розрахунків, тому відсутні підстави для обчислення у постанові суду конкретного розміру компенсації і виниклої заборгованості.
Посилка Управління на те, що позовні вимоги про стягнення з УТСЗН недоплаченої суми на оздоровлення за 2004 - 2008 рік не можуть бути пред,явлені, так як пропущені процесуальні строки зверення з адміністративнм позовом до суду, не може бути прийнята судом , з наступних підстав.
Відповідно до ст. 268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, яка завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров,я, або смертю.
Виплати ж на оздоровлення інвалідам ЧАЕС, які втратили частину свого здоров.я у зв,язку з участю в ліквідації аварії на ЧАЕС і тому визнані інвалідами якраз відноситься до таких витрат, на які строк позовної давності не поширюється і відповідно ст. 52, ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної оскаржуємимі діями органів державної влади, органів місцевого самоврядування у разі визнання цих дій неправомірними.
На підставі викладеного і керуючись ст.ст.11, 68-71, 160-163 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В:
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати дії Управління праці та соціального захисту населення Артемівської районної у місті Луганську ради по відмові в виплаті недоотриманої щорічної допомоги на оздоровлення за 2004, 2005 ,2007 та 2008 роки неправомірними.
Зобов.язати Управління праці та соціального захисту населення Артемівської районної у місті Луганську ради здійснити перерахунок недоотриманої щорічної грошової допомоги на оздоровлення ОСОБА_1 за 2004 ,2005,2007 та 2008 рока виходячи з розміру 4-х мінімальних заробітних плат, розмір яких: у 2004 році було встановлено на момент виплати ( на 09.04.2004 року) в сумі 205,00 гривен ; у 2005 році ( на 24.02.2005 року) в сумі- 262,00 гривен ; у 2007 році ( на 03.12.2007 року) в сумі -460,00 гривен ; у 2008 році ( на 01.07.2008 року) в сумі- 525,00гривен , та виплатити перераховану суму ОСОБА_1 з врахуванням фактично отриманих сум , за рахунок коштів Державного бюджету України.
В решті позовних вимог відмовити за їх необгрунтованістю.
Постанова може бути оскаржена в Донецький апеляційний адміністративний суд протягом двадцяти днів з дня подачі про її оскарження заяви , яка повинна бути поданою протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя: Л.І.Рибцова.