Постанова

Іменем України

06 червня 2019 року

м. Київ

справа №522/3031/15-ц

провадження №61-42094св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.

учасники справи:

позивач - Департамент комунальної власності Одеської міської ради,

відповідач - ОСОБА_1 ,

третя особа - Одеська міська рада,

третя особа - ОСОБА_2 ,

третя особа - ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» на заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 жовтня 2015 року у складі судді Івченка В. Б., ухвалу апеляційного суду Одеської області від 31 березня 2016 року у складі суддів Суворова В. О., Сватаненко В. І., Артеменко І. А., та постанову апеляційного суду Одеської області від 14 червня 2018 року у складі суддів Кононенко Н. А., Гірняк Л. А., Сегеди С. М.,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2015 року Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся до суду до ОСОБА_1 , треті особи: Одеська міська рада, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , з позовом, в якому просив: витребувати у ОСОБА_1 нежиле приміщення підвалу, що знаходиться у АДРЕСА_1 , загальною площею 35,7 кв.м на користь територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради в особі Департаменту комунальної власності Одеської міської ради; усунути перешкоди в користуванні цим майном шляхом виселення ОСОБА_1 з нежилого приміщення підвалу за вказаною адресою; скасувати запис про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на зазначене нежиле приміщення підвалу.

Позов мотивовано тим, що спірне нерухоме майно є комунальною власністю, яке вибуло з власності територіальної громади м. Одеси на підставі рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 квітня 2007 року (залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 30 січня 2008 року), відповідно до якого право власності на підвальне приміщення було визнано за ОСОБА_2

29 травня 2007 року ОСОБА_2 продала спірне підвальне приміщення ОСОБА_3 , який в свою чергу 04 вересня 2007 року продав це майно ОСОБА_4

Ухвалою Верховного суду України від 28 січня 2009 року зазначені судові рішення, на підставі яких за ОСОБА_2 було зареєстровано право власності на спірне майно, - скасовані з направленням справи на новий розгляд досуду першої інстанції.

За результатами нового розгляду справи, ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 21 вересня 2009 року позов ОСОБА_2 до виконавчого комітету Одеської міської ради, комунального підприємства «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості» залишено без розгляду.

Таким чином, ОСОБА_2 не була законним власником спірного нежитлового підвального приміщення, а судове рішення, на підставі якого у останньої виникло право власності на це майно, скасовано Верховним судом України, тобто вказане майно вибуло з володіння законного власника поза його волею, що є підставою, відповідно до положень статей 387, 388 ЦК України для його витребування від добросовісного набувача ОСОБА_1 на користь власника, яким є територіальна громада м. Одеси.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 07 жовтня 2015 року поновлено Департаменту комунальної власності Одеської міської ради процесуальний строк для звернення до суду з даними вимогами та позов задоволено.

Витребувано у ОСОБА_1 нежиле приміщення підвалу, що знаходиться у АДРЕСА_1 , загальною площею 35,7 кв.м на користь територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради, в особі Департаменту комунальної власності Одеської міської ради.

Усунуто перешкоди в користуванні шляхом виселення ОСОБА_1 з нежилого приміщення - підвалу, що знаходиться у АДРЕСА_1 , загальною площею 35,7 кв.м на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради.

Скасовано запис про державну реєстрацію за ОСОБА_1 нежилого приміщення підвалу, що знаходиться у АДРЕСА_1 , загальною площею 35,7 кв.м.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради судовий збір у розмірі 487,20 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірне нежитлове приміщення підвалу є власністю територіальної громади м. Одеси, яке вибуло з володіння власника поза його волею, оскільки рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 квітня 2007 року та ухвала апеляційного суду Одеської області від 30 січня 2008 року, на підставі яких було визнано право власності за ОСОБА_2 на нежиле приміщення НОМЕР_1 площею 35,7 кв.м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , скасовані 28 січня 2009 року ухвалою Верховного суду України, а ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 21 вересня 2009 року, яка набрала законної сили, позов ОСОБА_2 до виконавчого комітету Одеської міської ради, КП «ОМБТІ та РОН» про визнання права власності на вказане нежиле приміщення залишено без розгляду. ОСОБА_1 є добросовісним набувачем спірного майна, однак не є законним власником нежитлового підвального приміщення та відповідне майно повинно бути витребувано на користь законного власника.

Вирішуючи питання про поновлення строку позивачу на звернення до суду, суд виходив з того, що про ухвалу Верховного суду України від 28 січня 2009 року та ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 21 вересня 2009 року позивачу не було відомо, а про їх існування Департамент дізнався лише 18 листопада 2014 року з офіційного листа Приморського районного суду м. Одеси, що підтверджується копією супровідного листа Приморського районного суду м. Одеси від 18 листопада 2014 року.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 31 березня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що висновки суду першої інстанції про задоволення позову є обґрунтованими, оскільки спірне нежитлове приміщення вибуло з володіння власника, яким є територіальна громада м. Одеси поза його волею, що є підставою для витребування цього майна у добросовісного набувача.

Постановою апеляційного суду Одеської області від 14 червня 2018 року апеляційну скаргу ПАТ «УкрСиббанк» залишено без задоволення. Рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що рішення щодо відчуження комунального майна приймається виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради, однак, враховуючи те, що Одеською міською радою рішень щодо відчуження нежилого приміщення підвалу, що знаходиться у АДРЕСА_1 , загальною площею 35,7 кв.м не приймалось, вказане приміщення вибуло з комунальної власності поза волею власника. Департамент комунальної власності Одеської міської ради є правонаступником Представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради, тому є підстави для витребування цього комунального майна на користь позивача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ПАТ «Укрсиббанк», не погоджуючись з вищевказаними судовими рішеннями, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі рішення з направленням справи до суду першої інстанції на новий розгляд.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судом не залучено до участі у справі ПАТ «УкрСиббанк» у якості третьої особи, чиї права порушенні при ухвалені рішення судом першої інстанції.

Так, предметом позову у цій справі є вимога про витребування майна, усунення перешкод у користуванні та скасування запису про державну реєстрацію щодо нежилого приміщення підвалу, що знаходиться у АДРЕСА_1 , загальною площею 35,7 кв.м., яке є предметом іпотеки АТ «УкрСиббанк». Таким чином, ухвалені у справі рішення впливають на права АТ «УкрСиббанк», як іпотекодержателя вказаного майна. Отже, встановивши, що нежиле приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 передано в іпотеку, згідно іпотечного договору від 16 червня 2007 року (даний договір є дійсним) і рішення суду у цій справі у будь-якому випадку вплине на права та обов`язки АТ «УкрСиббанк", суд фактично обмежив право останнього на доступ до правосуддя з використанням ним відповідних процесуальних інструментів під час розгляду справи в порядку позовного провадження.

Незалучення АТ «УкрСиббанк» до участі у справі як особи, на права якої впливає рішення призвело до обмеження АТ «УкрСиббанк» у праві на судовий захист та в порушення принципу змагальності призвело до неможливості надати докази на спростування вимог позивача.

Судами не залучено у справі фактичного власника майна ( ОСОБА_5 ), якому ОСОБА_1 10 листопада 2015 року продала майно, та про що зазначалось представником ОСОБА_1 під час апеляційного розгляду справи за її апеляційною скаргою. Вказані порушення норм процесуального права призвели до вирішення справи без участі особи, яка фактично має відповідати за позовом ( ОСОБА_5 ).

Суд першої інстанції безпідставно поновленоДепартаменту комунальної власності Одеської міської ради процесуальний строк для звернення до суду з відповідним позовом, оскільки позовна давність не є різновидом процесуального строку, і відповідно не може бути поновлена судом. Зміст оскаржуваних рішень не містить посилань на те, що суд визнав причини пропуску поважними. Судами не встановлено обставин того, що Одеська міська рада не отримувала копій судових рішень щодо спірного майна, що призвело до неналежного встановлення моменту, з якого позивач міг довідатись про порушення свого права. Для правильного вирішення питання суд має встановити не лише коли особа (позивач) довідався про порушення свого права, а й встановити момент, коли особа могла довідатись про порушення свого права, або особу, яка його порушила.

Під час апеляційного розгляду справи, судом апеляційної інстанції порушено положення пункту 4 частини третьої статті 376 ЦПК України, відповідно до якої порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі. Таким чином, за прямою вказівкою ЦПК України апеляційний суд мав скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення.

Такі порушення серед іншого призвели також і до порушень положень частини третьої статті 370 ЦПК України, згідно із якою, за результатами розгляду апеляційної скарги суд приймає постанову відповідно до статті 382 цього Кодексу. При цьому за наявності підстав може бути скасовано раніше прийняту постанову суду апеляційної інстанції.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу, Департамент комунальної власності Одеської міської ради, заперечує проти доводів ПАТ «УкрСиббанк» та просить залишити ухвалені у справі рішення без змін, посилаючись на їх законність і обґрунтованість.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За правилами статей 317, 319, 658 ЦК України виключно власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном, лише власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, в тому числі реалізує право його продажу.

Відповідно до закріпленого в статті 387 ЦК України загального правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Статтею 203 ЦК України, визначено основні критерії чинності правочину, зазначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Виходячи з аналізу загальних принципів цивільного права, правочини не повинні суперечити положенням законів, галузевих законодавчих актів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції.

Згідно частини другої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не впливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно у разі, якщо майно вибуло з володіння власника, або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Відповідно статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно пункту 30 частини першої статті 26 та частини восьмої статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання щодо відчуження відповідно до закону комунального майна, та об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Таким чином, рішення щодо відчуження комунального майна приймається виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.

Одеською міською радою не приймалося рішень щодо відчуження спірного нежитлового підвального приміщення на користь будь-яких фізичних або юридичних осіб.

Відповідно до Положення про департамент комунальної власності Одеської міської ради, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 19 лютого 2013 року, до компетенції цього департаменту віднесені функції по управлінню об`єктами нерухомого майна, що належать до комунальної власності територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради. Департамент є правонаступником Представництва по управлінню комунальною власністю Одеської області.

Під час розгляду заявлених у цій справі позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд правильно виходив з того, що якщо майно передане власником за правочином, який є нікчемним або оспорюваним, то позов про визнання правочину недійсним та (або) про застосування наслідків недійсності правочину має пред`являтися тоді, коли майно залишається у набувача. Тобто якщо вчинено один правочин і повернути майно можна шляхом застосування реституції, то ефективним способом захисту буде визнання правочину недійсним. Якщо ж набувач, який набув майно за недійсним правочином, надалі відчужив таке майно іншій особі, потрібно звертатися з віндикаційним позовом.

Якщо після укладення недійсного правочину було укладено ще декілька, то правильним є визнавати недійсними не всі правочини, а лише перший і заявляти позов про витребування майна в останнього набувача.

Проте в цьому випадку немає перешкод для задоволення лише віндикаційного позову, оскільки право на витребування майна з чужого володіння не потребує визнання недійсним правочину, за яким майно вибуло від законного власника, воно лише обмежене добросовісністю набувача і зберігається за власником за умови, якщо майно вибуває з володіння власника поза його волею, що й повинно бути доведено в суді.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що право власності відповідача ОСОБА_1 на спірне нежиле підвальне приміщення похідне від права власності на це приміщення Шварцнау О. Г., яка в свою чергу не набула у встановленому законом порядку право власності на це приміщення.

При цьому, під час розгляду справи спростована презумпція правомірності набуття ОСОБА_2 права власності на спірне майно, оскільки останнє вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому - 28 січня 2009 року скасованого Верховним судом України, що свідчить про вибуття майна з володіння власника поза його волею та є підставою для застосування положень статті 388 ЦК України.

Рішення суду про задоволення позову про витребування майна з чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації за власником, а також скасування попередньої реєстрації.

Висновки судів першої та апеляційної інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння, усунення перешкод у користуванні та скасування запису про державну реєстрацію, узгоджуються із встановленими під час розгляду справи обставинами та відповідають наведеним вище нормами матеріального права, які судами застосовано правильно.

Доводи касаційної скарги банку про передачу спірного майна в іпотеку банку ОСОБА_3 на підставі іпотечного договору від 16 червня 2007 року в забезпечення виконання кредитних зобов`язань ОСОБА_6 , не спростовують встановленого судами факту вибуття цього майна з володіння власника поза його волею на підставі судового рішення щодо цього майна на користь ОСОБА_2 , яке в подальшому скасовано, а також факту неправомірності набуття первісно ОСОБА_2 права власності на це приміщення, від якого походило і подальше оформлення прав на це майно за ОСОБА_3 , який передав його в іпотеку та в подальшому відчужив ОСОБА_1 .

Вказані доводи банку не впливають на правильність висновків судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для витребування спірного майна, яке належить до комунальної власності територіальної громади на користь власника від добросовісного набувача.

Доводи касаційної скарги ПАТ «УкрСиббанк» про безпідставність вирішення судом питання про поновлення строку звернення до суду, не спростовують правильність висновків судів про наявність правових підстав для судового захисту порушених прав позивача, оскільки судом встановлено поважність причин пропуску ним строку позовної давності, тому порушене право підлягало захисту.

Крім того, суд касаційної інстанції не може втручатись в оцінку доказів, зокрема переоцінювати доводи про поважність причин пропуску позовної давності, оцінку яким надано судом першої інстанції, та які перевірені апеляційним судом.

Доводи касаційної скарги про незалучення судом першої інстанції дійсного власника спірного майна - ОСОБА_5 , якому ОСОБА_1 10 листопада 2015 року відчужила вказане майно є необґрунтованими, оскільки станом на момент вирішення справи та ухвалення судового рішення 07 жовтня 2015 року саме за ОСОБА_1 було зареєстровано право власності на це майно і саме вона вважалась добросовісним його набувачем, що, за встановлених місцем судом обставин стало підставою для витребування майна саме у неї.

Посилання ПАТ «УкрСиббанк» у касаційній скарзі на те, що рішенням суду першої інстанції вирішено питання про його права і обов`язки, та розгляд справи без його залучення до участі у її розгляді обмежив його право на доступ до правосуддя, призвів до порушення принципу змагальності сторін та неможливості надати докази є безпідставними та необґрунтованими, оскільки під час розгляду апеляційним судом, поданої ПАТ «УкрСиббанк» апеляційної скарги на рішення місцевого суду, останній не був обмежений у використанні наданого йому процесуальним законом права на подання доказів, надання пояснень та заперечень на позов, право ПАТ «УкрСиббанк» на участь у розгляді справи, у повній мірі реалізовано на стадії апеляційного перегляду судового рішення, а розгляд справи в суді першої інстанції за його відсутності та ухвалення заочного рішення не призвело до неправильного встановлення обставин справи та її вирішення, у зв`язку з чим, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для скасування правильного по суті рішення суду виключно за наведених обставин.

Інші доводи касаційної скарги, в тому числі посилання на порушення норм процесуального права, не спростовують правильність висновків судів та не можуть бути підставою для скасування правильних по суті судових рішень.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» залишити без задоволення.

Заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 жовтня 2015 року, ухвалу апеляційного суду Одеської області від 31 березня 2016 року та постанову апеляційного суду Одеської області від 14 червня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

І. В. Литвиненко

І. М. Фаловська