Постанова

Іменем України

06 червня 2019 року

м. Київ

справа № 357/7257/17

провадження № 61-39131св18

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Ігнатенка В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 23 лютого 2018 року у складі головуючого судді Кошель Л. М. та постанову Апеляційного суду Київської області від 22 травня 2018 року у складі колегії суддів: Кашперської Т. Ц., Сушко Л. П., Фінагеєва В. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» (далі - «ОТП Банк») про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними.

На обґрунтування позовних вимог зазначала, що 08 лютого 2008 року між нею та ПАТ «ОТП Банк» укладено кредитний договір № ML011/006/2008, згідно з яким їй надано кредит у розмірі 20 000 доларів США строком до 07 лютого 2028 року, у забезпечення якого в іпотеку банку передано квартиру АДРЕСА_1 .

Згідно умов кредитного договору сторони домовилися про плаваючу процентну ставку, а саме фіксований відсоток в розмірі 4,49 % річних + FIDR (процентна ставка по строковим депозитам фізичних осіб, яка може змінюватися банком).

Посилаючись на те, що зазначена форма визначення процентної ставки є незаконною та суперечить вимогам Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки її застосування передбачає зміну розміру процентів впродовж всієї дії кредитного договору, а також на відсутність детального розпису загальної вартості кредиту, унаслідок чого вона не отримала повну та достовірну інформацію щодо умов погашення кредиту, й відповідно банк приховав від неї, як позичальника повну та об`єктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту, що вплинуло здійснення свідомого вибору схеми кредитування, ОСОБА_1 просила визнати кредитний договір та укладений у його забезпечення договір іпотеки недійсними.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 23 лютого 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що при укладенні кредитного договору позивачу було надано повну, достовірну та вичерпну інформацію про всі умови отримання, користування та повернення кредиту. Своїм підписом у заяві-анкеті позичальник також підтвердила, що банк надав їй у письмовій формі та у повному обсязі інформацію, передбачену пунктом 2 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів». Позивачем добровільно виконувалися умови кредитного договору, що свідчить про те, що вона їх визнавала. Зміна розміру ставки FIDR не є зміною процентної ставки в односторонньому порядку, оскільки така умова прямо передбачена договором. Положення кредитного договору про встановлення плаваючої процентної ставки, яка складається з фіксованого процента + FIDR, не можна вважати несправедливими, тому підстав для визнання спірних договорів недійсними немає.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Київської області від 22 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 23 лютого 2018 року залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з`ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази та ухвалив законне і обґрунтоване рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У липні 2018 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалені у справі судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанції не звернули уваги на те, що умови кредитного договору суперечать положенням законодавства, не містять розміру сукупної вартості кредиту та її детального розпису для споживача (у процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням процентної ставки за кредитом та вартості всіх послуг, а отже, умови кредитного договору є несправедливими в цілому, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків на погіршення становища споживача, суперечить принципу добросовісності, і як наслідок недійсності кредитного договору й відповідно договору іпотеки, укладеного на його забезпечення. Крім того, збільшення штучно відсоткової ставки (скрита відсоткова ставка) без надання інформації є підставою для визнання всього кредитного договору недійсним, а банк в такому разі не позбавлений права застосувати статтю 216 ЦК України.

Ухвалою Верховного Суду від 11 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та надано строк для надання відзиву.

Відзивів на касаційну скаргу не надходило.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 08 лютого 2008 року між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № ML011/006/2008, згідно з яким останній надано кредит у розмірі 20 000 доларів США для придбання нерухомого майна, строком до 07 лютого 2008 року. Сторони домовилися, що для розрахунку процентів за користування кредитом буде використовуватися плаваюча процентна ставка, яка складається з фіксованого відсотку 4,49 % річних + FIDR, яка є процентною ставкою по строкових депозитах фізичних осіб у валюті, тотожній валюті кредиту, що розміщені в банку на строк в 366 днів, з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору. У залежності від зміни вартості кредитних ресурсів банку ставка FIDR може змінюватися банком (збільшуватися або зменшуватися) в порядку, передбаченому договором.

На забезпечення цього договору, 08 лютого 2008 року між сторонами було укладено договір іпотеки PLM-011/006/2008, згідно з яким ОСОБА_1 передала в іпотеку банку нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 .

24 лютого 2010 року між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору, відповідно до умов якої було змінено розрахунок процентів за користування кредитом, зокрема на період з 09 березня 2010 року до 07 червня 2010 року фіксована процентна ставка в розмірі 6,50 %, з 07 червня 2010 року до 07 грудня 2010 року - 12,22 %, з 07 грудня 2010 року до повного виконання боргових зобов`язань за кредитним договором плаваюча процентна ставка 4,72 % + FIDR.

Мотиви з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтями 626-628 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За правилами частини першої статті 1055 Цивільного кодексу України, кредитний договір укладається у письмовій формі.

Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтями 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів»до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема, про встановлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналізуючи положення статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві. При цьому статті 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачають різні взаємовиключні підстави визнання угод недійсними.

Закон України «Про захист прав споживачів»застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише у разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.

Відповідно до пункту 3.1 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, які були чинними на момент укладення між сторонами додаткової угоди, банки зобов`язані в кредитному договорі або додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх сукупних послуг, а також інших фінансових зобов`язань споживача.

Згідно зі статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Судами встановлено, що оспорюваний кредитний договір з додатковою угодою до нього та договір іпотеки, підписаний сторонами, позивач на момент укладання договору не заявляла зауважень чи заперечень щодо умов договору, та в подальшому тривалий період часу його виконувала, договір містить повну інформацію щодо умов кредитування: про строк кредитування, процентну ставку за користування кредитом, у тому числі реальну проценту ставку та абсолютне значення здорожчання кредиту, строки сплати платежів, мету, для реалізації якої споживчий кредит може бути витрачений, а також права та обов`язки сторін, порядок розрахунків, відповідальність за порушення зобов`язань.

Укладеним між сторонами кредитним договором передбачено порядок визначення розміру процентів. Так, для розрахунку процентів за користування кредитом банк використав плаваючу процентну ставку, яка складається з фіксованого відсотка в розмірі 4,49 % річних + FIDR, що формується на основі процентних ставок за строковими депозитами для фізичних осіб, при цьому банк на власний розсуд установлює такі проценти.

Плаваюча процентна ставка - це процентна ставка за середньо- і довгостроковими кредитами, розмір якої може змінюватися банком в односторонньому порядку та у строки, передбачені умовами кредитного договору. Перегляд її здійснюється через узгоджені між банком і кредитором проміжки часу.

Виходячи з умов кредитного договору зміна розміру ставки FIDR не є зміною процентної ставки в односторонньому порядку, оскільки вона прямо передбачена умовами двостороннього кредитного договору.

Таким чином, положення кредитного договору про встановлення плаваючої процентної ставки, яка складається з фіксованого процента + FIDR, не можна вважати несправедливими.

Ураховуючи цивільно-правовий принцип свободи договору, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно того, що позивач не була позбавлена можливості обрати інші умови кредитування та не укладати оспорювані правочини.

Обравши способом захисту своїх прав визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними з підстав, передбачених Законом України «Про захист прав споживачів», ОСОБА_1 з урахуванням принципу змагальності сторін зобов`язана була довести наявність правових та фактичних підстав для задоволення вимог, натомість належних і допустимих доказів на спростування презумпції правомірності правочину не надала.

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій ґрунтуються на засадах верховенства права, є законними та обґрунтованими.

Посилання заявника в касаційній скарзі на те, що апеляційним судом при розгляді справи не враховано, що банком незаконно підвищено процентну ставку, оскільки відповідно до висновку експерта від 22 лютого 2018 року № 2/18 реальна відсоткова ставка станом на 08 лютого 2008 року складає 16,92 %, в той час як у кредитному договорі зазначена процентна ставка 15,37 %, є безпідставними, оскільки вказаний висновок складено за результатами дослідження лише кредитного договору від 08 лютого 2008 року, без урахування внесення змін до нього додатковою угодою від 24 лютого 2010 року, якою зокрема внесено зміни до розміру процентної ставки, та без урахування можливого коригування ставки FIDR на початку річного періоду.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 щодо невідповідності умов кредитного договору положенням законодавства, зокрема Закону України «Про захист прав споживачів» та їх несправедливість, відсутність розміру сукупної вартості кредиту та її детального розпису зводяться до переоцінки доказів у справі, що виходить за встановлені статтею 400 ЦПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції та не дають підстав для встановлення неправильного застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, викладених у мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень.

Інші аргументи ОСОБА_1 є аналогічними за змістом доводам апеляційної скарги, які були предметом дослідження й оцінки апеляційного суду, який їх обґрунтовано спростував, тому не потребують додаткового правового аналізу.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 23 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 22 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. О. Кузнєцов

В. С. Жданова

В. М. Ігнатенко