ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2019 року

м. Київ

Справа № 902/1090/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Пєскова В.Г. - головуючий, Жукова С.В., Погребняка В.Я.,

за участю секретаря судового засідання - Анісімової М.О.;

учасники справи:

боржник (позивач) - Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Довіра",

представник боржника в судове засідання не з`явився,

ініціюючий кредитор - Немирівська ОДПІ ГУ ДФС у Вінницькій області,

представник кредитора в судове засідання не з`явився,

арбітражний керуючий (ліквідатор) - Томашук Микола Савелійович,

ліквідатор присутній в судовому засіданні особисто,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Роська",

представник відповідача - Яворська Г.В.,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Роська"

на постанову Північно-Західного апеляційного господарського суду від 04.02.2019

у складі колегії суддів: Коломис В.В. (головуючий), Дужич С.П., Миханюк М.В.

та на ухвалу Господарського суду Вінницької області від 14.02.2018

у складі судді Лабунської Т.І.

за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Довіра" в особі арбітражного керуючого (ліквідатора) Томашука Миколи Савелійовича

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Роська",

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, ОСОБА_1 ,

про витребування майна з чужого незаконного володіння

в межах справи № 902/1090/16

за заявою Немирівської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області

до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Довіра"

про банкрутство

ВСТАНОВИВ:

Провадження у справі про банкрутство відбувається відповідно до положень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції Закону від 22.12.2011 № 4212-VІ, чинній з 19.01.2013, далі - Закон про банкрутство).

Обставини справи встановлені судами першої та апеляційної інстанції

1. 14.09.2006 на підставі біржового контракту від № 407 Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Довіра" (далі - СТОВ "Довіра", боржник) придбала у Облагрооб`єднання "Вінницька рада сільгоспвиробників" за правилами біржової торгівлі комплекс будівель та споруд, загальною площею 4 858, 30 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (далі - спірне нерухоме майно).

2. 20.09.2006 рішенням Третейського суду при Вінницькій товарній універсальній біржі у справі № 2-166/06 за позовом СТОВ "Довіра" в особі директора Якименка Ю.В. до Облагрооб`єднання "Вінницька рада сільгоспвиробників" про визнання права власності на об`єкти нерухомого майна задоволено позовні вимоги позивача та визнано за ним право власності на комплекс будівель та споруд загальною площею 4 858, 30 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

3. 28.09.2006 згідно з державним реєстром речових прав на нерухоме майно вказаний комплекс будівель та споруд було зареєстровано на праві власності за СТОВ "Довіра".

4. 15.04.2014 постановою державного виконавця ВДВС Немирівського РУЮ Білієнко О.В. від № 47233078 було накладено арешт на все нерухоме майно СТОВ "Довіра" та оголошено заборону на його відчуження, про що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 20.10.2015 вчинено запис про обтяження №11792399.

5. 03.06.2014 між ОСОБА_1 (покупець) та СТОВ "Довіра" (продавець) укладено попередній договір купівлі-продажу комплексу будівель та споруд загальною площею 4 858, 30 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (далі - попередній договір), згідно з умовами якого сторони зобов`язалися в майбутньому, в строк до 01.07.2014, укласти і належним чином оформити договір купівлі-продажу комплексу будівель та споруд (далі - основний договір), на умовах і в порядку, визначених цим договором та діючим законодавством; продавець за цим договором зобов`язався в майбутньому передати у власність покупця комплекс будівель та споруд загальною площею 4 858,3 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , належний СТОВ "Довіра" на підставі біржового контракту від 14.09.2006 № 407, зареєстрованого 28.09.2006 в Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно за № 8177703; ціна за об`єкт визначена у розмірі 380 000 грн; сума передоплати за основним договором становить 368 575 грн.

6. У випадку невиконання цього договору або необґрунтованого ухиляння від укладення Основного договору, винна сторона зобов`язана відшкодувати іншій стороні завдані збитки, а саме - повернути передоплату отриману від покупця на підставі п. 3 цього договору та штраф у розмірі 50 % договірної ціни основного договору (п. 11 попереднього договору).

7. ОСОБА_1 звернувся до Тетіївського районного суду Київської області з позовом про відшкодування йому 368 575 грн шкоди, у зв`язку з невиконанням СТОВ "Довіра" умов попереднього договору та 3 685, 75 грн судового збору.

8. 09.03.2016 ухвалою Тетіївського районного суду Київської області у справі № 380/151/16-ц (провадження по справі № 2/380/87/16) визнано мирову угоду від 04.03.2016, укладену між СТОВ "Довіра" та ОСОБА_1 , за умовами якої, зокрема, в рахунок погашення заборгованості в розмірі 368 575 грн СТОВ "Довіра" передає у власність ОСОБА_1 нерухоме майно, що складається з комплексу будівель та споруд, загальною площею 5 125, 4 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на земельній ділянці кадастровий номер НОМЕР_1 , та належить СТОВ "Довіра" на підставі рішення Третейського суду від 20.09.2006 у справі № 2-166/06, загальною вартістю 384 130 грн. Сторони мирової угоди визнали 01.07.2014 - датою фактичного набуття ОСОБА_1 у власність нерухомого майна, визначеного в п. 3 вказаної мирової угоди. Дана мирова угода після визнання судом разом з ухвалою суду є підставою для реєстрації в державному реєстрі права власності комплексу будівель та споруд, загальною площею 5 125, 4 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_1

9. 29.03.2016 ОСОБА_1 зареєстрував право власності на спірне майно на підставі ухвали Тетіївського районного суду Київської області від 09.03.2016 у справі № 380/151/16-ц про визнання мирової угоди, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових права на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 26.02.2018.

10. 30.03.2016 ОСОБА_1 на підставі акту приймання-передачі та оцінки майна від 30.03.2016 передав до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Роська" (далі - ТОВ "Роська") комплекс будівель та споруд, загальною площею 4 858, 30 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

11. 01.04.2016 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чайкою І.Г. проведено державну реєстрацію комплексу будівель та споруд, загальною площею 5 125, 4 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , (реєстраційний номер об`єкта, нерухомого майна: 888023805231, номер запису про права власності 14061944) за ТОВ "Роська".

12. Судами встановлено, що підставою виникнення права власності на вказане вище нерухоме майно є акт приймання-передачі та оцінки майна від 30.03.2016. Підставою внесення запису до Державного реєстру прав є рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 29143546 від 07.04.2016.

13. Співзасновником ТОВ "Роська" із розміром внеску до статутного капіталу товариства 50 % в розмірі 618 575 грн є ОСОБА_1, який і є одним із кінцевих бенефеціарних власників товариства.

14. 18.01.2017 ухвалою Господарського суду Вінницької області за заявою Немирівської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області порушено провадження у справі про банкрутство СТОВ "Довіра".

15. 20.06.2017 постановою Господарського суду Вінницької області боржника визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру та призначено ліквідатором у справі арбітражного керуючого Томашука М.С.

16. 15.11.2017 ухвалою Апеляційного суду Київської області у справі № 380/151/16-ц (провадження № 22-ц/780/4693/17) апеляційну скаргу арбітражного керуючого (ліквідатора) Томашука М.С. задоволено частково, ухвалу Тетіївського районного суду Київської області від 09.03.2016 у справі № 380/151/16-ц скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду в іншому складі суду. При цьому, апеляційним судом Київської області встановлено незаконність вибуття із власності банкрута СТОВ "Довіра" комплексу будівель та споруд, загальною площею 4 858, 3 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 до ОСОБА_1

17. В зазначеній ухвалі Апеляційного суду Київської області суд вказав, що визнаючи відповідно до умов мирової угоди за ОСОБА_1 право власності на комплекс будівель і споруд, який не є предметом спору про відшкодування шкоди, завданої у зв`язку з невиконанням умов попереднього договору купівлі-продажу, суд детально не з`ясував, чи відповідає зазначена мирова угода вимогам закону, зокрема положенням статті 175 Цивільного процесуального кодексу України, чи стосується вона прав та обов`язків сторін, що випливають із попереднього договору, який нотаріально не посвідчений, і самого предмета позову, чи пов`язані її умови зі спірними правовідносинами, чи законно відповідач, в розумінні положень статей 635, 655 Цивільного кодексу України, укладаючи мирову угоду щодо нерухомого майна шляхом передання його у власність позивача, виконав обов`язок по відшкодуванню збитків, завданих у зв`язку необґрунтованим ухилянням від укладення основного договору та чи є дійсна вартість спірного комплексу будівель і споруд співмірною із сумою шкоди, заподіяною позивачу.

18. Також, Апеляційним судом Київської області в ухвалі від 15.11.2017 у справі №380/151/16-ц зазначено, що судом не враховано, що постановою державного виконавця ВДВС Немирівського РУЮ Білієнко О.В. від 15.04.2014 № 47233078 було накладено арешт на все нерухоме майно СТОВ "Довіра" та оголошено заборону на його відчуження, про що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 20.10.2015 вчинено запис про обтяження № 11792399.

19. 09.11.2018 ухвалою Тетіївського районного суду у справі №380/151/16-ц, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 16.01.2019, прийнято відмову представника позивача ОСОБА_2 від позову ОСОБА_1 до СТОВ "Довіра" про відшкодування шкоди. Провадження по справі за позовом ОСОБА_1 до СТОВ "Довіра" про відшкодування шкоди, завданої в зв`язку з невиконанням умов попереднього договору купівлі-продажу комплексу будівель і споруд від 03.06.2014 року - закрито.

Обґрунтування позову

20. 14.12.2017 до Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява СТОВ "Довіра" в особі арбітражного керуючого (ліквідатора) Томашука М. С . до ТОВ "Роська" про витребування майна з чужого незаконного володіння, а саме комплексу будівель та споруд, загальною площею 5 125, 4 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

21. Позов мотивовано тим, що ТОВ "Роська" володіє спірним майном без належних правових підстав поза волею належного власника СТОВ "Довіра", оскільки ухвалу Тетіївського районного суду від 09.03.2016 про затвердження мирової угоди, на підставі якої ОСОБА_1 набув право власності на спірне майно, скасовано.

Розгляд справи судами

22. 14.02.2018 ухвалою Господарського суду Вінницької області (з урахуванням ухвали про виправлення описки від 27.02.2018) позов СТОВ "Довіра" в особі арбітражного керуючого (ліквідатора) Томашука М.С. до ТОВ "Роська", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1 , про витребування майна з чужого незаконного володіння в межах справи № 902/1090/16 за заявою Немирівської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Вінницькій області до СТОВ "Довіра" про банкрутство задоволено. Витребувано майно з чужого незаконного володіння та зобов`язано ТОВ "Роська" повернути СТОВ "Довіра" комплекс будівель та споруд, загальною площею 5125,4 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Стягнуто з ТОВ "Роська" в доход Державного бюджету України 5 700 грн - судового збору.

23. 18.04.2018 постановою Рівненського апеляційного господарського суду у справі № 902/1090/16 апеляційну скаргу ТОВ "Роська" на ухвалу Господарського суду Вінницької області від 14.02.2018 залишено без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.

24. 21.08.2018 постановою Верховного Суду касаційну скаргу ТОВ "Роська" задоволено частково. Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 18.04.2018 у справі № 902/1090/16 скасовано, справу № 902/1090/16 направлено на новий розгляд до Рівненського апеляційного господарського суду.

25. 04.02.2019 постановою Північно-Західного апеляційного господарського суду у справі № 902/1090/16 апеляційну скаргу ТОВ "Роська" залишено без задоволення,ухвалу Господарського суду Вінницької області від 14.02.2018 у справі № 902/1090/16 залишено без змін.

26. Ухвала та постанова з посилання на положення статті 388 Цивільного кодексу України та правову позицію, висловлену Верховним Судом України у постанові від 21.12.2016 у справі № 6-2233цс16 та у постанові від 18.01.2017 у справі № 6-2776цс16, мотивовані тим, що майно, що вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, слід вважати таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

А. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

27. 23.02.2019 ТОВ "Роська" подано касаційну скаргу, в якій скаржник просить скасувати постанову Північно-Західного апеляційного господарського суду від 04.02.2019 та ухвалу Господарського суду Вінницької області від 14.02.2018 у справі № 902/1090/16 повністю; ухвалити нове рішення, яким відмовити СТОВ "Довіра" в особі арбітражного керуючого (ліквідатора) Томашука М.С. у задоволенні позову про витребування майна з чужого незаконного володіння.

28. В касаційній скарзі посилання зроблені на порушення статті 8 Закону України "Про судовий збір", статті 63 Господарського процесуального кодексу України; неповне з`ясування обставин справи - зокрема, стосовно належної реєстрації ОСОБА_1 права власності на нерухоме майно; неправильне застосування статей 387, 388 Цивільного кодексу України, статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

29. Скаржник посилається також на неврахування правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 07.11.2012 у справі № 6-81ц12.

30. ТОВ "Роська" зазначає про добросовісність набуття ОСОБА_1 спірного майна та недоведеність факту наявності арешту майна СТОВ "Довіра" на час укладення мирової угоди. Водночас у скарзі звертається увага на ненадання судами оцінки факту обтяження майна ТОВ "Роська" (номер запису про обтяження - 18216567), яким накладено арешт на цілісний майновий комплекс за адресою: АДРЕСА_1 .

31. Скаржник стверджує про безпідставність висновків судів про нікчемність попереднього договору купівлі-продажу нерухомого майна, а також про наявність волі СТОВ "Довіра" стосовно передачі майна ОСОБА_1

Крім того, наголошується у скарзі про неправомірність подачі віндикаційного і негаторного позову та одночасного застосування положень статей 216, 388, 1212 ЦК України, як це викладено у постанові Верховного Суду України від 18.01.2017 у справі № 6-2723цс16.

Б. Доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу

32. 25.03.2019 від ліквідатора СТОВ арбітражного керуючого Томашука М.С. до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому, з посиланням на правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, наведено прохання відмовити у задоволенні касаційної скарги ТОВ "Роська".

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи

і висновків судів першої й апеляційної інстанцій

А. Щодо суті касаційної скарги

33. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

34. Предметом касаційного перегляду у даній справі є питання наявності/ відсутності правових підстав для витребування спірного нерухомого майна із володіння ТОВ "Роська".

35. Заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні учасників справи, здійснивши перевірку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, з наступних підстав.

36. Відповідно до положень статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

37. Так, при вирішенні даної справи, судами попередніх інстанцій було встановлено, що ОСОБА_1 набув права власності на спірне нерухоме майно на підставі ухвали Тетіївського районного суду від 09.03.2016 у справі №380/151/16-ц про визнання мирової угоди між ним та СТОВ "Довіра" та 30.03.2016 передав нерухоме майно до статутного капіталу ТОВ "Роська". В подальшому, ухвалу Тетіївського районного суду від 09.03.2016 у справі №380/151/16-ц про визнання мирової угоди було скасовано ухвалою Апеляційного суду Київської області від 15.11.2017 та встановлено незаконність набуття права власності ОСОБА_1 на комплекс будівель та незаконність умов мирової угоди.

38. Згідно зі статтею 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Статтею 330 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо майно відчужене особою, яка не має на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

39. Одним із випадків, коли майно можливо витребувати від добросовісного набувача, є вибуття такого майна поза волею власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі (пункт 3 частини першої статті 388 Цивільного кодексу України). За змістом зазначеної норми майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, слід вважати таким, що вибуло з володіння власника поза його волею. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 21.12.2016 у справі № 6-2233цс16 та у постанові від 18.01.2017 у справі № 6-2776цс16.

40. Таким чином, оскільки ухвалу місцевого суду про затвердження мирової угоди, на підставі якої ОСОБА_1 набув право власності було скасовано, суди попередніх інстанцій дійшли правомірних висновків про те, що ТОВ "Роська" володіє спірним нерухомим майном без належних правових підстав, при цьому спірне майно вибуло з володіння СТОВ "Довіра" поза волею власника, що є підставою для витребування спірного майна у відповідача, відповідно до положень статті 388 Цивільного кодексу України.

41. В постанові Верховного Суду від 18.01.2017 у справі № 6-2776цс16 також викладено правову позицію, відповідно до якої втручання держави в право на мирне володіння своїм майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави загалом є предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція), що ратифікований Законом України N 475/97-ВР від 17.07.1997. Стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

42. Так, апеляційним господарським судом у даній справі встановлено, що постановою державного виконавця ВДВС Немирівського РУЮ Білієнко О.В. від 15.04.2014 № 47233078 було накладено арешт на все нерухоме майно СТОВ "Довіра" та оголошено заборону на його відчуження, про що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 20.10.2015 вчинено відповідний запис про обтяження.

43. Тобто, станом на день підписання мирової угоди, яка була укладена між СТОВ "Довіра" та ОСОБА_1 04.03.2016, також існувала заборона на відчуження спірного майна.

44. З огляду на викладене, Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про наявність волі власника майна на його відчуження, яка була виражена підписанням мирової угоди, адже, як вірно вказав апеляційний господарський суд, у даному випадку така воля була обмежена законом. Перешкодою у здійсненні позивачем повноважень щодо розпорядження належним йому на праві власності майном, у даному випадку, була наявність обтяження, реєстрація якого була проведена на підставі постанови державного виконавця.

45. З цього приводу, Суд вважає за необхідне зазначити наступне. Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.05.2018 у справі № 372/2180/15-ц була висловлена наступна правова позиція.

46. Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.

47. Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Сєрков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

48. Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

49. Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого Європейський суд з прав людини надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

50. Принцип "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". Одним із елементів дотримання принципу "пропорційності" при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

51. Водночас висновки Європейського суду з прав людини потрібно застосовувати не безумовно, а із урахуванням фактичних обставин справи, оскільки цей суд рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але і самого скаржника. Це пов`язано з тим, що певні випадки порушень, на які особа посилається як на підставу для застосування статті 1 Першого протоколу, можуть бути пов`язані із протиправною поведінкою самого набувача майна.

52. Суд зазначає, що ТОВ "Роська" та ОСОБА_1 не мали перешкод у доступі до законодавства та відповідних державних реєстрів та проявивши розумну обачність, могли і повинен був знати про те, що спірне нерухоме майно на момент набуття відповідачем права власності перебувало під арештом та знаходилось під забороною відчуження, а тому вибуло з володіння СТОВ "Довіра" всупереч вимогам законодавства, що у даному випадку, ставить під обґрунтований сумнів добросовісність ТОВ "Роська" та ОСОБА_1 під час набуття спірного нерухомого майна у власність.

53. У справі, яка розглядається, враховуючи те, що вибуття спірного майна від СТОВ "Довіра" на підставі мирової угоди відбулося всупереч існуючій забороні, за відсутності волі СТОВ "Довіра" та вимогам законодавства, з огляду на характер спірних правовідносин, встановлені судом обставини та застосовані правові норми, не вбачається невідповідності заходу втручання держави в право власності ТОВ "Роська" критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці Європейського суду з прав людини.

54. Окрім того, Суд відхиляє посилання скаржника на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду України у справі № 6-81ц12 від 07.11.2012, відповідно до якої, саме по собі скасування ухвали суду про визнання мирової угоди, на підставі якої майно вийшло з володіння власника, не свідчить про відсутність волі останнього на його відчуження, оскільки, як вірно зазначено апеляційним господарським судом, правова позиція Верховного Суду України від 07.11.2012 не є тотожною із даною справою і стосується різних за своєю суттю правовідносин, оскільки майно, яке було предметом розгляду у справі, в якій викладена правова позиція, не перебувало під обтяженнями та арештами, а мирова угода не порушувала законні права та інтереси третіх осіб. У даній справі Верховний Суд погоджується із застосуванням судами попередніх інстанцій правової позиції, викладеної в постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі № 6-2233цс16 та від 18.01.2017 у справі № 6-2776цс16.

55. Посилання скаржника на недоведеність факту наявності арешту майна СТОВ "Довіра" на час укладення мирової угоди, а також обтяження майна ТОВ "Роська" Суд відхиляє, з огляду на положення статті 300 Господарського процесуального кодексу України, оскільки зводяться до переоцінки наявних у справі доказів та встановлення обставин справи, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

56. Враховуючи викладене, виходячи з аналізу наведених норм, встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, колегія суддів погоджується з висновком місцевого та апеляційного судів про наявність підстав для витребування у ТОВ "Роська" спірного майна відповідно до статті 388 Цивільного кодексу України.

57. Щодо посилань скаржника на порушення судами статті 8 Закону України "Про судовий збір", статті 63 Господарського процесуального кодексу України та неповернення позивачу заяви у зв`язку із несплатою судового збору, Суд зазначає наступне.

58. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ліквідатором СТОВ "Довіра" арбітражним керуючим Томашуком М.С. до клопотання про відстрочення сплати судового збору, яке мотивоване тим, що СТОВ "Довіра" є неплатоспроможним, підприємство визнано банкрутом, знаходиться в ліквідаційній процедурі та не має джерел фінансування для здійснення сплати судового збору, заявником не додано належних доказів на підтвердження неможливості сплати ним судового збору в установленому порядку і розмірі та доказів на підтвердження того, що він зможе сплатити судовий збір протягом строку для розгляду поданої арбітражним керуючим заяви. Оскільки до вирішення справи по суті заявник судовий збір не сплатив, суд першої інстанції ухвалою від 14.02.2018 стягнув з ТОВ "Роська" 5 700 грн судового збору на підставі частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

59. Колегія суддів погоджується із посиланням скаржника на позицію Верховного Суду, висловлену, зокрема, в ухвалі від 12.12.2018 у справі № 916/2397/17, відповідно до якої перебування боржника в процедурі банкрутства на стадії ліквідаційної процедури не є підставою для відстрочення сплати судового збору.

60. Апеляційний господарський суд вірно зазначив, що з урахуванням вимог статті 8 Закону України "Про судовий збір", підстав для задоволення клопотання ліквідатора СТОВ "Довіра" арбітражного керуючого Томашука М.С. про відстрочення сплати судового не було, у зв`язку із чим судом першої інстанції було допущено порушення норм процесуального права.

61. При цьому, суд апеляційної інстанції дійшов правомірних висновків, що допущене судом першої інстанції порушення норм процесуального права у даному випадку не призвело до прийняття неправомірного рішення по суті спору.

62. Щодо посилань ТОВ "Роська" на неправомірність одночасного застосування судами попередніх інстанцій положень статей 216, 388, 1212 Цивільного кодексу України, як це викладено у постанові Верховного Суду України від 18.01.2017 у справі № 6-2723цс16.

63. У зазначеній постанові Верховного Суду України викладено наступну правову позицію. Положення статті 388 Цивільного кодексу України можуть застосовуватись як підстави позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, і було відчужене третій особі за умови, що між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин. Таким чином, одночасне пред`явлення віндикаційного позову про витребування майна із чужого незаконного володіння (позову власника, позбавленого володіння майном, про витребування майна від його володільця) та негаторного позову про визнання правочину недійсним із застосування реституції (позову про захист права від порушень, не пов`язаних з позбавлення володіння), тобто одночасне застосування статей 216 і 338 Цивільний кодексу України, є помилковим, оскільки віндикаційний і негаторний позови вважаються взаємовиключними. Крім того, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 Цивільного кодексу України, у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна. Такий спосіб захисту можливий шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 Цивільного кодексу України, які дають право витребувати в набувача це майно.

64. Колегія суддів не вбачає підстав для відступу від зазначеної правової позиції та вважає помилковим одночасне застосування судами першої та апеляційної інстанції при вирішенні даного спору положень статей 388, 1212 Цивільного кодексу України. Однак, зазначене порушення норм матеріального права не призвело до прийняття неправильного по суті спору рішення про витребування спірного нерухомого майна від відповідача у справі в порядку статті 388 Цивільного кодексу України.

65. З огляду на викладене, підстав для скасування обґрунтованих судових рішень колегія суддів не вбачає.

66. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

67. У даній справі Верховний Суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків судів попередніх інстанцій.

Б. Висновки щодо застосування норми права

68. Одним із випадків, коли майно можливо витребувати від добросовісного набувача, є вибуття такого майна поза волею власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі (пункт 3 частини першої статті 388 Цивільного кодексу України). За змістом зазначеної норми майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, слід вважати таким, що вибуло з володіння власника поза його волею. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 21.12.2016 у справі № 6-2233цс16 та у постанові від 18.01.2017 у справі № 6-2776цс16.

В. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

69. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновків про те, що рішення та постанова у справі прийняті з повним, всебічним та об`єктивним з`ясуванням обставин, які мають значення для справи, із дотриманням норм матеріального та процесуального права.

70. Враховуючи вищевикладене та керуючись пунктом 1 частини першої статті 308, статтею 309 Господарського процесуального кодексу України, касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Роська" підлягає залишенню без задоволення, а прийняті у справі постанова Північно-Західного апеляційного господарського суду від 04.02.2019 та ухвала Господарського суду Вінницької області від 14.02.2018 - залишенню без змін.

Г. Розподіл судових витрат

71. У зв`язку з тим, що Суд відмовляє в задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалене судове рішення Суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 1 частини першої статті 308, статтею 309, 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Роська" залишити без задоволення.

2. Постанову Північно-Західного апеляційного господарського суду від 04.02.2019 та ухвалу Господарського суду Вінницької області від 14.02.2018 у справі № 902/1090/16 залишити без змін.

3. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Пєсков

Судді С. Жуков

В. Погребняк