Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2010 року лютого місяця „15” дня колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого, судді: Курської А.Г.

           Суддів: Горбань В.В.

Терент’євій Н.М.

                                При  секретарі: Куцко Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу  за позовом ОСОБА_5 до  приватного підприємця ОСОБА_6 про усунення перешкод у користуванні власністю та звільнення нежитлового приміщення, за апеляційною скаргою  ОСОБА_6 на рішення Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від  25 листопада 2009 року,

ВСТАНОВИЛА:

13 жовтня 2009 року ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до приватного підприємця ОСОБА_6 про усунення перешкод у користуванні власністю та звільнення нежитлового приміщення.  Вимоги мотивовані тим, що їй згідно з договором купівлі-продажу від 21.08.2009 року, укладеного між нею та ТОВ «Кримавтосервіс», на праві власності належить нерухоме майно, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1. Право власності на нерухоме майно вона зареєструвала у встановленому законом порядку. Згодом їй стало відомо, що до придбання нерухомого майна ТОВ «Кримавтосервіс» майно раніше належало ВАТ «Таврія-Авто», яке 01.06.2008 року уклало договір оренди з ОСОБА_6 Згідно з договором оренди ОСОБА_6 отримала у тимчасове платне користування нежитлове приміщення загальною площею 20,1 кв.м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1. Відповідно до додаткової угоди № 1 від 01.12.2008 року до договору оренди, дія договору оренди була продовжена  до 01.06.2009 року. Незважаючи на закінчення строку дії договору оренди відповідачка ОСОБА_6 не звільнила приміщення. 07.10.2009 року позивачка від свого імені, як власник майна, направила на адресу ОСОБА_6 лист, в якому попередила про розірвання договору оренди та вимагала негайно повернути майно. Проте в добровільному порядку ОСОБА_6 приміщення не звільнила. Просить зобов’язати приватного підприємця ОСОБА_6 звільнити нежитлове приміщення загальною площею 20,1 кв.м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 і повернути його в належному стані у встановлений законом строк, а у випадку відмови в добровільному порядку повернути нерухоме майно та звільнити приміщення за рахунок ОСОБА_6 в примусовому порядку, стягнути з ОСОБА_6 судові витрати.

Рішенням Ялтинського міського суду суду Автономної Республіки Крим  від 25 листопада 2009 року позов задоволено. Зобов’язано суб’єкта підприємницької діяльності ОСОБА_6 звільнити нежитлове приміщення площею 20,1 кв.м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 та передати його власнику ОСОБА_5. У випадку не звільнення приміщення у встановлений законом термін для добровільного виконання рішення суду примусово звільнити приміщення площею 20,1 кв.м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 за рахунок ОСОБА_6. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 судові витрати у сумі 7088 грн.

Справа № 22-ц-1660/2010 р                         Головуючий в 1 інстанції     Руденко В.В.

                                    Доповідач               Горбань В.В.

В апеляційній скарзі ОСОБА_6 просить рішення суду скасувати з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову ОСОБА_5,  посилаючись на порушенням норм матеріального та процесуального права, на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, на неповне з’ясування обставин, які мають суттєве значення для вирішення справи. Також вважає, що суд першої інстанції при стягненні на користь ОСОБА_5 витрат на правову допомогу не врахував судову практику стосовно розгляду справ даної категорії і витрати на правову допомогу, які, нібито, понесені позивачкою, є явно завищеними. Крім того, на її думку, судові витрати повинні бути стягнуті не з неї, а з ВАТ «Таврія-Авто», оскільки останнє є користувачем майна, а вона лише субкористувачем.

У запереченнях на апеляційну скаргу представник ОСОБА_5 за довіреністю ОСОБА_7 просить рішення суду залишити без змін, вважає його законним, а апеляційну скаргу відхилити як необґрунтовану.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представника позивачки, відповідачки та її представника, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга  підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Ухвалюючи рішення про задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із обґрунтованості позовних вимог та їх доведеності. При цьому визнав встановленим, що право позивачки як  власника  спірного нежитлового приміщення щодо належного володіння та користування порушено та підлягає судовому захисту.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи та вимогам закону.

Як убачається з матеріалів справи, 21 серпня 2009 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Кримавтосервіс» і ОСОБА_5 був укладений договір купівлі-продажу майна, відповідно до умов якого, остання придбала  у власність нежитлові будівлі: адміністративного корпусу, загальною площею 540,9 кв.м, позначеного у плані літер «А», навісу критого, загальною площею 518 кв.м, позначеного у плані літер «Б», малярного цеху, загальною площею 310,5 кв.м, позначеного у плані літер «Д», профілакторію, загальною площею 102,6 кв.м, позначеного у плані літер «Ж» , профілакторію, загальною площею 116,0 кв.м, позначеного у плані літер «З», газгольдерної, загальною площею 46,1 кв.м, позначеного у плані літер «І», майстерні кузовних робіт, загальною площею 283,6 кв.м, позначені у плані літер «К», складу, загальною  площею 240,3 кв.м, позначеного у плані літер «Л», електроцеху, загальною площею 134,0 кв.м, позначеного у плані літер «Н», магазину, загальною площею 75,6 кв.м, позначеного у плані літер «О», контрольно-пропускного пункту, загальною площею 5,5 кв.м, позначеного у плані літер «П» та обладнання, розташованих за адресою: АДРЕСА_1. Зазначений правочин був зареєстрований відповідно до діючого законодавства, що підтверджує витяг з Державного реєстру правочинів                № 7642121, виданий 21 серпня 2009 року та витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно КП Ялтинської міської ради «Бюро технічної інвентаризації» від 25 серпня 2009 року (а.с. 28-38).

Згідно зі ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Статтею 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути  обмежений у його здійсненні.

Відповідно до вимог ст. 391 ЦК України власник майна  має право вимагати усунення перешкод  у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

При розгляді справи судом першої інстанції встановлено,  що згідно з договором оренди № 43/06 від 01 червня 2008 року, укладеного  між  власником на той час майна ВАТ «Таврія-Авто» і ОСОБА_6, останній було передано в оренду нежитлове приміщення загальною площею 20,1 кв.м, яке розташовано за адресою: АДРЕСА_1, на строк  6 місяців. Відповідно до додаткової угоди № 1 до зазначеного договору оренди від 01 грудня 2008 року строк дії договору був продовжений до 01 червня 2009 року (а.с. 7-15).

26.01.2009 року між ВАТ «Таврія-Авто»  та ТОВ «Кримавтосервіс» було укладено договір безоплатної передачі майна (а.с. 16).

Рішенням господарського суду АРК від 22.04.2009 року визнано договір безоплатної передачі майна від 26.01.2009 року дійсним та визнано за ТОВ «Кримавтосервіс» право власності на нерухоме майно – будівлю адміністративного корпусу (літер «А»), навіс (літер «Б»), будівлю малярного цеху (літер «Д»), будівлю профілакторію (літери «Ж» і «З»), будівлю газгольдерної, (літер «І»), будівлю майстерні кузовних робіт (літер «К»),  склад (літер «Л»), будівлю електроцеху (літер «Н»), магазин (літер «О»), контрольно-пропускний пункт, асфальтове покриття, майданчик для автомобілів, водопровід, кабельну лінію (літер «П») та обладнання, що знаходяться за адресою: АР Крим, місто Ялта, вулиця Московська (до м’ясокомбінату проїзд), будинок № 33 (а.с. 20-24).

21 серпня 2009 року ТОВ «Кримавтосервіс» як власник вказаного майна розпорядилося своєю власністю шляхом відчуження на підставі договору купівлі-продажу на користь ОСОБА_5 Позивачка ОСОБА_5 є власником вищезазначеного нерухомого майна, зокрема і спірного  нежитлового приміщення площею 20,1 кв.м, яке входить до складу даного нерухомого майна, і  фактично знаходиться у користуванні відповідачки ОСОБА_6  

Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачка незаконно займає спірне нежитлове приміщення і використовує його для здійснення підприємницької діяльності, чим порушує право позивачки як власника зазначеного нежитлового приміщення щодо здійснення належного володіння та користування своїм майном.

За таких обставин, виходячи з правил статті 391 ЦК України та встановивши при вирішенні спору, що дії з боку відповідача щодо зайняття спірного нежитлового приміщення порушують право позивачки як власника по здійсненню належного володіння і користування своїм майном, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність позовних вимог і правильно ухвалив рішення про задоволення позову.

Відповідно до вимог частини 1 статті 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Всупереч вимогам статті 60 ЦПК України відповідачка не надала доказів, які  могли б спростувати висновки суду.

Так, доводи апеляційної скарги щодо невідповідності висновків суду  фактичним обставинам справи колегія суддів до уваги взяти не може, оскільки судом першої інстанції фактичні обставини з’ясовані повно та всебічно і висновки суду відповідають встановленим фактам.

Доводи апеляційної скарги щодо порушення судом норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні, тому не можуть бути визнані обґрунтованими.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що законним власником спірного майна є ВАТ «Таврія-Авто», з яким ОСОБА_6 укладено договір оренди від 01.06.2009 року, строк дії якого закінчується 31.12.2009 року, тому у позивачки відсутні правові підстави для звернення до суду за захистом порушеного права як власника зазначеного майна, колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки воно було предметом дослідження і оцінки суду першої інстанції і в рішенні наведені переконливі доводи на обґрунтування своїх висновків.

Довід скарги про те, що постановою Вищого Господарського суду України від 09.12.2009 року скасовано рішення господарського суду АР Крим від 22.04.2009 року, на підставі якого у ТОВ «Кримавтосервіс»  виникло право власності на нерухоме майно, зокрема, і на спірне нежитлове приміщення,  як на безумовну  підставу для  скасування  рішення, є безпідставним, оскільки  наявність такого судового рішення автоматично  не позбавляє позивачку права власності на нерухоме майно, яке виникло у неї на підставі договору купівлі-продажу, який у встановленому законом порядку не визнано недійсним і до цього часу.

Довід скарги про те, що належним відповідачем у даній справі повинно бути  ВАТ «Таврія-Авто», яке фактично є власником і користувачем спірного нерухомого майна та користувачем земельної ділянки, але воно не було притягнуто до участі у справі, чим порушено норми діючого процесуального законодавства, колегія суддів вважає необґрунтованим і не приймає його до уваги, оскільки  на час вирішення спору належним власником спірного нерухомого майна є позивачка, яка звернулася до суду за захистом свого порушеного права як власника майна, що знаходиться у користуванні відповідачки, яка на вимоги позивачки відмовилася добровільно звільнити зайняте нежитлове приміщення.

Не є прийнятним довід апеляційної скарги про порушення процесуальних прав ВАТ «Таврія-Авто» на участь у розгляді справи, оскільки ОСОБА_6 не має повноважень для захисту прав юридичної особи.

Що стосується посилання відповідачки на наявність договору оренди від 01.06.2009 року укладеного між ВАТ «Таврія-Авто» і ОСОБА_6, то воно було предметом дослідження і оцінки суду першої інстанції і в рішенні правильно зазначено, що зазначений договір  не тягне за собою правових наслідків, з підстав відсутності  на час укладення договору у ВАТ «Таврія-Авто» прав власності на спірне нежитлове приміщення. Крім того, під час перегляду справи у суді апеляційної інстанції  строк дії зазначеного договору  сплив.

Інші доводи апеляційної скарги не містять в собі правових підстав для висновку про те, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам статей 213, 214 ЦПК України.

Судом правильно встановлені факти, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та докази, якими вони підтверджуються, правовідносини та норми матеріального права, які регулюють ці правовідносини і ухвалено рішення по суті спору  на підставі доказів, наданих сторонами в порядку правил ст. 10, 11, 60, 212  ЦПК України.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що при розгляді справи по суті вимоги матеріального і процесуального права судом першої інстанції додержано, підстав для і скасування рішення в цій частині немає.  

Разом з тим,  що стосується висновків суду про  задоволення позову в частині стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 7000 грн.,  то з такими висновками суду першої інстанції погодитися не можна.

З матеріалів справи вбачається, що позивачка  07.10.2009 року уклала договір про надання у цій справи правової допомоги  з суб’єктом  підприємницької діяльності фізичною особою – підприємцем ОСОБА_7, фахівцем у галузі права і сплатила йому за надання правової допомоги  згідно зазначеного договору 7000 грн. (а.с. 56-58, 59).ї

Відповідно до ст. 84 ЦПК України витрати,  пов’язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 року № 590 «Про граничні розміри компенсації витрат,  пов’язаних з  розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави» затверджені граничні розміри компенсації витрат, пов’язаних з  розглядом цивільних та адміністративних справ і зазначено, що граничний розмір не повинен перевищувати суму, яка обчислюється, виходячи з того, що особі виплачується 40 відсотків мінімальної заробітної плати за годину її роботи.

Суд першої інстанції не врахував зазначені положення Закону.

При розгляді справи як у суді першої інстанції, так і у суді апеляційної інстанції ОСОБА_7 не надано акти виконання робіт, де б було зазначено загальний час надання ним правової допомоги та розрахунок вартості виконаних робіт під час розгляду справи в суді першої інстанції.

З матеріалів справи вбачається, що загальний час надання правової допомоги шляхом участі у попередньому судовому засіданні 06.11.2009 року – 15 хвилин (розпочато в 11 год. 30 хв. і закінчено о 11 год. 45 хв.), 24 листопада 2009 року – 27 хвилин (розпочато в 12 год.  20 хв. і закінчено о 12 год. 47 хв.) (а.с. 45, 71-72), а усього 42 хвилини. При цьому ОСОБА_7, як  представником позивачки, також був затрачений час на складання позовної заяви,  направлення та отримання запитів.

Приймаючи  до уваги зазначені обставини, колегія суддів вважає, що загальний час  надання правової допомоги ОСОБА_7 по даній справі становить 4 години, тому розмір компенсації витрат, пов’язаних з розглядом даної цивільної справи у суді першої інстанції складає  1040 грн. (650 грн. мінімальна заробітна плата х на 40 % = 260 грн. х 4 години).

Суд першої інстанції зазначеного не врахував та вирішив спір в частині стягнення витрат на правову допомогу з порушенням норм процесуального права, що відповідно до  частини 3 статті 309 Цивільного процесуального кодексу України є підставою для зміни судового рішення в частині стягнення судових витрат на правову допомогу.

Виходячи з наведеного та керуючись статтями 303, 307, 308, 309, 314, 316  Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах,  

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 25 листопада  2009  року частині стягнення судових витрат на правову допомогу змінити, зменшити  розмір витрат на правову допомогу до 1040 грн.

В решті  це ж  рішення залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення.

Рішення може бути оскаржено протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили безпосередньо до суду касаційної інстанції.

      Судді            Курська А.Г.                     Горбань В.В.                    Терент’єва Н.М.