Справа № 22ц-221/10 Головуючий у 1 інстанції – Лапін О.Ф.
Категорія – 46 Доповідач – Данилюк В.А.
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 лютого 2010 м .Луцьк
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Волинської області в складі:
головуючого – судді Данилюк В.А. ,
суддів: Осіпука В.В., Антонюк К.І. ,
при секретарі –Дуткіній Ж.П.
з участю позивача – ОСОБА_1,
відповідача – ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, визнання майна об’єктом спільної сумісної власності та його поділ, визнання договору дарування недійсним, переведення прав і обов’язків покупця по договору купівлі-продажу майна за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Ковельського міськрайонного суду від 03 червня 2009 року,
ВСТАНОВИЛА:
23 липня 2008 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, до переліку якого включив земельну ділянку площею 862 кв.м по АДРЕСА_1; земельну ділянку площею 430 кв.м по АДРЕСА_1; 41/100 частин жилого будинку по АДРЕСА_1; автомобіль Тойота Королла, 2007 року випуску.
21.01.2009 року ОСОБА_1 збільшив позовні вимоги і просив визнати нежитлове приміщення по АДРЕСА_2 спільною сумісною власністю і провести його реальний поділ в рівних частках, визнавши укладений 31.01.2003 року договір дарування даного майна відповідачці недійсним, оскільки приміщення фактично придбано подружжям за спільні кошти.
Просив включити до спільного майна подружжя:
- 59/100 частин жилого будинку по АДРЕСА_1;
- кошти в сумі 12422 грн., сплачені зі спільного сімейного бюджету, як 10% в рахунок вартості автомобіля «Тойота Королла»,2007 року випуску.
Просив стягнути на його користь частину доходів, одержаних відповідачкою від здійснення підприємницької діяльності за період з 01.04.2004 року по жовтень 2006 року – в розмірі 53025 грн. та за період: 4 квартал 2006 року - 1 квартал 2007 року – в розмірі 31616 грн.
02.06.2009 року ОСОБА_1 збільшив позовні вимоги і просив перевести на нього права і обов’язки покупця по договору купівлі-продажу від 22 січня 2003 року нежитлового приміщення (торговельного центру) по АДРЕСА_2 з тих підстав, що вказане приміщення придбане за його власні кошти, сплачені ним синові особи, зазначеної в договорі продавцем.
Рішенням Ковельського міськрайонного суду від 03 червня 2009 року позов в даній справі задоволено частково.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ ідеальної частки земельної ділянки площею 862 кв.м по АДРЕСА_1.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ ідеальної частки земельної ділянки площею 430 кв.м по АДРЕСА_1.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ ідеальної частки 41/100 жилого будинку з відповідною частиною надвірних споруд та будівель по АДРЕСА_1.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 6210 грн. 50 коп. грошової компенсації частки у праві спільної сумісної власності на майно та 130 грн. судових витрат.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1500 грн. судових витрат.
В решті позову відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач просить скасувати це рішення, а справу направити на новий розгляд в суд першої інстанції.
Вважає, що допущено неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
При розгляді справи судом першої інстанції встановлено, що сторони перебували у шлюбі з 14 листопада 1987 року по 25 червня 2007 року. За час шлюбу ними було придбане таке майно:
-земельна ділянка площею 862 кв.м по АДРЕСА_1 згідно договору купівлі – продажу від 23 жовтня 2003 року;
-земельна ділянка площею 430кв.м по АДРЕСА_1 згідно договору купівлі – продажу від 08.02.2006 року;
41/100 житлового будинку по АДРЕСА_1 згідно договору купівлі – продажу від 05.01.2006 року.
Дана обставина підтверджується поясненнями сторін та письмовими доказами: копіями свідоцтв про укладення шлюбу, про розірвання шлюбу, копіями договорів купівлі – продажу житлового будинку та земельних ділянок
Як убачається з матеріалів справи, позивачем не надано доказів на підтвердження реального поділу об»єктів спільної сумісної власності, тому відповідно до п.2.5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» суд першої інстанції дійшов вірного висновку про визнання за кожною стороною права власності на Ѕ ідеальну частку у цьому майні без його реального поділу.
Крім того, за час шлюбу відповідачкою укладено 5 червня 2007 року договір купівлі – продажу №1388 автомобіля «Тойота Королла» 2007 року випуску, за умовами якого протягом одного робочого дня з дня підписання договору підлягає оплаті 10 % ціни товару, що становить 12421грн. Решта вартості автомобіля сплачена за рахунок цільового кредиту, отриманого відповідачкою за кредитним договором №0155/07/22-А від 27 червня 2007 року. Оскільки перший внесок відповідачкою було зроблено під час перебування у шлюбі, то суд першої інстанції правильно стягнув з неї у користь позивача половину даного внеску як використаних спільних коштів подружжя у розмірі 6210грн.50коп.
Позивач у апеляційній скарзі зазначив, що суд в порушення норм матеріального права не включив до спільної сумісної власності подружжя 59/100 житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1, який належить відповідачці згідно договору довічного утримання від 18 липня 1995 року, укладеного між відповідачкою та її бабусею ОСОБА_5, оскільки на думку позивача судом не враховано, що утримання відбувалося за спільні кошти подружжя, однак, такі доводи не ґрунтуються на вимогах ч.3 ст.61 СК України, так як в судовому засіданні не було встановлено, що договір довічного утримання укладався саме в інтересах сім»ї ОСОБА_2, які даним будинком фактично не користувалися. Крім того, позивачем не було доведено використання спільних коштів на утримання ОСОБА_5 і не спростовано пояснень відповідачки про те, що догляд за бабусею здійснювали її дочки ОСОБА_6 та ОСОБА_7
Як вбачається із позовних вимог, які судом об ' єднанні в одне провадження, ОСОБА_1 також просив визнати нежитлове приміщення по АДРЕСА_2 спільною сумісною власністю і провести його реальний поділ в рівних частках, визнавши договір дарування даного майна відповідачці недійсним, а також просив перевести на нього права і обов’язки покупця по договору купівлі-продажу від 22 січня 2003 року нежитлового приміщення (торговельного центру) по АДРЕСА_2.
Із матеріалів справи вбачається, що 22 січня 2003 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_9 укладено договір купівлі – продажу приміщення адмінбудинку по АДРЕСА_2 за ціною 54117грн. 31 січня 2003 року зазначене приміщення подаровано ОСОБА_9 його дочці відповідачці у справі ОСОБА_2
Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що вимога позивача про перевід прав покупця не відповідає чинному законодавству, зокрема, статтею 362 ЦК України передбачено право співвласника звернутися до суду з позовом про переведення прав і обов»язків покупця з одночасним внесенням на депозитний рахунок суду грошової суми у разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі, тоді як позивач вважає, що фактичним покупцем приміщення був він, так як саме він проводив розрахунок з продавцем і з цих підстав просив перевести на нього права і обов»язки покупця.
Судом також не встановлено підстав для визнання договору дарування зазначеного приміщення недійсним, оскільки позивачем не було надано доказів відсутності у дарувальника ОСОБА_9 дійсного наміру передати своїй дочці у власність придбаний нежитловий будинок, тоді як позивач просив визнати даний договір недійсним з підстав його фіктивності.
Крім того, судом першої інстанції дано належну оцінку доводам щодо набуття позивачем права спільної сумісної власності на нежиле приміщення у зв’язку з суттєвим збільшенням його вартості внаслідок вкладення коштів подружжя, оскільки всупереч вимогам ст.60 ЦПК України позивачем не було доведено обставини, що покращення належного відповідачці приміщення відбулося за рахунок спільних коштів подружжя чи грошових і трудових затрат позивача. Дане приміщення використовувалося відповідачкою для здійснення підприємницької діяльності, що підтверджується матеріалами справи.
Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Твердження апелянта про те, що безпідставно було відхилено його клопотання про призначення експертизи щодо вартості земельних ділянок безпідставні, оскільки питання щодо їх поділу позивач у клопотанні про призначення експертизи в суді першої інстанції не ставив, і тому це не впливає на правильність висновків суду щодо відсутності доказів реального поділу нерухомого майна.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують законних та обґрунтованих висновків суду. Рішення постановлено з додержанням вимог матеріального та процесуального права і підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст.307, 308, 313, 315,317, 319 ЦПК України, колегія суддів
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Ковельського міськрайонного суду від 03 червня 2009 року у даній справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з моменту її проголошення шляхом подачі касаційної скарги.
Головуючий:
Судді: