Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

    2010 року січня місяця „25” дня колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого, судді: Кірюхіної М.А.

         Суддів: Горбань В.В.

Курської А.Г.

                       При секретарі: Козачок О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, Комунального республіканського підприємства «Бюро реєстрації та технічної інвентаризації м. Євпаторії» про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири від 25.12.2002 року, про визнання незаконним рішення третейського суду при концерні «ДСН» від 16 березня 2005 року, про визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_6 і ОСОБА_7 від 21 березня 2005 року, договору купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_7 і ОСОБА_8 від 19 січня 2007 року, зобов’язання  Комунального республіканського підприємства «Бюро реєстрації та технічної інвентаризації м. Євпаторії» скасувати державну реєстрацію договорів купівлі-продажу, за апеляційними скаргами ОСОБА_6, ОСОБА_7, який приєднався до апеляційної скарги ОСОБА_6, ОСОБА_8 на рішення Євпаторійського міського суду Автономної Республіки Крим від 11 червня 2009 року г,  

В С Т А Н О В И Л А:

    12 червня 2007 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом  до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири від 25.12.2002 року, про визнання незаконним рішення третейського суду при концерні «ДСН» від 16 березня 2005 року, про визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_6 і ОСОБА_7 від 21 березня 2005 року, договору купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_7 і ОСОБА_8 від 19 січня 2007 року. Вимоги мотивовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер його брат ОСОБА_9, який проживав у приватизованій однокімнатній квартирі АДРЕСА_1 АР Крим.  У встановлені законом строки позивач подав заяву до нотаріальної контори про прийняття спадщини, однак свідоцтво про право на спадщину за законом йому не видали і рекомендували звернутися до органів БТІ, де йому стало відомо про існування рішення  третейського суду при концерні «ДСН» від 16 березня 2005 року, яким були задоволені вимоги ОСОБА_6 про визнання укладеним договору купівлі-продажу спірної квартири від 25.12.2002 року, зареєстрованого на Чорноморській товарно-фондовій біржі.  Зазначає, що його брат ніколи за час свого життя не висловлював намірів щодо продажу квартири. Вважає зазначене рішення третейського суду сфальсифікованим, оскільки в рішенні зазначено, що 25.12.2002 року ОСОБА_6,  нібито, придбав через брокера біржі, який діяв на підставі договору про надання послуг від 24.12.2003 року між ОСОБА_9 та брокером, спірну квартиру. Між тим,  договір купівлі-продажу, нібито, укладався 25.12.2002 року, тобто за рік до існування договору про надання послуг від 24.12.2003 року. Посилається на те, що третейський суд не мав права розглядати зазначену справу 16.03.2005 року, оскільки ст. 17 ЦПК України передбачає наявність двох сторін спору, а ОСОБА_9 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, третейська угода в матеріалах справи відсутня, крім того, при розгляді зазначеної справи допущені інші процесуальні порушення. Третейський суд вийшов за межі позовних вимог ОСОБА_6, визнавши за ним право власності на спірну квартиру, оскільки останній   таких   вимог   не   заявляв.   Також   зазначає,   що    договір  купівлі-продажу квартири відповідно до ст. 227 ЦК /в редакцій 1963 року/

Справа № 22-ц-200/2010 р                         Головуючий в 1 інстанції Абзатова Г.Г.

                                    Доповідач           Горбань В.В.

підлягав  обов’язковому нотаріальному посвідченню. За його зверненням до Євпаторійського МВВС було проведено перевірку, за результатами якої встановлено, що Чорноморської товарно-фондової біржі не  існує, її місцезнаходження невідоме, невідомі прізвище її керівника та брокерів, які укладали біржову угоду. Враховуючи, що рішення третейського суду є незаконним, тому договір  купівлі-продажу від 25.12.2002 року між ОСОБА_10 /як зазначено в договорі представника ОСОБА_9./ і ОСОБА_11 /представника ОСОБА_6./, укладений на Чорноморській товарно-фондовій біржі, є недійсним і підлягає скасуванню, тому також підлягають визнанню недійсними і скасуванню усі наступні угоди купівлі-продажу спірної квартири, укладені між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 від 21.03.2005 року, між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 від 19.01.2007 року. Уточнивши позовні вимоги, зазначив у якості відповідача також КРП «БРТІ   м. Євпаторії» і просив визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири від 25.12.2002 року, укладений на Чорноморській товарно-фондовій біржі; визнати недійсним  рішення третейського суду при концерні «ДСН» від 16.03.2005 року в частині визнання вищеназваного договору купівлі-продажу укладеним та визнання за ОСОБА_6 права власності на квартиру, припинення права власності ОСОБА_9 на спірну квартиру; визнати недійсними договори купівлі-продажу квартири, укладені між  ОСОБА_6 та ОСОБА_7 від 21.03.2005 року, між ОСОБА_7  та ОСОБА_8 від 19.01.2007 року, зобов’язати КРП «БРТІ м. Євпаторії» скасувати державну реєстрацію усіх перелічених договорів купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 АР Крим.

Рішенням Євпаторійського міського суду Автономної Республіки Крим від 11 червня 2009 року позовні вимоги ОСОБА_5 задоволено. Визнано незаконним та скасовано рішення Кримського третейського суду при концерні «ДСН» від 16 березня 2005 року № 01-03/022-2005 за зверненням ОСОБА_6 про визнання укладеним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2. Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2   від 25.12.2002 року, укладеного на Чорноморській товарно-фондовій біржі між ОСОБА_10 .  та ОСОБА_11   Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2, укладеного між ОСОБА_6 і ОСОБА_7 21 березня 2005 року, зареєстрованого приватним нотаріусом ОСОБА_12 у реєстрі за № 490. Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2, укладеного між ОСОБА_7 і ОСОБА_8 19 січня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_13 в реєстрі за № 331. Зобов’язано Комунальне Республіканське підприємство «Бюро реєстрації та технічної інвентаризації м. Євпаторія» скасувати державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_3 за ОСОБА_8, ОСОБА_7, ОСОБА_6.

В   апеляційних скаргах  ОСОБА_6, ОСОБА_7, який приєднався до апеляційної скарги ОСОБА_6,  та ОСОБА_8 просять  рішення суду скасувати з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову ОСОБА_9, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, на неповне з’ясування обставин, що мають суттєве значення для вирішення спору, на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.  

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи обговоривши доводи апеляційних скарг, вислухавши пояснення представника позивача, представника відповідача ОСОБА_6 – ОСОБА_14, відповідача ОСОБА_7, відповідача ОСОБА_8 та його представника, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_5 про скасування рішення третейського суду, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог та їх доведеності.

Колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо наявності підстав для скасування рішення третейського суду в межах позовних вимог.

При розгляді справи судом встановлено, що рішенням Постійно діючого третейського суду при концерні «ДСН» від 16 березня 2005 року у справі № 01-03/022-2005 задоволено позовні вимоги ОСОБА_6 до Кримського республіканського підприємства «Бюро реєстрації та технічної інвентаризації м. Євпаторії». Визнано договір купівлі-продажу від 25.12.2002 року, укладений на Чорноморській товарно-фондовій біржі за № 112, укладеним. Визнано право власності на квартиру АДРЕСА_4 за ОСОБА_6 Припинено право власності на зазначену квартиру за ОСОБА_9

На підставі зазначеного рішення третейського суду  Кримським республіканським підприємством «Бюро реєстрації та технічної інвентаризації м. Євпаторії» 18 березня 2005 року проведено державну реєстрацію права власності на зазначену квартиру за ОСОБА_6 (а.с. 21-23).

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 51 Закону України «Про третейські суди» рішення третейського суду може бути оскаржене та скасоване лише з таких підстав: якщо рішення третейського суду прийнято у спорі, не передбаченому третейською угодою, або цим рішенням вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди та якщо рішенням третейського суду вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди, то скасовано може бути лише ту частину рішення, що стосується питань, які виходять за межі третейської угоди.

При розгляді справи судом також встановлено, що у справі Постійно діючого третейського суду при концерні «ДСН» № 01-03/022-2005  визнано укладеним договір купівлі-продажу квартири між ОСОБА_6 і ОСОБА_9, який на час вирішення спору та прийняття рішення третейського суду помер. Але його спадкоємець ОСОБА_5, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину після смерті брата ОСОБА_9, до участі у розгляді справи у третейському суді притягнутий не був, третейську угоду з ОСОБА_6 не підписував і участі у розгляді справи не брав. До ОСОБА_5 як спадкоємця після смерті брата ОСОБА_9 навіть не було заявлено ніяких вимог.

Зі змісту рішення третейського суду також не вбачається, що між ОСОБА_6 і Кримським республіканським підприємством «Бюро реєстрації та технічної інвентаризації м. Євпаторії» було укладено третейську угоду.

За таких обставин колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржуване рішення третейського суду про визнання договору купівлі-продажу квартири укладеним та визнання права власності за ОСОБА_6 на спірну квартиру, є таким, що ухвалено без існування третейської угоди та стосується прав спадкоємця ОСОБА_5, який не приймав участі у справі, тобто рішенням третейського суду вирішено питання, що стосується особи, яка не є стороною третейського розгляду і яка не передавала спір на вирішення третейського суду.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_6 про відсутність у позивача ОСОБА_5 права оскарження рішення третейського суду як не сторони третейського розгляду відповідно до частини 2 статті 51 Закону України «Про третейські суди», колегія суддів не приймає до уваги, тому що шляхом оскарження рішення третейського суду ОСОБА_5 як спадкоємиць захищає у суді свої права і охоронювані законом інтереси відповідно до частини 1 статті 3 Цивільного процесуального кодексу України відносно спірної квартири.

Крім того, на час апеляційного перегляду справи набрав чинності Закон України від 05 березня 2009 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності третейських судів та виконання рішень третейських судів», яким право оскарження рішення третейського суду надано особам, які не брали участі у справі, у разі, якщо третейський суд вирішив питання про їх права і обов’язки.

Посилання в апеляційній скарзі  ОСОБА_6 на те, що позивачем пропущено тримісячний строк для звернення до компетентного суду з заявою про скасування рішення третейського суду, колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки правила ч. 3 ст. 51 Закону України «Про третейські суди» стосується сторін, які приймали участь  у даній справі.

Довід скарги про те, що при розгляді даної справи було порушено процесуальні права Кримського республіканського підприємства «Бюро реєстрації та технічної інвентаризації                      м. Євпаторії», яке не було належним чином повідомлено про час і місце судового засідання в суді першої інстанції, колегія суддів не приймає до уваги, тому що Кримське республіканське підприємство «Бюро реєстрації та технічної інвентаризації м. Євпаторії»  не оскаржує зазначене рішення, а ОСОБА_6 не  має належних повноважень на представництво інтересів Кримського республіканського підприємства «Бюро реєстрації та технічної інвентаризації м. Євпаторії»  щодо порушення прав юридичної особи при розгляді даної справи.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що при розгляді справи вимоги матеріального і процесуального права судом першої інстанції додержано, підстав для скасування рішення в частині задоволення позову про скасування рішення третейського суду немає.    

Ухвалюючи рішення про задоволення позову про визнання  договору купівлі-продажу квартири від 25.12.2002 року, укладеного  на Чорноморській товарно-фондовій біржі, недійсним, суд першої інстанції виходив із обґрунтованості позовних вимог та їх доведеності. При цьому визнав встановленим, що оспорюваний договір купівлі-продажу квартири, укладений на Чорноморській товарно-фондовій біржі, є недійсним, оскільки не був нотаріально посвідчений.

Колегія суддів погоджується з висновками суду щодо обґрунтованості  позовних вимог. Разом з тим,  не може погодитися з висновком суду про визнання договору купівлі-продажу недійсним з наступних підстав.

Відповідно до вимог статті 227 ЦК України (в редакції 1963 року), який діяв на момент укладення оспорюваного договору, договір купівлі-продажу жилого будинку (квартири) повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією зі сторін є громадянин.

При апеляційному розгляді справи встановлено, що цих вимог закону сторонами біржового договору не виконано, оскільки договір не був нотаріально посвідчений.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов правильного висновку,  що договір купівлі-продажу квартири укладено без додержання вимог про нотаріальне посвідчення. Але при цьому дійшов помилкового судження, що недодержання вимог про нотаріальне посвідчення договору є підставою для визнання його недійсним.

Колегія суддів вважає, що оскільки сторонами не дотримано вимог закону щодо нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири і він за своєю правовою природою є нікчемним, то визнання такого правочину недійсним законом не вимагається.

Таким чином, оскільки cуд першої інстанції зазначеного не врахував та вирішив спір з порушенням норм матеріального закону, що відповідно до вимог ч. 3 ст. 303, п. 4 частини 1 статті 309 Цивільного процесуального кодексу України є підставою для скасування судового рішення в цій частині з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним, але з інших мотивів.

Задовольняючи позов про визнання договору купівлі-продажу квартири від 21 березня 2005 року, укладеного між ОСОБА_6 і ОСОБА_7, який був посвідчений приватним нотаріусом Євпаторійського нотаріального округу ОСОБА_12, недійсним, суд першої інстанції виходив із того, що  право власності ОСОБА_6 на спірну квартиру виникло на підставі незаконного рішення третейського суду, тобто набуто без достатніх правових підстав, тому ОСОБА_6 не мав права розпоряджатися спірною квартирою.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія  суддів, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи та вимогам закону.

При розгляді справи встановлено, що рішенням  Постійно діючого третейського суду при концерні «ДСН» від 16 березня 2005 року  за ОСОБА_6 визнано право власності на квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 18-19).

21 березня 2005 року ОСОБА_6 уклав з ОСОБА_7 договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, який  був посвідчений приватним нотаріусом Євпаторійського нотаріального округу ОСОБА_12 (а.с. 124-125).

Рішенням Євпаторійського міського суду АР Крим від 11 червня 2009 року рішення Постійно діючого третейського суду при концерні «ДСН» від 16 березня 2005 року  було скасовано.

З огляду на наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що право власності ОСОБА_15 на спірну квартиру виникло на підставі незаконного рішення третейського суду, тобто було набуте без достатніх правових підстав.

Частиною 1 статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно з частиною 1 статті 215  ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами  першою-третьою, п’ятою, шостою статті 203 ЦК України.

Відповідно до вимог частини 3 статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує  його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Отже, оскільки  ОСОБА_6 не може вважатися такою особою, що набула права власності на спірну квартиру у встановленому законом порядку, то укладений між ним і ОСОБА_7  договір купівлі-продажу спірної квартири не відповідає вимогам ст. 317 ЦК України, згідно з якою право розпорядження своїм майном належить власникові.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що оспорюваний договір купівлі-продажу спірної квартири від 21 березня 2005 року, укладений між ОСОБА_6 і ОСОБА_7, не відповідає вимогам закону і обґрунтовано визнав його недійсним.

Разом з тим, колегія суддів не може погодитися з висновком суду про те, що ОСОБА_7 є недобросовісним набувачем, оскільки він є помилковим і ґрунтується на припущеннях.

Ухвалюючи рішення про визнання договору купівлі-продажу спірної квартири від 19.01.2007 року, укладеного між ОСОБА_7 і ОСОБА_8, який був посвідчений приватним нотаріусом Євпаторійського нотаріального округу ОСОБА_13, недійсним, суд першої інстанції виходив із того, що оспорюваний договір не відповідає вимогам закону, оскільки спірна квартира була відчужена і придбана поза волею дійсного власника даного майна.

Проте з такими висновками суду першої інстанції в повному обсязі погодитися не можна.

Згідно з ЦК України особа, яка вважає, що її речові права порушені, має право звернутися до суду як з позовом про визнання відповідної угоди недійсною (статті 215-235), так і з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння (статті 330, 388).

Як убачається з матеріалів справи ОСОБА_5  як спадкоємець після смерті брата ОСОБА_9, який  на момент смерті і відкриття спадщини був власником спірної квартири,  звернувся до суду з позовом про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним з підстав його невідповідності вимогам закону.

Стаття 215 ЦК України встановлює загальне правило про те, що правочин є недійсним у зв’язку з недодержанням у момент його вчинення стороною (сторонами) загальних вимог, які необхідні для чинності правочину, передбачених ст. 203 ЦК України.

Однак ст. 216 ЦК України визначено особливі правові наслідки недійсності правочину. Зокрема, кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення – відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Отже, на угоду, укладену з порушенням вимог закону, не поширюється загальне правило про наслідки недійсності правочину (двостороння реституція), якщо сам закон передбачає інші наслідки такого порушення.

Відповідно до ст. 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.

Пунктом 3 частини 1 статті 388 ЦК України передбачено, що в разі придбання майна за відплатним договором у особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадку, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Добросовісне придбання згідно зі ст.388 ЦК України можливе тоді, коли майно придбане не безпосередньо у власника, а у особи, яка не мала права відчужувати це майно. Наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з чужого незаконного володіння (віндикація).

Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову про визнання недійсною угоди, стороною в якій така особа не була, тобто із застосуванням правового механізму, встановленого ст. ст. 215, 216 ЦК України, незалежно від того чи відповідає спірний правочин закону. Захист права такої особи можливий шляхом пред’явлення віндикаційного позову, якщо є підстави встановлені ст. 388 ЦК України.

Між тим, ОСОБА_5 з вимогами про повернення майна з чужого незаконного володіння не звертався до суду.

Таким чином, судова колегія вважає, що сама по собі невідповідність договору купівлі-продажу спірної квартири вимогам закону, не є підставою для задоволення позову ОСОБА_5 про визнання договору купівлі-продажу недійсним, оскільки обраний позивачем спосіб захисту порушеного права не відповідає вимогам закону.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення  позову про визнання останнього договору купівлі-продажу спірної квартири недійсним  на підставі статей 203, 215, 216 ЦК України.

Що стосується висновків суду в частині задоволення позову про скасування державної реєстрації права власності  на квартиру АДРЕСА_4  за ОСОБА_8, ОСОБА_7 та ОСОБА_6, то колегія суддів з ними не погоджується.

Як убачається з матеріалів справи, державна реєстрації права власності  на квартиру АДРЕСА_4  за ОСОБА_7 та ОСОБА_6 була скасована КРП «БРТІ м. Євпаторія» у зв’язку з відчуженням ними спірної квартири, тому на час вирішення спору були відсутні підстави для повторного скасування державної реєстрації.

Що стосується скасування державної реєстрація права власності на спірну квартиру за ОСОБА_8, то такі вимоги є передчасними у зв’язку з відмовою позивачеві у задоволенні позову про визнання договору купівлі-продажу квартири від 19.01.2007 року, укладеного між ОСОБА_7 і ОСОБА_8, недійсним.

За таких обставин, оскільки cуд першої інстанції зазначеного не врахував та вирішив спір з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з’ясування обставин справи, що відповідно до вимог ч. 3 ст. 303, п.п. 1, 4 частини 1 статті 309 Цивільного процесуального кодексу України є підставою для скасування судового рішення в частині визнання останнього договору купівлі - продажу квартири від 19.01.2007 року та скасування державної реєстрації, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.      

Виходячи з наведеного та керуючись статтями 303, 307, 308, 309, 314, 316 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах,

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційні скарги ОСОБА_6, ОСОБА_7, який приєднався до апеляційної скарги ОСОБА_6, та ОСОБА_8 задовольнити частково.

     Рішення Євпаторійського міського суду Автономної Республіки Крим від 11 червня 2009 року в частині задоволення позову про визнання біржового договору купівлі-продажу квартири від 25.12.2002 року недійсним, визнання договору купівлі-продажу квартир від 19.01.2007 року недійсним та скасування державної реєстрації скасувати і ухвалити нове.

У задоволенні позову про  визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_4 від 25.12.2002 року, укладеного на Чорноморській товарно-фондовій біржі, визнання недійсним договору купівлі-про квартири АДРЕСА_4 від   19 січня 2007 року, укладеного між ОСОБА_7 і ОСОБА_8, який був посвідчений приватним нотаріусом Євпаторійського нотаріального округу ОСОБА_13 та про зобов’язання Комунального Республіканського підприємства «Бюро реєстрації і технічної інвентаризації м. Євпаторія»  скасувати державну реєстрацію – відмовити.

Це ж рішення в решті залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення.

            Рішення може бути оскаржено протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Судді:       Кірюхіна М.А.                   Горбань В.В.             Курська А.Г.