ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2019 року

м. Київ

Справа № 2-1409/11

Провадження № 14-137цс19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Ситнік О. М.,

суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересовані особи: Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - Відділ ПВР, Департамент ДВС Мінюсту), ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» (далі - ТОВ «Укрпромбанк»), Товариство з обмеженою відповідальністю «Промислова група «Вінниця-Буд» (далі - ТОВ «ПГ «Вінниця-Буд»),

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3

на ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області від 31 січня 2018 року у складі судді Саєнко О. Б. та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 25 квітня 2018 року у складі колегії суддів Сопруна В. В., Медяного В. М., Матківської М. В.

у справі за скаргою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Відділ ПВР Департаменту ДВС Мінюсту, Масловський С. Л., ТОВ «Укрпромбанк», ТОВ «ПГ «Вінниця-Буд» на дії та бездіяльність державного виконавця, та

УСТАНОВИЛА:

Короткий зміст вимог скарги

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеною скаргою, у якій просила визнати неправомірною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу ПВР Департаменту ДВС Мінюсту від 09 червня 2017 року про стягнення зі ОСОБА_1 виконавчого збору у виконавчому провадженні № 37487871 у розмірі 4 377 019,52 грн; зняти арешт із земельної ділянки площею 2,4261 га, що розташована у с. Зарванці Вінницького району Вінницької області, з кадастровим номером НОМЕР_1 та цільовим призначенням - для житлової забудови та громадського призначення, що належить на праві власності ОСОБА_1 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2 від 17 грудня 2007 року, накладений у межах виконавчого провадження № 37487871 постановою від 03 червня 2014 року.

Скаргу мотивовано тим, що заочним рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 30 березня 2012 року у справі № 2-1409/11 на задоволення вимог ТОВ «Укрпромбанк» про стягнення зі ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором від 26 лютого 2007 року № 03/КВ-07 у розмірі 43 768 375,23 грн звернуто стягнення предмет іпотеки - належну їй на праві власності земельну ділянку площею 2,4261 га (кадастровий номер НОМЕР_1 ), що розташована у с. Зарванці Вінницького району Вінницької області.

Постановою державного виконавця Відділу ПВР Департаменту ДВС Мінюсту від 09 квітня 2013 року відкрито виконавче провадження № 37487871 з примусового виконання виконавчого листа, виданого на підставі зазначеного рішення суду, а постановою від 03 червня 2014 року накладено арешт на вказану земельну ділянку.

ОСОБА_1 зазначила, що ТОВ «Укрпромбанк» відступило право вимоги за вказаним кредитним договором ТОВ «ПГ «Вінниця-Буд». При цьому ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 11 грудня 2015 року замінено стягувача у виконавчому провадженні № 37487871 з ТОВ «Укрпромбанк» на ОСОБА_2 від якого ухвалою цього ж суду від 27 квітня 2017 року прийнято відмову від примусового виконання заочного рішення Вінницького районного суду від 30 березня 2012 року у справі № 2-1409/11.

Скаржниця зауважила, що постановою головного державного виконавця Відділу ПВР Департаменту ДВС Мінюсту від 09 червня 2017 року виконавче провадження № 37487871 закінчено. Однак арешт, накладений на належну їй земельну ділянку площею 2,4261 га, що розташована у с. Зарванці Вінницького району Вінницької області, не знято та прийнято постанову про стягнення із ОСОБА_1 виконавчого збору в розмірі 4 377 019,52 грн.

ОСОБА_1 вважала, що постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору та дії державного виконавця щодо незняття арешту з належного їй нерухомого майна є неправомірними, у зв`язку із чим скаргу просила задовольнити.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 31 січня 2018 року провадження у справі в частині вимог скарги ОСОБА_1 про визнання неправомірною та скасування постанови головного державного виконавця Відділу ПВР Департаменту ДВС Мінюсту від 09 червня 2017 року про стягнення виконавчого збору з боржника ОСОБА_1 у виконавчому провадженні № 37487871 у розмірі 4 377 019,52 грн закрито. У задоволені вимог скарги ОСОБА_1 про зняття арешту із земельної ділянки площею 2,4261 га (кадастровий номер НОМЕР_1 ), що розташована у с. Зарванці Вінницького району Вінницької області, відмовлено.

Ухвалу суду першої інстанції мотивовано тим, що вказана справа в частині оскарження постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору належить до юрисдикції адміністративних судів.

Крім того, суд першої інстанції зазначив, що правові підстави для зняття арешту з указаної земельної ділянки відсутні, оскільки ОСОБА_1 не сплатила стягнутий постановою виконавця виконавчий збір, отже, дії державного виконавця є законними.

Постановою Апеляційного суду Вінницької області від 25 квітня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області від 31 січня 2018 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, що оспорювана ОСОБА_1 постанова виконавця про стягнення виконавчого збору оскаржується в порядку адміністративного судочинства.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що дії головного державного виконавця Відділу ПВР Департаменту ДВС Мінюсту щодо незняття арешту з нерухомого майна ОСОБА_1 є законними та обґрунтованими.

Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог

У травні 2018 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 звернувся з касаційною скаргою на вказані судові рішення, які просив скасувати та ухвалити нове рішення, яким скаргу задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, що, закриваючи провадження у справі в частині оскарження постанови про стягнення виконавчого збору, суди не звернули уваги на те, що виконавчий документ видано на виконаннязаочного рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 30 березня 2012 року, а тому ця справа має розглядатися судом, який видав виконавчий документ, за правилами Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), а не адміністративним судом.

Крім того, ОСОБА_1 як майновий поручитель відповідає перед кредитором лише в межах вартості майна, переданого в іпотеку, та вона не мала можливості добровільно виконати рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Виконавцем у межах виконавчого провадження № 37487871 не вчинено жодної дії, спрямованої на примусове виконання судового рішення та фактичне стягнення коштів з боржника на користь стягувача за рахунок реалізації земельної ділянки.

Отже, вказані обставини свідчать про неправомірність стягнення зі ОСОБА_1 виконавчого збору, у зв`язку із чим арешт, накладений на її майно в межах цього виконавчого провадження, повинен бути знятий з огляду на закінчене виконавче провадження.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 червня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 січня 2019 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою від 13 лютого 2019 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 14 березня 2019 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.

Позиція Великої Палати Верховного Суду

Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, матеріали справи, вважає, що касаційна скарга має бути задоволена частково з огляду на таке.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вирішуючи питання юрисдикційності цього спору, Велика Палата Верховного Суду керується такими міркуваннями.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Суди встановили, що 30 березня 2012 року заочним рішенням Вінницького районного суду Вінницької області на задоволення вимог ТОВ «Укрпромбанк» за кредитним договором № 03/КВ-07 від 26 лютого 2007 року у розмірі 43 768 357,23 грн звернуто стягнення на предмет іпотеки - належну на праві власності ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,4263 га з кадастровим номером НОМЕР_3 та цільовим призначенням - для житлової забудови та громадського призначення, що розташована у с. Зарванці Якушинецької сільської ради Вінницького району Вінницької області.

28 лютого 2013 року на виконання вказаного судового рішення видано виконавчий лист № 2-1409/11.

09 квітня 2013 року головним державним виконавцем Відділу ПВР Департаменту ДВС Мінюсту прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження № 37487871.

09 червня 2017 року постановою головного державного виконавця Відділу ПВР Департаменту ДВС Мінюсту на підставі статей 3, 27, 40 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII) стягнуто зі ОСОБА_1 на користь Відділу ПВР Департаменту ДВС Мінюсту виконавчий збір у розмірі 4 377 019,52 грн.

ОСОБА_1 вважала, що правових підстав для стягнення з неї на користь Відділу ПВР Департаменту ДВС Мінюсту виконавчого збору немає, у зв`язку із чим оскаржила в судовому порядку, зокрема, постанову головного державного виконавця Відділу ПВР Департаменту ДВС Мінюсту від 09 червня 2017 року про стягнення виконавчого збору, яку просила визнати неправомірною та скасувати.

Відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. За пунктом 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція).

У рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви № 29458/04 та № 29465/04, пункт 24) ЄСПЛ закріпив поняття «суд, встановлений законом», яке стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність.

Фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У справі «Занд проти Австрії» (заява № 7360/76) визначено, що термін «суд, встановлений законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів».

05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон № 1404-VIII та зміни до ЦПК України, внесені відповідно до цього Закону.

Тобто постанову від 09 червня 2017 року головний державний виконавець прийняв після набрання чинності зазначеним Законом.

На спірні правовідносини поширюється саме Закон № 1404-VIII, згідно зі статтею 1 якоговиконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частин першої та другої статті 27 Закону № 1404-VІІІ виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

За змістом пункту 7 частини другої статті 17 Закону № 1404-VІІІ постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є виконавчими документами. Якщо виконавче провадження закінчено, а виконавчий збір, витрати на проведення виконавчих дій або штраф не стягнуто, відповідна постанова виділяється в окреме провадження і підлягає виконанню в загальному порядку.

Згідно із частиною другою статті 74 Закону № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Отже, імперативною нормою - частиною другою статті 74 Закону № 1404-VIII закріплено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.

До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.

Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 06 червня 2018 року у справах № 921/16/14-г/15 (провадження № 12-93гс18) та № 127/9870/16-ц (провадження № 14-166цс18) та від 28 листопада 2018 року у справі № 2-01575/11 (провадження № 14-425цс18) та від 10 квітня 2019 року у справі № 766/740/17-ц (провадження № 14-664цс18).

Таким чином, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, зробив правильний висновок, що справа в частині оскарження ОСОБА_1 постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства і не належить компетенції загального суду.

Суди попередніх інстанцій правильно визначилися з юрисдикційністю спору.

Підстав для висновків, що суди порушили правила предметної чи суб`єктної юрисдикції, Велика Палата Верховного Суду не вбачає.

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів та не дають підстав вважати, що судами порушено норми процесуального права.

За таких обставин відсутні підстави для скасування ухвали Вінницького районного суду Вінницької області від 31 січня 2018 року та постанови Апеляційного суду Вінницької області від 25 квітня 2018 року в частині закриття провадження у справі за скаргою ОСОБА_1 про визнання неправомірною та скасування постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору.

З огляду на положення статті 410 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду залишає оскаржувані судові рішення в зазначеній частині без змін.

Що стосується висновків судів за наслідками розгляду вимог скарги ОСОБА_1 про зняття арешту, то Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.

Суди встановили, що 03 червня 2014 року постановою головного державного виконавця Відділу ПВР Департаменту ДВС Мінюсту накладено арешт на належну ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,4261 га з кадастровим номером НОМЕР_3 та цільовим призначення для житлової забудови та громадського призначення, що розташована у с. Зарванці Вінницького району Вінницької області, в межах виконавчого провадження № 37487871 з примусового виконання виконавчого листа № 2-1409/11, виданого 28 лютого 2013 року Вінницьким районним судом Вінницької області.

Після відступлення ТОВ «Укрпромбанк» права вимоги за кредитним договором № 03/КВ-07 від 26 лютого 2007 року ТОВ «ПГ «Вінниця-Буд» 11 грудня 2015 року ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області замінено стягувача у виконавчому провадженні № 37487871 з ТОВ «Укрпромбанк» на ОСОБА_2

27 квітня 2017 року ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області прийнято відмову ОСОБА_2 від примусового виконання рішень Департаменту ДВС Мінюсту.

09 червня 2017 року постановою головного державного виконавця Відділу ПВР Департаменту ДВС Мінюсту закінчено виконавче провадження № 37487871 з примусового виконання виконавчого листа № 2-1409/11, виданого 28 лютого 2013 року Вінницьким районним судом Вінницької області на підставі пункту 1 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII у зв`язку з постановленням 27 квітня 2017 року ухвали цього ж суду про прийняття відмови стягувача ОСОБА_2 від примусового виконання заочного рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 30 березня 2012 року у цивільній справі № 2-1409/11.

За змістом статті 57 Закону України від21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження», чинного на момент накладення арешту на майно ОСОБА_1, арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом, в тому числі й винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. Постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження виноситься державним виконавцем не пізніше наступного робочого дня після закінчення строку для самостійного виконання рішення (якщо така постанова не виносилася під час відкриття виконавчого провадження) та не пізніше наступного робочого дня із дня виявлення майна.

Частинами першою, другою статті 40 Закону № 1404-VIII визначено, що в разі закінчення виконавчого провадження (крім офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем) повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.

Разом з тим, необхідно врахувати, що згідно із частиною четвертою статті 59 Закону № 1404-VIII підставою для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є, зокрема, надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника.

Тобто, якщо на виконанні перебуває постанова про стягнення виконавчого збору, вона є таким же самостійним виконавчим документом, що підлягає примусовому виконанню.

Зазначена скарга на дії державного виконавця стосується забезпечення стягнення щодо виконавчого збору, усі питання по виконанню якого вирішуються в порядку адміністративного судочинства. При цьому законність накладеного виконавцем арешту на земельну ділянку площею 2,4261 га, що розташована у с . Зарванці Вінницького району Вінницької області, кадастровий номер НОМЕР_1 залежить від наявності підстав для стягнення із ОСОБА_1 виконавчого збору, так як арешт після закінчення виконавчого провадження не знято саме з метою забезпечення стягнення зі ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 4 377 019,52 грн на користь Відділу ПВР Департаменту ДВС Мінюсту виконавчого збору.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що вимоги про зняття арешту із вказаного нерухомого майна є пов`язаними з вирішенням питання щодо стягнення виконавчого збору, яке не підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства, а тому провадження у справі в цій частині вимог скарги підлягає закриттю. Ці вимоги повинні розглядатися разом із вимогами скарги ОСОБА_1 про визнання неправомірною та скасування постанови головного державного виконавця Відділу ПВР Департаменту ДВС Мінюсту від 09 червня 2017 року про стягнення виконавчого збору у порядку адміністративного судочинства.

Пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України визначено, що суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що оскаржувані ухвала та постанова судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню в частині вирішення вимог ОСОБА_1 про скасування арешту із закриттям провадження у справі в цій частині відповідно до положень статті 414 ЦПК України та зазначає, що розгляд такої справи віднесено до юрисдикції відповідного адміністративного суду разом із вирішенням цим судом питання щодо законності стягнутої зі ОСОБА_1 суми виконавчого збору, з метою забезпечення стягнення якої оспорюваний арешт державним виконавцем не було знято.

Частинами першою, другою статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

Керуючись статтями 258, 259, 400, 402, 403, 409, 410, 414, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 задовольнити частково.

Ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області від 31 січня 2018 року та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 25 квітня 2018 року у частині вирішення вимог скарги ОСОБА_1 про зняття арешту із земельної ділянки скасувати.

Провадження у справі в цій частині закрити.

Ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області від 31 січня 2018 року та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 25 квітня 2018 року в частині закриття провадження у справі за скаргою ОСОБА_1 про визнання неправомірною та скасування постанови про стягнення виконавчого збору залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. М. Ситнік

Судді: Н. О. Антонюк В. С. Князєв

С. В. Бакуліна Л. М. Лобойко

В. В. Британчук Н. П. Лященко

Ю. Л. Власов О. Б. Прокопенко

М. І. Гриців В. В. Пророк

Д. А. Гудима Л. І. Рогач

Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич

О. С. Золотніков О. Г. Яновська