УКРАЇНА
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
01601, м. Київ, МСП, вул. Володимирська, 15
Справа № 22-4011 Головуючий у 1 -ій інстанції - Шкоріна О.І.
Доповідач - Карпенко С. О.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 листопада 2008 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного
суду міста Києва в складі:
головуючого - судді Карпенко С. О.
судців Наумчука М. І., Водопійної В.М. ,
при секретарі Ярошенку С. В.,
з участю ОСОБА_2,
представника позивачів - ОСОБА_3, ОСОБА_4 та її представника - ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві
апеляційну скаргу ОСОБА_6,
подану через ОСОБА_2 і ОСОБА_3,
на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 13 грудня 2005 року
в справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_6
до Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації, ОСОБА_4
про визнання свідоцтва про право власності на житло недійсним та вселення,
встановила:
У січні 2004 року ОСОБА_2 та ОСОБА_6 звернулися у суд з позовом про визнання свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_1 недійсним і просили вселити у вказану квартиру ОСОБА_6
Посилалися на те, що участь у фінансуванні спірної квартири за інвестиційним договором від 19.06.98 року брала і ОСОБА_6 , проте у свідоцтві про право власності вона як власник не зазначена.
Протягом розгляду справи позивачі доповнювали позов і остаточно просили визнати свідоцтво про право власності на житло, видане 30.01.01 року, недійсним; вселити ОСОБА_6 у квартиру АДРЕСА_1 та зобов'язати Дарницьку районну у м. Києві державну адміністрацію скасувати у паспорті ОСОБА_2 штамп про використання ним права на безплатну приватизацію житла.
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 13.12.05 року ОСОБА_2 та ОСОБА_6 у задоволенні позову відмовлено.
У поданій через ОСОБА_2 та ОСОБА_3 апеляційній скарзі, ОСОБА_6 просить рішення суду скасувати і ухвалити нове по суті позовних вимог.
Зазначає, що судом першої інстанції порушено норми Закону України „Про власнсіть" і неправильно застосовано Закон України „Про приватизацію державного житлового фонду".
В суді апеляційної інстанції ОСОБА_2, діючи від свого імені та від імені ОСОБА_6 просив апеляційну скаргу задовольнити з підстав, викладених у ній.
ОСОБА_3, діючи в інтересах ОСОБА_2 і ОСОБА_6 , підтримав апеляційну скаргу і просив її задовольнити.
ОСОБА_4 та її представник - ОСОБА_5 - апеляційну скаргу не визнали і просили у задоволенні скарги відмовити. Вважають, що видачею ордеру підтверджено належність спірної квартири до державного житлового фонду і правильність подальшої її приватизації. Письмові заперечення долучені до матеріалів справи.
Інші особи, які беруть участь у розгляді справи, у судове засідання не з'явилися, про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином; клопотань про відкладення розгляду справи від них не надходило. Тому суд вважає можливим розглянути справу у їх відсутності.
Колегія суддів, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Встановлено, що ОСОБА_2 у складі сім'ї з чотирьох осіб (він, ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_6 ) перебував на квартирному обліку.
Розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 1901 від 24.11.97 року затверджено заходи Київської міської державної адміністрації щодо забезпечення реалізації Основних напрямів соціальної політики на 1997-2000 роки, схвалених Указом Президента України від 18.10.97 N 1166/97 "Про Основні напрями соціальної політики на 1997-2000 роки".
Відповідно до п.1 роздіду „Житлова політика та її реформування" Головному управлінню житлового забезпечення та Управлінню економіки доручено впровадити нову схему фінансування будівництва житла для черговиків квартобліку із розрахунку: 50 % вартості квартири - кошти населення; 50 % вартості квартири - кошти міського бюджету.
На виконання вказаних Заходів Київською міською державною адміністрацією прийнято розпорядження № 1178 від 04.06.98 року про будівництво жилого будинку №3 на житловому масиві Лозняки, 7 мікрорайон для громадян, які перебувають на квартирному обліку і користуються правом позачергового та першочергового забезпечення житлом, з фінансуванням із розрахунку: 50 % вартості - за кошти міського бюджету та 50 % вартості - за кошти громадян. Головному управлінню житлового забезпечення доручено укласти договори з громадянами про порядок оплати вартості конкретних квартир у будинку № 3 на житловому масиві Лозняки, 7 мікрорайон.
В подальшому розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 1843 від 07.09.98 року розпорядження № 1178 доповнено пунктами п.п.4, 5, відповідно до яких після введення будинку в експлуатацію ордери на житлові приміщення громадянам, які сплатили Головному управлінню житлового забезпечення 50% їх вартості, надаються районними в місті Києві державними адміністраціями на підставі відповідних розпоряджень.
За інвестиційним договором № 52/11-20 від 19.06.98 року ОСОБА_2, ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_6 профінансували будівництво чотирикімнатної квартири АДРЕСА_1, сплативши 50 % її вартості (а.с. 283).
На підставі розпорядження Подільської районної у м. Києві державної адміністрації № 1158 від 08.12.98 року ОСОБА_2 на сім'ю з п'яти осіб (склад сім'ї змінився у зв'язку з народженням 02.09.98 року ОСОБА_9 ) надана чотирикімнатна квартира АДРЕСА_1 і виданий відповідний ордер № 08695 серія Б на її заселення (а.с. 5, 6).
16.01.2001 року ОСОБА_6 знята з реєстраційного обліку за вказаною адресою.
30.01.01 року ОСОБА_2 та ОСОБА_7 звернулися до органу приватизації Харківської районної державної адміністрації м. Києва із заявою про оформлення передачі їм та їх неповнолітнім дітям у приватну власність квартири АДРЕСА_1 (а.с. 33-36).
Розпорядженням органу приватизації Харківської районної державної адміністрації м. Києва прохання задоволено і вказана квартира передана у власність ОСОБА_2, ОСОБА_7 , ОСОБА_8 і ОСОБА_9 , про що видане свідоцтво про право власності на житло.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що квартира надана в порядку черговості на підставі ордеру, тому вона відноситься до державного житлового фонду, а інвестори, сплативши 50% вартості квартири, отримали лише право на позачергове поліпшення житлових умов. Так як ОСОБА_6 на час приватизації права користування жилим приміщенням не мала, Дарницькою районною у м. Києві державною адміністрацією її права порушені не були.
Проте повністю з таким висновком погодитись не можна, враховуючи наступне.
Обґрунтовуючи неправомірність приватизації спірної квартири, позивачі посилались на набуття ОСОБА_6 права власності на квартиру на підставі інвестиційного договору № 52/11-20 від 19.06.98 року.
Такі доводи ОСОБА_2 і ОСОБА_6 слід визнати обгрунтованими, зважаючи на наступне.
Правовий інтерес інвестора як суб'єкта інвестиційної діяльності полягає у вкладенні, зокрема, власних фінансових ресурсів у об'єкт будівництва з метою подальшого одержання цього об'єкта у власність.
Оскільки ОСОБА_2, ОСОБА_7 , неповнолітній ОСОБА_8 та ОСОБА_6 у рівних частинах сплатили 50 % вартості квартири АДРЕСА_1, зазначені особи на відповідну частину вказаної квартири набули право власності.
Стаття 1 Закону України „Про приватизацію державного житлового фонду" визначає приватизацію як відчуження квартир, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень державного житлового фонду на користь громадян України.
При вирішенні заяви про приватизацію квартири АДРЕСА_1 Харківською районною державною адміністрацією м. Києва, правонаступником якої є Дарницька районна у м. Києві державна адміністрація, не було враховано положення Закону України „Про приватизацію державного житлового фонду" і помилково приватизована 1/2 частина квартири, яка перебуває у власності громадян.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що приватизація 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 є незаконною, оскільки фактично ця частина до державної власності не належить, тому приватизацію у цій частині слід визнати незаконною.
Та обставина, що Подільською районною у м. Києві державною адміністрацією ОСОБА_2 на сім'ю з п'яти осіб був виданий ордер на заселення спірної квартири, не спростовує висновку про належність 1/2 частини цієї квартири ОСОБА_2, ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_6 , а лише підтверджує належність іншої 1/2 частини квартири до державного житлового фонду.
Оскільки ОСОБА_6 як співвласнику 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном, її вимога про вселення у спірну квартиру обгрунтована і підлягає задоволенню.
Рішення суду першої інстанції в частині зобов'язання Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації скасувати у паспорті ОСОБА_2 штамп про використання ним права на безплатну приватизацію житла є законним. Свідоцтво про право власності на житло визнано недійсним лише в частині і, відповідно до правил цивільного процесуального законодавства, рішенням суду на третю особу не можна покладати будь-якого обов'язку.
За таких обставин колегія судців дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції в частині відмови ОСОБА_6 у задоволенні вимог про визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло та вселення скасувати і в цій частині ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_6 задовольнити частково.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів
вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_6, подану через ОСОБА_2 і ОСОБА_3, задовольнити.
Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 13 грудня 2005 року в частині відмови у задоволенні вимог ОСОБА_6 про визнання свідоцтва про право власності на житло недійсним та вселення скасувати і в цій частині ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_6 задовольнити частково.
Визнати недійсним в одній другій частині свідоцтво про право власності на житло, а саме на квартиру АДРЕСА_1, видане 30.01.01 року відділом приватизації державного житлового фонду Харківської районної державної адміністрації м. Києва згідно із розпорядженням від 30.01.01 року № 29325, та вселити ОСОБА_6 у квартиру АДРЕСА_1.
В іншій частині рішення Дарницького районного суду міста Києва від 13 грудня 2005 року залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене у касаційному порядку протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили до Верховного Суду України шляхом подання до цього суду касаційної скарги.