Дата документу 12.06.2019

ЄУ № 420/370/19

Провадження №2-о/420/114/19

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2019 року                Новопсковський районний суд Луганської області

у складі: головуючого судді                        Проньки В.В.,

за участю секретаря судового засідання                Сіренко А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку окремого провадження в залі суду смт. Новопсков цивільну справу за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту постійного проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, заінтересована особа – приватний нотаріус Сєвєродонецького міського нотаріального округу Луганської області Малахов Сергій Олексійович,

ВСТАНОВИВ:

Представник заявника ОСОБА_2 звернулася до Новопсковського районного суду Луганської області з заявою, в якій просить встановити факт постійного місця проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із спадкодавцем ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , на час відкриття спадщини за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування вимог заявник зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_3 в м.Хрустальний (Красний Луч) Луганської області померла його матір ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка на час смерті була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . Заявник посилається на те, що, хоч він та його матір і були зареєстровані за різними адресами, але фактично вони проживали постійно на час відкриття спадщини разом з померлою матір`ю однією родиною за адресою:  АДРЕСА_1 . Він здійснював за матір`ю необхідний догляд, вона хворіла, потребувала ліків, у зв`язку зі своїм похилим віком та незадовільненим станом здоров`я самостійно вона не мала можливості, обслуговувати себе, як людина. Він, як син, виконував свій обов`язок по відношенню до матері, вона знаходилась на його утриманні, вони вели з нею спільний побут та господарство, він здійснив її поховання за власні кошти. Після смерті матері залишилась спадщина, яка складається з грошових коштів. 16.01.2019 він звернувся до приватного нотаріуса Сєвєродонецького міського нотаріального округу Луганської  області з метою оформлення спадщини та отримання свідоцтва про право на спадщину, однак у видачі свідоцтва про право на спадщину було відмовлено з підстав того,  що  пропущено встановлений законодавством шестимісячний строк для прийняття спадщини та відсутні  докази факту  постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.  Заявник посилається на те, що він фактично прийняв спадщину після смерті матері, так як постійно проживав разом з нею на час відкриття спадщини. Але оскільки на час відкриття спадщини він та матір проживали на тимчасово окупованій території України, він не має можливості надати нотаріусу документи, які підтверджують факт спільного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а документи, видані організаціями, розташованими на тимчасово окупованій території, де органи державної влади не здійснюють своїх повноважень, нотаріусом не визнаються. Посилаючись на вказані обставини, заявник просить суд встановити факт його сумісного проживання з матір`ю ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 , на час її смерті.

Ухвалою Новопсковського районного суду Луганської області від 01 квітня 2019 року провадження у справі відкрито, призначено справу до судового розгляду в порядку окремого провадження на 02 травня 2019 року.

02 травня 2019 року судове засідання відкладено до 22 травня 2019 року у зв`язку з витребуванням доказів.

22 травня 2019 року судом постановлено ухвалу про визнання явки заявника ОСОБА_1 обов`язковою в судове засідання, для дачі особистих пояснень. Судовий розгляд відкладено до 12 червня 2019 року.

Заявник в судове засідання, призначене на 12 червня 2019 року, не з`явився, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, будь-яких заяв чи клопотань до суду не направив, причини неявки не повідомив.

Представник заявника в судове засідання не з`явилася, надала заяву про розгляд справи без її участі, просила задовольнити вимоги. Також просила долучити до матеріалів справи диск з відеозаписом за участю заявника ОСОБА_1 та свідків.

Заінтересована особа в судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи без його участі.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося, що відповідає положенням ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Суд, дослідивши надані заявником та його представником докази на обґрунтування заявлених вимог, дійшов до наступного висновку.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 22.10.2018 Луганським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Луганській області, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , померла ІНФОРМАЦІЯ_5 у м. Хрустальний, смт. Софіївський, про що 22.10.2018 складено відповідний актовий запис № 252.

Відповідно до посвідки про народження заявника серії НОМЕР_2 , ОСОБА_3 є матір`ю заявника ОСОБА_1 .

Таким чином, заявник ОСОБА_1 у відповідності до ст. 1261 ЦК України, є спадкоємцем першої черги за законом після смерті своєї матері ОСОБА_3

Враховуючи, що після смерті матері заявника ОСОБА_3 залишилась спадщина, заявник ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Сєвєродонецького міського нотаріального округа Малахова С.О. із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину, де була заведена спадкова справа.

Однак, постановою від 16.01.2019 приватним нотаріусом Сєвєродонецького міського нотаріального округа ОСОБА_4 заявнику було відмовлено у вчинені нотаріальної дії, а саме: видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 матері ОСОБА_3 , з посиланням на те, що заявником пропущений строк для прийняття спадщини, встановлений чинним законодавством України, та відсутні докази факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Відповідно до положень ст. ст. 1216-1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Здійснення права на спадкування визначено Главою 87 ЦК України.

            Згідно ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

       Відповідно до ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.

       Згідно із ч.1 ст.1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

            Відповідно до абз. 3 п. 3 роз`яснень постанови Пленуму ВСУ України від 30.05.2008 №7 «Про судову практику у справах про спадкування» місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця, яке визначається за правилами ст. 29, ч. 2 ст.1221 ЦК України. Якщо спадкодавець мав кілька місць проживання, місцем відкриття спадщини вважається останнє місце реєстрації спадкодавця.

Згідно з ч. 1 ст.1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. З цієї норми випливає, що прийняття спадщини має важливе практичне значення: з ним пов`язана можливість оформлення права власності на спадкове майно шляхом видачі нотаріусом правовстановлюючого документа - свідоцтва про право на спадщину та реєстрації, у випадках, визначених законом, прав на неї.

Отже, для того, щоб набути право на спадщину, спадкоємці за заповітом або за законом мають прийняти її у порядку та у строки, встановлені законом.

Акт прийняття спадщини характеризується наступними ознаками: односторонній характер даного правочину, оскільки його здійснення залежить виключно від волі спадкоємця; безумовність та беззастережність передбачають, що не можна поставити факт прийняття спадщини у залежність від настання або ненастання якої-небудь умови, рівно як і не допускається часткове прийняття спадщини з відмовою від прийняття тієї її частини, що залишилася; прийняття спадкоємцем спадщини хоча б у частині свідчить про те, що спадкоємець прийняв її у цілому, незалежно від того, у чому полягає частина, що залишилася, і де вона знаходиться.

Щодо спадкоємців, які на час відкриття спадщини постійно проживали спільно із спадкодавцем, встановлюється презумпція прийняття спадщини, яка може бути спростована лише шляхом подання ними заяви про відмову від спадщини до нотаріальної контори. Для тих спадкоємців, які не проживали разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, єдиним виявом бажання прийняти спадщину є заява про це, подана до нотаріального органу (ч.1 ст.1269 ЦК України).

              При цьому, слід враховувати, що чинним законодавством не розкривається поняття постійного місця проживання фізичної особи, тому визнання цього факту розцінюється законом як встановлення факту, що має юридичне значення.

            Згідно з п.п. 4.10 п. 4 гл. 10 розділу 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які прийняли спадщину, жодним строком не обмежена. Тобто спадкоємець, який прийняв спадщину, може звернутися за видачею свідоцтва протягом будь-якого часу після закінчення строку, встановленого для прийняття спадщини. Особливе значення при цьому має факт постійного проживання спадкоємця на час відкриття спадщини разом із спадкодавцем, який підтверджує фактичне прийняття спадщини і має бути доведений спадкоємцем.

В останньому випадку зазначені обставини є підставою для звернення з позовом або заявою (в залежності від наявності або відсутності спору щодо спадкового майна) про встановлення факту постійного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не з позовом про надання додаткового строку для прийняття спадщини (п.2 Листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013). Отже, законодавець в даному випадку висунув вимогу про обов`язковість постійного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, що ставить прийняття спадщину у такому випадку в залежність від факту спільного постійного проживання вказаних осіб.

Як випливає із п. 3.22 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, у разі відсутності у паспорті спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання доказом постійного проживання із спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець на день смерті спадкодавця про- живав разом із цим спадкодавцем; реєстраційний запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, та інші документи, що підтверджують факт постійного проживання разом зі спадкодавцем.

Саме у зв`язку з тим, що заявник ОСОБА_1 на момент відкриття спадщини не був зареєстрований разом із спадкодавцем ОСОБА_3 нотаріус відмовив заявнику у видачі свідоцтва про право на спадщину.

Так, судом встановлено, що зареєстрованим місцем проживання заявника згідно з паспортом громадянина України серії НОМЕР_3 , виданим Краснолуцьким МВ УМВС України в Луганській області 11.02.2004, є вул. Чернишевського, 16, смт. Софіївський Луганської області. В той час, як згідно копії паспорту на ім`я ОСОБА_3 серії НОМЕР_4 , виданого Краснолуцьким МВ УМВС України в Луганській області 26.12.1996, місцем реєстрації спадкодавця ОСОБА_3 є АДРЕСА_1 .

Отже, у випадку, якщо спадкоємець фактично постійно проживав із спадкодавцем на момент відкриття спадщини, проте у його паспорті відсутня відмітка про реєстрацію місця проживання разом із спадкодавцем, а також відсутні докази, визначені п. 3.22 Глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, спадкоємець має право звернутися до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Відповідно до абзацу другого пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення факту постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Відповідно до п. 23 цієї ж Постанови, якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Главою 6 розділу IV визначено розгляд судом справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Згідно з п.5 ч.1 ст. 293, ч.2 ст.315 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження, зокрема - справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, в тому числі також інших фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка набрала чинності для України з 11 вересня 1997 року і відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Положеннями ч.1 ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до положень ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

За змістом ст. 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, додержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

За приписами ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Надаючи оцінку доказам, наданим заявником та його представником, на підтвердження своїх вимог, суд виходить з наступного.

Так, заявником на підтвердження своїх доводів надано суду акт №10 про фактичне проживання з померлою особою на день її смерті та довідку № 10, видані 20.12.2018 Відділом по забезпеченню діяльності сел. Софіївський адміністрації міста Красний Луч, з яких вбачається, що заявник ОСОБА_1 проживав разом з ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 за адресою: АДРЕСА_1 , по день її смерті.

Оцінюючи вказані документи, видані на тимчасово окупованій території Україні, суд приходить до такого.

Постановою ВРУ «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.

Місто Хрустальний Луганської області, в тому числі смт. Софіївський, відповідно до Переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, затвердженого Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 № 1085-р, є тимчасово окупованою територією, не підконтрольною українській владі.

Відповідно до ст. ст. 3, 8, 9 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі «Лоізіду проти Туреччини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. theRepublicofMoldovaandRussia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих defacto органів та інститутів (окупаційної влади) далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони (тобто є окупованою)» (Mozer v. theRepublicofMoldovaandRussia, 23.02.2016, §142). При цьому, за логікою Міжнародного суду ООН і ЄСПЛ, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.

Таким чином, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки доказів, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як джерела інформації, та приймає до уваги обставини, викладені в акті та довідці, виданих на тимчасово окупованій Україні території.

Крім того, в якості доказів в обґрунтування заявлених вимог заявником та його представником надані письмові пояснення свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , а також диск з відеозаписом пояснень вказаних осіб.

Даючи оцінку допустимості таких доказів, суд зазначає таке.

Згідно зі ст. 90 ЦПК України показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини. Якщо показання свідка ґрунтуються на повідомленнях інших осіб, то ці особи повинні бути також допитані. За відсутності можливості допитати особу, яка надала первинне повідомлення, показання з чужих слів не може бути допустимим доказом факту чи обставин, на доведення яких вони надані, якщо показання не підтверджується іншими доказами, визнаними допустимими згідно з правилами цього Кодексу.

Порядок допиту свідків встановлений ст. 230 ЦПК України, зі змісту якої вбачається, що свідок надає показання безпосередньо суду під час судового засідання.

Таким чином, письмові показання свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , а також відеозапис їх усних пояснень, суд не може визнати допустимими доказами, оскільки вони надані з порушенням принципу безпосередності та вимог ст. ст. 90, 91, 230 ЦПК України, без допиту вказаних осіб в судовому засіданні, без попередження судом про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве показання та за відмову від давання показань та без приведення до присяги останніх, без надання можливості ставити свідкам питання по суті вимог.

Крім того, з метою сприяння заявнику в реалізації ним процесуальних прав, судом 22.05.2019 постановлено ухвалу про визнання явки заявника ОСОБА_1 обов`язковою в судове засідання, для дачі особистих пояснень.

Статтею 92 ЦПК України передбачено, що сторони, треті особи та їхні представники за їхньою згодою, в тому числі за власною ініціативою, якщо інше не встановлено цим Кодексом, можуть бути допитані як свідки про відомі їм обставини, що мають значення для справи.

Однак, заявник вимоги ухвали суду не виконав, в судове засідання не з`явився, причини неявки не повідомив, будь-яких клопотань, в тому числі про допит його як свідка, ні від заявника ні від його представника до суду не надходило.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватись за засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Пунктом 2 Постанови пленуму Верховного суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» встановлено, що обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Надані заявником докази в сукупності в достатній мірі не підтверджують факт його постійного проживання разом зі спадкодавцем ОСОБА_3 на час відкриття спадщини.

Таким чином, на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які були посилання як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні вимог ОСОБА_1 про встановлення факту постійного проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Відповідно до ч. 7 ст. 294 ЦПК України при ухваленні судом рішення понесені заявником витрати не відшкодовуються.

Керуючись ст. ст. 4, 10, 12, 13, 76-81, 89-90, 92, 141, 229, 259, 263-265, 293-294, 315-316, 318-319, 352, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

В задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення факту постійного проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, заінтересована особа – приватний нотаріус Сєвєродонецького міського нотаріального округу Луганської області Малахов Сергій Олексійович, відмовити повністю.

Заявник – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_3 , виданий Краснолуцьким МВ УМВС України в Луганській області 11.02.2004, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Представник заявника: ОСОБА_2 , яка діє на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ДН № 4456 від 15.08.2012, договору про надання правової допомоги від 01.04.2019, ордеру ДН № 040548 від 01.04.2019, проживає за адресою: АДРЕСА_3 .

Заінтересована особа – приватний нотаріус Сєвєродонецького міського нотаріального округу Луганської області Малахов Сергій Олексійович, який здійснює свою діяльність за адресою: АДРЕСА_4 .

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку через Новопсковський районний суд Луганської області до Луганського апеляційного суду шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня його проголошення апеляційної скарги.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження відповідно та в порядку і строки, визначені ст. 354 ЦПК України.

Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).

Суддя:                                                                                В.В. Пронька