ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 607/10119/15-цГоловуючий у 1-й інстанції Дзюбановський Ю.І.

Провадження № 22-ц/817/348/19 Доповідач - Парандюк Т.С.

Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 червня 2019 року        м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Парандюк Т.С.

суддів -  Дикун С. І., Сташків Б. І.,

за участі секретаря —Кантицька О.І.

та сторін —представників: ОСОБА_1 адвоката Осів П.В.; ПАТ “Універсал Банк” - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 601/10119/15 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28 січня 2016 року, ухваленого суддею Дзюбановським Ю.І., у справі за позовом Публічного акціонерного товариства “Універсал Банк” до ОСОБА_3 , третя особа на стороні відповідача ОСОБА_4 , про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В:

       ПАТ “Універсал Банк” звернувся в суд із позовом до ОСОБА_3 , третя особа на стороні відповідача ОСОБА_4 , про стягнення заборгованості за кредитним договором №11/261-К від 12.07.2007 року в сумі 31598,80 доларів США та судові витрати по справі.

       В обґрунтування позову банк посилався на те, що відповідач належним чином не виконує своїх обов`язків щодо виконання умов договору позики, а саме щодо своєчасної сплати суми кредиту, у зв`язку з чим виникла заборгованість

       Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28 січня 2016 року позов Публічного акціонерного товариства “Універсал Банк” до ОСОБА_3 , третя особа на стороні відповідача ОСОБА_4 , про стягнення заборгованості за кредитним договором — задоволено.

       Стягнуто із ОСОБА_3 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Публічного акціонерного товариства “Універсал Банк” (04114, м. Київ, вул. Автозаводська, 54/19, ЄДРПОУ 21133352 р/р НОМЕР_2 МФО 322001) — заборгованості як з поручителя позичальника ОСОБА_4 за Кредитним договором №11/261-К від 12.07.2007 року в розмірі 31598 (тридцять одна тисяча п`ятсот дев`яносто вісім) доларів США 80 центів та 3654 грн. в повернення сплаченого судового збору.

       В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду від 28 січня 2016 року та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимогу у повному обсязі.

       В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначила, що при вирішенні справи по суті її не було залучено стороною у справі, хоча на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором №11/261-К від 12.07.2007 року між ОСОБА_1 та ВАТ “Банк Універсальний” (правонаступником якого є ПАТ “Універсал Банк”) підписано договір поруки №11/261-п від 12.07.2007 року. Таким чином, рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 28 січня 2016 року вирішено питання про її права та обов`язки.

       Також, судом не звернуто уваги на те, що даний кредитний договір не відповідає вимогам законодавства, а саме банк при укладенні Кредитного договору з позичальником не здійснив детальний, достовірний та об`єктивний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов`язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту згідно імперативних вимог п.2 ч. 2 ст. 11 Закону України “Про захист прав споживачів”; всупереч вимогам п. 8 ч. 1 ст. 6 Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”, не визначив порядок припинення дії кредитного договору; у порушення вимог п. 6 ч. 4 ст. 11 Закону України “Про захист прав споживачів”, не встановив істотної умови договору, про дострокове розірвання кредитного договору, що не є тотожним з достроковим поверненням кредиту.

       Кредитний договір є не укладеним, коли сторони в належній формі не досягли згоди щодо хоча б однієї його істотної умови, передбаченої законодавцем, тому сторони такого договору не можуть мати права та вважатися зобов`язаними відповідно до умов такого договору.

       Також у рішенні суду першої інстанції відсутнє посилання на належні та допустимі докази, які доводять виконання позивачем зобов`язань за кредитним договором, тобто, які підтверджують надання банком кредиту та розмір заборгованості по кредитному договору.

       Меморіальний валютний ордер №144_17 від 13.07.2007 року поданий банком, не може бути належним та допустимим доказом отримання відповідачем кредитних коштів, оскільки у даному документі відсутній підпис ОСОБА_4 .

       Оскільки, предметом розгляду справи є встановлення факту виконання сторонами кредитного договору, доводи сторін базуються на твердженнях та запереченнях щодо проведення банківських та господарських операцій, наявності чи відсутності розміру заборгованості за розрахунками, відтак єдино допустимими доказами є первинні бухгалтерські документи, згідно приписів ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” Отже, розрахунки заборгованості не можуть бути прийняті судом в якості належних та допустимих доказів по справі.

       Що ж стосується дати повернення кредиту, то як вбачається із матеріалів справи, банк пред`явив до позичальника вимогу про дострокове погашення кредиту, яку позичальник отримала 24.10.2014 року, яка є вимогою у розумінні п. 10.3 Кредитного договору та п. 5.2.5 Додаткової угоди від 25.05.2009 року про дострокове повернення кредиту.

       Згідно із п. 5.2.5 Кредитного договору відповідно до ст. ст. 525, 611 ЦК України сторони погодили, що у випадку настання будь-якої з обставин, вказаних нижче, та направлення кредитором на адресу позичальника повідомлення про дострокове повернення кредиту і не усунення позичальником порушень умов за цим Договором протягом 30 календарних днів з дати відправлення кредитором вищезазначеного повідомлення позичальнику, вважати термін повернення кредиту таким що настав на 31 календарний день з дати відправлення кредитором позичальнику повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту.

       Таким чином банк змінив строк кредитування на 24.11.2014 рік.

       Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 150 ЦК України.

       Також судом при вирішенні справи не досліджувалось чинність кредитного договору, що свідчить про порушення норм процесуального права, а саме ст. ст. 213-215 ЦПК України.

       АТ “Універсал Банк” подав відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 у якому зазначив, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 24.09.2015 року по справі №607/10122/15-ц за позовом до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором №11/261-К від 12.07.2007 року задоволено позовні вимоги банку у повному обсязі.

       Оскільки рішенням суду, яке набрало законної сили, задоволені вимоги кредитора до поручителя, а відтак підстав для застосування положень частини 4 ст. 559 ЦК України та припиненню поруки не має.

       Апелянт своїми правами скористався, мав повне право подати зустрічний позов або надати інші докази які б підтверджували підстави для припинення кредитного договору та договору поруки, натомість таких вагомих доказів за час розгляду справи не було.

       Апелянтом було оскаржено рішення суду від 24.09.2015 року по справі №607/10122/15-ц в апеляційному порядку, проте рішенням апеляційного суду Тернопільської області від 22.09.2016 року відхилено апеляційну скаргу та залишено в силі рішення суду першої інстанції.

       Не заслуговують на увагу твердження апелянта про не укладеність кредитного договору №11/261-К від 12.07.2007 року та невідповідністю його нормам Закону України “Про захист прав споживачів”.

       Факт досягнення згоди між сторонами стосовно всіх умов кредитного договору, з якими третя особа була попередньо ознайомлена, підтверджується підписанням нею особисто кредитного договору на визначених ним умовах.

       Так, перед укладенням договору кредиту, застосовується норми ЦК України так і нормативні акти, що стосуються укладення кредитного договору як ЗУ “Про захист прав споживачів”, Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту та надання інформації про кредит, та вимоги які містять дані акти мають бути відображені при укладенні кредитного договору та дотримані, все це охоплюється поняттям зобов`язання, що передбачено ч. 1 ст. 509 ЦК України, та входить в нього, оскільки всі ці умови становлять невід`ємну частину кредитного договору. Дане передбачено статтею 11 ч. 4 Закону України “Про захист прав споживачів”, а саме: сума кредиту; детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача, дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту, право дострокового повернення кредиту, річна відсоткова ставка за кредитом, інші умови, визначені законодавством.        

       У судовому засіданні представник ОСОБА_1 адвокат Осів П.В. апеляційну скаргу підтримав з мотивів, викладених в ній.

       Представник АТ “Універсал Банк” - ОСОБА_5 О.П. апеляційну скаргу ОСОБА_1 не визнав, вважаючи рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.

       Розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників процесу, доповідача, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

       Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

       Судом встановлено, що 12 липня 2007 року між ВАТ “Банк Універсальний” (правонаступником якого є ПАТ “Універсал Банк”) та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір №11/261/К з додатком 1 за умовами якого відповідач отримав строковий кредит у розмірі 50000 доларів США, із кінцевим терміном повернення — 11.07.2027 року з відсотковою ставкою 13,45% річних.

       За період обслуговування позичальника, було укладено додаткові угоди між банком та позичальником ОСОБА_4 та внесено зміни до Кредитного договору, зокрема: згідно Додаткової угоди б/н від 11.03.2008р. (надалі - Додаткова угода 1) до Кредитного договору внесено зміни в порядок нарахування та погашення заборгованості; згідно Додаткової угоди б/н від 10.05.2009р. (надалі Додаткова угода 2) до Кредитного договору внесено зміни в розміри процентних ставок так починаючи: з 10.05.2009р. до 24.05.2009р. діє процентна ставка 6,58% річних. За користування понад встановлений строк встановлюється підвищена відсоткова ставка в розмірі 40,35% річних. (п.п 1.1.1 Додаткової угоди 2); починаючи з 25.05.2009р. по 09.05.2010р. діє процентна ставка 13,93% річних. За користування понад встановлений строк встановлюється підвищена відсоткова ставка в розмірі 40,35% річних (п. 1.1.3 Додаткової угоди 2.); згідно Додаткової угоди б/н від 25.05.2009р. (надалі - Додаткова угода 3) до Кредитного договору внесено зміни в розміри процентних ставок, так починаючи: з 25.05.2009р. до 09.05.2010р. діє базова відсоткова ставка 6,58 % річних (п.п 1.1.1 Додаткової угоди 3). За користування понад встановлений строк нараховується процентна ставка в розмірі базової ставки (6,58%, п.1 Застосування термінів): починаючи з 10.05.2010р. по 09.05.2015р. діє процентна ставка 8,24% річних. За користування понад встановлений строк нараховується базова процентна ставка в розмірі 8,24% річних (п. 1.1.2 Додаткової угоди 2).

       Разом з тим, сторони погодили, що за Кредитним договором, починаючи з 10.05.2015 року встановлюється процентна ставка у розмірі базової процентної ставки - 6,58 %, (п.1 Додаткової угоди 3), збільшеної на 6,87 % річних, що фактично становить 13,45% річних. За користування понад встановлений строк нараховується процентна ставка в розмірі базової підвищеної процентної ставки 14,58%, (п.1 Додаткової угоди 3), збільшеної на 6,87% річних, що фактично становить 21,45% річних.

       Окрім того, відповідно до п.2.5. Додаткової угоди 3, сторонами погоджено графік погашення кредиту (Додаток 1 до Додаткової угоди 3) та відповідно до п. п. 2.6. Додаткової угоди 3 строк повернення кредитних коштів встановлено до 10.08.2027 року.

       Враховуючи, що боржник не сплачує кредит та відсотки в строки та розмірах, визначених у Додаткових угодах, що привело до виникнення заборгованості в сумі 5228,80 доларів США, то у відповідності до п. п. 9.1. Кредитного договору, п. п. 1.1.1.-1.1.3. Додаткової угоди 2, п. п. 1.1.1-1.1.4 Додаткової угоди 3, банком нарахована підвищена відсоткова ставка у розмірі 159,57 доларів США.

       Згідно розрахунку заборгованості за кредитним договором №11/261-К, станом на 17.04.2015 року, прострочена заборгованість становила 5228,80 доларів США, з яких: 1795,99 доларів США - сума простроченої заборгованості по кредиту; 3432,81 доларів США - сума прострочених відсотків.

       На забезпечення виконання зобов`язань по Кредитному договору між банком та ОСОБА_3 укладено договір поруки №11/261-п від 12.07.2007р. та Додаткову угоду б/н від 25.05.2009р. до Договору поруки, за умовами якого, поручитель зобов`язується перед позивачем відповідати за невиконання відповідачем в повному обсязі зобов`язань, що випливають з Кредитного договору.

       Оскарженим рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 28 січня 2016 року стягнуто із ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором №11/261-К від 12.07.2007 року у розмірі 31598 доларів США 80 центів. Також дане рішення переглядалось за нововиявленими обставинами. Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду від 3 квітня 2017 року у задоволенні заяви ОСОБА_3 про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28 січня 2016 року за позовом Публічного акціонерного товариства “Універсал Банк” до ОСОБА_3 , третя особа на стороні відповідача ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором — відмовлено.

       На забезпечення виконання зобов`язань по Кредитному договору, між ПАТ “Універсал банк” та ОСОБА_1 було укладено Договір поруки №11/261-п від 12.07.2007 року та Додаткову угоду до договору поруки б/н від 25.05.2009 року, за умовами якого, поручитель зобов`язалася перед ПАТ “Універсал Банк” відповідати за невиконання зобов`язань ОСОБА_4

       Заочним рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 24 вересня 2015 року позов Публічного акціонерного товариства “Універсал Банк” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Кредитним договором № 11/261-К від 12.07.2007 року — задоволено. Стягнуто із ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ІПН НОМЕР_3 ) в користь Публічного акціонерного товариства “Універсал Банк” (адреса: 04114, м. Київ, вул. Автозаводська, буд.54/19 ЄДРПОУ 21133352, р/р НОМЕР_2 , МФО 322001) суму заборгованості в розмірі 31598 (тридцять одна тисяча п`ятсот дев`яносто вісім) доларів США та 80 центів за Кредитним договором №11/261-К від 12.07.2007р., що еквівалентно (станом на 24.09.2015 року 2157,5129 грн. за 100 доларів США) 681748 (шістсот вісімдесят одна тисяча сімсот сорок вісім) грн. 19 коп., а також 3654 (три тисячі шістсот п`ятдесят чотири) грн. судового збору, сплаченого останнім при зверненні із позовом до суду.

       Також, ухвалою Тернопільського міськрайонного суду від 19 травня 2016 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 вересня 2015 року — відмовлено.

       20 жовтня 2016 року ОСОБА_1 подала заяву про перегляд рішення Тернопільського міськрайонного суду від 24 вересня 2015 року за нововиявленими обставинами. Проте ухвалою Тернопільського міськрайонного суду від 11 листопада 2016 року заяву ОСОБА_1 про перегляд рішення суду за нововиявленими обставинами повернуто заявниці у зв`язку із несплатою судового збору.

       Згідно ст. ст. 11, 509 ЦК України одними з підстав виникнення зобов`язань є договори та інші правочини.

       Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

       Положеннями статей 1054, 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір повинен бути укладений в письмовій формі та містити в собі положення щодо розміру та умов кредиту.

       Не заслуговують на увагу посилання апелянта про те, що вона не була залученою стороною у даній справі, а тому її права порушено, оскільки її права та обов`язки були вирішенні під час розгляду справи за № №607/10122/15-ц та клопотань про залучення її до справи від учасників процесу у відповідності до вимог ст. 51 ЦПК України не поступало.

       Як вбачається із рішення Тернопільського міськрайонного суду від 24 вересня 2015 року по справі №607/10122/15-ц, яке переглянуте апеляційним судом Тернопільської області 22 вересня 2016 року та залишене у силі, позов ПАТ “Універсал Банк” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 11/261-К від 12.07.2007 року задоволено.

       Будучи стороною у справі №607/10122/15-ц, як поручитель за вищевказаним договором кредиту № 11/261-К від 12 липня 2007 року, ОСОБА_1 мала можливість захистити свої права як поручителя по даному кредитному договору. Однак зустрічного позову про визнання не укладеним чи недійсним спірного кредитного договору як ОСОБА_4 , так і її батьками ОСОБА_3 та ОСОБА_1 під час розгляду справ судами у 2015-2016 роках не ставилось, що визнається представником апелянта.

       Надуманими є і твердження апелянта про те, що судом не враховано, що кредитний договір між сторонами був неукладений та не відповідає умовам Закону України “Про захист прав споживачів” та Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”.

       Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

       Факт досягнення згоди між сторонами стосовно всіх умов кредитного договору, з якими третя особа була попередньо ознайомлена, підтверджується підписанням нею особисто Кредитного договору на визначених ним умовах.

       Даний кредитний договір, на який посилається апелянт, вже був предметом розгляду у судах та не був визнаний не укладеним чи недійсним.

       Згідно ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені між ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

       Укладаючи договори як кредитний ОСОБА_4 (дочкою апелянта), так і поруки від 12.07.2007 року ОСОБА_3 , ОСОБА_1 були ознайомлені з умовами договорів, своїми правами та обов`язками, а тому скористались правом на оскарження постановлених рішень щодо стягнення з них сум заборгованості по кредитному договору, але дані рішення переглянуті в апеляційному порядку і залишені без змін, що також визнається представником апелянта. Під час перегляду рішень суду першої інстанції апеляційною інстанцією по справі № 607/10122/15-ц, так і по цій справі було дана оцінка оспорюваному кредитному договору.

       Аналогічна правова позиція відображена у постанові ВС від 15.03.2018 року у справі № 6-6198 св18.

       Голослівними є посилання апелянта на те, що меморіальний ордер № 144 від 13.07.2007 року, який долучений до матеріалів справи не може бути належним та допустимим доказом, так як містить ознаки фальшивості - зазначено назву банку ВАТ “Універсал банк”, а не ВАТ “Універсальний банк”. Матеріалами справи доведено, що ВАТ “Універсальний банк” змінено на ПАТ “Універсал банк” і який є правонаступником з усіма правами та зобов`язаннями і що це одна і та ж сама юридична особа, тільки із зміненою назвою.

       Крім того, меморіальний ордер - розрахунковий документ, який складається за ініціативою банку для оформлення операцій щодо списання коштів з рахунка платника і внутрішньо банківських операцій відповідно до цього Закону та нормативно-правових актів Національного банку України (1.19-1 ст. 1 Закону України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні”). ОСОБА_4 був отриманий кредит в сумі 50000 дол США, який частково сплачувався як нею, так і її батьком поручителем ОСОБА_3 .

       Не заслуговують на увагу твердження апелянта на те, що сума заборгованості по даному кредиту не підтверджена виключно первинними бухгалтерськими документами, оскільки до матеріалів справи долучено розрахунок заборгованості і по ньому винесено рішення, яке набрало законної сили. Сума заборгованості по кредиту стягнута як із апелянта, так і з її чоловіка ОСОБА_3 одна і та ж сама сума 31598,80 дол США. Інших доказів на спростування цієї суми сторонами не було надано до суду першої інстанції.

       Безпідставними є посилання також на не застосування судом ст. 559 ЦК України, оскільки є рішення суду першої інстанції щодо стягнення із поручителя суми заборгованості по кредиту, яке набрало законної сили, а тому підстав для застосування ст. 559 ч.4 ЦК України не має і порука не може бути припиненою, якщо наявне судове рішення про стягнення із поручителів на користь кредитора заборгованості за кредитним договором.

       Така ж правова позиція відображена у постанові ВС від 12.04.2018 року справа № 464/7586/16-ц.

       Відповідно до вимог ст. 82 ч.4 ЦПК України - обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

       Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

       Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

       Доказів, які не були предметом дослідження у суді першої інстанції під час розгляду даної справи апелянтом не представлено.

       У рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Пономарьов проти України” суд зазначає, що право на справедливий розгляд судом, яке гарантовано пунктом 1 статті 6 Конвенції має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata — принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна із сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру.

       Аналізуючи дії апелянта, колегія судді приходить до висновку, що вони носять характер порушення принципу res judicata — принципу остаточності рішення суду, оскільки подання даної апеляційної скарги має на меті приховати мету, а саме нового вирішення та слухання справи при існуючому остаточному рішенні суду, а також затягування виконання уже існуючих рішень суду щодо повернення коштів по спірному кредитному договору.

       Виконання рішення суду є невід`ємною частиною права на справедливий суд. Судові рішення є обов`язковими до виконання на всій території України (стаття 124 Конституції).

       У Рішенні по Справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" ЄСПЛ повторює, що право на суд, захищене статтею 6 Європейської конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece), від 19 березня 1997 року).

       Європейський суд з прав людини неодноразово зауважував у своїх рішеннях, що право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції, також захищає і виконання остаточних та обов`язкових судових рішень, які у державі, яке поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи шкоди одній із сторін (справа «Жовнер проти України» від 29 червня 2004 року, заява № 56848/00, § 33). Право на звернення до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби правова система держав-учасниць Конвенції допускала, що судове рішення, яке набрало законної сили та є обов`язковим для виконання, залишалося би невиконаним по відношенню до однієї зі сторін всупереч її інтересам. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.

        ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_3 помер, що стверджується копією свідоцтва про смерть.

       Враховуючи те, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалене 28 січня 2016 року, а ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , правонаступництво у даних правовідносинах не допускається, тому у відповідності до вимог ч.1, 3 ст. 377 ЦПК України справа провадженню не підлягає закриттю.

       Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів, яким була дана належна оцінка судом першої та апеляційної інстанції.

       Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновок суду першої інстанції, та не можуть бути підставою для скасування законного та обгрунтованого рішення , ухваленого у відповідності до вимог норм матеріального та процесуального права, на представлених доказах.        Проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що оспорюваним рішенням від 28.01.2016 року права та інтереси ОСОБА_1 не порушенні, апеляційна скарга направлена на затягування виконання рішення суду щодо стягнення заборгованості по кредитному договору.

       Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України — суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

       Оскільки ухвалою суду апеляційної інстанції від 18 березня 2019 року було зупинено виконання оскаржуваного рішення суду першої інстанції до закінчення його перегляду в апеляційному порядку, а колегія суддів дійшла висновку про те, що відсутні підстави для скасування судового рішення, яке переглядалось, тому виконання рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28 січня 2016 року підлягає поновленню.

       Судові витрати покласти на сторони в межах ними понесеними у відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України.

       Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України суд апеляційної інстанції, -

П О С Т А Н О В И В:

       Апеляційну скаргу ОСОБА_1 — залишити без задоволення.

       Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28 січня 2016 року — залишити без змін.

       Поновити дію рішення Тернопільського міськрайонного суду від 28 січня 2016 року.

       Судові витрати покласти на сторони в межах ними понесеними.

       Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

       Повний текст постанови складено 13 червня 2019 року.

Головуюча                                                                        Т.С. Парандюк

Судді:                                                                         С.І. Дикун

                                                                               Б.І. Сташків