П О С Т А Н О В А

Іменем України

05 червня 2019 року

м. Київ

Справа № 1-2/2012

Провадження № 13-8зво19

Велика Палата Верховного Суду в складі:

головуючого судді - Князєва В. С. ,

судді-доповідача - Яновської О.Г.,

суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Власова Ю.Л., Гриціва М.І. Єленіної Ж.М. Данішевської В.І., Золотнікова О.С . , Кібенко О .Р. , Лобойка Л .М ., Лященко Н .П. , Прокопенка О.Б . , Пророка В.В. , Рогач Л.І., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю.

розглянула кримінальну справу за заявою ОСОБА_7 про перегляд вироку Апеляційного суду Луганської області від 20 березня 2012 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 грудня 2012 року з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом,

за участю секретаря судового засідання - Сергійчук Л.Ю.

учасники судового провадження:

прокурор - Чупринська Є.М., і

В С Т А Н О В И Л А:

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Обставини, встановлені рішенням суду першої інстанції, та короткий зміст рішень судів

1. Вироком Апеляційного суду Луганської області від 20 березня 2012 року ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 166 Кримінального кодексу України 1960 року (далі - КК України 1960 року) та засуджено на 7 років позбавлення волі з позбавленням права займати атестовані посади, пов`язані з виконанням функцій представника влади на 3 роки; за ч. 2 ст. 384 Кримінального кодексу України (далі - КК України) на 4 роки позбавлення волі.

2. На підставі ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України у зв`язку із закінченням строків давності вчинення злочину ОСОБА_7 звільнено від покарання, призначеного за ч. 2 ст. 384 КК України.

3. На підставі ст. 37 КК України 1960 року заявника позбавлено спеціального звання - підполковник міліції.

4. В частині пред`явленого обвинувачення за ст. 257 КК України заявника виправдано у зв`язку із відсутністю в його діях складу злочину, а за ч. 3 ст. 146, ч. 4 ст. 189, ч. 3 ст. 289, п.п. 1, 6, 12, 13 ч. 2 ст. 115 КК України - виправдано за недоведеністю його участі у вчиненні цих злочинів.

5. Вказаним вироком засуджено також ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , щодо яких питання про перегляд судових рішень не порушується.

6. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі - ВССУ) від 12 грудня 2012 року вирок апеляційного суду щодо засуджених ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_14 змінено.

7. На підставі ч. 1 ст. 49 КК України щодо ОСОБА_7 прийнято рішення про звільнення засудженого від призначеного покарання за ч. 3 ст. 166 КК України 1960 року у зв`язку із закінченням строків давності та звільнено з-під варти.

8. У решті вирок суду щодо ОСОБА_7 залишено без змін.

9. Постановою Рубіжанського міського суду Луганської області від 24 січня 2013 року на підставі ст. 49 України у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_7 звільнено від кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 384 КК України. Запобіжний захід щодо ОСОБА_7 у вигляді тримання під вартою скасовано і його звільнено з-під варти в залі суду.

Короткий зміст рішення Європейського суду з прав людини

10. Рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Криволапов проти України» (заява № 5406/07) від 02 жовтня 2018 року,яке набуло статусу остаточного 02 січня 2019 року (далі - Рішення ЄСПЛ), констатовано порушення щодо ОСОБА_7 таких положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція): п. 1 ст. 5 Конвенції у зв`язку з триманням заявника під вартою з 10 серпня 2005 року до 19 лютого 2009 року; п.п. 1 та 3 ст. 5 Конвенції у зв`язку з триманням заявника під вартою з 12 грудня 2012 року до 24 січня 2013 року; п. 5 ст. 5 Конвенції у зв`язку з відмовою призначення справедливої компенсації щодо відшкодування шкоди щодо його стверджуваного незаконного тримання під вартою; п. 1 ст. 6 Конвенції у зв`язку з нерозумною тривалістю кримінального провадження щодо заявника; п. 2 ст. 6 Конвенції у зв`язку з поширенням в засобах масової інформації заяв про винуватість заявника у вчиненні злочинів до ухвалення судом вироку.

11. ЄСПЛ визнав неприйнятними скарги заявника за ст. 3 Конвенції щодо побутових умов тримання заявника під вартою та наданої йому у Луганському СІЗО медичної допомоги.

12. ЄСПЛ постановив, що держава-відповідач повинна сплатити на користь ОСОБА_7 20 тис. євро на відшкодування моральної шкоди і 300 євро компенсації судових та інших витрат.

Рух справи за заявою про перегляд судових рішень

13. Не погоджуючись із постановленими щодо нього вироком та ухвалою суду, ОСОБА_7 звернувся із заявою про їх перегляд у зв`язку із встановленням рішенням ЄСПЛ порушення Україною міжнародних зобов`язань при здійсненні кримінального провадження щодо заявника.

14. Ухвалою судді Великої Палати Верховного Суду від 14 лютого 2019 року відкрито провадження за заявою ОСОБА_7 про перегляд судових рішень щодо нього за виключними обставинами та витребувано матеріали кримінальної справи № 1-2/2012 щодо ОСОБА_7 з Луганського апеляційного суду.

15. 26 лютого 2019 року на адресу Верховного Суду від Голови Луганського апеляційного суду надійшло повідомлення про неможливість направлення матеріалів цієї кримінальної справи та надання детальної інформації щодо місця проживання (перебування) учасників відповідного судового провадження, оскільки згідно з Указом Президента України № 867/2014 від 12 листопада 2014 року «Про внесення змін до мережі апеляційних судів» Апеляційний суд Луганської області переміщений до міста Сєвєродонецька Луганської області і доступу до кримінальних справ, які залишилися на непідконтрольній території в приміщенні Апеляційного суду Луганської області у місті Луганську, немає.

16. 06 березня 2019 року заявником направлено до Великої Палати Верховного Суду (далі - Суд) доповнення до його заяви про перегляд вироку та ухвали суду з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом.

17. Як додаток до вказаного доповнення від 06 березня 2019 року до заяви про перегляд ОСОБА_7 долучив копію заяви, яка ним направлена до Луганського апеляційного суду про відновлення окремих втрачених матеріалів кримінального провадження в порядку ст. 527 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України).

18. 23 квітня 2019 року ухвалою Луганського апеляційного суду заяву ОСОБА_7 задоволено частково та відновлено окремі матеріали втраченого кримінального провадження, а саме: постанову про порушення кримінальної справи від 14 жовтня 2004 року (аркуш 2, том 42), протокол обшуку у кабінеті ОСОБА_7 у Краснолиманському МВ УМВС України в Донецькій області від 10 лютого 2004 року (аркуш 3-6, том 35), протокол затримання ОСОБА_7 згідно з вимогами ст. 115 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року (далі - КПК 1960 року) (аркуш 15, том 34), постанову від 13 лютого 2004 року про притягнення ОСОБА_7 як обвинуваченого (аркуш 131-134, том 34), постанову судді Печерського районного суду міста Києва від 13 лютого 2004 року про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

19. Також, в ухвалі від 23 квітня 2019 року колегія суддів Луганського апеляційного суду дійшла висновку про відсутність підстав для відновлення інших втрачених матеріалів кримінальної справи, про відновлення яких просив ОСОБА_7 , зокрема: постанови про порушення кримінальної справи від 28 січня 2004 року (аркуш 1-2,том 34); постанови від 25 жовтня 2004 року про притягнення ОСОБА_7 як обвинуваченого, у зв`язку з тим, що у такому вигляді, які вони були надані Генеральною прокуратурою України, їх не можливо відновити, оскільки вони не відповідають оригіналу та заявник не може стверджувати, що вони досліджувалися судом першої інстанції.

20. 13 травня 2019 року ОСОБА_7 спрямував на адресу Суду клопотання, в якому зазначає, що розгляд справи по суті його заяви про перегляд судових рішень за виключними обставинами можливий за умови витребування зазначених вище відновлених матеріалів втраченого кримінального провадження з Луганського апеляційного суду.

21. 27 травня 2019 року перелічені вище відновлені матеріали кримінального провадження щодо заявника надійшли на адресу Суду.

ПОЗИЦІЯ ЗАЯВНИКА Й ІНШИХ УЧАСНИКІВ СУДОВОГО ПРОВАДЖЕННЯ

Короткий зміст вимог заяви про перегляд судових рішень та узагальнені доводи заявника

22. У своїй заяві з доповненнямивід 01 березня 2019 року, 13 травня 2019 року та 24 травня 2019 року ОСОБА_7 висловив незгоду із фактичними обставинами, встановленими в межах кримінального провадження щодо нього, з доведеністю його винуватості у вчиненні злочинів, сумніви щодо зібраних у справі доказів і висновків досудового слідства та суду, а також зазначив про чисельні процесуальні порушення, яких, на його думку, припустилися органи досудового слідства.

23. З цих підстав ОСОБА_7 просить скасувати вирок Апеляційного суду Луганської області від 20 березня 2012 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 грудня 2012 року та виправдати його на підставі п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК України (у редакції 1960 року) у зв`язку з відсутністю в його діях складу злочину.

24. Заявник вважає, що витребуваних відновлених матеріалів втраченого кримінального провадження щодо нього з Луганського апеляційного суду достатньо для розгляду по суті його заяви про перегляд судових рішень за виключними обставинами, а у відновленні решти матеріалів втраченого кримінального провадження не вбачає доцільності.

Узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження

25. Прокурор Чупринська Є.М.просила відмовити в задоволенні заяви ОСОБА_7 із урахуванням того, що за порушення Конвенції, визнані ЄСПЛ, заявнику була присуджена справедлива сатисфакція та констатовані ЄСПЛ порушення не дають підстав для застосування інших заходів індивідуального характеру.

26. Прокурор вважає, що для розгляду справи по суті за заявою ОСОБА_7 про перегляд судових рішень за виключними обставинами немає необхідності у відновленні всіх матеріалів втраченого кримінального провадження.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ ТА МОТИВИ, ЯКИМИ КЕРУВАВСЯ СУД ПРИ УХВАЛЕННІ ПОСТАНОВИ

27. Велика Палата Верховного Суду заслухала суддю-доповідача, проаналізувала доводи заявника й інших учасників судового провадження і з дотриманням передбачених законодавством меж та підстав перегляду судових рішень за виключними обставинами, а саме у зв`язку з встановленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом, дійшла наступних висновків.

Щодо застосування заходів, направлених на відновлення попереднього юридичного стану, який заявник мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum)

28. Україна взяла на себе зобов`язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І Конвенції (ст. 1 Конвенції). Вказана гарантія реалізується шляхом урахування норм Конвенції та практики ЄСПЛ в національному праві. Зокрема, відповідно до ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Закон № 3477-IV) суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

29. Крім того, відповідно до ст. 2 Закону №3477-IV та ст. 46 Конвенції держава Україна зобов`язана виконувати остаточне рішення ЄСПЛ в будь-якій справі, в якій вона є стороною.

30. Згідно зі ст. 41 Конвенції, якщо ЄСПЛ визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і, якщо внутрішнє право держави, яка була стороною у справі, передбачає лише часткову компенсацію, ЄСПЛ, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.

31. Положеннями глави 3 Закону № 3477-IV передбачено, що для виконання рішення ЄСПЛ, яким констатовано порушення Україною Конвенції, мають вживатися заходи індивідуального та загального характеру.

32. За ст. 10 Закону № 3477-IV додатковими щодо виплати відшкодування (ст. 7-9 цього Закону) заходами індивідуального характеру є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який заявник мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні ЄСПЛ.

33. Звертаючись із заявою про скасування судових рішень щодо себе та проханням про виправдання у зв`язку з відсутністю в діях складу злочину, ОСОБА_7 фактично порушує питання про забезпечення йому на підставі рішення ЄСПЛ права на такий захід індивідуального характеру як відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який заявник мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum).

34. Згідно із ч. 3 ст. 10 Закону № 3477-IV відновлення попереднього юридичного стану заявника здійснюється, зокрема, шляхом повторного розгляду справи, включаючи відновлення провадження у справі.

35. У Рекомендації № R (2000) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини від 19 січня 2000 року (далі - Рекомендація № R (2000) 2) Комітет Міністрів закликав Договірні Сторони, зокрема, до перегляду своїх національних правових систем з метою забезпечення адекватних можливостей повторного розгляду справи, включаючи поновлення провадження, у випадках, коли Суд визнав порушення Конвенції, особливо:

i) коли потерпіла сторона і далі зазнає значних негативних наслідків рішення, ухваленого на національному рівні, - наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше ніж через повторний розгляд або поновлення провадження;

ii) коли рішення Суду спонукає до висновку, що a) оскаржене рішення національного суду суперечить Конвенції по суті, або b) в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки чи недоліки, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні.

36. Таким чином, для вирішення питань за зверненням заявника Великій Палаті Верховного Суду, насамперед, необхідно з`ясувати, чи можливе та доцільне застосування такого заходу індивідуального характеру як повторний розгляд справи, включаючи відновлення провадження у справі ОСОБА_7

37. З урахуванням Рекомендації № R (2000) 2 заява ОСОБА_7 про скасування ухвалених щодо нього судових рішень і подальше повернення справи на повторний розгляд підлягатиме задоволенню, лише якщо буде встановлено, що а) повторний розгляд справи буде адекватним способом поновлення прав заявника, порушення яких визнано рішенням ЄСПЛ, якщо такі порушення є наслідком судових рішень, ухвалених на національному рівні; б) заявник і далі зазнає негативних наслідків від судових рішень, ухвалених на національному рівні, - наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше ніж через повторний розгляд або поновлення провадження; в) рішення ЄСПЛ спонукає до висновку, що оскаржені рішення національних судів суперечать Конвенції; г) в основі визнаного ЄСПЛ порушення лежали суттєві процедурні помилки чи положення, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні.

38. Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне послідовно розглянути всі перелічені підстави для вирішення питання про призначення повторного розгляду справи за заявою ОСОБА_7 :

38.1. Повторний розгляд справи є адекватним способом поновлення прав заявника, порушення яких визнано рішенням ЄСПЛ, у тому випадку, якщо такі порушення є наслідком судових рішень, ухвалених на національному рівні.

38.1.1. Натомість у Рішенні ЄСПЛ визнано порушення прав заявника у зв`язку із тим, що:

- тримання заявника під вартою протягом періоду з 10 серпня 2005 року до 10 травня 2006 року порушує серйозні питання щодо його відповідності національному законодавству і, крім того, щодо існування достатніх гарантій проти свавілля; період з 10 травня 2006 року до 12 вересня 2006 року припадав на період між закінченням встановленого постановами суду строку тримання під вартою під час досудового розслідування та попереднім розглядом справи Апеляційним судом Запорізької області, під час якого тримання заявника під вартою не охоплювалося жодним судовим рішенням. Судовим рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 12 вересня 2006 року заявника було залишено у стані невизначеності щодо підстав тримання його під вартою після цієї дати та його можливої тривалості. На підставі вище викладеного ЄСПЛ дійшов висновку, що тримання заявника під вартою з 10 серпня 2005 року до 19 лютого 2009 року не відповідало п. 1 ст. 5 Конвенції (пп. 84 - 93 Рішення ЄСПЛ);

- органи влади не навели жодних обґрунтувань, які згідно з практикою ЄСПЛ вважаються «відповідними» та «достатніми» доводами, тримання заявника під вартою протягом періоду з 25 січня 2012 року до 24 січня 2013 року. Більше того, це питання навіть не розглядалося, а єдиною підставою для тримання заявника під вартою була постанова Рубіжанського суду Луганської області від 17 серпня 2012 року, у якій, в свою чергу, лише містилось посилання на паралельне провадження щодо заявника та тримання його під вартою у зв`язку з цим. З огляду на вказане ЄСПЛ визнав порушення п.п. 1 та 3 ст. 5 Конвенції (пп.95 - 108 Рішення ЄСПЛ);

- в українській правовій системі не передбачено право на відшкодування відповідно до п. 5 ст. 5 Конвенції у випадку встановлення ЄСПЛ порушення будь-яких попередніх пунктів цієї статті. Отже, констатовано порушення п. 5 ст. 5 Конвенції (пп.109 - 114 Рішення ЄСПЛ);

- ЄСПЛ зазначив, що кримінальне провадження щодо заявника складалося з декількох взаємопов`язаних епізодів та тривало дев`ять років. Загалом з огляду на свою усталену практику з цього питання ЄСПЛ вважає, що у цій справі тривалість провадження була надмірною та не відповідала вимозі «розумного строку». Отже, було порушено п. 1 ст. 6 Конвенції (пп. 115 - 124 Рішення ЄСПЛ);

- у цій справі зроблені в засобах масової інформації заяви слідчих та посадових осіб Служби безпеки України щодо кримінального провадження проти заявника були далекими від розсудливості та обачності. Вони були очевидною заявою про його винуватість, навіть без уточнення стадії, на якій знаходилося провадження: громадськості була розкрита вся інформація про особу заявника, він був названий вбивцею та фальсифікатором надзвичайно важливої кримінальної справи. Ці твердження неодноразово розповсюджувалися у документальному фільмі, створеному за прямої підтримки державних органів високого рівня та який містив уривки із відеозапису зізнання заявника працівникам міліції. ЄСПЛ вважає, що такі заяви посадових осіб держави спонукали громадськість повірити у винуватість заявника та вплинули на оцінку фактів відповідним судовим органом. Отже, ЄСПЛ дійшов висновку, що було порушено п. 2 ст. 6 Конвенції.

38.1.2. Водночас, ЄСПЛ не зробив висновку про загальну несправедливість судового розгляду щодо заявника та не встановив жодного порушення Конвенції, яке було б пов`язане безпосередньо з проведеним судовим розглядом.

38.1.3. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що повторний розгляд справи не може бути адекватним способом поновлення прав заявника, порушення яких визнано рішенням ЄСПЛ, оскільки такі порушення не є наслідком судових рішень, ухвалених на національному рівні і щодо скасування яких звернувся заявник.

38.2. Повторний розгляд справи є адекватним способом поновлення прав заявника, порушення яких визнано рішенням ЄСПЛ, у тому випадку, якщо заявник і далі зазнає негативних наслідків від судових рішень, ухвалених на національному рівні, - наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним способом захисту і які не можна виправити інакше ніж, через повторний розгляд або поновлення провадження.

38.2.1. Заявник не продовжує зазнавати негативних наслідків визнаних ЄСПЛ порушень його прав у зв`язку з триманням заявника під вартою, адже ці порушення мали чітко визначені часові межі. Так, констатоване ЄСПЛ порушення прав, передбачених п. 1 ст. 5 Конвенції, тривало з 10 серпня 2005 року до 19 лютого 2009 року, а п.п. 1 та 3 ст. 5 Конвенції - з 12 грудня 2012 року до 24 січня 2013 року.

38.2.2. Разом з тим, визнані ЄСПЛ порушення прав заявника, передбачені п. 1 ст. 5 Конвенції у зв`язку з триманням заявника під вартою з 10 серпня 2005 року до 19 лютого 2009 року, були припинені національними судами, зокрема ухвалою ВССУ від 12 грудня 2012 року ОСОБА_7 звільнено з-під варти.

38.2.3. Визнані ЄСПЛ порушення прав заявника, передбачені п.п. 1 та 3 ст. 5 Конвенції у зв`язку з триманням заявника під вартою з 12 грудня 2012 року до 24 січня 2013 року, були припинені постановою Рубіжанського суду Луганської області від 24 січня 2013 року, якою ОСОБА_7 було звільнено з-під варти у залі суду.

38.2.4. Хоча ЄСПЛ й було констатовано, що тривалість кримінального провадження щодо заявника не відповідала вимозі «розумних строків», водночас на момент звернення до ЄСПЛ кримінальне провадження щодо заявника було завершено, а останнього звільнено з-під варти.

38.2.5. ЄСПЛ також визнав порушення п. 2 ст. 6 Конвенції у зв`язку з далекими від розсудливості та обачності зробленими в засобах масової інформації заявами слідчих та посадових осіб Служби безпеки України щодо кримінального провадження проти заявника. ЄСПЛ вважає, що такі заяви посадових осіб держави спонукали громадськість повірити у винуватість заявника та вплинули на оцінку фактів відповідним судовим органом.

38.2.6. У пунктах 41-42 рішення ЄСПЛ у справі «Криволапов проти України» констатовано, що телевізійна програма із такими заявами посадових осіб держави транслювалась щонайменше дванадцять разів у період між 2005 та 2008 роками і, можливо, пізніше.

38.2.7. Водночас, ЄСПЛ не констатував порушення презумпції невинуватості щодо заявника зі сторони судових органів. В частині пред`явленого обвинувачення за ст. 257 КК України заявника виправдано у зв`язку із відсутністю в його діях складу злочину, а за ч. 3 ст. 146, ч. 4 ст. 189, ч. 3 ст. 289, п.п. 1, 6, 12, 13 ч. 2 ст. 115 КК України - виправдано за недоведеністю його участі у вчиненні цих злочинів.

38.2.8. Крім того, національні судові органи ухвалили рішення, яким ОСОБА_7 було звільнено за ч. 3 ст. 166 КК України 1960 року та ч. 2 ст. 384 КК України від призначеного покарання у зв`язку із закінченням строків давності, а також звільнено від кримінальної відповідальності за ч. 3 ст. 364 КК України у зв`язку із закінченням строків давності і звільнено з-під варти у залі суду.

38.2.9. Таким чином, хоча з боку правоохоронних органів й мало місце порушення п. 2 ст. 6 Конвенції, проте таке порушення сталося у минулому до ухвалення остаточного рішення у справі.

38.2.10. Варто зазначити, що з`ясовуючи, чи становить оскаржувана заява державної посадової особи порушення п. 2 ст. 6 Конвенції, ЄСПЛ не надає вирішальної ваги характерові чи результатам подальшого судового процесу. Наприклад, ЄСПЛ визнав наявність порушення п. 2 ст. 6 Конвенції у кримінальних справах, у яких національні суди закрили провадження у зв`язку із закінченням строку давності, заявника виправдали, а вирішувати питання вини взагалі не було потреби (див. рішення у справах Альне де Рібемона (Allenet de Ribemont v. France), заява № 15175/89, п. 35; «Шагін проти України», заява N 20437/05, п.82).

38.2.11. Крім того, констатоване ЄСПЛ порушення ч. 2 ст. 6 Конвенції у зв`язку з поширенням інформації про винуватість заявника у вчиненні злочинів до ухвалення судом вироку, з урахуванням усталеної практики ЄСПЛ, не гарантує право на відновлення провадження та зазвичай не є застосовним до скарг щодо відновлення в екстраординарному порядку провадження у завершених судових справах, якщо тільки природа, обсяги та специфічні риси провадження щодо певної скарги у відповідній правовій системі не є такими, що провадження за такою скаргою охоплюватиметься сферою застосування п. 1 ст. 6 Конвенції та гарантіями щодо справедливого суду, якими він наділяє сторони провадження.

38.2.12. Тож, для встановлення ЄСПЛ порушення п. 2 ст. 6 Конвенції характер чи результати подальшого судового процесу у національних судах не відіграє вирішальної ваги, проте це є важливим фактором при вирішенні питання про застосування заходів індивідуального характеру з урахуванням принципу restitutio in integrum.

38.2.13. Отже, визнані порушення прав заявника мали місце в минулому, а на період розгляду заяви ОСОБА_7 . Великою Палатою Верховного Суду він не зазнає негативних наслідків порушень тих його прав, які були констатовані ЄСПЛ. За встановлені порушення прав заявника йому була призначена справедлива сатисфакція у розмірі 20 тис. евро.

38.2.14. З огляду на викладене, повторний розгляд справи не може бути адекватним способом поновлення прав заявника, порушення яких визнано рішенням ЄСПЛ, оскільки: 1) заявник не продовжує зазнавати негативних наслідків від таких порушень; 2) заявнику була призначена справедлива сатисфакція за встановлені порушення його прав; 3) порушення його прав не були наслідком судових рішень, ухвалених на національному рівні.

38.3. Повторний розгляд справи є адекватним способом поновлення прав заявника, порушення яких визнано рішенням ЄСПЛ, в тому випадку, якщо рішення ЄСПЛ спонукає до висновку, що оскаржені рішення національних судів суперечать Конвенції.

38.3.1. Встановлені ЄСПЛ порушення прав заявника не свідчать про те, що рішення національних судів у кримінальній справі щодо ОСОБА_7 суперечать Конвенції, як і про те, що ці порушення були спричинені рішеннями, ухваленими судами в межах кримінальної справи.

38.3.2. Тому Велика Палата Верховного Суду вважає, що повторний розгляд справи заявника не буде адекватним способом поновлення його прав, порушення яких визнано рішенням ЄСПЛ, оскільки рішення ЄСПЛ не спонукає до висновку, що оскаржені рішення національних судів суперечать Конвенції.

38.4. Повторний розгляд справи є адекватним способом поновлення прав заявника, порушення яких визнано рішенням ЄСПЛ, в тому випадку, якщо в основі визнаного ЄСПЛ порушення лежать суттєві процедурні помилки чи положення, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні.

38.4.1. Рішенням ЄСПЛ встановлені порушення низки конвенційних прав заявника. Значна частина визнаних ЄСПЛ порушень норм Конвенції пов`язана із системними процедурними помилками, якими характеризувалось кримінально-процесуальне законодавство періоду проведення досудового розслідування та судового розгляду в справі ОСОБА_7 .

38.4.2. Водночас, в аспекті встановлених ЄСПЛ порушень прав заявника вже були реалізовані заходи загального характеру у вигляді запровадження нової нормативно-правової бази, яка визначає чіткий порядок дотримання права на свободу й особисту недоторканість у частині встановлення порядку продовження строків тримання осіб під вартою, а також частково вирішує проблеми забезпечення прав осіб щодо розгляду справ з додержанням розумних строків.

38.4.3. Якщо повторний розгляд справи не може бути адекватним способом поновлення прав заявника, порушення яких визнано рішенням ЄСПЛ, засобами компенсації можуть бути: сплата присудженого ЄСПЛ відшкодування моральної шкоди; аналіз причин порушення Конвенції і пошук шляхів усунення цих порушень; вжиття зазначених у ст. 13 Закону № 3477-ІV заходів загального характеру, які спрямовані на забезпечення додержання державою положень Конвенції, порушення яких встановлено рішенням ЄСПЛ; забезпечення усунення недоліків системного характеру, які лежать в основі констатованих ЄСПЛ порушень; усунення підстав для надходження заяв проти України, спричинених проблемою, що вже була предметом розгляду в ЄСПЛ. Виконання цих загальних заходів покладається на компетентні державні органи.

39. Підсумовуючи, Велика Палата Верховного Суду констатує, що рішення ЄСПЛ не містить висновків про те, що встановлені стосовно заявника порушення Конвенції свідчать про те, що рішення національних судів у кримінальній справі щодо ОСОБА_7 суперечать Конвенції, або в основі визнаних ЄСПЛ порушень лежали суттєві процедурні помилки чи положення, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні, або що ці порушення були спричинені ухваленими на національному рівні рішеннями, які й надалі зумовлюють негативні наслідки для заявника та не можуть бути усунуті в інший спосіб, ніж повторний розгляд справи. Крім того, встановлені в рішенні ЄСПЛ порушення прав заявника мають незворотній ефект, який не може бути усунений повторним судовим розглядом кримінального провадження щодо ОСОБА_7

40. З огляду на це, Велика Палата Верховного Суду вважає, що підстави для застосування такого заходу індивідуального характеру як повторний розгляд справи ОСОБА_7, включаючи відновлення провадження у справі, відсутні.

Щодо меж судового розгляду та повноважень суду при перегляді судових рішень за виключними обставинами

41. Обставиною, на яку заявник послався як на підставу перегляду судових рішень щодо нього, є встановлення у рішенні ЄСПЛ у справі «Криволапов проти України» від 02 жовтня 2018 року порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи щодо нього.

42. Однак, висловлені у заяві ОСОБА_7 незгода з фактичними обставинами справи, з доведеністю його винуватості у вчиненні злочинів, сумніви щодо зібраних у справі доказів і висновків досудового слідства та суду, а також скарги заявника на численні процесуальні порушення, яких, на його думку, припустились органи досудового слідства, Велика Палата Верховного Суду вважає такими, що виходять за визначені законом межі перегляду судових рішень згідно з главою 34 КПК України, оскільки такі доводи не були предметом розгляду ЄСПЛ.

43. Фактично ОСОБА_7 , використовуючи рішення ЄСПЛ як процесуальний привід для здійснення судового провадження за виключними обставинами, ставить питання про здійснення повної ревізії (перегляду) постановлених щодо нього судових рішень.

44. Водночас, у своїх рішеннях ЄСПЛ постійно наголошує, що одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності (див. рішення у справах «Пономарьов проти України» заява №3236/03, п. 40; «Осовська та інші проти України, заява №2075/13, п. 26). Юридична визначеність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішень. Цей принцип полягає в тому, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного розгляду справи та її нового вирішення. Повноваження судів вищих інстанцій щодо перегляду мають здійснюватись для виправлення судових помилок та недоліків правосуддя, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен розглядатись як прихований засіб оскарження, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для повторного розгляду. Відступ від цього принципу може бути виправданим лише коли він обумовлений особливими та непереборними обставинами.

45. З огляду на викладене та відсутність підстав для скасування судових рішень щодо заявника, з урахуванням повноважень суду при перегляді судових рішень за виключними обставинами, Велика Палата Верховного Суду також не вбачає підстав і для задоволення заяви ОСОБА_7 в частині прохання про його виправдання у зв`язку з відсутністю в діях складу злочину.

Ураховуючи викладене та керуючись ст. 400-21, 400-23, 400-24 КПК України 1960 року, ст. 459, 467 та п. 15 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України, параграфом 3 розділу 4 «Перехідні положення» Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», Велика Палата Верховного Суду

П О С Т А Н О В И Л А :

відмовити ОСОБА_7 у задоволенні заяви про перегляд вироку Апеляційного суду Луганської області від 20 березня 2012 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 грудня 2012 року з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні даної справи судом.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. С. Князєв

Суддя-доповідач О.Г. Яновська

Судді:Н. О. АнтонюкЛ. М. Лобойко

С. В. БакулінаН. П. Лященко

В. В. БританчукО. Б. Прокопенко

Ю. Л. ВласовВ. В. Пророк

М. І. ГрицівЛ. І. Рогач

В. І. ДанішевськаО. М. Ситнік

Ж. М. ЄленінаО. С. Ткачук

О. С. ЗолотніковВ. Ю. Уркевич

О. Р. Кібенко

о