Справа № 346/6666/16-ц

Провадження № 22-ц/4808/723/19

Головуючий у 1 інстанції Беркещук Б. Б.

Суддя-доповідач Бойчук

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2019 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

судді-доповідача Бойчука І.В.,

суддів Девляшевського В.А., Фединяка В.Д.,

секретаря Турів О.М.,

з участю представників Коломийської міської ради та ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Коломийської міської ради Івано-Франківської області, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача: Комунальне підприємство «Житлоінфоцентр» про визнання недійсним рішення Коломийської міської ради, визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно та скасування запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Коломийської міської ради Івано-Франківської області про визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно, скасування запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права власності за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Коломийської міської ради на рішення Коломийського міськрайонного суду від 14 березня 2019 року під головуванням судді Беркещук Б.Б. в м. Коломия,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом посилаючись на те, що він на підставі договору купівлі-продажу квартири від 10 жовтня 2001 року №Д-856, посвідченого приватним нотаріусом Маркеловою І.М., купив однокімнатну житлову квартиру АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 здійснив перепланування квартири на нежитлове приміщення - аптеку, про що йому державним реєстратором видано свідоцтво про право власності від 27.07.2013 №7014479.

Коломийською міською радою 04 червня 2014 року прийнято рішення №875 на підставі якого Територіальній громаді міста Коломиї в особі Коломийської міської ради видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно з подальшою реєстрацією в реєстрі прав власності на нерухоме майно-нежилі приміщення в будинку АДРЕСА_2 .

Як вбачається із технічного паспорта, вказане приміщення, а саме коридор, є приміщенням загального користування та частиною допоміжних приміщень будинку АДРЕСА_2 і використовувались співвласниками будинку.

Позивач зазначав, що прийняття рішення та видача свідоцтва відбулися з порушенням норм законодавства, оскільки власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку.

Просив визнати недійсними рішення Коломийської міської ради від 04.06.2004 року №875 в частині оформлення права власності на нежитлове приміщення в будинку АДРЕСА_2 . Визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 23.02.2009 року, серії НОМЕР_1 . Скасувати запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права власності Територіальної громади м. Коломия в особі Коломийської міської ради на нежилі приміщення в будинку АДРЕСА_2 .

ОСОБА_2 подав позов до ОСОБА_1 та Коломийської міської ради, в якому зазначив, що оформлення Коломийською міською радою права власності на нерухоме майно-приміщення коридору загального користування, з подальшою реєстрацією в реєстрі прав власності на нерухоме майно-нежилі приміщення в будинку АДРЕСА_2 та передання вказаного майна в оренду ОСОБА_1 суперечить вимогам чинного законодавства України та порушує його права, оскільки даний коридор був основним входом до будинку і на даний час цей вхід передано у власність іншій особі.

Просив визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 23.02.2009 серії НОМЕР_1 , скасувати запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права власності Територіальної громади м. Коломия в особі Коломийської міської ради на нежилі приміщення в будинку АДРЕСА_2 .

Рішенням Коломийського міськрайонного суду від 14 березня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Позов ОСОБА_2 до Коломийської міської ради Івано-Франківської області про визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 23.02.2009 серії НОМЕР_1 , скасування запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права власності Територіальної громади м. Коломия в особі Коломийської міської ради на нежилі приміщення в буд. АДРЕСА_2 задоволено.

Визнано недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане Виконавчим комітетом Коломийської міської ради 23.02.2009 року - нежиле приміщення за адресою АДРЕСА_2 , серії НОМЕР_1.

Скасовано запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права власності Територіальної громади м. Коломия в особі Коломийської міської ради на нежилі приміщення в буд. АДРЕСА_2 .

Відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 23.02.2009 року серії НОМЕР_1 , скасування запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права власності Територіальної громади м. Коломия в особі Коломийської міської ради на нежилі приміщення в буд. АДРЕСА_2 .

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що вказане рішення в частині відмови в задоволенні його позовних вимог ухвалено без надання належної оцінки обставинами справи та з порушенням норм матеріального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що між позивачем та Коломийською міською радою укладено договір оренди нежитлового приміщення № 362 від 01 квітня 2011 року, проте в даному договорі відсутні посилання на правовстановлюючі документи Коломийської міської ради як власника спірного приміщення.

Відмова у задоволенні позовних вимог мотивована пропуском трирічного строку позовної давності, в межах якого позивач міг звернутися до суду за захистом своїх порав та інтересів.

З таким висновком суду ОСОБА_1 не погоджується, оскільки розгляд питання про оформлення права власності на спірне приміщення відбувалося за його відсутності та про прийняття такого рішення його не повідомляли.

За таких обставин вважає, що не пропустив строк позовної давності та просить рішення суду в частині відмови у задоволенні його позовних вимог скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги.

Коломийською міською радою на рішення суду першої інстанції подано апеляційну скаргу, в якій зазначено, що дане рішення в частині задоволення позову ОСОБА_2 про визнання недійсним свідоцтва про право власності на нежиле приміщення за адресою АДРЕСА_2 , видане Виконавчим комітетом Коломийської міської ради 23 лютого 2009 року серії НОМЕР_1 та скасування запису в Державному реєстрі речових прав на вказане нерухоме майно за Коломийською міською радою ухвалено з порушенням норм матеріального права і підлягає скасуванню з наступних підстав.

Спірне нежитлове приміщення перебувало у власності та у користуванні Коломийської міської ради задовго до того, як ОСОБА_2 набув право власності на належну йому квартиру в даному будинку. Видачею даного свідоцтво та реєстрацією речових прав на нерухоме майно права ОСОБА_2 жодним чином не порушуються.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , набули права власності на належні їм квартири за договором купівлі-продажу та за договором дарування відповідно, отже суд помилково застосував норми ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду» до відносин, що виникли у даній справі та дійшов помилкового висновку, що позивачі стали співвласниками спірного допоміжного приміщення.

Крім того, спірне приміщення не є допоміжним, тому що не призначене для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку і перебуває в оренді з 2001 року.

Просять скасувати рішення суду в частині визнання недійсним свідоцтва про право власності та скасування запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно Коломийської міської ради на спірне нежиле приміщення та ухвалити в цій частині нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити.

Вислухавши суддю-доповідача, представника Коломийської міської ради, яка підтримала доводи апеляційної скарги і не визнала доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 , а також доводи представника ОСОБА_1 , який не визнав апеляційної скарги Коломийської міської ради і підтримав доводи його апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційних скарг без задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є власником однокімнатної житлової квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу квартири від 10.10.2001 зареєстрованого в реєстрі за №Д-856 та посвідченого приватним нотаріусом Маркеловою І.М. (а.с.6 т.1).

Відповідно до витягу із рішення від 19 грудня 2001 року № 475 про надання дозволу на проведення проектно-пошукових робіт виконком Коломийської міської ради вирішив надати дозвіл на проведення проектно-пошукових робіт позивачу ОСОБА_1 на переобладнання квартири АДРЕСА_1 під магазин та аптечний кіоск з влаштуванням окремого входу. (а.с.118 т.1).

Згідно заяв сусідів ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 останні не заперечили щодо такого переобладнання позивачем а також приєднання частини коридору спільного користування площею - 6,5 кв. м. шляхом перегородження його цегляною стіною (а.с.119-120 т.1).

ОСОБА_1 здійснив перепланування житлової квартири АДРЕСА_1 під нежитлове приміщення - аптеку, що підтверджується свідоцтвом про право власності від 27 липня 2013 року №7014479, витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, технічним паспортом на нежитлове приміщення. (а.с.7-12 т.1)

Позивач 01 березня 2002 року звернувся до Коломийської міської ради із заявою в якій зазначив, що у зв`язку з переобладнанням під магазин його квартири просить надати в оренду частину коридору спільного користування в цьому будинку площею 8 кв. м. та укласти договір. Відповідно до рішення Коломийської міської ради №156 від 30.04.2002 вирішено передати в оренду ОСОБА_1 частину коридору терміном на п`ять років (а.с.87) на підставі чого було укладено договір оренди від 30.05.2002 (а.с.89-90 т.1).

З ОСОБА_1 укладено договір оренди нежитлового приміщення №362 від 01 квітня 2011 року зі строком дії до 30 квітня 2013 року згідно з яким позивачу надано в строкове платне володіння та користування нежитлове приміщення міської комунальної власності на підставі рішення сесії Коломийської міської ради від 30 квітня 2002 року АДРЕСА_6 площею 7,8 кв.м. для використання під аптеку.

Відповідно до договору оренди №362 від 20 травня 2016 року позивачу надано в строкове платне володіння та користування нежитлове приміщення міської комунальної власності на підставі рішення сесії Коломийської міської ради від 18.05.2016 №477-8/2016 розташоване по АДРЕСА_2 площею 7,8 кв . м. для здійснення підприємницької діяльності. Строк дії договору з 20 травня 2016 р. до 20 квітня 2019 р. (а.с.79-82 т.1).

Відповідно до договору оренди №362 від 16 вересня 2016 року позивачу надано в строкове платне володіння та користування нежитлове приміщення міської комунальної власності на підставі рішення сесії Коломийської міської ради від 18.05.2016 року №477-8/2016 та від 15.09.2016 р. №769-12/2016 розташоване по АДРЕСА_2 площею 7,8 кв.м. для використання під аптеку. Строк дії договору з 16 вересня 2016 р. до 20 квітня 2019 р. (а.с.83-86 т.1).

Рішенням Коломийської міської ради Івано-Франківської області від 04 червня 2004 року №875 затверджено перелік майна, яке належить до комунальної власності міста (а.с.103-106) та на підставі даного рішення 23 лютого 2009 року видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно - нежиле приміщення загальною площею 7,8 кв. м., в будинку АДРЕСА_2 (а.с.14 т.1) з подальшою реєстрацією в реєстрі прав власності на нерухоме майно (а.с.15 т.1).

Власником нежитлового приміщення у вказаному будинку згідно вказаних рішень Коломийської міської ради та свідоцтва про право власності на нерухоме майно є Територіальна громада м. Коломиї в особі Коломийської міської ради.

Згідно технічного паспорта на громадський будинок до нежитлового приміщення в даному будинку належного Територіальній громаді м. Коломиї належить коридор загальною площею 3.4 кв.м., кладова загальною площею 3.0 кв.м. та туалет площею 1.4 кв.м.- загальна площа даних приміщень 7.8 кв.м. (а.с.16-19 т.1).

Рішення Коломийської міської ради від 04 червня 2004 року № 875 «Про затвердження переліку майна, яке належить до комунальної власності міста» втратило чинність 16 грудня 2009 року.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 на підставі рішень Коломийської міської ради неодноразово укладав договори оренди нежитлових приміщень у будинку АДРЕСА_2 .

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у зв`язку із пропуском строку позовної давності, оскільки позивачу було відомо про порушене право на користування приміщенням, коридором, спільного користування, який був предметом неодноразової оренди.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про необгрунтованість відмови у задоволенні його позову за пропуском строку позовної давності спростовані зібраними і дослідженими в суді доказами, яким суд першої інстанції дав належну правову оцінку і з ними погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.

Відповідно до статті 382 ЦК України квартирою є ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання. Усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Відповідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з договором дарування квартири від 19 травня 2007 року ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_6 (а.с.157), що також підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 05 липня 2007 року №15134051 та технічним паспортом (а.с.158-160).

Статтею 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» встановлено, що суть приватизації державного житлового фонду полягає у відчуженні на користь громадян України, тобто у їх власність, як квартир (будинків) так і належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв тощо) цього фонду.

Згідно ч.2 ст.10 Закону власники приватизованих квартир набувають право спільної власності на житловий будинок в цілому, а тому є співвласниками допоміжних приміщень одночасно з приватизацією квартир, що засвідчується свідоцтвом про право власності на квартиру.

Згідно із ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» під приватизацією розуміється відчуження квартир, кімнат в квартирах та віднесених до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. п.) державного житлового фонду на користь громадян України. Відповідно до ч. 2 ст. 1 цього ж Закону, власники квартир багатоквартирних будинків являються співвласниками допоміжних приміщень будинку.

Аналогічна норма міститься також у ч. 2 ст. 382 ЦК України, якою передбачено, що власникам квартири у дво- або багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування. Опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку.

Таким чином, з моменту приватизації квартир, позивачі поряд з іншими власниками квартир, в силу Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» стали співвласниками всіх допоміжних приміщень житлового будинку АДРЕСА_2 до яких належить і спірне приміщення.

За змістом статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Конституційним Судом України прийнято рішення у справі № 1-2/2004 р від 02.03.2004 р. № 4-рн2004р, яким встановлено: допоміжні приміщення (підвали, сараї, комори, горища, колясочні і т.д.) передаються безкоштовно в сумісну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього; питання щодо згоди співвласників допоміжних приміщень на вчинення дій стосовно допоміжних приміщень (оренда тощо) вирішується відповідно до законів України, які визначають правовий режим власності.

Співвласники є рівними у праві володіти, користуватися і розпоряджатися допоміжними приміщеннями. Ніхто з власників квартир не має пріоритетного права користуватися та розпоряджатися цими приміщеннями, в тому числі і з питань улаштування мансард, надбудови поверхів та інше».

Рішенням Конституційного Суду України від 02.03.2004 року №4-рп/2004 (справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків) встановлено: допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і т.ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій. Питання щодо згоди співвласників допоміжних приміщень на вчинення дій стосовно допоміжних приміщень(оренда тощо) вирішується відповідно до законів України, які визначають правовий режим власності.

Допоміжні приміщення (підвали) не підлягають окремій приватизації, не потребують окремої реєстрації прав, стають об`єктами права спільної власності співвласників будинку одночасно з приватизацією квартир, що засвідчується свідоцтвом про право власності на квартиру.

Згідно п.9 ст.8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» нежилі приміщення житлового фонду, які використовуються підприємствами торгівлі, громадського харчування, житлово-комунального та побутового обслуговування населення на умовах оренди, передаються у комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських Рад народних депутатів.

Відповідно до ч.2 ст.369 ЦК України розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх власників, згода підлягає нотаріальному посвідченню відповідно до ст.209 ЦК України.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку»", допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - це приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення); нежитлове приміщення - ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об`єктом нерухомого майна.

Вказані норми є спеціальними відносно норм Закону України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності» щодо визначення правового статусу нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку і визначальним для правильного вирішення спору є встановлення того, чи відноситься спірне приміщення до допоміжних чи є нежитловим приміщенням в структурі житлового будинку.

Допоміжними приміщеннями мають вважатися всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку, незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов`язаних із життєзабезпеченням. І лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень.

Відтак позивачу не потрібно доводити право власності на ці приміщення, оскільки за наявності у них статусу допоміжних приміщень, вони перебувають у спільній власності всіх співвласників багатоквартирного будинку.

Доводи апелянта Коломийської міської ради щодо того, що суд дійшов помилкового висновку щодо статусу спірних приміщень не заслуговують на увагу та спростовані матеріалами справи.

Доводи апеляційної скарги Коломийської міської ради що спірне нежиле приміщення віднесене до Переліку майна підприємств, установ, організацій, яке належить до комунальної власності міста і передане в оренду ОСОБА_1 30 травня 2001 року, тобто ще до 19.05.2007 до моменту виникнення права власності у позивача ОСОБА_2 на квартиру у будинку АДРЕСА_2 , не заслуговують на увагу і спростовуються матеріалами справи.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків зокрема є договори та інші правочини.

ОСОБА_2 набув права власності на квартиру у вказаному будинку на підставі договору дарування від 19 травня 2007 року та зареєстрував таке право власності 05 липня 2007 року, тобто на законних підставах. Права та обов`язки позивача ОСОБА_2 щодо володіння, користування та розпорядження даним майном виникли з моменту набуття права власності на вказану квартиру.

Свідоцтво про право власності спірного приміщення видано Територіальній громаді м. Коломиї в особі Коломийської міської ради 23 лютого 2009 року. Реєстрацію права власності на дане приміщення та внесення запису в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно здійснено 01 березня 2009 року.

За таких обставин, твердження апелянта щодо того, що спірне приміщення перебувало у власності та користуванні Коломийської міської ради задовго до того, як ОСОБА_2 набув права власності на належну йому квартиру не відповідає дійсності. ОСОБА_2 у даній справі оскаржує саме набуття у власність спірного нежитлового приміщення територіальною громадою м. Коломиї в особі Коломийської міської ради, що стверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 23.09.2009.

Згідно з ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_2 дізнався про порушення його права на користування спірним нежитловим приміщенням (частиною коридору) Коломийською міською радою після відкриття провадження у справі за первісним позовом ОСОБА_1

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку щодо задоволення позовних вимог ОСОБА_2 в частині визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 23.02.2009 серії НОМЕР_1 та скасування запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності територіальної громади м. Коломиї в особі Коломийської міської ради на нежилі приміщення в буд. АДРЕСА_2 , оскільки свідоцтво та державна реєстрація такого права вчинені з порушенням вимог закону.

Інші доводи апеляційних скарг Коломийської міської ради та ОСОБА_1 не впливають на правильність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Апеляційний суд приходить до переконання, що судом першої інстанції постановлено рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права, тому його слід залишити в силі. Доводи апеляційної скарги не спростовують обґрунтованості рішення суду і підстав для його скасування з мотивів, наведених у скаргах, не встановлено.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Коломийської міської ради залишити без задоволення, рішення Коломийського міськрайонного суду від 14 березня 2019 року без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 14 червня 2019 року.

Судді: І.В. Бойчук

В.Д. Фединяк

В.А. Девляшевський