справа № 179/561/19

провадження № 2/179/430/19

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 червня 2019 року Магдалинівський районний  суд Дніпропетровської області у складі

головуючого судді - Кошля А.О.

за участю:

секретаря судового засідання  - Бондар О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Магдалинівка Дніпропетровської області цивільну справу за позовом акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

28 березня 2019 року акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» звернулося до Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № б/н від 31.07.2014 року у розмірі 23433,45 грн. станом на 26.02.2019 року.

В обґрунтування заявленого позову позивач посилався на те, що відповідач звернувся до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав Заяву № б/н від 31.07.2014 р., згідно якої отримав кредит у розмірі 2000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. 

У порушення умов договору відповідач зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконав. Станом на 26.02.2019 року за відповідачем рахується заборгованість за кредитним договором в розмірі 23433,45 грн., яка складається з: 10259,88 грн. – заборгованість за тілом кредиту; 4027,32 грн. – заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0,00 грн. – заборгованість за нарахованими відсотками; 6987,93 грн. – нарахована пеня за прострочене зобов`язання; 566,25 грн. – нараховано пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн.; 500,00 грн. – штраф (фіксована частина); 1092,07 грн. – штраф (процентна складова).

Позивач зазначає, що на даний час кредитна заборгованість відповідачем не погашена, тому змушений звертатися до суду та вимагає від відповідача сплатити заборгованість по кредитному договору.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, надавши письмове клопотання, в якому прохав стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором та судові витрати. Проти заочного розгляду справи не заперечує.

Відповідач, будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явився. Відзив до суду не надав.

Відповідно до ст. 280 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, причини неявки не повідомив, не подав відзив, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

У зв`язку з викладеним, враховуючи заяву представника позивача, який не заперечував проти заочного розгляду справи, суд вважає можливим розглянути справу у відсутність відповідача по матеріалам, які є в наявності в справі і постановити заочне рішення.

Дослідивши матеріали справи, суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ст. 12 ЦПК).

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи предмет спору в даній справі та заявлені межі позовних вимог, суд розглядає справу в межах наявності та достатності підстав для стягнення з відповідача вказаної позивачем заборгованості, правомірності її утворення та існування. Вказане відповідає вимогам ст. 129 Конституції України та закріпленим в ній основним засадам судочинства.

Позиція позивача зводиться до того, що 31.07.2014 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (відповідач), приєднався до умов та правил надання банківських послуг у Приватбанку шляхом заповнення та підписання анкети-заяви.

Відповідно до вказаної анкети-заяви від 31.07.2014 року йому, серед перерахованих нижче послуг, не вказано, яку послугу надано (яку карту) та не вказано суму кредитного ліміту. Це унеможливлює встановлення факту отримання відповідачем кредитного ліміту на суму, вказану у позові.

Згідно ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

За вимог ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Частиною 1 та 2 ст. 639 Цивільного кодексу України визначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Згідно ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Дійсно, відповідачем підписано анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг.

Разом із тим, банківські послуги не обмежуються наданням кредитів, а тому із наданої позивачем анкети-заяви не можна дійти беззаперечного висновку, що ОСОБА_1 мав намір укласти саме кредитний договір, враховуючи відсутність виду виданої картки та розміру кредитного ліміту.

Позивачем, АТ КБ «ПриватБанк», не надано суду доказів оформлення та укладання між сторонами кредитного договору, отримання кредитної картки тощо, які б свідчили про волевиявлення відповідача укласти кредитних договір та отримати відповідно кредитні кошти, оскільки анкета-заява від 31.07.2014 року стосувалась надання не вказано якої послуги. Графи щодо кредитної карти та кредитного ліміту належним чином не заповнені. Не надано чітких доказів отримання відповідачем суми кредитного ліміту, як вказано у позовній заяві.

За вимог ч. 1 та ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Верховний Суд України у справі № 6-16цс15 від 11 березня 2015 року висловив правову позицію з приводу того, що за частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до вимог статті 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Частиною 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

За приписами статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

У відповідності до ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Зважаючи, що позивачем є юридична особа - банківська установа, яка має в своєму підпорядкуванні юридичний відділ, - зазначене вказує лише на те, що представники позивача були обізнані із нормами процесуального права, які регламентують принципи цивільного судочинства, в тому числі й такий принцип як змагальність сторін, за яким кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень та диспозитивність цивільного судочинства, за яким суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи; учасник справи розпоряджається своїми права щодо предмету спору на власний розсуд та знає, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд звертає свою увагу на ту обставину, що позивачем в порушення  ст. 81 ЦПК України, не надано доказів укладання кредитного договору та отримання кредитної картки з встановленим лімітом 2000,00 грн.

Суд вважає, що доводи позивача, з приводу того, що підписання заяви-анкети позичальником є приєднання до запропонованих банком Умов та правил надання банківських послуг, оскільки заява є невід`ємною частиною кредитного договору, визнання відповідачем факту підписання заяви та отримання кредитної картки, не варті уваги, оскільки, із підписаної анкети-заяви не вбачається, що відповідачу була видана кредитна картка, який саме розмір кредитного ліміту за платіжною карткою установлений позичальнику, що унеможливлює встановлення обставин дійсних намірів відповідача щодо отримання відповідної визначеної суми коштів.

Тобто, підписана ОСОБА_1 анкета-заява не містить тих істотних умов кредитного договору, з яких було б можливо встановити умови, на яких він укладався.

Окрім того, на час розгляду справи судом, позивачем не було надано доказів відкриття на ім`я відповідача рахунку, виписки по даному рахунку, який і мав би підтвердити рух грошових коштів, наявність або відсутність заборгованості, та з якого суд мав би встановити який саме розмір грошових коштів було отримано позичальником.

Наданий же позивачем до матеріалів позовної заяви розрахунок заборгованості за договором № б/н від 31.07.2014 року не є належним та допустимим доказом наявності цивільно-правових відносин між сторонами у справі, оскільки по суті є калькуляцією, якою позивач обґрунтовує розмір своїх вимог.

Розрахунок заборгованості, сам по собі не може бути належним та допустимим доказом її наявності та розміру, а також укладення кредитного договору, оскільки нічим іншим не підтверджується і його правильність неможливо перевірити.

Так, доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно із вказаною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Разом із тим, в матеріалах справи міститься лише нічим не обґрунтований розрахунок заборгованості, а отже в силу принципу змагальності сторін, визначеного ст. 12 ЦПК України, позивач мав надати належні та допустимі докази надання відповідачу грошових коштів за кредитним договором та розміру заборгованості у випадку її наявності, чого ним зроблено не було.

За правилами ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму.

Допустимість доказів означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Згідно ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 43 Цивільного процесуального кодексу України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.

Суд наголошує на тому, що доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі, і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, тому подання позивачем доказів на підтвердження наведених вище обставин є обов`язковим, оскільки в цій частині між позивачем та відповідачем виник спір про право, і такі докази матимуть значення для ухвалення рішення у справі. Докази, які позивач повинен подати в рахунок обґрунтування всіх тих обставин, на які він посилається як на підставу для задоволення його вимог, і на підставі яких суд в подальшому встановлює наявність або відсутність підстав для задоволення позову чи відмови у його задоволенні, повинні бути виключно належними та допустимими.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

У свою чергу суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Згідно ч. 2 ст. 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Суд виходить з того, що ч. 5 ст. 177 ЦПК України передбачено, що позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

З урахуванням викладеного суд відмовляє у задоволенні позову у зв`язку з його необґрунтованістю.

На підставі викладеного, керуючись  ст. ст. 525, 526, 1049, 1054 ЦК України, ст.ст. 4, 5-8, 10, 12, 77-78, 81-83, 134, 210, 247, 264-265, 280-283 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовних вимог акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості – відмовити повністю.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.

Суддя                                                                         А.О.Кошля