Постанова

Іменем України

12 червня 2019 року

м. Київ

справа № 345/4695/16-ц

провадження № 61-28321св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Шиповича В. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області, у складі судді Онушканича В. В., від 27 квітня 2017 року та на ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області, у складі колегії суддів: Ясеновенко Л. В., Максюти І. О., Мелінишин Г. П., від 10 жовтня 2017 року

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області із позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.

Свої вимоги позивач обґрунтувала тим, що з 04 жовтня 2008 року

до 13 жовтня 2016 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі.

В період шлюбу ними набуте нерухоме майно - земельна ділянка площею

0,1 га для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд по АДРЕСА_1 та житловий будинок, збудований на даній земельній ділянці, який на час пред`явлення позову до суду не зданий в експлуатацію. ОСОБА_1 вважала, що вказаний об`єкт незавершеного будівництва та земельна ділянка є об`єктами права спільної сумісної власності сторін, однак досягти згоди з відповідачем щодо їх поділу не вдається.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просила суд визнати за нею право власності на 1/2 частину земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд, площею 0,1 га (кадастровий номер НОМЕР_1 ) та на 1/2 частину об`єкта незавершеного будівництва по АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області

від 27 квітня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено. Проведено поділ земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 0,1 га, кадастровий номер НОМЕР_1 по АДРЕСА_1 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , визнавши за кожним із них право власності на 1/2 частину земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 0,1 га, кадастровий номер НОМЕР_1 по АДРЕСА_1 . Проведено поділ об`єкта незавершеного будівництва по

АДРЕСА_1 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , визнавши за кожним із них право власності на 1/2 частину об`єкта незавершеного будівництва по

АДРЕСА_1 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Висновки суду першої інстанції про те, що земельна ділянка та об`єкт незавершеного будівництва в АДРЕСА_1 належить сторонам на праві спільної сумісної власності обґрунтовані презумпцією належності подружжю на праві спільної сумісної власності будь-якого майна, набутого під час шлюбу, та недоведеністю відповідачем того, що спірне майно було придбано за його особисті кошти. При поділі майна суд виходив із рівності часток подружжя в спільному майні.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області

від 10 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено, а рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області

від 27 квітня 2017 року залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що при вирішенні спору судом першої інстанції правильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, встановлено обставини справи, яким надана належна оцінка, та ухвалено обґрунтоване рішення. Суд апеляційної інстанції погодився із висновком суду першої інстанції про те, що факт придбання земельної ділянки та спорудження будинку за особисті грошові кошти відповідача не доведений.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій 28 жовтня 2017 року (дата здачі документів на пошту) до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 27 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 10 жовтня 2017 року і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи

№ 345/4695/16-цз Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області.

Статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року

№ 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набув чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанції при ухваленні рішень не співвставили вартість придбання земельної ділянки, будівельних матеріалів, інвентарю, оплати супутніх послуг пов`язаних з будівництвом, із загальним розміром доходу сторін по справі. ОСОБА_1 не доведено, що спірне майно набуте за спільні кошти та не надано доказів її участі у придбанні (набутті) спірного майна, а відтак не спростовано факту того, що спірне майно було придбано за його особисті кошти. Суди не дослідили та не надали належної оцінки наданим відповідачем доказам щодо розміру та джерел доходів сторін за час шлюбу. Позивачем не доведено технічну можливість поділу незавершеного будівництва. Здійснивши поділ спільного майна подружжя суди попередніх інстанцій не вирішили питання про поділ боргових зобов`язань між подружжям за договорами позики, які укладалися ОСОБА_2 в інтересах сім`ї.

Доводи осіб, які подали відзив (заперечення) на касаційну скаргу

У грудні 2017 до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшло заперечення представника ОСОБА_1 - адвоката Німак М. Я. на касаційну скаргу ОСОБА_2 , в якому представник позивача, посилаючись на правильне застосування норм права, просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Наголошував на тому, що вирішення питання поділу боргових зобов`язань в межах заявлених позовних вимог є безпідставним.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами попередніх інстанцій встановлено, що із 04 жовтня 2008 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі. Рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 13 жовтня 2016 року

(справа № 345/3295/16-ц) шлюб між сторонами розірвано, рішення суду

набрало законної сили 24 жовтня 2016 року.

На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого

18 липня 2014 року приватним нотаріусом Калуського міського нотаріального округу Курищуком І. В., за відповідачем ОСОБА_2 зареєстроване право власності на земельну ділянку площею 0,1 га, кадастровий номер НОМЕР_1 , яка надана для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та розташована за адресою: АДРЕСА_1 . В пункті 8 вказаного договору купівлі-продажу земельної ділянки зазначено, що договір укладається ОСОБА_2 в інтересах сім`ї, а тому цей правочин вчиняється за згодою його дружини - ОСОБА_1

Згідно повідомлення про початок виконання будівельних робіт

від 11 листопада 2014 року замовником будівництва індивідуального житлового будинку по АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 .

Готовність незавершеного будівництвом об`єкта нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , площею забудови 179,2 кв.м., станом на 23 грудня 2016 року, складає 54% і його вартість з урахуванням діючої індексації становить 651 594,00 грн з ПДВ. Крім цього на земельній ділянці знаходиться: під №1 - криниця, вартістю

12 679,00 грн. Загальна вартість домоволодіння - 664 273,00 грн. з ПДВ.

Судами встановлено, що вказана земельна ділянка придбана, а об`єкт незавершеного будівництва - створений під час перебування сторін у шлюбі.

ОСОБА_2 наполягав, що на придбання земельної ділянки та будівництво будинку витратив отримані від третіх осіб у позику грошові кошти сумі

7 800,00 євро за розпискою від 03 червня 2016 року, 6500 доларів США за розпискою від 02 листопада 2011 року, 7500 євро за розпискою

від 05 січня 2015 року, 7900 євро за розпискою від 15 травня 2015 року,

11 000 доларів США за розпискою від 15 вересня 2015 року.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно положень статті57 ЦПК України (в редакції, що діяла на час ухвалення оскаржуваних судових рішень) доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до частини третьої статті 10, статті 60 ЦПК України (в редакції, що діяла на час ухвалення оскаржуваних судових рішень)кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Відповідно до частини першої статті 60 Сімейного кодексу України (далі -

СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Тлумачення статті 60 СК України свідчить, що законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Відповідно до статті 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором

(стаття 70 СК України ).

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України

від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі №404/1515/16-ц., а також постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №372/504/17.

Ухвалюючи судові рішення про задоволення позовних вимог, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що майно підлягає поділу у рівних частках між колишнім подружжям, оскільки спірна земельна ділянка придбана, а об`єкт незавершеного будівництва зведений під час перебування ОСОБА_2 і ОСОБА_1 у шлюбі. Відповідачем не спростовано презумпцію спільності права власності подружжя на спірне нерухоме майно, не надано належних доказів на підтвердження того, що майно, яке є предметом спору, було придбано за його особисті кошті.

Обставини, які б давали підстави для відступу від рівності часток подружжя, у розглядуваній справі судами не встановлено.

Вирішуючи питання про можливість поділу між подружжям об`єкту незавершеного будівництва, суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано врахували висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року по справі № 6-47цс16, згідно із якими новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього. Однак до цього, не будучи житловим будинком з формально-правового погляду, об`єкт незавершеного будівництва є сукупністю використаних у його будівництві будівельних матеріалів, результатів виконаних робіт, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов`язки, тому такий об`єкт є майном, яке за передбачених законом умов може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і підлягати поділу між ними. Правовий аналіз

статей 60, 63, 69 СК України та статей 328, 331, 368, 372 ЦК України дозволяє дійти висновку про те, що об`єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток. За позовом чоловіка, дружини суд має право здійснити поділ об`єкта незавершеного будівництва, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами.

При цьому суди зазначили про наявність технічного паспорту на індивідуальний житловий будинок незавершений будівництвом та готовністю 54% станом на 23 грудня 2016 року (т.1 а.с. 43-45), згідно із яким об`єкт незавершеного будівництва має фундамент, стіни, перекриття, покрівлю, металопластикові вікна тощо.

Посилання у касаційній скарзі на те, що ОСОБА_1 не надала доказів участі у придбанні (створенні) спірного майна суд відхиляє, оскільки за загальним правилом застосування презумпції спільності права власності подружжя, згідно із статтею 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя і довести обставини на спростування вказаної презумпції має той із подружжя, хто її заперечує.

Надані ОСОБА_2 квитанції, накладні, касові ордери, договори про придбання майна доводять витрату коштів, а не джерело походження цих коштів, про що вірно вказав суд апеляційної інстанції.

Не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій посилання заявника на те, що при поділі майна суди не вирішили питання про поділ між подружжям боргових зобов`язань, які виникли у зв`язку з отриманням відповідачем від третіх осіб у позику грошових коштів.

Під час розгляду справи у суді першої інстанцій ОСОБА_2 вимог про поділ боргових зобов`язань, що виникли із договорів позики від 03 червня 2016 року, від 02 листопада 2011 року, від 05 січня 2015 року, від 15 травня 2015 року та від 15 вересня 2015 року не заявляв.

Стаття 11 ЦПК України (в редакції Кодексу, чинній на час розгляду справи, судами попередніх інстанцій) передбачала, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Оскільки відповідних вимог про поділ боргових зобов`язань, які виникли із договорів позики, в ході розгляду справи не заявлено, у суду першої інстанції не було правових підстав за власною ініціативою вирішувати такі вимоги.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування судових рішень, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої

статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої

статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Щодо розподілу судових витрат

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, немає.

Позивачем ОСОБА_1 не заявлено про судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у касаційному суді.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області

від 27 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 10 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. В. Шипович Є. В. Синельников С. Ф. Хопта