Справа № 3641 2006р. Головуючий 1 інстанції
Бондаренко В.М. Категорія: стягнення
грошових сум Доповідач: Хребтов В.П.
РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
5 липня 2006р. судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області в складі:
головуючого - Шаповал Н.М.
суддів - Маміної О.В., Хребтова В.П.
при секретарі - Каменкової С.О.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою представника Закритого акціонерного товариства Комерційний банк „Приватбанк" Кужель Максима Антоновича на рішення Валківського районного суду Харківської області від 3 травня 2006р. по справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Закритого акціонерного товариства Комерційний Банк „Приватбанк" про відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди, витрат пов'язаних зі сплатою судового збору,-
встановила:
Представник вищеназваних позивачів за довіреністю ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до ЗАТ Комерційний банк „Приватбанк" про стягнення грошових сум матеріальної шкоди на користь ОСОБА_1 - 803 грн., ОСОБА_2 - 748 грн., ОСОБА_3 - 451 грн., ОСОБА_4 - 450 грн. та моральної шкоди на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по 3000 грн. кожному, ОСОБА_3 - 2500 грн., ОСОБА_4 - 2000 грн.
На підтвердження своїх вимог представник позивачів посилався на те, що за відповідними договорами між банком та позивачами на ім'я кожного з них було відкрито карткові рахунки та надані в користування платіжні картки. Згідно з умовами договорів про відкриття картрахунку підприємство, де вони працюють, перераховувало заробітну плату. В листопаді та грудні 2004р. відповідач самочинно списав суми заробітної плати та авансу з належних ним картрахунків, посилаючись на те, що раніше вони скористувалися наданим кредитом. Однак в договірні правовідносини з відповідачем по отриманню банківського кредиту вони не вступали, договір про самостійне списання банком коштів з їх рахунку не укладали, а згідно із ст. 1066, 1071 ЦК України грошові кошти не можуть бути списані з рахунку клієнта без його розпорядження.
Позивачі вважають, що протиправними діями відповідача було порушено їх право власності на грошові суми, порушені умови договору про банківський рахунок, що призвело до заподіяння матеріальних збитків. Окрім того, вони понесли моральну шкоду, оскільки сподівались на отримання певної грошової суми в день перерахування заробітної плати, планували здійснити комунальні та інші платежі, зробити необхідні покупки. Відповідач відмовився задовольнити їх вимоги про відшкодування збитків в добровільному порядку, внаслідок чого вони витрачали час на відстоювання своїх прав, що відволікало від вирішення виробничих, побутових питань.
Представник відповідача позов не визнав, надав суду письмове заперечення в яких зазначив, що дійсно позивачі є клієнтами банку і на них відкриті грошові картрахунки на які перераховувалась заробітна плата. Відповідно до угоди між банком та контрольно-ревізійним управлінням, в якому працюють позивачі, управління перераховує заробітну плату на розрахунковий рахунок банку, а банк зобов'язаний перерахувати гроші на картрахунок зарплатних пластикових карт позивачів.
19 листопада 2004р. банк встановив на рахунки зарплатних пластикових карт позивачів кредитні ліміти у розмірі середньомісячної заробітної плати які позивачі отримали. Не заперечують того факту, що відбулося погашення кредиту та процентів за його використання шляхом поновлення картрахунку позивачів.
Відповідач вважає, що відповідно до умов договорів, банк зобов'язаний був встановлювати кредитні ліміти позивачам без письмової угоди про надання кредиту та стягувати гроші без доручення. Просив в задоволенні позову відмовити.
Представник третьої особи контрольно-ревізійного управління пояснив, що дійсно між управлінням і банком було укладено договір про розрахункове-касове обслуговування підприємства по видачі заробітної плати з використанням пластикових карт.
Рішенням Валківського районного суду Харківської області від 3 травня 2006р. позовні вимоги позивачів в частині відшкодування матеріальних збитків задовольнив у повному обсязі, відшкодування моральної шкоди задовольнив частково в розмірі по 500 грн. кожному. В іншій частині позову відмовлено.
В апеляційній скарзі представник відповідача просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення про відмову позивачам в задоволенні позову. Рішення суду вважає незаконним та необгрунтованим, оскільки судом не застосовані ст.ст.6, 1069, 1054 ЦК України, та правила користування платіжними картками. Не враховано, що позивачам надані кредити овердрафт, тобто короткостроковий кредит, що надається банком у разі перевищення суми операції за платіжною карткою встановленого витратного ліміту. Судом недоведено факт списання грошових коштів з карткових рахунків. Судом не з'ясовано чим підтверджується факт заподіяння позивачам моральних чи фізичних страждань та розмір моральної шкоди.
Заслухавши пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, судова колегія знаходить, що рішення суду підлягає зміні в частині відшкодування моральної шкоди з відмовою позивачам в задоволенні позову в цій частині. В іншій частині рішення суду є законним та обґрунтованим.
Матеріали свідчать про те, що у 2002-2004 роках між позивачами та ЗАТ „Приватбанк" були укладені договори про відкриття картрахунку та обслуговування платіжної картки.
Договори між ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ЗАТ КБ „Приватбанк" були укладені 01.07.2002р. та між собою є тотожніми (а.с.55-57)
Згідно з умовами договору 23 квітня 2004р. між ОСОБА_4 та банком клієнту видана платіжна картка виду „зарплата" (п. 1.1.)
Вказаним договором передавав договір між контрольно-ревізійним управлінням в Харківській області від 1 липня 2002р. про розрахунково-касове обслуговування підприємства по видачі заробітної плати з використанням пластикових карт. На підставі цієї угоди контрольно-ревізійне управління платіжним дорученням 30 листопада 2004р. перерахувало відповідачу для зарахування ОСОБА_1 заробітну плату за листопад 2004р. 497 грн., ОСОБА_2 - 522 грн, ОСОБА_3 - 373 грн, ОСОБА_4 - 278 грн. (а.с. 19). 14 грудня 2004р. управління платіжним дорученням перераховано відповідачу аванс за грудень 2004р. для зарахування цих коштів позивачам ОСОБА_1 -306 грн., ОСОБА_2 - 166 грн., ОСОБА_3 - 70 грн., ОСОБА_4 2002 грн. (а.с.23)
Відповідно до пояснень представника ЗАТ КБ „Приватбанк" та письмових повідомлень (а.с. 18), витягу про операції по картрахунку (а.с.79-92), банк не нарахував проценти за користування позивачами сум, які були за ініціативою банку розміщені на картрахунках.
Відповідач вважаючи, що відповідно до п.2.2, 5.2 договору від 23.04.2004р., та договорів від 01.07.2002р., в односторонньому порядку, без попереднього повідомлення клієнта, встановив на платіжну картку кредитний ліміт.
Перераховані гроші відповідач відніс їх до дебетованої заборгованості позивачам та без їх згоди або рішення суду списав з рахунку позивачів.
Задовольняючи позовні вимоги позивачів про відшкодування збитків, суд першої інстанції виходив з того, що між позивачами та відповідачем виникли та існують відносини банківського рахунку які регулюються договором НОМЕР_1 З/п від - липня 2002р. (а.с.280-283) та цивільним законодавством України. Кредитних відносин між позивачами та відповідачем не існувало.
Судова колегія погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи із слідую чого.
Відповідно до частин перших ст.ст. 1066, 1067 ЦК України за договором банківського рахунку банк зобов'язується приймати і зарахувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами.
Згідно із ст..63 Закону України „Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" умови відкриття рахунку та особливості його функціонування передбачаються в договорі, що укладається між банком і його клієнтом -власником рахунка.
Правовідносини, які виникають у зв'язку із здійсненням операцій із застосуванням платіжних карток, а також із проведенням розрахунків за вказаними операціями регулюються відповідними Положеннями про порядок емісії платіжних карток і здійсненні операцій з їх застосуванням.
Аналізуючи форму та зміст договору від 23.04.2004р., вбачається, що він складений на підставі типового договору. У тексті договору всі графи, які стосуються умов надання кредиту, не заповнені, в деяких проставлено прочерки. В п.1.1 немає ніяких умов щодо кредитного ліміту, базової процентної ставки по кредитному ліміту, строку дії кредиту, забезпечення зобов'язань клієнта, у п.5.2 договору таким же чином пропущена графа, де вказується розмір кредитного ліміту, який може бути встановлено банком. Окрім того, в п.5.2 договору мова
йдеться не про односторонній порядок надання кредиту, а про можливість одностороннього встановлення банком максимальної суми кредитного ліміта.
Договори від 01.07.2002р. також не містять будь-яких умов щодо надання клієнтові кредитів.
Згідно із ст. 1069 ЦК України, якщо відповідно до договору банківського рахунка банк здійснює платежі з рахунка клієнта, незважаючи на відсутність на ньому грошових коштів (кредитування рахунку), банк вважається таким, що надав клієнтові кредит та відповідну суму від дня цього платежу.
Таким чином, умови здійснення банком платежів з рахунка клієнта, незважаючи на відсутність на ньому грошей, що фактично є наданням кредиту, повинні бути передбачені та здійснені відповідно до договору банківського рахунку.
Договори, укладені між банком та позивачами, не містять умов здійснення платежів, незважаючи на відсутність на рахунку коштів. Навпаки, в п.2.1 договору від 23.04.2004р., передбачено що платіжна картка використовується клієнтом в розмірі платіжного ліміту. Аналогічні умови містяться також в договорах від 01.07.2002р., що характеризує їх як дебетову схему обслуговування картрахунку.
Окрім цього, відповідно до ст. 1054 ЦК України в разі укладення кредитного договору, у позичальника в силу закону виникають зобов'язання повернути кредит та сплатити проценти.
Як вбачається з витягу про операції по картрахунку, банк не нарахував проценти за користування позивачами сум, які були за ініціативою банку розміщені на картрахунках (а.с.79-82).
Ці фактичні обставини також суперечать ствердженням відповідача про те, що перераховані суми надавались на умовах кредиту, характерною рисою якою є платність.
Разом з тим, з відповіді керівництва відповідача на ім'я позивачів вбачається що „Приватбанк" у листопаді 2004р. проводив акцію по встановленню кредитних лімітів своїм клієнтам на підставі добрих стосунків між банком та клієнтами, а не на підставі законодавства України та укладених договорів (а.с. 18)
З врахуванням наведеного судова колегія відхиляє апеляційну скаргу в цій частині і залишає рішення в цій частині без зміни.
Що стосується відшкодування моральної шкоди, то судова колегія вважає, що позивачі не надали доказів про те, що їм була завдана моральна шкода та не доведено її розмір. Вони також своїми діями були причетні до виникнення спору, оскільки при підписанні договорів не вимагали від банку виключити пункти стосовно овердрафту (короткостроковий кредит), що також призвело до виникнення спору.
З підстав наведеного судова колегія скасовує рішення суду в частині відшкодування моральної шкоди та відмовляє позивачам в задоволенні цих вимог.
Керуючись ст.ст.303, 304, 308,314,315, 319 ЦПК України, судова колегія, -
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу представника Закритого акціонерного товариства Комерційний банк „Приватбанк" Кужель Максима Антоновича задовольнити частково.
Рішення Банківського районного суду Харківської області від 3 травня 2003 року в частині стягнення моральної шкоди на користь ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4з Закритого акціонерного товариства Комерційний банк „Приватбанк" в розмірі 500 грн. кожному скасувати та відмовити їм у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди.
В іншій частині рішення залишити без зміни.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двох місяців з дня набрання законної сили безпосередньо до Верховного Суду України.