Ухвала

20 червня 2019 року

м. Київ

справа № 462/7066/18

провадження № 61-9537ск19

Верховний Суд у складі судді Першої судової палати Касаційного цивільного суду Яремка В, В. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 20 грудня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 28 березня 2019 року в справі за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди в розмірі 25 000 грн.

Посилався на те, що слідчим СВ Буського ВП Камянка-Буського ВП ГУ НП у Львівській області 08 грудня 2017 року винесено постанову про закриття кримінального провадження №42012150170000028 від 27 грудня 2012 року, яку ухвалою Буського районного суду Львівської області від 26 жовтня 2018 року скасовано. Такі дії слідчого свідчать про зловживання владою з метою отримання неправомірної вигоди, а за наслідками таких дій йому, як потерпілому, завдано моральну шкоду, оскільки він переживав, переніс нервовий стрес, мало місце порушенням сну.

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 20 грудня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного суду від 28 березня 2019 року апеляційну скаргу позивача залишено без задоволення, рішення Залізничного районного суду м. Львова від 20 грудня 2018 року залишено без змін.

Суди, відмовляючи у позові, виходили з безпідставності та недоведеності заявлених вимог.

У травні 2019 року до Верховного суду надійшла скарга ОСОБА_1 , у якій заявник, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, просить скасувати оскаржені судові рішення, а за результатами розгляду касаційної скарги ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Заявник також просить поновити строк на касаційне оскарження судових рішень, посилаючись на те, що копію постанови Львівського апеляційного суду від 28 березня 2019 року він отримав 22 квітня 2019 року.

Відповідно до статті 390 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині третій статті 394 цього Кодексу.

Встановлено, що ОСОБА_1 подав касаційну скаргу з пропуском строку на касаційне оскарження, однак заявник вказує на те, що причини пропуску строку є поважними, оскільки постанова була отримана 22 квітня 2019 року, докази чого були надані разом з касаційною скаргою.

Наведене свідчить, що строк на касаційне оскарження заявником пропущений з поважних причин, тому суд, на підставі частини третьої статті 390 ЦПК України, поновлює його.

Водночас, вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини другої).

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.

Відповідно до частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України).

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» установлено що з 1 січня 2019 року прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць становить 1921 грн.

Ціна позову у цій справі становить 25 000 грн, яка станом на 01 січня 2019 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 921 грн*100=192 100 грн).

Отже, відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України справа є малозначною.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Касаційна скарга заявника не містить посилання на зазначені випадки, як і посилання на докази на їх підтвердження.

Крім того, аналіз судових рішень у справі не дає підстав для висновку про те, що справа стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, і що справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.

Доводи касаційної скарги по суті стосуються переоцінки доказів, а правозастосовча практика з розгляду такої категорії справ сформована.

Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. При цьому право на суд не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, і такі обмеження не можуть зашкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року та пункт 27 рішення у справі «Пелевін проти України» від 20 травня 2010 року.

Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Враховуючи, що касаційна скарга ОСОБА_1 подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, є підстави для відмови у відкритті касаційного провадження.

Керуючись частинами шостою, дев`ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Поновити ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Залізничного районного суду міста Львова від 20 грудня 2018 року та постанови Львівського апеляційного суду від 28 березня 2019 року.

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 20 грудня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 28 березня 2019 року в справі за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові.

Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.

Судя В. В. Яремко