ПОСТАНОВА

Іменем України

20 червня 2019 року

Київ

справа №820/6287/16

адміністративне провадження №К/9901/34187/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: Соколова В.М., Єресько Л.О., Загороднюка А.Г., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2017 року (судді Тацій Л.В., Подобайло З.Г., Григоров А.М.) у справі № 820/6287/16 за позовом ОСОБА_1 до Харківського національного університету внутрішніх справ (далі - Університет) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

У листопаді 2016 року позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Університету, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність (дії) відповідача щодо невиплати ОСОБА_1 у день звільнення одноразової грошової (вихідної) допомоги, передбаченої чинним законодавством;

- зобов`язати відповідача здійснити ОСОБА_1 виплату суми середнього заробітку за час затримки розрахунку в розмірі 125 941 (сто двадцять п`ять тисяч дев`ятсот сорок одна) грн. 65 коп.

На обґрунтування заявлених вимог позивач зазначав, що згідно з наказом відповідача від 06 листопада 2015 року № 205о/с його звільнено зі служби (через скорочення штатів). Проте в день звільнення Університет не провів усіх необхідних розрахунків, а саме не виплатив одноразову грошову (вихідну) допомогу, передбачену чинним законодавством, натомість здійснив таку виплату лише 21 жовтня 2016 року. На переконання позивача, несвоєчасна виплата одноразової грошової (вихідної) допомоги порушує його права та охоронювані законом інтереси.

Харківський окружний адміністративний суд постановою від 10 квітня 2017 року позов ОСОБА_1 задовольнив повністю.

Харківський апеляційний адміністративний суд постановою від 23 травня 2017 року скасував постанову суду першої інстанції та прийняв нову, якою у задоволенні позовних вимог відмовив.

Не погодившись з указаним рішенням апеляційного суду, позивач звернувся до суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2017 року та залишити в силі постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2017 року.

Суддя Вищого адміністративного суду України ухвалою від 15 червня 2017 року відкрив провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII), яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції Закону № 2147-VIII передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У березні 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_1 передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад судової колегії: Білоус О.В.(суддя-доповідач), Желтобрюх І.Л., Стрелець Т.Г.

30 травня 2019 року відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, який здійснено на підставі розпорядження від 30 травня 2019 року № 528/0/78-19, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Білоуса О.В. (рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20 травня 2019 року № 14), визначено новий склад суду: Соколов В.М. - головуючий суддя (суддя-доповідач), Єресько Л.О., Загороднюк А.Г.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційній скарзі й запереченнях доводи, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для її задоволення.

Суди попередніх інстанцій установили, що ОСОБА_1 проходив службу на посаді заступника начальника навчально-наукового інституту підготовки фахівців для підрозділів кримінальної міліції Харківського національного університету внутрішніх справ.

Наказом Університету від 06 листопада 2015 року № 205о/с згідно з пунктами 10 та 11 розділу XI Закону України «Про Національну поліцію» та відповідно до Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ полковника міліції ОСОБА_1 звільнено в запас Збройних Сил за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів).

Вислуга років позивача на день звільнення складає 30 років 03 місяці 05 днів.

При звільненні позивачу була нарахована одноразова грошова допомога в сумі 96 602,52 грн.

Кошти для виплати вказаної допомоги Департамент фінансово-облікової політики Міністерства внутрішніх справ України направив Харківському національному університету внутрішніх справ 11 жовтня 2016 року за КПКВ 1001080 «Підготовка кадрів вищими навчальними закладами із специфічними умовами навчання».

21 жовтня 2016 року ОСОБА_1 отримав одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 96 602,52 грн.

У зв`язку з несвоєчасною виплатою позивачу в день звільнення одноразової грошової (вихідної) допомоги, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи позовні вимоги Харківський окружний адміністративний суд виходив з того, що норми статей 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) указують на те, що всі суми, належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. У разі ж невиконання підприємством, установою, організацією такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Відтак, оскільки остаточний розрахунок (виплата одноразової грошової (вихідної) допомоги) з позивачем Університет здійснив майже через рік після звільнення, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки зазначеного розрахунку.

Натомість, скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, Харківський апеляційний адміністративний суд керувався тим, що положення КЗпП України передбачають відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, тобто затримку виплати заробітної плати. Між тим, порядок виплати грошової допомоги працівникам органів внутрішніх справ регулюють інші нормативно-правові акти, які, в свою чергу, не передбачають виплату грошової компенсації за затримку розрахунку та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати. З огляду на зазначене суд дійшов висновку, що оскільки грошова допомога при звільненні передбачена спеціальним законодавством і носить одноразовий характер та пов`язана з отриманням права особи на пенсію, то застосування норм КЗпП України в даному випадку не є можливим.

Верховний Суд вважає помилковим такий висновок суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Закон України від 09 квітня 1992 року № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-XII; у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 2262-XII особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом та звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення зі служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 16 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Частиною 4 статті 9 цього Закону передбачено, що виплата зазначеної в частинах першій та другій цієї статті одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється Міністерством оборони України, Міністерством внутрішніх справ України, Державною службою спеціального зв`язку та захисту інформації України, центральними органами виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах цивільного захисту, транспорту, виконання кримінальних покарань, пожежної і техногенної безпеки, єдину державну податкову політику, іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами, за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на їх утримання.

Обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України (статті 17-1 Закону № 2262-XII).

Згідно з пунктом 10 Порядку обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їх сімей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, які звільняються із служби за віком, станом здоров`я чи у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, після закінчення строку контракту, у зв`язку із систематичним невиконанням умов контракту командуванням, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Системний аналіз наведених правових положень свідчить про те, що маючи вислугу років більше 30 років полковник міліції - заступник начальника навчально-наукового інституту підготовки фахівців для підрозділів кримінальної міліції Університету ОСОБА_1 при звільненні мав право на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Водночас, зазначеними нормативно-правовими актами, які є спеціальними для спірних правовідносин, не врегульовано порядок здійснення розрахунку зі звільненою особою, зокрема не встановлено дати проведення остаточного розрахунку та відповідальності роботодавців за невчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають сплаті, що фактично позбавляє їх таких осіб гарантій на своєчасне фінансове забезпечення соціально-побутових потреб та створює умови для неналежного виконання роботодавцем своїх обов`язків.

У такому разі, застосуванню до правовідносин, що склалися підлягають норми загального законодавства, а саме КЗпП України.

Так, у статті 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Відповідно до статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Наведені правові положення статей КЗпП України встановлюють гарантії для звільнених працівників на отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат в день звільнення, спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для таких осіб, а також стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання у частині проведення повного розрахунку із працівником.

Ураховуючи те, що спеціальним законодавством не врегульовано питання відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, колегія суддів Верховного Суду вважає, що задля забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах є необхідність застосування указаних вище положень КЗпП України, які є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення зі служби органів внутрішніх справ.

Отже, виходячи з положень статті 117 КЗпП України, відповідальність за несвоєчасне проведення розрахунку з позивачем у день звільнення має нести Університет як роботодавець ОСОБА_1 .

При цьому колегія суддів Верховного Суду вважає помилковим висновок апеляційного суду про те, що оскільки грошова допомога при звільненні передбачена спеціальним законодавством і носить одноразовий характер, пов`язана з отриманням права особи на пенсію, застосування загальних норм КЗпП України, в даному випадку, не є можливим.

Одноразова грошова допомога при звільненні не входить до складу грошового забезпечення, проте передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність за затримку розрахунку при звільненні настає у випадку невиплати в день звільнення всіх сум, що належать працівнику від підприємства, установи, організації. При цьому зазначене положення є загальним і не встановлює конкретні види виплат, які роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові в день його звільнення.

Таким чином, оскільки позивач звільнений 06 листопада 2015 року, а виплату одноразової грошової (вихідної) допомоги отримав 21 жовтня 2016 року, то Університет повинен виплатити ОСОБА_1 його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, тобто за 318 днів.

За правилами частини 3 статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

На підставі пункту 4 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

Відповідно до статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Оскільки суд апеляційної інстанції прийняв оскаржувану постанову з порушенням норм матеріального права та скасував законне рішення суду першої інстанції, колегія суддів Верховного Суду вбачає наявність підстав для скасування постанови Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2017 року та залишення в силі постанови Харківського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2017 року.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 352, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

2. Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2017 року скасувати, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2017 року залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

В.М. Соколов

Л.О. Єресько

А.Г. Загороднюк ,

Судді Верховного Суду