Постанова

Іменем України

12 червня 2019 року

м. Київ

справа № 2-1316/736/11

провадження № 61-1871св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

заявник - дочірнє підприємство «Савсервіс Столиця»,

заінтересована особа - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу дочірнього підприємства «Савсервіс Столиця» на постанову Львівського апеляційного суду у складі колегії суддів: Шеремети Н. О., Крайник Н. П., Цяцяка Р. П.,від 17 грудня 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позиції заявника

У вересні 2017 року дочірнє підприємство «Савсервіс Столиця» (далі -

ДП «Савсервіс Столиця») звернулося до суду із заявою про видачу дубліката виконавчого листа.

Заява мотивована тим, що 29 жовтня 2014 року Пустомитівський районний суд Львівської області видав виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_1 на користь ДП «Савсервіс Столиця» 358 177,57 грн заборгованості за договором позики, 1 700 грн сплаченого судового збору та 120 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Заявник вказував, що з 13 листопада 2014 року по 24 червня 2016 року вказаний виконавчий лист перебував на виконанні у Пустомитівському районному відділі державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області (далі - Пустомитівський районний ВДВС ГТУЮ у Львівській області). 24 червня 2016 року державний виконавець Пустомитівського районного ВДВС ГТУЮ у Львівській області прийняв постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 10 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження», а виконавчий документ передано за місцем отримання доходу боржником у Залізничний відділ державної виконавчої служби м. Львова (далі - Залізничний ВДВС м. Львова). Зазначав, що листом від 04 вересня

2017 року Залізничний ВДВС м. Львова повідомив, що 06 вересня 2016 року державний виконавець відмовив у відкритті виконавчого провадження на підставі пункту 8 частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження», а виконавчий лист повернуто до Пустомитівського районного ВДВС ГТУЮ у Львівській області, який листом повідомив про те, що вказаний вище виконавчий документ у відділі на виконанні не перебуває.

Посилаючись на положення статей 370, 371 ЦПК України 2004 року, заявник просив видати дублікат вищезазначеного виконавчого листа та поновити строк для його пред`явлення до виконання.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області у складі судді Даниліва Є. О. від 31 травня 2018 року заяву ДП «Савсервіс Столиця» задоволено. Видано дублікат виконавчого листа у цивільній справі

№ 2-1316/736/11 за позовом ДП «Савсервіс Столиця» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до

ДП «Савсервіс Столиця» про визнання правочину недійсним та поновлено строк для його пред`явлення до виконання.

Задовольняючи заяву, суд першої інстанції виходив із того, що рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 29 жовтня

2014 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ДП «Савсервіс Столиця» заборгованості за договором позики невиконано, виданий судом на підставі цього рішення виконавчий лист на виконанні не перебуває, його фактично втрачено під час пересилання з однієї виконавчої служби до іншої не з вини стягувача, а тому є всі передбачені законом підстави для видачі дубліката виконавчого листа та поновлення строку для його пред`явлення, з огляду на поважність причин пропуску цього строку.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 17 грудня 2018 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задоволено. Ухвалу Пустомитівського районного суду Львівської області

від 31 травня 2018 року скасовано та прийнято постанову, якою у задоволенні заяви ДП «Савсервіс Столиця» відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що підставою для видачі дубліката виконавчого листа є його втрата, однак такої підстави у своїй заяві ДП «Савсервіс Столиця» не наводить, а посилається лише на те, що виконавчий документ не перебуває на виконанні у виконавчій службі. Отже, заявник не довів належними та допустимими доказами втрату оригіналу виконавчого листа. Оскільки вимоги заяви про поновлення строку пред`явлення виконавчого документа до виконання є похідними від вимог про видачу його дубліката, суд відмовив у задоволенні цих вимог.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у січні 2019 рокудо Верховного Суду,

ДП «Савсервіс Столиця» просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що заявник обґрунтовував свою заяву саме статтею 370 ЦПК України 2004 року, якою передбачено видачу дубліката виконавчого листа у разі його втрати, та посилався на те, що виконавчий лист не виконаний, не був повернутий стягувачеві та на виконанні у будь-якому відділі виконавчої служби не перебуває, що свідчить про його втрату.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 березня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою від 05 червня 2019 року - призначено справу до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

29 жовтня 2014 року Пустомитівський районний суд Львівської області видав виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_1 на користь

ДП «Савсервіс Столиця» 358 177, 57 грнзаборгованості за договором позики, 1 700 грн сплаченого судового збору та 120 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Строк пред`явлення виконавчого документа - до 01 липня 2015 року.

Вказаний виконавчий лист був пред`явлений до виконання, однак постановою державного виконавця Пустомитівського районного ВДВС ГТУЮ у Львівській області від 24 червня 2016 року виконавче провадження закінчено на підставі пункту 10 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку із направлення виконавчого документа за належністю до Залізничного ВДВС м. Львова.

Розглядаючи заяву стягувача від 06 вересня 2016 року, державний виконавець Залізничного ВДВС м. Львова ГТУЮ у Львівській області

цього ж дня відмовив у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання вищевказаного виконавчого листа на підставі пункту 8 частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку із тим, що немає підтверджуючих документів про те, що боржник отримує дохід за місцем виконання виконавчого документа та виконавчий документ скеровано до Пустомитівського районного ВДВС ГТУЮ у Львівській області.

З відповіді Пустомитівського ВДВС ГТУЮ у Львівській області

від 04 вересня 2017 року вбачається, що станом на 04 вересня 2017 року у відділі на виконанні вищевказаний виконавчий лист не перебуває.

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Звертаючись до суду із заявою ДП «Савсервіс Столиця» посилалося на те, що ні у Залізничному ВДВС м. Львова ГТУЮ у Львівській області, ні у Пустомитівському районному ВДВС ГТУЮ у Львівській області виконавчий документ на виконанні не перебуває, а тому просило на підставі

статей 370, 371 ЦПК України 2004 року видати дублікат вищезазначеного виконавчого листа та поновити строку для його пред`явлення до виконання.

Відмовляючи у задоволенні заяви, суд апеляційної інстанції виходив із того, що підставою для видачі дубліката виконавчого листа є його втрата, однак такої підстави у своїй заяві ДП «Савсервіс Столиця» не наводить.

Проте повністю погодитися з таким висновком суду апеляційної інстанції не можна.

Відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції Українисудові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Так, згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини право на виконання судового рішення є складовою права на доступ до суду, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина судового розгляду.

Європейський суд з прав людини наголосив, що пункт 1 статті 6 вказаної Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін (пункт 43 рішення від 20 липня

2004 року у справі «Шмалько проти України»).

У статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до вимог статті 370 ЦПК України (в редакції, чинній на час подання заяви) замість втраченого оригіналу виконавчого листа або судового наказу суд, який видав виконавчий лист або судовий наказ, має право за заявою стягувача або поданням державного виконавця видати його дублікат.

Пунктом 17.4 розділу ХІІІПерехідних положень ЦПК України(в редакції, чинній на час постановлення ухвали судом першої інстанції) передбачено, що у разі втрати виконавчого документа суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред`явлення виконавчого документа до виконання. Ухвала про видачу чи відмову у видачі дубліката виконавчого документа може бути оскаржена в апеляційному та касаційному порядку.

При вирішенні питання про видачу дубліката виконавчого листа у зв`язку з його втратою заявник повинен повідомити суду обставини, за яких виконавчий лист було втрачено, подавши відповідні докази. Оригінал виконавчого листа вважається втраченим, коли його загублено, украдено, знищено або істотно пошкоджено, що унеможливлює його виконання. Дублікат виконавчого листа видається на підставі матеріалів справи та судового рішення, за яким був виданий втрачений виконавчий лист.

Приймаючи оскаржувану постанову, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 29 жовтня 2014 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ДП «Савсервіс Столиця» заборгованості за договором позики невиконано, а виданий судом на підставі цього рішення виконавчий лист на виконанні не перебуває ні у Пустомитівському районному ВДВС ГТУЮ у Львівській області, ні у Залізничному ВДВС м. Львова ГТУЮ у Львівській області, куди стягував звертався із заявою про його виконання. Зазначене вказує на те, щовиконавчий документ фактично втрачено під час пересилання з однієї виконавчої служби до іншої не з вини стягувача, а тому суд помилково відмовив у задоволенні заяви у зв`язку із недоведеністю вимог. При цьому є помилковим висновок суду апеляційної інстанції про те, що заявник не посилався на втрату оригіналу виконавчого листа, оскільки заявник обґрунтовував свою заяву саме на підставі статті 370 ЦПК України

2004 року, якою передбачено видачу дубліката виконавчого листа у разі його втрати, та вказував на те, що виконавчий лист не виконаний, не був повернутий стягувачеві та на виконанні у будь-якому відділі виконавчої служби не перебуває, що свідчить про його втрату.

Оскільки висновок суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для видачі виконавчого листа не відповідає обставинам справи і вимогам чинного законодавства, не ґрунтується на законі й висновок суду про відсутність підстав для поновлення строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання.

При встановленні зазначених фактів судом першої інстанції не було порушено норм процесуального права, судове рішення відповідає вимогам закону та встановленим обставинам справи.

Безпідставно скасувавши законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції, апеляційний суд допустив помилку в застосуванні процесуального та матеріального закону.

Згідно зі статтею 413 ЦК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Керуючись статтями 400, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу дочірнього підприємства «Савсервіс Столиця» задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного суду від 17 грудня 2018 року скасувати і залишити в силі ухвалу Пустомитівського районного суду Львівської області від 31 травня 2018 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович