ПОСТАНОВА

Іменем України

25 червня 2019 року

Київ

справа №826/12131/18

адміністративне провадження №К/9901/4310/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Дашутіна І.В.,

суддів Шишова О.О., Яковенка М.М.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 листопада 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 січня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Центр обслуговування підрозділів Національної поліції України» про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення коштів,

УСТАНОВИВ:

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної установи «Центр обслуговування підрозділів національної поліції України», в якому просить: визнати протиправним та скасувати наказ ДУ «Центр обслуговування підрозділів Національної поліції України» № 39 о/с від 13 березня 2017 року про звільнення ОСОБА_1 ; поновити позивача на посаді заступника начальника підрозділів національної поліції України» та стягнути з ДУ «Центр обслуговування підрозділів Національної поліції України» на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 13 березня 2017 року по час постановлення судового рішення.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 листопада 2018 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 січня 2019 року, вказаний адміністративний позов залишено без розгляду у зв?язку з пропуском позивачем строку звернення до суду.

Залишаючи без розгляду позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що позивач пропустив передбачений ст. 122 КАС України місячний строк звернення з позовом до суду, оскільки про порушення своїх прав дізнався у березні 2017 року, а з позовом звернувся до суду у серпні 2018 року.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить скасувати оскаржувані рішення судів та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В обгрунтування касаційної скарги зазначає, що строк звернення до суду ним пропущений не був, оскільки він звернувся до суду в місячний строк з дня отримання ним трудової книжки.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову без змін.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 12 липня 2016 року позивач проходив службу на посаді заступника начальника комунально-експлуатаційного відділу ДУ «Центр обслуговування підрозділів національної поліції України».

З 27 лютого по 10 березня 2017 року позивач перебував на лікарняному.

06 березня 2017 року позивач з`явився на службу та власноручно написав рапорт про звільнення за власним бажанням з 13 березня 2017 року, який зареєстровано у Журналі реєстрації звернень громадян ДУ «ЦОП Національної поліції України» 10 березня 2017 року.

В період з 07 по 13 березня 2017 року до канцелярії ДУ «ЦОП Національної поліції України» від позивача жодних заяв та/або звернень не надходило.

13 березня 2017 року наказом ДУ «ЦОП Національної поліції України» № 39 о/с позивача звільнено зі служби в поліції за п. 7 (за власним бажанням) ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» на підставі його рапорту від 06 березня 2017 року.

В цей же день співробітниками відділу кадрового забезпечення ДУ «ЦОП Національної поліції України» ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 складено акт про те, що позивач 13 березня 2017 року отримав витяг з наказу ДУ «ЦОП Національної поліції України» від 13 березня 2017 року № 39 о/с про його звільнення, однак розписуватись про його отримання, а також отримувати трудову книжку, відмовився, посилаючись на те, що він не згоден з вислугою років, яка зазначена у наказі про його звільнення відповідно до дублікату особової справи, сформованої Головним управлінням Національної поліції в Дніпропетровській області.

Згідно з довідкою «Про надання інформації щодо розрахунку ОСОБА_1 », відділом фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ДУ «ЦОП Національної поліції України» з позивачем було повністю проведено розрахунок грошового забезпечення, шляхом перерахування коштів на його особистий картковий рахунок.

22 березня 2017 року позивач зареєструвався як фізична особа-підприємець з наступними видами діяльності за КВЕД: код КВЕД 47.29 Роздрібна торгівля іншими продуктами харчування в спеціалізованих магазинах; код КВЕД 47.71 Роздрібна торгівля одягом у спеціалізованих магазинах; код КВЕД 47.72 Роздрібна торгівля взуттям і шкіряними виробами в спеціалізованих магазинах; код КВЕД 47.91 Роздрібна торгівля, що здійснюється фірмами поштового замовлення або через мережу Інтернет; код КВЕД 69.10 Діяльність у сфері права (основний).

З метою вручення трудової книжки позивачу на зазначену ним в особовій картці адресу: АДРЕСА_1 було направлено лист за підписом начальника ДУ «ЦОП Національної поліції України» Підгрушного О.М. від 18 травня 2017 року № 1632/01-2017 з вимогою прибуття до відділу кадрового забезпечення каб. № 111 ДУ «ЦОП Національної поліції України» для отримання трудової книжки та запропоновано позивачу надати письмову згоду для отримання трудової книжки поштою.

За місцем проживання позивача на вищевказану адресу неодноразово виїжджали комісії ДУ «ЦОП Національної поліції України» з метою вручення йому трудової книжки, але двері ніхто не відчинив, про що були складені відповідні акти від 06 квітня 2017 року та від 02 липня 2018 року.

Згідно з актом від 03 липня 2017 року старшим інспектором ВКЗ підполковником поліції ОСОБА_6 було здійснено телефонний дзвінок позивачу і в телефонній розмові останній зазначив, що прибуде до ДУ для отримання трудової книжки в найближчий час.

05 липня 2018 року позивачу особисто було вручено копію трудової книжки, про що в Книзі обліку трудових книжок і вкладишів зроблено відповідний запис та проставлено дату і особистий підпис позивачем.

01 серпня 2018 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом у цій справі.

Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. ч. 1, 5 ст. 122 КАС України (у редакції, що діяла після 15 грудня 2017 року) позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду визначені статтею 123 КАС України, згідно з ч. ч. 1, 3 якої у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху.

Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Викладені вище та встановлені судами обставини у своїй сукупності свідчать про обізнаність позивача у березні 2017 року про існуванні наказу про його звільнення на підставі його власного рапорту про звільнення із служби за власним бажанням.

Разом з тим, знаючи про порушення свого права у березні 2017 року позивач звернувся з вищезазначеним позовом лише у серпні 2018 року, тобто з пропуском передбаченого ч. 5 ст. 122 КАС України місячного строку.

Факт отримання ОСОБА_1 трудової книжки 05 липня 2018 року, за активних дій відповідача щодо її вручення, є наслідком його ухилення від її отримання, що є зловживанням процесуальними правами стосовно до строків звернення до суду за захистом своїх прав.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справи «Стаббігс на інші проти Великобританії», «Девеер проти Бельгії»).

За таких умов, суди, рішення яких оскаржується, прийшли до обгрунтованого висновку про пропуск позивачем строку звернення до суду, а отже і наявність передбачених законом підстав для залишення його адміністративного позову без розгляду.

Доводи ж касаційної скарги не спростовують висновки судів попередніх інстанцій і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи.

Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З огляду на відсутність підстав для висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій порушено норми процесуального права при ухваленні судових рішень, підстави для їх скасування та задоволення касаційної скарги відсутні.

Керуючись статтями 341, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 листопада 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 січня 2019 року у даній справі залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

Cуддя-доповідач І.В. Дашутін

Судді О.О. Шишов

М.М. Яковенко