Справа №442/928/19

Провадження №2/442/590/2019

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 червня 2019 року

Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області в складі:

головуючого - судді Гарасимків Л.І.

при секретарі - Петрів В.М.

за участю представника позивача - адвоката Шемеляк А.Т.

за участю представника відповідача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Дрогобича цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпорядження житловим будинком шляхом виселення із займаного житлового приміщення без надання іншого житлового приміщення,-

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_3 про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпорядження житловим будинком шляхом виселення із займаного житлового приміщення без надання іншого житлового приміщення.

В підтвердження позовних вимог посилається на те, що згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 14.11.2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Манзілевською Т.С. та зареєстрованого в реєстрі за №1122 позивачці на праві приватної власності належить житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності на житловий будинок зареєстроване в Комунальному підприємстві Львівської обласної ради «Дрогобицьке міжміське бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» 22.11.2004 року у реєстровій книзі №1, запис №121. В Реєстрі прав власності на нерухоме майно житловий будинок зареєстрований за №8551208. Житловий будинок, позначений на плані земельної ділянки під літерою «А-1» і складається з двох житлових кімнат, житловою площею 34,7 (тридцять чотири цілих та сім десятих) кв.м. та однієї кухні. Загальна площа житлового будинку становить 68,6 кв.м. До будинку відносяться: сарай літ. Б, вбиральня літ. В, огорожа 1-3. Також позивачу належить земельна ділянка кадастровий номер НОМЕР_1 площею 0,1382 га., на якій розташовано вказаний будинок, згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 151703137 від 02.01.2019 року. Відповідач ОСОБА_3 є колишнім чоловіком позивачки, шлюб між сторонами розірвано Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 01.04.2016 року справа №442/1583/16, яке вступило в законну силу. Відповідач ОСОБА_3 постійно проживає у вказаному вище будинку, чим чинить перешкоди позивачці у здійсненні права власності, зокрема права володіння та користування житловим будинком. Відповідач створює конфліктні ситуації, веде маргінальний образ життя, вчиняє сварки, чим створює небезпеку для життя та здоров`я позивачки ОСОБА_2 , остання позбавлена права на мирне володіння та користування своєю власністю. А тому у неї виникла необхідність звернутися до суду.

В судовому засіданні представник позивача - адвокат Шемеляк А.Т. підтримала заявлені позовні вимоги в повному обсязі, пославшись на обставини, викладені в позовній заяві, вважає їх підставними та такими, що підлягають до задоволення.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_1 заявлені позовні вимоги не визнав, пославшись на обставини, викладені в письмовому відзиві, просить в задоволенні заявлених позовних вимог відмовити.

Заслухавши думку учасників судового розгляду, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що заявлені позовні вимоги слід задоволити в повному обсязі з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно зі ст.263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

В судовому засіданні не оспорюється той факт, що відповідач ОСОБА_3 являється колишнім чоловіком позивача ОСОБА_2 , що підтверджується Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 01.04.2016р., яке набуло законної сили.

Крім того, судом не оспорюються факти протиправної поведінки відповідача ОСОБА_3 , який створює для позивача неможливі умови для проживання, вчиняє сварки, створюючи останній небезпеку для життя та її здоров`я, що підтверджується наступними доказами, зокрема:

Постановою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 08.09.2017 року у справі №442/5811/17, якою відповідача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП; постанова Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 14.09.2017 року у справі №442/5995/17, якою відповідача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.173-2 КУпАП; листом Дрогобицького ВП ГУНП у Львівській області від 22.06.2017 року, яким повідомлено, шо відносно відповідача складено протокол про адміністративне правопорушення передбачене ч.1 ст.173-2 КУпАП, а саме вчинення насильства в сім`ї; листом Дрогобицького ВП ГУНП у Львівській області від 20.06.2017 року за № 9405/44/01-17; листом Дрогобицького ВП ГУНП у Львівській області від 11.12.2016 року за № 17123/44/01-16, а відтак не виникає жодного сумніву, що перелічений ряд доказів носить систематичний характер порушень відповідачем правил співжиття і робить неможливим для позивача проживання з ним в одному будинку.

Статтею 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ст.391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження майном, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Вказані норми передбачають усунення будь-яких порушень права власності.

У відповідності до ст.319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, а оскільки позивач ОСОБА_2 являється власником житлового будинку за АДРЕСА_1 , та доказів того, що саме відповідачем було здійснено прибудову до житлового будинку не знайшло свого підтвердження в судовому засіданні, як і той факт, що спірне майно є спільною сумісною власністю подружжя.

Приписами п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Ковенція) встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків... має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Європейський суд з прав людини (далі

ЄСПЛ) зазначив: «Право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.» (п. 33 рішення від 19 лютого 2009 року у справі «Христов проти України»), Стаття 26 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст.ст. 7, 17 Загальної декларації прав людини та ст. 1 Протоколу №1 до Конвенції визначають, що всі люди рівні перед законом і мають право, без будь-якої різниці, на рівний їх захист законом. Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Кожна людина має право володіти майном як особисто так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна. У справах «Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії» і «Федоренко проти України» ЄСПЛ констатував, що відповідно до прецедентного права органів, які діють на підставі Конвенції, право власності може бути «існуючим майном» або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обгрунтовувати їх принаймні «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності (cf., Pressos Compania Naviera S. A. v. Belgium, Рішення від 20 листопада 1995 року, серія А, №332, с 21, п. 31; п. 21 Рішення у справі «Федоренко проти України»).

Крім того, у межах підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті ст.1 Першого протоколу до Конвенції, це поняття охоплює як «наявне майно», так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності» ( п.74 Рішення від 02 березня 2005 року у справі «Von Maltzan and Others v. Germany»), таким чином, ст.1 вказаного Протоколу слід застосовувати для захисту «правомірних (законних) очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. Наявність «правомірних (законних) очікувань» є передумовою для відповідного захисту. «Правомірні (законні) очікування» - очікування можливості здійснення певного права як прямо гарантованого, так і опосередкованого, у разі якщо особа прямо не виключена з кола осіб, які є носіями відповідного права.

Відповідно до вимог ст.157 Житлового кодексу УРСР членів сім`ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених частиною першою статті 116 цього Кодексу.

Виселення провадиться у судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.

Частиною 1 ст.116 Житлового кодексу УРСР передбачено, що якщо наймач, члени його сім`ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання із ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в п.17 постанови від 12 квітня 1985 року за № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», при вирішенні справ про виселення на підставі ст.116 Житлового кодексу осіб, які систематично порушують правила співжиття і роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку, слід виходити з того, що при триваючій антигромадській поведінці виселення винного може статися і при повторному порушенні, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів. Йдеться, зокрема, про заходи попередження, які застосовують суди, прокурори, органи внутрішніх справ, адміністративні комісії виконкомів, а також заходи громадського впливу, яких вживають збори жильців будинку чи члени житлово-будівельних кооперативів, трудові колективи, товариські суди й інші громадські організації за місцем роботи або проживання відповідача.

Беручи до уваги офіційний характер заходів запобігання та громадського впливу, які мають передувати виселенню наймача або членів його сім"ї на підставі ст.116 Житлового кодексу без надання іншого жилого приміщення, і відповідно до правил ст.78 ЦПК України про допустимість засобів доказування, факт застосування заходів запобігання та громадського впливу має підтверджуватися письмовими доказами.

Як зазначено у правовій позиції Верховного суду України у постанові від 12.06.2013 року №6-32цс/13, законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст.ст. 55, 124 Конституції України та ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Відповідно до вимог ст.76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Аналізуючи вище обставини, суд прийшов до переконання, що заявлені позовні позивача ОСОБА_2 підлягають до задоволення, а відтак заявлені позовні вимоги є підставними та обґрунтованими.

А відтак, суд надав оцінку сукупності узгоджених між собою доказів та зазначив, що їх достатньо, а тому заявлені позовні вимоги підлягають до задоволення.

Керуючись ст. ст. 4, 12, 133, 141, 354 ЦПК України, ст. ст. 319,391 ЦК України, ст.ст.116,157 ЖК УРСР, суд, -

ухвалив :

Позов задоволити.

Усунути перешкоди у здійсненні ОСОБА_2 права користування та розпорядження належним їй на праві власності житловим будинком, шляхом виселення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 із житлового будинку АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.

Стягнути з відповідача ОСОБА_3 на користь позивача ОСОБА_2 судовий збір, понесений останньою при поданні позову до суду в розмірі 768,40 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Львівської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено 25.06.2019р.

Сторони у справі:

Позивач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце проживання — АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_4 .

Відповідач - ОСОБА_3 , місце проживання — АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 .

Суддя Гарасимків Л.І.