Справа № 22ц-93/09 Головуючий в 1-й інстанції Підгорний 1.1.
Категорія 20 Доповідач Карпук А.К.
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 лютого 2009 року
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Волинської області в складі:
головуючого судді Стрільчука В.А.
суддів Карпук А.К., Здрилюк О.І.
при секретарі Савчук О.В.
з участю позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2
представників відповідача ОСОБА_3, ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах малолітньої ОСОБА_5 до ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, скасування реєстрації права власності, реєстрацію права власності на квартиру ,
за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_6 поданою від її імені представником ОСОБА_3 на рішення Ківерцівського районного суду від 10 жовтня 2008 року ,-
ВСТАНОВИЛА:
ОСОБА_1 звернулася до суду з указаним позовом покликаючись на такі обставини. Згідно з договором купівлі-продажу від 20 березня 1992 року ОСОБА_8 придбала квартиру АДРЕСА_1.
ОСОБА_9 з 1976 року перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_10 та проживала з ним у спірній квартирі. Крім них в даній квартирі проживала їх дочка ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_1.
В 1997 році померла ОСОБА_8, після смерті якої в квартирі залишилися проживати її чоловік ОСОБА_10, дочка ОСОБА_11 та внучка - ОСОБА_5 У ОСОБА_11 від другого шлюбу у 2000 році народилася дочка ОСОБА_7, яка від народження проживала у своєї баби ОСОБА_6 за адресою АДРЕСА_4. Після смерті ОСОБА_11, яка померла в 2003 році, в спірній квартирі залишилися проживати її батько ОСОБА_10 та внучка ОСОБА_12
Як стверджує позивач, в листопаді 2004 року без відома, але від імені ОСОБА_10, ОСОБА_6 подала до суду позовну заяву про визнання за останнім права власності на спірну квартиру в порядку спадкування. Рішенням Ківерцівського районного суду від 14 грудня 2004 року позовні вимоги ОСОБА_6 задоволені. На підставі цього рішення було зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_2 за ОСОБА_10 та укладено договір купівлі-продажу, згідно з яким спірна квартира була продана ОСОБА_13, який діяв в інтересах малолітньої ОСОБА_7, в подальшому проведена реєстрація права власності в реєстрі БТІ за ОСОБА_7
Позивач просила визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, скасувати реєстрацію права власності від 04.02.2005 року за ОСОБА_10, , реєстрацію права власності від 12.04.2005 року за ОСОБА_7
Рішенням Ківерцівського районного суду від 10 жовтня 2008 року скасовано реєстрацію права власності за ОСОБА_10 від 4 лютого 2005 року на квартиру АДРЕСА_1, зареєстровану згідно рішення Ківерцівського районного суду від 14 грудня 2004 року у Волинському бюро технічної інвентаризації № 2069 в книзі №13 та в електронному реєстрі прав власності нерухомого майна за №9783872.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 12 квітня 2005 року квартири АДРЕСА_1.
Скасовано реєстрацію права власності за ОСОБА_7 від 16 травня 2005 року на квартиру АДРЕСА_1, зареєстрованої на підставі договору купівлі-продажу від 12.04.2005 року в книзі №13 під № 2069 у Волинському бюро техінвентаризації та в електронному реєстрі прав власності нерухомого майна за №9783872.
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_6, покликаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду скасувати, ухваливши нове рішення про відмову у позові або ж направити справу на новий судовий розгляд.
Апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, а рішення Ківерцівського районного суду від 10 жовтня 2008 року у даній справі до скасування з наступних мотивів.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_8, перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_10 у 1992 році придбала квартиру АДРЕСА_3. Отже, спірна квартира належала ОСОБА_10 та ОСОБА_8 на праві спільної сумісної власності, тому їх частки у квартирі визнаються рівними.
ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_8 померла, /а.с.24/.
До кола спадкоємців на час її смерті відносились чоловік ОСОБА_10 та дочка ОСОБА_11, які прийняли спадщину, вступивши у фактичне володіння спадковим майном шляхом проживання у спірній квартирі./ а.с. 22,25/
Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_8 відкрилась спадщина на 1/5 частину квартири, яку успадкували дочка ОСОБА_11 та чоловік ОСОБА_10, хоча своїх спадкових прав не оформили належним чином.
Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 року ОСОБА_11 / а.с.30/ до спадкоємства закликались дочки ОСОБА_12, ОСОБА_7 та батько ОСОБА_10 / а.с. 25,26, 29/
Незважаючи на указані обставини, рішенням Ківерцівського районного суду від 14.12.2004 року, ухваленим без залучення до участі у справі усіх заінтересованих осіб, визнано право власності на квартиру за ОСОБА_10 (а.с. 12 ), та останній зареєструвавши право власності на квартиру, продав її. (а.с. 17 ).
Ухвалою апеляційного суду Волинської області від 25.12.2007 року рішення Ківерцівського районного суду, яке стало підставою укладення оспорюваного договору купівлі-продажу, скасовано, справу передано на новий розгляд (а.с. 10), однак в подальшому провадження в справі закрито у зв'язку з смертю ОСОБА_10 (а.с.9 ).
Встановивши указані обставини, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для визнання договору купівлі-продажу спірної квартири недійсним, проте, ухвалюючи оскаржуване рішення, допустив порушення норм матеріального та процесуального права.
Так, всупереч вимог 3, 4 ст. 214 ЦПК України, не зазначив у рішенні , які правовідносини сторін випливають із встановлених судом обставин та не встановив усіх правових норм, що регулюють ці правовідносини, та які підлягають застосуванню.
Відповідно до ч. І ст. 216 ЦК України, у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні все, що вона одержала на виконання цього правочинну, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні
майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Визнавши договір дарування купівлі-продажу квартири недійсним, суд першої інстанції не застосував передбачених ст. 216 ЦК правових наслідків, залишив поза увагою ту обставину, що норма ч. І ст. 216 ЦК є імперативною, тому суд має забезпечити зазначені в ній наслідки незалежно чи заявлено про це у позовній заяві, при цьому з»ясувавши всі обставини справи, що стосуються цього питання, в тому числі і доводи сторін щодо фактичної суми правочину.
Крім цього, як свідчить зміст оспорюваного договору. ОСОБА_14. вчиняючи правочин від імені малолітньої ОСОБА_7, сплачував на виконання договору гроші продавцю, однак, судом не вирішувалось питання про доцільність залучення ОСОБА_7 до участі у справі.
Вирішення цих питань та їх належна правова оцінка мають суттєве значення при застосуванні вимог закону щодо наслідків недійсності правочину.
На підставі наведеного колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при розгляді даної справи порушив вимоги п.п.4, 5 ч.І ст. 311 ЦПК України, що є безумовною підставою скасування оскаржуваного рішення Ківерцівського районного суду від 10 жовтня 2008 року і направлення справи на новий судовий розгляд.
Разом з тим, покликання апелянта на те, що рішення Ківерцівського районного суду від 14.12.2004 року, яким було визнано право власності ОСОБА_10 на спірну квартиру скасовано у зв'язку з порушенням норм процесуального права, не мають правового значення, оскільки скасування цього рішення свідчить про його незаконність незалежно від підстав скасування.
Доводи апеляційної скарги про те, що малолітня ОСОБА_12 не приймала спадщини після смерті матері ОСОБА_11 не ґрунтуються на вимогах п.4 ст. 1268 ЦК України. Так, згідно ч.2 п.4 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України, щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Згідно з ч. 1 п.5 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України, правила книги шостої Цивільного кодексу України застосовуються також до спадщини, яка відкрилася але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом.
Відповідно до п. 4 ст. 1268 ЦК України, малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених ч. ч. 2-4 ст. 1237 цього Кодексу.
З матеріалів справи (а.с.26) вбачається, що ОСОБА_12 на час смерті матері ОСОБА_11 була малолітньою, отже відповідно до вимог зазначених законів визнається такою, що прийняла спадщину.
Керуючись ст. ст. 303, 304, 311, 313, 314, 317 ЦПК України, колегія суддів
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково. Рішення Ківерцівського районного суду від 10 жовтня 2008 року в даній справі скасувати, справу передати на новий судовий розгляд до Ківерцівського районного суду в іншому складі.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду України протягом двох місяців з часу набрання ухвалою законної сили.
СУДДІ