Копія    

П  О  С  Т  А  Н  О  В  А  

  І  М  Е  Н  Е  М      У  К  Р  А  Ї  Н  И  

26 серпня 2009 року                                                                                                   м. Ужгород  

 Військовий місцевий суд Ужгородського гарнізону у складі:

головуючого – підполковника юстиції   Дацківа В.В.,  

при секретарі – Лакатош Г.К.,  

за участю державного обвинувача – помічника військового прокурора Ужгородського гарнізону майора юстиції   Марківа Р.Б.,   розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні військового суду кримінальну справу відносно колишнього командира військової частини А1673 підполковника

  ОСОБА_4  , який народився  

ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Рівне, українця, з вищою

освітою, одруженого, маючого на утриманні одну

малолітню дитину, раніше не судимого, на війсь-

ковій службі – з серпня 1994 року та на займаній

посаді – з вересня  2006 року по липень 2009 року,                                                                                                                                                        

 за обвинуваченням у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст. 424 ч. 1, 426 ч. 1 КК України.

Судовим слідством військовий місцевий суд

  В С Т А Н О В И В :  

 Підполковник ОСОБА_4 з 8 вересня 2006 року по 16 липня 2009 року проходив військову службу на посаді командира військової частини  А1673.  

Перебуваючи на вказаній посаді підсудний, як військова службова особа, був наділений повноваженнями, пов’язаними з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов’язків і був прямим начальником усього особового складу частини.

Відповідно до ст. 101 КПК України п/п-к ОСОБА_4, як командир військової частини був органом дізнання і на нього було покладено обов’язки, передбачені  ст. 4, 94, 95, 97, 98, 103 КПК України, ст.ст. 66, 67 Статуту внутрішньої служби ЗС України, Наказу МО України № 82 від 15.03.2004 року.

У тій же військовій частині з 13 вересня 2007 року проходив військову службу за контрактом  солдат ОСОБА_5  

26 грудня 2008 року ОСОБА_5, на підставі наказу командира військової частини А1673 № 271, вибув у чергову відпустку за 2009 рік терміном на 32 доби до 26 січня 2009 року.

Проте, 27 січня 2009 року ОСОБА_5, маючи об’єктивні можливості для повернення з відпустки до в/частини у встановлений час, діючи умисно, без поважних причин, з наміром тимчасово ухилитись від проходження військової служби, своєчасно з відпустки на військову службу у в/ч А1673 не з’явився, а знаходився поза її розташуванням, де до 30 січня 2009 року проводив час на власний розсуд.

Про нез’явлення військовослужбовця ОСОБА_5 без поважних причин на службу з відпустки, командир 1 механізованої роти к-н ОСОБА_6 27 та 28 січня 2009 року на ранкових шикуваннях доповідав командиру військової частини А1673 п/п-ку ОСОБА_4, а 29 січня 2009 року ОСОБА_6 доповів про вказане командиру в/частини письмовим рапортом, на підставі якого підсудний призначив службове розслідування, проведення якого не контролював, внаслідок чого розслідування не проводилось та правове рішення командиром не приймалось.

Того ж дня, п/п-к ОСОБА_4, достовірно знаючи, що солдат ОСОБА_5 до в/частини з чергової відпустки не прибув, на прохання його матері ОСОБА_7, наказав ст. помічнику начальника штабу з кадрів і стройової частини к-ну ОСОБА_8 продиктувати матері текст заяви від імені солдата ОСОБА_5 про надання останньому відпустки за сімейними обставинами терміном на 15 діб, на яку особисто наклав резолюцію з погодженням щодо надання відпустки.

30 січня 2009 року підполковник ОСОБА_4, продовжуючи свої протиправні дії, з метою приховати вчинення підлеглим йому солдатом ОСОБА_5 самовільного залишення військової частини, достовірно знаючи, що незаконна відсутність ОСОБА_5 у військовій частині триває вже понад три доби, умисно, вчиняючи дії, які явно виходять за межі прав та повноважень, наданих йому Статутами ЗС України за посадою, а також вчиняючи дії, які не мав права ніхто виконувати або дозволяти, видав наказ № 18, яким надав ОСОБА_5 відпустку за сімейними обставинами терміном з 29 січня 2009 року по 12 лютого 2009 року.  

Крім того, 13 лютого 2009 року ОСОБА_5, маючи об’єктивні можливості для повернення з відпустки до військової частини у встановлений час, діючи умисно, без поважних причин, з наміром тимчасово ухилитись від проходження військової служби, вчасно з відпустки на військову службу до в/ч А1673 не з’явився, а знаходився поза її розташуванням у м. Києві понад встановлений строк, де до 18 лютого 2009 року проводив час на власний розсуд, тобто тривалістю понад три доби.  

Про нез’явлення військовослужбовця ОСОБА_5 вчасно без поважних причин з відпустки командир 1 механізованої роти к-н ОСОБА_6 в період з 13 по 18 лютого 2009 року доповідав командиру в/ч А1673 підполковнику ОСОБА_4 на ранкових шикуваннях.

18 лютого 2009 року приблизно о 11 год. ОСОБА_6 разом із солдатом ОСОБА_5 доповів командиру в/частини А1673 п/п-ку ОСОБА_4 про прибуття ОСОБА_5 у частину.  

Однак підсудний, з метою приховати вчинення підлеглим йому солдатом ОСОБА_5 самовільного залишення військової частини, достовірно знаючи, що незаконна його відсутність у військовій частині тривала з січня поточного року, службове розслідування по вказаному факту не призначив, правове рішення не прийняв, а з метою приховати вчинений ОСОБА_5 злочин, скерував його у військовий шпиталь для проходження військово-лікарської комісії на предмет звільнення з лав ЗС України.

26 лютого 2009 року ОСОБА_5, продовжуючи свої злочинні дії, повторно, маючи намір тимчасово ухилитись від проходження військової служби, діючи умисно, без поважних причин, не прибув на військову службу у в/ч А1673, а знаходився поза її розташуванням за місцем проживання у с. Нижні Ворота Воловецького району Закарпатської області понад встановлений строк, де до 11 березня 2009 року проводив час на власний розсуд, тобто тривалістю понад 10 діб, але менше місяця.

Про нез’явлення військовослужбовця ОСОБА_5 вчасно без поважних причин на військову службу командир 1 механізованої роти капітан ОСОБА_6 в період з 27 лютого по 4 березня 2009 року доповідав командиру в/ч А 1673 п/п-ку ОСОБА_4 на ранкових шикуваннях.

Однак підсудний, як військова службова особа, яка є органом дізнання, з метою приховати вчинення підлеглим йому солдатом ОСОБА_5 самовільного залишення військової частини, достовірно знаючи, що повторна незаконна його відсутність у військовій частині тривала понад три доби вчинена протягом року, будучи зобов’язаним в межах своєї компетенції порушити кримінальну справу у випадку виявлення ознак злочину і вжити всіх передбачених законами заходів до встановлення події злочину, осіб винних у вчиненні злочину, і до їх покарання, всупереч вимог вищевказаних нормативних актів повідомлення про злочин протоколом не оформив,  службове розслідування по вказаному факту не призначив, кримінальну справу з даного приводу не порушив і військового прокурора про виявлений злочин не повідомив.  

28 квітня 2009 року військовою прокуратурою Ужгородського гарнізону відносно військовослужбовця в/ч А1673 солдата ОСОБА_5 було порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ст. 407 ч. 2 КК України.

19 травня 2009 року військовим місцевим судом Ужгородського гарнізону ОСОБА_5 визнано винним та засуджено за вчинення злочину, передбаченого ст. 407 ч. 2 КК України, про що постановлено обвинувальний вирок, який згідно розпорядження вказаного суду від 4 червня 2009 року набрав законної сили.

Таким чином, внаслідок бездіяльності командира в/ч А1673 підполковника  ОСОБА_4, що виразилось у невиконанні військовою службовою особою, яка є органом дізнання дій, які вона повинна була і могла вчинити в силу покладених на неї законами, військовими статутами та іншими нормативними актами обов’язків, а  саме, що він не провів службові розслідування за фактами неприбуття та незаконної відсутності ОСОБА_5 на військовій службі та не прийняв правові рішення за вказаними фактами, було заподіяно істотну шкоду у вигляді порушення завдання кримінального судочинства по швидкому і повному розкриттю злочинів, викриттю винних та притягненню до відповідальності кожного, хто вчинив злочин, порушенні встановленого порядку несення військової служби та залишенні без відповідного реагування найбільш серйозні порушення військового правопорядку, які визнанні умисними військовими злочинами, підриві у зв’язку з цим військової дисципліни у військовій частині та авторитету військової посадової особи (командира військової частини), а також наданні можливості винній особі – солдату ОСОБА_5 тривалий час уникати відповідальності за вчинене кримінально-каране діяння.

Допитаний у судовому засіданні підсудний ОСОБА_4 повністю визнав себе винним у пред’явленому йому обвинуваченні та дав показання, які відповідають викладеному в описовій частині даної постанови, розкаюється у вчиненому.  

У подальшому, так як підсудний повністю визнав свою вину у вчиненні інкримінованих йому злочинах, державним обвинувачем у судовому засіданні було заявлено клопотання визнати недоцільним дослідження  усіх доказів, які підтверджують вину ОСОБА_4 у скоєному і яка ніким не оспорюється та обмежитись лише дослідженням документів, які характеризують особу підсудного і даних про його склад сім”ї. З даним клопотання погодився у судовому засіданні і сам підсудний та воно було задоволене судом. При цьому учасникам процесу, у відповідності до вимог ст. 299 ч. 3 КПК України було роз’яснено, що у даному випадку вони будуть позбавлені права оспорювати ці фактичні обставини справи в апеляційному порядку.

Оскільки підполковник ОСОБА_4, будучи військовою службовою особою, яка є органом дізнання, в порушення вимог ст. 4, 94, 95, 97, 98, 103 КПК України, ст.ст. 66, 67 Статуту внутрішньої служби ЗС України, Наказу МО України № 82 від 15.03.2004 року, з метою приховати вчинення підлеглим йому солдатом ОСОБА_5 самовільного залишення військової частини, достовірно знаючи, що незаконна відсутність ОСОБА_5 у військовій частині тривала вже понад три доби, умисно, вчиняючи дії, які явно виходять за межі прав та повноважень, наданих йому Статутами ЗС України за посадою, а також вчиняючи дії, які не мав права ніхто виконувати або дозволяти, видав наказ № 18, яким надав ОСОБА_5 відпустку за сімейними обставинами терміном з 29 січня по 12 лютого 2009 року, що заподіяло істотну шкоду, яка виразилась у порушенні встановленого порядку несення військової служби, підриві престижу (авторитету) командира військової частини, створенні атмосфери вседозволеності та безкарності, суд ці дії підсудного кваліфікує за ст. 424 ч. 1 КК України.

Оскільки він же,  будучи військовою службовою особою, яка є органом дізнання , в порушення вимог вищевикладених нормативних актів, з метою приховати вчинення підлеглим йому солдатом ОСОБА_5 самовільного залишення військової частини, достовірно знаючи, що повторна незаконна його відсутність у військовій частині тривала понад три доби вчинена протягом року, будучи зобов’язаним в межах своєї компетенції порушити кримінальну справу у випадку виявлення ознак злочину і вжити всіх передбачених законами заходів до встановлення події злочину, осіб винних у вчиненні злочину, і до їх покарання, всупереч вимог вищевказаних нормативних актів повідомлення про злочин протоколом не оформив,  службове розслідування по вказаному факту не призначив, кримінальну справу з даного приводу не порушив і військового прокурора про виявлений злочин не повідомив, що заподіяло істотну шкоду у вигляді порушення завдання кримінального судочинства по швидкому і повному розкриттю злочинів, викриттю винних та притягненню до відповідальності кожного, хто вчинив злочин, порушенні встановленого порядку несення військової служби та залишенні без відповідного реагування найбільш серйозних порушень військового правопорядку, які визнанні умисними військовими злочинами, підриві у зв’язку з цим військової дисципліни у військовій частині та авторитету військової посадової особи (командира військової частини), а також наданні можливості винній особі – солдату ОСОБА_5 тривалий час уникати відповідальності за вчинене кримінально-каране діяння, суд ці дії підполковника ОСОБА_4 кваліфікує за ст. 426 ч. 1 КК України.

Разом з тим, підсудний ОСОБА_4 у ході судового розгляду даної кримінальної справи звернувся до суду з проханням долучити до матеріалів справи та достежити у ході судового слідства письмове клопотання Ради старших офіцерів управління в/ч А1556, де він у даний час проходить військову службу, підтримане командиром вказаної військової частини, про звільнення його  від кримінальної відповідальності з передачею на поруки вказаному військовому колективу.

Помічник військового прокурора Ужгородського гарнізону з приводу задоволення заявленого підсудним клопотання заперечень не мав.

Після роз’яснення головуючим по справі вимог чинного законодавства, ОСОБА_4 проти закриття відносно нього кримінальної справи за даними нереабілітуючими обставинами не заперечував і заявив, що суть вимог ст. 10 КПК та ст. 47 КК України йому зрозумілі.

Вислухавши думку всіх учасників процесу, оцінивши підстави та докази, на які вони послалися у своїх виступах, та враховуючи інші обставини справи, військовий місцевий суд знаходить клопотання Ради старших офіцерів управління в/ч А1556 про звільнення підсудного від кримінальної відповідальності з передачею його на поруки такими, що підлягають задоволеню і виходить при цьому з наступних підстав.

Так, підполковник ОСОБА_4 органами досудового слідства обвинувачується у вчиненні злочинів, передбачених: ст. 424 ч. 1 КК України, санкція якої передбачає покарання у вигляді обмеження волі або позбавлення волі на строк до п’яти років та ст. 426 ч. 1 КК України - санкція якої передбачає покарання у вигляді штрафу або службового обмеження, або позбавлення волі на строк до трьох років.

Згідно ст. 12 ч. 3 КК України дані злочини відносяться до злочинів середньої тяжкості.

У відповідності до вимог ст. 47 КК України звільненню від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею особи на поруки колективу підприємства, установи чи організації за їхнім клопотанням підлягає особа, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості та щиро покаялася, за умови, що вона протягом року з дня передачі її на поруки виправдає довіру колективу, не ухилятиметься від заходів виховного характеру та не порушуватиме громадського порядку.

Як слідує із матеріалів справи, доданих до неї у суді документів та пояснень учасників судового засідання, підсудний ОСОБА_4 дійсно вперше вчинив злочини, які по класифікації відносяться до злочинів середньої тяжкості, у скоєному щиро покаявся, визнавши свою вину. Колектив старших офіцерів військової частини А1556 звернувся до суду з вмотивованим проханням у своєму клопотанні про звільнення ОСОБА_4 від кримінальної відповідальності з передачею його вказаному військовому колективу на поруки, які зобовязуються здійснювати над винним заходи виховного характеру. При цьому підсудний не заперечує проти закриття кримінальної справи за вказаною підставою і сам просить суд застосувати до нього дану норму Закону.  

Також суд враховує й те, що ОСОБА_4 до кримінальної відповідальності притягується вперше, по місцю проходження військової служби характеризується виключно з позитивної сторони, від його дій тяжких наслідків не настало, на утриманні має малолітню дитину.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що виправлення та перевиховання підполковника ОСОБА_4 можливе без фактичного застосування до нього покарання, передбаченого санкціями ст.ст. 424 ч. 1, 426 ч. 1 КК України, у звязку з чим вважає за доцільне звільнити його від кримінальної відповідальності на підставі ст. 47 КК України і кримінальну справу відносно нього провадженням закрити.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 282 КПК України, військовий місцевий суд

                                                   П  О  С  Т  А  Н  О  В  И  В :  

  ОСОБА_4   за вчинення злочинів, передбачених ст. 424 ч. 1, 426 ч. 1 КК України на підставі ст. 47 КК України від кримінальної відповідальності звільнити у звязку з передачею його на поруки військовому колективу військової частини А1556 за умови, що він протягом року з дня передачі на поруки виправдає довіру колективу, не ухилятиметься від заходів виховного характеру та не порушуватиме громадського порядку.

Кримінальну справу відносно ОСОБА_4 у відповідності до ст.ст. 10, 282 КПК України, провадженням закрити.  

Контроль за поведінкою ОСОБА_4 покласти на командування військової частини А1556.

Запобіжний захід – підписку про невиїзд, до набрання постановою законної сили, залишити без зміни.

На дану постанову може бути подано апеляцію у військовий апеляційний суд Центрального регіону через військовий місцевий суд Ужгородського гарнізону протягом 7 діб з моменту її винесення.

    З оригіналом звірено.  

Головуючий у справі  

підполковник юстиції                                                                    В. В. Дацків