Категорія 2.6.1
ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 лютого 2010 року Справа № 2а-1208/10/1270
Луганський окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді Чернявської Т.І.,
за участю
секретаря судового засідання Ігнатович О.А.
та
представників сторін:
від позивача - ОСОБА_1
ОСОБА_2. (за усною заявою позивача)
від відповідача - не прибув
від третьої особи - не прибув
розглянувши у відкритому судовому засіданні
справу за адміністративним позовом
ОСОБА_1
до відділу державної виконавчої служби Стахановського міського управління юстиції Луганської області
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – ОСОБА_3
про визнання неправомірною та скасування постанови від 11 вересня 2003 року
про відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом Стахановського міського суду Луганської області № 2-3439 від 08 вересня 2003 року,
ВСТАНОВИВ:
12 лютого 2010 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до відділу державної виконавчої служби Стахановського міського управління юстиції Луганської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – ОСОБА_3, про визнання неправомірною з моменту винесення та скасування постанови від 11 вересня 2003 року про відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом Стахановського міського суду Луганської області № 2-3439 від 08 вересня 2003 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив таке.
У відділі державної виконавчої служби Стахановського міського управління юстиції Луганської області знаходиться на виконанні виконавчий лист № 2-3439 від 08 вересня 2003 року про стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 на утримання сина у розмірі ? частини всіх видів заробітку щомісячно, починаючи з 03 вересня 2003 року до його повноліття, виписаний та направлений на виконання до відділу державної виконавчої служби Стахановського міського управління юстиції Луганської області 08 вересня 2003 року Стахановським міським судом Луганської області.
Постанова про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання вищезазначеного виконавчого листа була винесена 11 вересня 2003 року без відповідної заяви стягувача або його представника, у той час як пунктом 1 статті 18 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» встановлено, що державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення, зазначеного в статті 3 цього Закону.
Тобто, зазначає в позові позивач, із самого початку, у 2003 році державним виконавцем зазначене виконавче провадження було відкрито незаконно – в порушення вимог статті 18 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження».
Про те, що виконавче провадження відкрито без заяви стягувача, позивач дізнався 26 січня 2010 року, коли отримав відповідь відділу державної виконавчої служби Стахановського міського управління юстиції Луганської області від 26 січня 2010 року № 309 на своє звернення.
Одразу же після цього, позивачем 02 лютого 2010 року була подана скарга на постанову відділу державної виконавчої служби Стахановського міського управління юстиції Луганської області від 11 вересня 2003 року про відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом Стахановського міського суду Луганської області № 2-3439 від 08 вересня 2003 року. За результатами розгляду скарга позивача залишилась без задоволення, а постанова від 11 вересня 2003 року про відкриття виконавчого провадження в силі, про що позивача було повідомлено листом від 09 лютого 2010 року № 811. Тому позивач вважає, що саме 09 лютого 2010 року він дізнався про те, що його права порушені, і в порядку досудового оскарження не були поновлені.
У відповіді від 09 лютого 2010 року № 811 відділ державної виконавчої служби Стахановського міського управління юстиції Луганської області посилається на те, що постанова від 11 вересня 2003 року про відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом Стахановського міського суду Луганської області № 2-3439 від 08 вересня 2003 року було винесено на підставі пункту 3 статті 18 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження». Проте, позивач вважає дане твердження неправомірним, оскільки пунктом 3 статті 18 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження на підставі виконавчого документа (крім випадків подання відповідної заяви стягувачем, його представником та прокурором) може бути відкрито в інших випадках, передбачених законом. Позивач вважає, що в даному випадку не було (станом на вересень 2003 року) і не має ніякої іншої норми закону, яка передбачає, що виконавче провадження по стягненню аліментів може бути відкрито як-то інакше, ніж за заявою стягувача (його представника).
У судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали повністю, надали пояснення, аналогічні викладеним у позові, позовні вимоги просили задовольнити у повному обсязі.
Відділ державної виконавчої служби Стахановського міського управління юстиції Луганської області адміністративний позов не визнав, про що подав суду відзив на скаргу від 18 лютого 2010 року № 1195 та додаток до відзиву на скаргу від 18 лютого 2010 року № 1196 (арк. справи 32-33, 34). У відзиві на скаргу від 18 лютого 2010 року № 1195 та додатку до відзиву на скаргу відповідач просить відмовити позивачу у задоволенні адміністративного позову, оскільки доводи, викладені в позові, є надуманими з метою ухилитися від виконання рішення суду та такими, що не відповідають дійсності, а також у зв’язку з тим, що позивачем пропущений строк на оскарження постанови від 11 вересня 2003 року про відкриття виконавчого провадження. Зокрема, у відзиві на скаргу від 18 лютого 2010 року № 1196 відповідач зазначає, що державний виконавець при відкритті виконавчого провадження за виконавчим листом Стахановського міського суду Луганської області № 2-3439 від 08 вересня 2003 року керувався пунктом 3 статті 18 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження», так як статтею 368 Цивільно-процесуального кодексу України передбачено направлення виконавчих листів на виконання до органів державної виконавчої служби. Перевіряти законність та правильність направлення судом виконавчих листів орган державної виконавчої служби не має права, крім того, підстав для відмови у відкритті виконавчого провадження не було.
Також у відзиві на скаргу від 18 лютого 2010 року № 1196 відповідач зазначив, що позивач в позовній заяві вказує на те, що про стягнення аліментів він дізнався 25 січня 2010 року, що не відповідає дійсності, так як 14 вересня 2009 року ОСОБА_1 до відділу державної виконавчої служби Стахановського міського суду Луганської області була надана заява, яка написана власноруч, з проханням направити виконавчий лист на утримання аліментів з його пенсії.
Представник відповідача у судове засідання не прибув, про дату, місце та час проведення судового засідання повідомлявся належним чином.
Заслухавши у судовому засіданні пояснення позивача та його представника, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позов не підлягає задоволенню повністю з огляду на таке.
Згідно із частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди відповідно до вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України, та принципом рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом.
Згідно із частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження».
Виконавче провадження - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у Законі України «Про виконавче провадження», спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття 1 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження»).
Відповідно до статті 1 Закону України від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу» завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом.
Частиною 4 статі 4 Закону України від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу» передбачено, що державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу, у порядку, передбаченому законом.
Відповідно до статті 24 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов’язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред’явлення виконавчого документа до виконання і цей документ відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, та пред’явлений до виконання до органу державної виконавчої служби за належним місцем виконання рішення. Державний виконавець у 3-денний строк з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.
Як вбачається з матеріалів справи, відділ державної виконавчої служби Стахановського міського управління юстиції Луганської області постановою від 11 вересня 2003 року відкрив виконавче провадження за виконавчим листом Стахановського міського суду Луганської області № 2-3439 від 08 вересня 2003 року про стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 на утримання сина у розмірі ? частини всіх видів заробітку щомісячно, починаючи з 03 вересня 2003 року до його повноліття (арк. справи 6, 7).
Відповідно до статті 18 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа:
1) за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення, зазначеного в статті 3 цього Закону;
2) за заявою прокурора у випадках представництва інтересів громадянина або держави в суді;
3) в інших передбачених законом випадках.
Довідкою від 26 січня 2010 року № 309 відділ державної виконавчої служби Стахановського міського управління юстиції Луганської області засвідчив, що в матеріалах виконавчого провадження щодо примусового виконання виконавчого листа Стахановського міського суду Луганської області № 2-3439 від 08 вересня 2003 року про стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 на утримання сина відсутня заява стягувача - ОСОБА_3 щодо прийняття до виконання та примусове виконання вищезазначеного виконавчого документа (арк. справи 9).
Суд вважає, що відсутність в матеріалах виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа Стахановського міського суду Луганської області № 2-3439 від 08 вересня 2003 року про стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 на утримання сина заяви стягувача про прийняття до виконання та примусове виконання вищезазначеного виконавчого документа та відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого листа, направленого на примусове виконання до відділу державної виконавчої служби Стахановського міського суду Луганської області безпосередньо Стахановським міським судом Луганської області, не є достатніми та беззаперечними підставами для визнання неправомірною з моменту винесення та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження від 11 вересня 2003 року, оскільки відповідно до частини 5 статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов’язковими до виконання на всій території України. А тому, незалежно від того, хто направив на виконання виконавчий лист № 2-3439 від 08 вересня 2003 року про стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 на утримання сина, стягувач чи суд, судове рішення про стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 на утримання сина підлягає обов’язковому виконанню і у суду відсутні підстави для визнання неправомірною з моменту видачі та скасування постанови відділу державної виконавчої служби Стахановського міського суду Луганської області від 11 вересня 2003 року про відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом Стахановського міського суду Луганської області № 2-3439 від 08 вересня 2003 року про стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 на утримання сина.
Вирішуючи питання про застосування наслідків пропущення строку звернення до адміністративного суду , суд прийшов до висновку, що позивачем за заявленими позовними вимогами пропущений десятиденний строк звернення до адміністративного суду і в позові слід відмовити також і з цих підстав з огляду на таке.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина 3 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до частини 1 статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Як вбачається з матеріалів справи, про виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа Стахановського міського суду Луганської області № 2-3439 від 08 вересня 2003 року про стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 на утримання сина позивачу було відомо ще у вересні 2009 року, що вбачається з його заяви від 14 вересня 2009 року б/н про направлення виконавчого листа про стягнення аліментів до управління Пенсійного фонду України в м. Стаханові Луганської області (арк. справи 34). Позивач не був позбавлений права відповідно до статті 11-1 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» знайомитися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, але вищезазначеними правами не скористався, внаслідок чого суд робить висновок про те, що у даному випадку позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав ще у вересні 2009 року.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду встановлені статтею 100 Кодексу адміністративного судочинства України .
Відповідно до частини 1 статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому цим Кодексом (частина 2 статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України ).
Згідно із пунктом 14 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06 березня 2008 року № 2 «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ» за правилами частини третьої статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України позовні заяви повинні прийматися до розгляду адміністративним судом незалежно від закінчення строку звернення до адміністративного суду. Припис частини другої цієї статті щодо розгляду і вирішення справи у разі визнання судом причини пропуску строку звернення до суду поважною стосується саме прийняття судом постанови за результатами розгляду справи, тобто відповідно до встановлених обставин та норм матеріального права. У разі ж відсутності підстав для визнання поважною причини пропуску строку звернення до суду та встановлення факту порушення права суд відмовляє в його захисті саме з підстав пропуску строку. При цьому такий висновок суду повинен міститися в постанові, прийнятій за результатами розгляду справи.
Враховуючи, що при судовому розгляді зазначеної адміністративної справи відповідач наполягав на пропущенні строків звернення до суду з адміністративним позовом, а позивач не навів жодних поважних причин пропущення строку звернення до суду, суд відповідно до вимог частини 1 статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України відмовляє ОСОБА_1 у задоволенні адміністративного позову про визнання неправомірною з моменту винесення та скасування постанови відділу державної виконавчої служби Стахановського міського управління юстиції Луганської області від 11 вересня 2003 року про відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом Стахановського міського суду Луганської області № 2-3439 від 08 вересня 2003 року також через пропущення строку звернення до адміністративного суду.
Згідно із частиною 2 та частиною 5 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відмови у задоволенні позовних вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, а також залишення адміністративного позову без розгляду, судові витрати, пов’язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз, понесені суб’єктом владних повноважень, компенсуються за рахунок іншої сторони. Враховуючи те, що позивач згідно з вимогами абзацу 5 пункту 18 частини 4 Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року №7-93 “Про державне мито” від сплати державного мита (судового збору) звільнений, а при розгляді даної справи свідки не залучались та судові експертизи не проводились, питання про розподіл судових витрат судом не вирішується.
На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні 18 лютого 2010 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Складення постанови у повному обсязі відкладено, про що згідно вимог частини 4 статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.
Керуючись статтями 2, 9, 10, 11, 17, 18, 71, 87, 94, 99, 100, 158-163, 181 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано у встановлений КАС України строк. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений КАС України строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.
Про апеляційне оскарження спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.
Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня складення в повному обсязі. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова складена у повному обсязі 23 лютого 2010 року.
Суддя Т.І. Чернявська