УХВАЛА

27 червня 2019 року

Київ

справа №9901/857/18

адміністративне провадження №Зі/9901/145/19

Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Загороднюка А.Г., розглянувши у порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 , як представника ОСОБА_2 , про відвід судді Олендеру І.Я. у справі № 9901/857/18 за позовом ОСОБА_2 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, визнання протиправним та скасування рішення,

УСТАНОВИВ:

31 жовтня 2018 року ОСОБА_2 звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з позовною заявою до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, в якому просила:

- визнати протиправними дії Вищої кваліфікаційної комісії суддів України щодо здійснення оцінювання ОСОБА_2 на відповідність займаній посаді судді в частині оцінювання критеріїв та показників, окрім тих, що оцінюються за результатами іспиту та зобов`язати Вищу кваліфікаційну комісію суддів України завершити оцінювання ОСОБА_2 на відповідність займаній посаді судді в частині оцінювання критеріїв та показників, окрім тих, що оцінюються за результатами іспиту;

- визнати протиправним та скасувати рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 01 жовтня 2018 року №1794/ко-18 про невідповідність ОСОБА_2 займаній посаді судді Львівського апеляційного господарського суду.

Верховний Суд ухвалою від 05 листопада 2018 року відкрив провадження у цій справі.

У судовому засіданні 24 червня 2019 року представник позивачки заявив відвід колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Гончаровій І.А., Бившевій Л.І., Пасічник С.С., Хановій Р.Ф., що розглядає справу № 9901/857/18, з підстави передбаченої пунктом 4 частини першої статті 36 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а саме наявність обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об`єктивності суддів.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 24 червня 2018 року визнано заявлений відвід необґрунтованим та передано заяви про відвід до Секретаріату Касаційного адміністративного суду для визначення судді, який не входить до складу суду, що розглядає дану справу, в порядку, передбаченому КАС України, для розгляду заяв. Провадження у справі зупинено до вирішення питання про відвід складу суду іншим суддею.

Згідно із протоколом автоматизованого розподілу від 26 червня 2019 року, заяву про відвід судді Олендеру І.Я. у справі № 9901/857/18 розподілено на суддю Загороднюка А. Г.

Відповідно до частини восьмої статті 40 КАС України суддя, якому передано заяву про відвід, вирішує питання про відвід в порядку письмового провадження.

Обґрунтовуючи відвід судді Олендеру І.Я. представник позивачки ОСОБА_1 , з покликанням на практику Європейського суду з прав людини, в якій розкрито поняття «неупередженості» та «суду, встановленого законом», зазначив про те, що колегія суддів Верховного Суду не може відповідати принципам неупередженості, зокрема, за об`єктивним критерієм, та принципам справедливості, оскільки призначення суддів Верховного Суду відбулося за участю члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, який не відповідав вимогам закону. Заявником вказано, що станом на час вирішення питання про призначення кваліфікаційного оцінювання, проведення кваліфікаційного оцінювання та надання рекомендацій на призначення на посади суддів Верховного Суду у прийнятті відповідних рішень брав участь член Вищої кваліфікаційної комісії суддів України - Лукаш Тарас Валерійович, який на час виконання повноважень члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України не зупинив адвокатську діяльність. Вказане, на думку представника позивачки, ставить під сумнів справедливість призначення суддів Верховного Суду.

Положення частин першої, другої статті 36 КАС України передбачають випадки, коли суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і підлягає відводу (самовідводу), а саме: 1) якщо він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав правничу допомогу стороні чи іншим учасникам справи в цій чи іншій справі; 2) якщо він прямо чи опосередковано заінтересований в результаті розгляду справи; 3) якщо він є членом сім`ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім`ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу; 4) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об`єктивності судді; 5) у разі порушення порядку визначення судді для розгляду справи, встановленого статтею 31 цього Кодексу.

Суддя підлягає відводу (самовідводу) також за наявності обставин, встановлених статтею 37 цього Кодексу, яка встановлює недопустимість повторної участі суддів в розгляді адміністративної справи.

Головна мета відводу - гарантування безсторонності суду, зокрема, щоб запобігти упередженості судді (суддів) під час розгляду справи. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Білуха проти України» зазначено, що «у кожній окремій справі слід вирішувати, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу й такий ступінь, що свідчать про небезсторонність суду». Стосовно відводу (як права сторони його ініціювати) вказано, що «особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного». Безумовно, сторони можуть побоюватися, що суддя є небезстороннім, але «вирішальним є те, чи можна вважати такі побоювання об`єктивно обґрунтованими».

Судді повинні розглядати справи неупереджено, на основі фактів та згідно з законом, без жодних обмежень, неналежного впливу, спонукання, тиску, погроз чи втручань, прямих чи непрямих, з будь-чиєї сторони або з будь-якої причини.

Неупередженість стосується способу мислення або ставлення суду до питань і сторін у конкретній справі. Слово «неупереджений» передбачає відсутність упередженості, як реальної, так і суб`єктивної.

Стаття 6 Конвенції з прав людини вимагає суд у межах своїх повноважень бути неупередженим. Неупередженість зазвичай означає відсутність упередженості або суб`єктивного ставлення, що може бути оцінене багатьма способами.

Представник позивача, зазначає, що наявність упередженості, вказаної у заяві про відвід суддів, встановлена ним за об`єктивним критерієм.

При об`єктивному підході до встановлення наявності упередженості суду (суддів) повинно бути визначено окремо від поведінки судді, чи існують очевидні факти, що можуть поставити під сумнів його безсторонність. У вирішенні питання щодо існування легітимних причин сумнівів у неупередженості конкретного судді («Морель проти Франції», пункти 45-50; «Пескадор Валеро проти Іспанії», пункт 23) або органу, що засідає у вигляді суду присяжних («Лука проти Румунії», пункт 40), позиція зацікавленої сторони є важливою, але не вирішальною. Вирішальним є наявність обґрунтованості сумніву в неупередженості суду («Ветштайн проти Швейцарії», пункт 44; «Пабла Кю проти Фінляндії», пункт 30; «Мікалефф проти Мальти», пункт 96).

У рішенні в справі «Білуха проти України» від 9 листопада 2006 року Європейський суд з прав людини з посиланням на його усталену практику вказав, що наявність безсторонності відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції повинна визначатися за суб`єктивним та об`єктивним критеріями. Відповідно до суб`єктивного критерію беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі. Відповідно до об`єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності (пункт 49).

Принцип справедливості - основоположний принцип права, який являє собою ідею домірності вкладеного та отриманого в усіх сферах життєдіяльності людини та їхнього правового забезпечення, а також передбачає вимогу відповідності між практичною роллю різних індивідів (соціальних груп) у житті суспільства та їхнім соціальним становищем, між їхніми правами та обов`язками, правопорушенням і відповідальністю, заслугами людей та їхнім суспільним визнанням.

Наведені у заяві підстави не доводять причинно-наслідкового зв`язку між дотриманням Лукаш Т.В. вимог законодавства та процесуальною діяльністю судді Олендера І.Я. Також у заяві не наведено жодного факту прояву суддею поведінки, яка б свідчила про упередженність чи беззсторонність у даній справі. Вказане спростовує викладені у заяві про відвід висновки, що суддя не може відповідати принципам неупередженості, зокрема, за об`єктивним критерієм та принципам справедливості.

Таким чином, посилання заявника на упередженість судді Олендера І.Я. через те, що станом на час вирішення питання про призначення кваліфікаційного оцінювання, проведення кваліфікаційного оцінювання та надання рекомендацій на призначення на посади суддів Верховного Суду у прийнятті відповідних рішень брав участь член Вищої кваліфікаційної комісії суддів України - Лукаш Тарас Валерійович, який на час виконання повноважень члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України не зупинив адвокатську діяльність, не можна вважати об`єктивно обґрунтованими, оскільки такі доводи ґрунтуються на припущеннях, суб`єктивній оцінці заявником обставин.

Суд звертає увагу на відсутність інших підстав, передбачених ст. 36, 37 КАС України, які б унеможливлювали участь у розгляді справи судді Олендера І.Я. і викликали необхідність його відводу.

З урахуванням зазначеного, обґрунтованих підстав для задоволення заяви про відвід немає.

Керуючись статтями 36, 40 КАС України,

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 , як представника ОСОБА_2 , про відвід судді Касаційного адміністративного суду Олендера І.Я. у справі № 9901/857/18 за позовом ОСОБА_2 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, визнання протиправним та скасування рішення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не оскаржується.

Суддя-доповідач А. Г. Загороднюк