ПОСТАНОВА

Іменем України

27 червня 2019 року

Київ

справа №818/583/17

адміністративне провадження №К/9901/2343/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Губської О.А.,

суддів: Білак М.В., Калашнікової О.В.,

розглянув у письмовому провадженні у касаційній інстанції адміністративну справу № 818/583/17

за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Сумській області про визнання протиправним та скасування рішення, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою Управління Державної міграційної служби України в Сумській області на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2017 року (колегія суддів: головуючий суддя: Григорова А.М., судді: Подобайло З.Г., Тацій Л.В.)

І. Суть спору

1. Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення Управління Державної міграційної служби України в Сумській області від 05.02.2017 року № 03 про заборону в`їзду в Україну строком на три роки.

2. В обґрунтування позову позивач зазначає, що не погоджується з рішенням відповідача, вважає його протиправним та таким, що прийняте з порушенням законодавства України, не відповідає інтересам громадян України та інших осіб, які проживають в Україні. Відповідачем не враховано факт наявності у позивача неповнолітньої дитини, яка є громадянкою України та перебуває на утриманні позивача, а також її законне право на проживання з батьком.

ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи

3. 08.06.2011 року, згідно штампу перетину кордону, громадянин Республіки Узбекистан ОСОБА_1 прибув в Україну на підставі паспорта громадянина Узбекистану разом з малолітніми дітьми - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

4. 21.07.2011 року позивач звернувся до сектору громадянства і реєстрації фізичних осіб Ніжинського МВ УМВС України в Чернігівській області з заявою про оформлення дозволу на імміграцію в Україну йому та малолітнім дітям, що прибули разом з ним, згідно пункту 1 частини 3 статті 4 Закону України "Про імміграцію" оскільки його дитина - ОСОБА_4 перебуває в громадянстві України.

5. 10.08.2011 року УГІРФО УМВС України в Чернігівській області прийнято рішення № 6/3743 про надання дозволу на імміграцію в Україну позивачу разом з його малолітніми дітьми.

6. 10.08.2011 року на підставі дозволу на імміграцію в Україну позивач документований посвідкою на постійне проживання, зі строком дії «безстроково». 21.05.2015 року йому було замінено вказану вище посвідку на іншу, яку він отримав 30.03.2016 року.

7. До УДМС України в Чернігівській області надійшла копія вироку Зарічного районного суду м. Суми від 11.11.2015 року по справі № 592/8346/15-к, за яким позивача визнано винним у пред`явленому йому обвинувачені, передбаченому частиною 4 статті 358 Кримінального кодексу України (використання завідомо підробленого документа, а саме: паспорта громадянина Республіки Узбекистан, продовження строку перебування на території України, де малися підробленні відтиски печаток, зроблених від імені пункту пропуску "Харків-пасажирський").

8. Листом Відділу кримінальної поліції Сумського ВП ГУНП в Сумській області від 13.02.2017 року повідомлено відповідачу, що перебування позивача на території України може суперечити інтересам охорони громадського порядку, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні та посприяти вчиненню більш тяжких злочинів, оскільки вироком від 11 листопада 2015 року встановлено, що злочин вчинено іноземцем умисно, що свідчить про необхідність захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають на Україні, оскільки перебування на території України особи, яка засуджена за вчинення умисного злочину, може сприяти вчиненню більш тяжких злочинів, в тому числі із залученням громадян України та інших осіб, які проживають на Україні. Відповідно до вимог пункту 1 статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» та Інструкції «Про порядок прийняття Державною міграційною службою України та її територіальними органами рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства», затвердженої наказом МВС від 17.12.2013 року № 1235, висловлено прохання розглянути питання щодо встановлення заборони в`їзду позивачу на територію України терміном на 3 роки.

9. 30.05.2016 року УДМС України в Чернігівській області, враховуючи, що заява про отримання дозволу на імміграцію позивача була прийнята на підставі недійсних документів та з порушенням абзацу 1 пункту 10 "Порядку формування квоти імміграції", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 року № 1983, яким встановлено, що заяви про надання дозволу на імміграцію подаються до територіальних підрозділів за місцем проживання особами, які тимчасово перебувають в Україні на законних підставах, винесло рішення № 6/3743 про скасування дозволу на імміграцію в Україну позивачеві та його малолітнім дітям.

10. Керуючись пунктом 2.12. Тимчасового порядку розгляду заяв для оформлення посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 15.07.2013 року № 681, відповідачем прийнято рішення № 15 від 22.07.2016 року про скасування посвідки на постійне проживання в Україні позивачу як громадянину Узбекистану, який прибув в Україну з метою постійного проживання та вирішено вилучити у нього цей документ.

11. Позивачем оскаржувалися рішення щодо скасування дозволу на імміграцію в Україну та рішення про скасування посвідки на постійне проживання. Судами першої та другої інстанції йому було відмовлено в задоволенні позовних вимог.

12. 15.02.2017 року за ініціативою органів кримінальної поліції УДМС України в Сумській області на підставі звернення ГУНП в Сумській області, надісланого листом від 13.02.2017 року № 2492 (а.с. 43), прийнято рішення № 03 про заборону позивачу в`їзду в Україну на 3 роки (а.с. 44) та відповідно до Порядку надання Державній прикордонній службі та виконання нею доручень уповноважених державних органів щодо осіб, які перетинають державний кордон, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2013 року № 280, до Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України надіслано відповідне доручення № 05.1/912. Після чого позивач не зміг перетнути кордон України на в`їзд (а.с. 45).

ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

13. Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 20 червня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

14. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що спірне рішення прийняте відповідачем обґрунтовано, на підставі абзацу 2 частини 1 статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», відповідно до якого в`їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні.

15. Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2017 року скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нову постанову, якою задоволено позов. Визнано протиправним та скасовано рішення Управління Державної міграційної служби України в Сумській області № 03 від 15 лютого 2017 року про заборону в`їзду в Україну громадянину Узбекистану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строком на три роки.

16. Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідачем не надано суду аргументованих доводів і доказів, які б переконливо свідчили про те, що в`їзд і перебування позивача в Україні може загрожувати (становити небезпеку) національній безпеці України або громадському порядку. Лише факт вчинення позивачем кримінального правопорушення, судимість за яким погашена, не може розглядатися як безумовна підстава для заборони в`їзду йому в Україну.

IV. Касаційне оскарження

17. У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції.

18. В обґрунтування касаційної скарги вказує, що в`їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні, на підставі відповідного подання підрозділу кримінальної поліції. Тому в Управління були достатні підстави для винесення спірного рішення про заборону в`їзду позивачу на територію України, яке є правомірним, обґрунтованим та прийнятим в порядку та у спосіб, визначений чинним законодавством України.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування

19. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

20. Згідно до статті 13 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" в`їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється: в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку; якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні; якщо при клопотанні про в`їзд в Україну така особа подала про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи; якщо паспортний документ такої особи, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають установленому зразку або належать іншій особі; якщо така особа порушила у пункті пропуску через державний кордон України правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконала законних вимог посадових та службових осіб органів охорони державного кордону, органів доходів і зборів та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні; якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші не виконані майнові зобов`язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов`язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в`їзду в Україну; якщо така особа намагається здійснити в`їзд через контрольні пункти в`їзду - виїзду на тимчасово окуповану територію без спеціального дозволу або така особа під час попереднього перебування на території України здійснила виїзд із неї через контрольний пункт в`їзду - виїзду.

21. За наявності підстав, зазначених в абзацах другому, сьомому і восьмому частини першої цієї статті, відомості про іноземця або особу без громадянства вносяться до бази даних осіб, яким згідно із законодавством України не дозволяється в`їзд в Україну або тимчасово обмежено право виїзду з України.

22. Поняття "національної безпеки України" визначено у статті 1 Закону України "Про основи національної безпеки України", за якою національна безпека - захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам у різноманітних сферах діяльності.

23. "Громадський порядок" визначається як урегульована правовими та іншими соціальними нормами система суспільних відносин, що забезпечує захист прав і свобод громадян, їх життя і здоров`я, повагу честі та людської гідності, дотримання норм суспільної моралі.

24. Рішення про заборону в`їзду в Україну приймається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції. Службою безпеки України або органом охорони державного кордону.

25. Порядок прийняття Державною міграційною службою України та її територіальними органами рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства (далі - особи), перебування яких на території України не дозволяється визначено Інструкцією про порядок прийняття Державною міграційною службою України та її територіальними органами рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства, затвердженою Наказом МВС України від 17.12.2013 року № 1235 (далі по тексту - Інструкція).

26. Відповідно до пункту 3 Інструкції рішення про заборону в`їзду в Україну особам приймається ДМС України та її територіальними органами за наявності підстав, зазначених в абзацах другому, третьому та сьомому частини першої статті 13 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства".

27. Згідно із підпунктом "б" п. 4 Інструкції рішення про заборону в`їзду в Україну особам приймається ДМС України та її територіальними органами за ініціативою підрозділів кримінальної міліції у разі встановлення підстав для заборони в`їзду в Україну особам під час здійснення оперативно-розшукової діяльності.

28. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про Національну поліцію" Національна поліція України (далі - поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. А відповідно до пунктів 1 та 2 частини 1 статті 23 цього Закону поліція відповідно до покладених на неї завдань здійснює превентивну та профілактичну діяльність, спрямовану на запобігання вчиненню правопорушень, а також виявляє причини та умови, що сприяють вчиненню кримінальних та адміністративних правопорушень, вживає у межах своєї компетенції заходів для їх усунення.

VI.Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

29. Судом апеляційної інстанції було встановлено, що спірне рішення прийняте відповідачем на підставі абзацу 2 частини 1 статті 13 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", відповідно до якого в`їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні та відповідного подання підрозділу кримінальної поліції.

30. Єдиною підставою заборони в`їзду позивачу на територію України є наявність вироку Зарічного районного суду м. Суми від 11.11.2015 року у кримінальній справі № 592/8346/15-к.

31. Судом апеляційної інстанції було встановлено, що після винесення вироку штраф було одразу сплачено позивачем.

32. Колегія суддів суду апеляційної інстанції на підставі положень частини 4 статті 11 та частини 3 статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України дослідила питання судимості позивача.

33. Згідно довідки Національної поліції України Головного управління Національної поліції в Сумській області від 16.11.2017 року за інформацією баз даних ДІТ МВС України позивач є особою, яка на території України станом на 13.02.2017 року до кримінальної відповідальності не притягувалася, не знятої чи не погашеної судимості не мала та в розшуку не перебувала.

34. Згідно інформації стосовно позивача, що міститься у довідці Міністерства внутрішніх справ України позивач є особою, яка на території України станом на 20.11.2017 до кримінальної відповідальності не притягувалася, не знятої чи не погашеної судимості не мала та в розшуку не перебувала.

35. Відповідно до ст. 89 Кримінального кодексу України такими, що не мають судимості, визнаються особи, засуджені до основного покарання у виді штрафу в розмірі не більше трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, громадських робіт, виправних робіт або арешту, якщо вони протягом року з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового злочину.

36. Враховуючи вказані докази, Верховний Суд вважає правильним висновок суду апеляційної інстанції, що на момент винесення Управлінням Державної міграційної служби України в Сумській області оскаржуваного рішення позивач вважався особою яка не є судимою за даним вироком, а тому сам по собі вирок по зазначеній кримінальній справі не може створювати для позивача будь-яких негативних наслідків.

37. З огляду на викладене, Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що оскільки на момент прийняття Управлінням Державної міграційної служби України в Сумській області рішення про заборону в`їзду на територію України підстави для прийняття такого рішення у відповідача були відсутні, тому дане рішення не може вважатись законним та обґрунтованим.

VII. Позиція Верховного Суду

38. За такого правового регулювання та обставин справи суд касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанцій про наявність підстав для задоволення позову.

39. Викладені в касаційній скарзі доводи щодо помилковості висновку суду апеляційної інстанцій не підтвердилися під час розгляду касаційної скарги відповідача Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду.

40. Отже, Верховний Суд констатує, що оскаржуване судове рішення ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суд під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

41. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги залишає судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

42. За змістом частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

43. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Судові витрати

44. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

постановив:

1. Касаційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Сумській області на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2017 року залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2017 року в цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. А. Губська

Судді М.В. Білак

О. В. Калашнікова