Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 лютого 2010 року м. Ужгород
Колегія суддів судової палати в цивільних справах
апеляційного суду Закарпатської області у складі:
головуючої – Боднар О.В.
суддів – Власова С.О., Куштана Б.П.
при секретарі – Медяник Л.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою представника ВАТ КБ «Надра» Зубаки М.В. на рішення Тячівського районного суду від 9 листопада 2009 року справу за позовом ОСОБА_2 до Відкритого акціонерного товариства комерційного банку «Надра» про стягнення банкывського вкладу, процентів та відшкодування моральної шкоди, -
У С Т А Н О В И Л А :
У вересні 2009 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ВАТ КБ «Надра», в якому посилаючись на сплив встановленого договором банківського вкладу строку і відмову банку повернути на її вимогу вклад та проценти за вкладом в розмірі встановленому договором, просила стягнути з відповідача на її користь вклад у сумі 28 866, 98 грн., проценти на вклад у сумі 5022,85 грн., 7000 грн. моральної шкоди, 252 грн. витрат на ІТЗ розгляду справи та 1000 грн. витрат на правову допомогу.
Рішенням Тячівського районного суду від 9.11.2009 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ВАТ КБ «Надра» на користь ОСОБА_2 вклад у сумі 28 966 грн. 98 коп., проценти на вклад у сумі 5022 грн.85 коп., 4000 грн. моральної шкоди, 252 грн. витрат на ІТЗ розгляду справи та 1000 грн. витрат на правову допомогу. Стягнуто з відповідача в дохід держави 339 грн.90 коп. судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, представник ВАТ КБ «Надра» подала апеляційну скаргу, в якій з посиланням на порушення судом ст.85 Закону України «Про банки і банківську діяльність» щодо введення мораторію на задоволення вимог кредиторів до 10.02.2010 р., просила рішення суду скасувати.
Відповідно до ч.2 ст.305 ЦПК України справу розглянуто за відсутності сторін та їх представників, які належним чином повідомлені про час та місце її апеляційного розгляду, що стверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення, які приєднані до матеріалів справи.
Розглянувши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, апеляційний суд визнав, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що15.08.2008 року між сторонами було укладено договір № НОМЕР_2 строкового банківського вкладу (депозиту) «Мій вибір», оформлений в рамках пакету послуг ПП Базовий № 297487, відповідно до якого ОСОБА_2 перерахувала з поточного рахунку № НОМЕР_1 на депозитний рахунок № НОМЕР_2 суму 28 866,98 гривень, а банк зобов’язався виплатити їй таку ж суму після закінчення строку дії договору та проценти на неї у розмірі 17,4 річних в останній робочий день місяця, в якому оформлений вклад ( пп.2.3, 2.4, 2.5, а.с.6-8).
Згідно п.2.2. договору строк дії вкладу закінчився 15 серпня 2009 року.
Проте не дивлячись на те, що 17.08.2009 р. ОСОБА_2 звернулася до банку з письмовою заявою про повернення суми вкладу та процентів на неї, банк відмовився виконати зобов’язання за договором, мотивуючи відмову поганим фінансовим станом банківської установи та нестабільністю банківської системи України в цілому.
У відповідності до ч. 1 ст. 1058 Цивільного кодексу України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
Частина 1 ст. 1060 Цивільного кодексу України встановлює, що договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).
Судом також встановлено, що відповідно до ст.85 Закону України № 2121-III від 07.12.2000 р. "Про банки і банківську діяльність» далі – Закон) з метою створення сприятливих умов для відновлення фінансового стану банку Національний банк України постановою від 10.02.2009 р. № 59 призначив тимчасового адміністратора банку та з 10.02.2009 р. по 10.08.2009 р. ввів мораторій на задоволення вимог кредиторів, який продовжив на підставі п. 2 Прикінцевих положень Закону України № 1617-VI від 24.07.2009 р. "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо особливостей проведення заходів з фінансового оздоровлення банків", відповідно до якого Нацбанк України має право продовжувати на строк до шести місяців мораторій на задоволення вимог кредиторів банку, в якому на момент прийняття Закону введено мораторій.
Відповідно до ч. 3 ст. 85 Закону протягом дії мораторію забороняється здійснювати стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення, та вжиття заходів, спрямованих на забезпечення такого стягнення відповідно до законодавства України, не нараховуються неустойка (штраф, пеня), інші фінансові (економічні) санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань перед кредиторами та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).
Вказані положення Закону не позбавляють права вкладника, у разі порушення банком умов договору, звернутися до суду за захистом порушеного права,оскільки мораторію на розгляд судом вказаної категорії справ законом не введено.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про порушення відповідачем умов договору та вимог закону і наявності підстав для задоволення позову в частині стягнення суми вкладу та процентів по ній, розмір яких апелянтом не оспорюється.
Однак при ухваленні рішення судом помилково було стягнуто як депозитний вклад суму 28966 грн.98 коп., оскільки з договору банківського вкладу та квитанції № 5896 від 15.08.2008 р. вбачається, що ОСОБА_2 на вкладний рахунок було перераховано вклад у сумі 28 866 грн.98 коп.
Тому в частині суми банківського вкладу, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, рішення суду першої інстанції підлягає зміні.
Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Згідно з роз'ясненнями, даними Пленумом Верховного Суду України в п. 2 постанови N 4 від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", стягнення моральної шкоди можливе при порушенні зобов'язань, як підпадають під дію Закону України"Про захист прав споживачів".
З позовної заяви та рішення вбачається, що вимоги про відшкодування моральної шкоди були заявлені та вирішені судом на підставі Закону України «Про захист прав споживачів».
Проте задовольняючи вимоги в цій частині, суд не врахував положення п. 5 ч. 1 ст. 4 згаданого Закону, який передбачає право споживача на відшкодування моральної шкоди, заподіяної небезпечною для життя і здоров'я людей продукцією (роботою чи послугою, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб) у випадках, передбачених законодавством. Оскільки доказів щодо заподіяння такої шкоди позивачці суду не надано, рішення суду в цій частині є помилковим і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у стягненні моральної шкоди.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст.307, 309, 316 ЦПК України, колегій суддів, -
Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу представника ВАТ КБ «Надра» Зубаки М.В. задовольнити частково.
Рішення Тячівського районного суду від 9 листопада 2009 року в частині стягнення моральної шкоди у розмірі 4000 грн. скасувати.
В позові ОСОБА_2 до Відкритого акціонерного товариства комерційного банку «Надра» про стягнення моральної шкоди відмовити.
Рішення суду в частині стягнення з Відкритого акціонерного товариства комерційного банку «Надра» на користь ОСОБА_2 банківського вкладу у сумі 28 966 грн. 98 коп. змінити, зменшивши суму стягнення з 28 966 грн. 98 коп. до 28 866 грн.98 коп.
В решті рішення суду залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення.
Рішення може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
С у д д і:
Власов С.О. Боднар О.В. Куштан Б.П.