АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22-771/10 Головуючий у 1-й інстанції: Яркіна С.В.
Суддя-доповідач: Мануйлов Ю.С.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 березня 2010 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:
Головуючого: Осоцького І.І.
суддів : Мануйлова Ю.С.
Давискиби Н.Ф.
при секретарі: Бурима В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу прокурора Запорізького району Запорізької області в інтересах держави в особі Управління з контролю за використанням та охороною земель в Запорізькій області на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 25 червня 2007 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа: ОСОБА_5 про визнання угоди дійсною та визнання права власності на земельну ділянку,
ВСТАНОВИЛА:
У червні 2007 року ОСОБА_3 звернувся до суду із вищевказаним позовом.
Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 25 червня 2007 року позов задоволено.
Визнано дійсною угоду купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,10 га для індивідуального будівництва, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, укладену 17 травня
2007 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 Визнано право власності за ОСОБА_3 на зазначену земельну ділянку.
Прокурор Запорізького району Запорізької області, що діє в інтересах держави в особі Запорізької районної державної адміністрації (надалі - прокурор), подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Статтею 303 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм, процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування
У ст. 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення не відповідає.
Задовольняючи позов, суд виходив з того, що сторони домовились відносно всіх суттєвих умов договору, що підтверджується відповідними письмовими доказами, відбулося повне виконання договору, проте продавець ухиляється від його нотаріального посвідчення, а тому на підставі ч.2 ст.220 ЦК України позивач набув право власності на спірну земельну ділянку.
Проте таких висновків суд дійшов з порушенням норм матеріального і процесуального права, а тому з ними не можна погодитись.
Встановлено, що ОСОБА_4 є власником 0,10 га присадибної земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_1, Запорізької області (а.с.5).
Відповідно до розписки від 17 травня 2007 року ОСОБА_4 отримав від ОСОБА_3 5 100 грн. в рахунок продажу земельної ділянки (а.с. 6).
Доказів про ухилення продавця від нотаріального посвідчення договору в матеріалах справи немає.
В заяві від 25 червня 2007 року, адресованій районному суду, ОСОБА_4 зазначає про визнання позову (а.с.15).
На порушення вимог ст. ст.10, 212, 213 ЦК України суд першої інстанції не з'ясував, чому договір купівлі-продажу земельної ділянки не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість, чи відповідає договір сторін вимогам ст.203 ЦК України, якого передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
З'ясування цих обставин має суттєве значення для правильного вирішення спору, оскільки за змістом ч.2 ст.220 ЦК України суд може визнати дійсним правочин, що підлягає нотаріальному посвідченню, за умови, що сторони домовились щодо всіх істотних умов договору, є письмові докази такої домовленості, відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухиляється від його нотаріального посвідчення, не існує передбачених законом перешкод для його нотаріального посвідчення.
Із пояснень позивача вбачається, що нотаріус відмовив сторонам у посвідчені договору купівлі-продажу, тому що село Хортиця, в якому розташована спірна земельна ділянка, не внесене в Єдиний електронний реєстр прав власності Міністерства Юстиції. Спірна земельна ділянка не внесена до Державного земельного кадастру, внаслідок чого нотаріус не може перевірити відсутність обмежень (обтяжень) щодо укладання угод відносно неї, а відтак - відмовляє в посвідчені договору.
На зазначену обставину суд першої інстанції уваги не звернув, не перевірив причин невнесення спірної земельної ділянки в Державний земельний кадастр, не обговорив питання про залучення до участі у справі Управління з контролю за використанням та охороною земель в Запорізькій області, на яке відповідно до ст.6 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» покладено обов’язок, в тому числі, по здійсненню контролю за додержанням вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових угод, передачі у власність земельних ділянок.
Суд першої інстанції не врахував, що нерухоме майно є однією з основ функціонування економічної системи держави. Саме тому оптимальна організація цивільного обороту об'єктів нерухомого майна є однією з головних завдань держави в галузі економічної політики. Керівну роль в організації такого обігу відіграє правове регулювання відносин, пов'язаних з нерухомим майном. Об'єкти нерухомого майна мають особливий правовий режим, який полягає, зокрема, у тому, що дані об'єкти, а також права на них підлягають спеціальній державній реєстрації відповідним органом, що встановлено
ст.182 ЦК України та Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень».
Відповідно до ст.2 Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою факту виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно.
За таких обставин оскаржуване рішення не можна визнати таким, що відповідає
Вимогам закону і матеріалам справи, а тому відповідно до ст.. 311 п. 4 ЦПК України воно підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі.
При новому розгляді справи суду необхідно звернути увагу на викладене, обговорити питання про залучення до участі у справі Управління з контролю за використанням та охороною земель в Запорізькій області, а також врахувати роз'яснення п.13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» про те, що норма частини другої статті 220 ЦК не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін.
Керуючись ст.ст.307,311 п.4,313, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА :
Апеляційну скаргу прокурора Запорізького району Запорізької області в інтересах держави в особі Управління з контролю за використанням та охороною земель в Запорізькій області задовольнити частково.
Рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 25 червня 2007 року у цій справі скасувати, справу направити на новий розгляд до того ж суду в іншому складі
суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня проголошення.
Головуючий:
судді: