Справа № 1-220/ 2007 р.

ВИРОК

ІМЕНЕМ           УКРАЇНИ

м. Луцьк                                                            05 березня 2007 року

Луцький міськрайонний суд Волинської області під головуванням судді    Каліновської B.C. за участі секретаря     Грищенко О.В. прокурора Покидюка В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальну справу про обвинувачення ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 народження, уродженця м. Луцька, гр. України, освіта середня, одруженого, має на утриманні одну неповнолітню дитину, непрацюючого, судимого Луцьким міським судом 13 листопада 2002 року за ст.ст. 186 ч.2, 186 ч.З, 70 ч.1 КК України на 4 роки 3 місяці позбавлення волі; звільнений 14 липня 2005 року умовно-достроково на 1 рік 4 місяці 21 день; мешканця м. Луцьк, АДРЕСА_1,-

- у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст. 185 ч.2, 342 ч.2 КК України, -

ВС ТАНОВИВ:

ОСОБА_1, будучи судимим за вчинення корисливих злочинів, за які судимість не знята і не погашена, на шлях виправлення не став, а знову вчинив аналогічний злочин.

Так він, 22 грудня 2006 року, приблизно в 17 год.,

переслідуючи корисливу зацікавленість, знаходячись в

приміщенні Луцького МРЕВ ВДАІ УМВС України у Волинській

області , що знаходиться по вул.. Підгаецькій, ЗА в м.Луцьку,

скориставшись  неуважністю           ІНФОРМАЦІЯ_2

 у Волинській області ОСОБА_2, таємно викрав з її робочого столу мобільний телефон „ Нокіа-6111", вартістю 1500 грн., з сім-карткою, вартістю 20 грн., на рахунку якої були гроші в сумі 98 грн., чим спричинив гр.ОСОБА_2 матеріальну шкоду на загальну суму 1618 грн. Після чого, викрадений телефон заховав поблизу приміщення Луцького МРЕВ, де його виявила потерпіла, і де ОСОБА_1 на місці події був затриманий.

В судовому засіданні підсудний свою вину у вчиненому не визнав.

Вина підсудного в інкримінованому йому діянні повністю підтверджується зібраними по справі і дослідженими в судовому засіданні доказами.

Потерпіла пояснила, що підсудний в МРЕВ оформляв

документи по втраті посвідчення водія. Приблизно в 17 год. вона

вийшла з кабінету. При цьому мобільний телефон залишила на

робочому столі. В кабінеті нікого не було, двері не зачинила. В

цей час підсудний знаходився в коридорі. Коли через де - кілька

хвилин, вона повернулась, то виявила зникнення мобільного

телефону               „ Нокіа", належного їй. Підозра в крадіжці

телефону впала на підсудного, який бачив, як вона користувалась цим телефоном, а крім того, в коридорі крім нього нікого більше не було. По іншому телефону вона набрала номер викраденого телефону і таким чином виявила місце його знаходження, а саме, біля приміщення МРЕВ, захованого під камінь. Після чого, із своїм знайомим ОСОБА_3., якого попросила про допомогу, затримали підсудного на місці події, який підійшов і пригнувшись хотів забрати з -під каменю викрадений і захований ним телефон.

Пояснення    потерпілої    об'єктивно               підтверджуються

доказами по справі.

Підсудний показав, що він дійсно знаходився в приміщенні Луцького МРЕВ, в яке звернувся за оформленням втраченого посвідчення водія. Перебував в коридорі і бачив, як потерпіла вийшла з кабінету. Потім, вийшовши з даного приміщення, ходив по території, щоб справити природну потребу, де був затриманий потерпілою і ОСОБА_3.

Свідок ОСОБА_3. показав, що він приїхав до приміщення МРЕВ   по   повідомленню   потерпілої   -   його   знайомої   про

викрадення в неї мобільного телефону, щоб допомогти їй. Вона сказала, що знайшла свій телефон на території і підозрює у вчиненні крадіжки одного чоловіка, який був в неї на прийомі. З метою виявити злодія вони чекали його в автомобілі, а потім затримали на місці, де був захований телефон, якого він там шукав.

Суд не бере до уваги покази підсудного про те, що він не вчиняв крадіжки мобільного телефону, належного потерпілій, оскільки вони спростовуються вищезазначеними доказами по справі. Крім того, суд бере до уваги визнавальні покази підсудного в стадії досудового слідства ( а.с. 52 ), про те, що він дійсно викрав з робочого столу потерпілої, належний їй мобільний телефон, який заховав біля приміщення Луцького МРЕВ, оскільки вони детальні, послідовні і підтверджуються доказами по справі, зокрема, поясненнями потерпілої, які аналогічні, як в стадії досудового так і судового слідства. Тому в суду не має підстав для сумніву в їх достовірності. Показання підсудного про те, що він дав визнавальні покази під психологічним тиском працівників міліції, суд вважає надуманими і до уваги їх не бере.

На думку суду підсудний дав вищезазначені покази з метою уникнути відповідальності за вчинене.

З обвинувачення слід виключити таку кваліфікуючу ознаку, як вчинення опору представникові правоохоронного органу -потерпілій ОСОБА_2, оскільки досудовим слідством не добуто доказів про те, що підсудний при затриманні застосовував фізичну силу до потерпілої. І в судовому засіданні дана обставина також не знайшла свого підтвердження. Підсудний це категорично заперечив, а з пояснень потерпілої ОСОБА_2 і показів свідка ОСОБА_3. вбачається, що втікав і шарпав підсудний даного свідка, який не є працівником правоохоронного органу, а не потерпілу, фізичної сили в іншому аспекті не застосовував.

Такі ж покази вони дали в стадії досудового слідства ( а.с. 10,11, 12-13,22,25,26,27,52).

Невиконання розпорядження потерпілої, що слідує з пояснень її і свідка ОСОБА_3. тягне адміністративну, а не кримінальну відповідальність.

Інших доказів не добуто і така можливість вичерпана, а всі сумніви щодо доведеності вини особи, трактуються в її користь.

Враховуючи вищевикладене, підсудного слід виправдати за ч. 2 ст. 342 КК України за відсутністю в його діях складу злочину на підставі ст. 6 п.2 КПК України.

Оцінюючи всі зібрані і досліджені по справі докази в їх сукупності , суд прийшов до висновку, що ОСОБА_1 вчинив злочин, передбачений ст. 185 ч.2 КК України, оскільки він умисно таємно викрав чуже майно, повторно.

Обираючи вид і міру покарання, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого, те, що злочин відноситься до категорії середньої тяжкості та особу підсудного, зокрема його позитивну характеристику за місцем проживання, те, що він має на утриманні неповнолітню дитину.

Приймаючи до уваги, що ОСОБА_1 був раніше судимий за вчинення корисливих злочинів, судимість за які не знята і не погашена у встановленому законом порядку, відбував покарання реально, однак, на шлях виправлення не став і знову вчинив аналогічний злочин, не працює, суд приходить до висновку, що його виправлення та перевиховання можливе лише в умовах ізоляції від суспільства. Тому йому слід призначити покарання в межах санкції ст. 185 ч.2 КК України -позбавлення волі.

Речовий доказ, згідно ст. 81 КПК України: мобільний телефон „ Нокіа 6111" - залишити за належністю володільцю -потерпілій ОСОБА_2

Керуючись ст.ст. 323, 324 КПК України, суд,-

ЗАСУДИВ:

ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ст. 185 ч.2 КК України, призначивши йому покарання у виді позбавлення волі строком на 1( один) рік 6 (шість) місяців.

Виправдати ОСОБА_1. за ст. 342 ч.2 КК України на підставі ст. 6 п.2 КПК України за відсутністю в його діях складу злочину .

Строк відбуття покарання засудженому ОСОБА_1. рахувати з 05 березня 2007 року, зарахувавши в зазначений термін період його затримання та перебування під вартою з 22 грудня 2006 року по 05 березня 2007 року.

Запобіжний   захід   до   набрання   вироком   законної   сили засудженому залишити попередній - тримання під вартою.

Речовий   доказ:   мобільний   телефон   „   Нокіа   6111"  -залишити за належністю володільцю - потерпілій ОСОБА_2.

Вирок може бути оскаржений до апеляційного суду Волинської області шляхом подачі апеляції через Луцький міськрайонний суд протягом 15 діб з моменту його проголошення, а засудженим ОСОБА_1. в зазначений термін з дня отримання копії вироку.