ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

27.06.2019 р. Справа № 910/30/19

За позовом Національного антикорупційного бюро України

До 1. Публічного акціонерного товариства " Дельта Банк "

2. Компанії Калуми Холдінгз Лімітед ( Kalouma Holdings Limited )

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-1 Фонд гарантування вкладів фізичних осіб

Про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 29.03.2013 р.

Суддя Пінчук В.І.

Секретар судового засідання Дімітрова Ю.Ю.

Представники сторін:

Від позивача Семенчук М.А. - предст.

Від відповідача 1 Русскіна О.В. - предст.

Від відповідача 2 Гаврилова О.Ю. - адвокат

Від третьої особи Кузьмік Д.В. - адвокат

Обставини справи:

Позивач - Національне антикорупційне бюро України звернувся до суду з позовом до відповідачів - Публічного акціонерного товариства " Дельта Банк " та Компанії Калуми Холдінгз Лімітед ( Kalouma Holdings Limited ) про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 29.03.2013 р.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 22.01.2019 р. відкрите провадження у справі № 910/30/19, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначення підготовчого засідання на 21.02.2019 р.

19.02.2019 р. через канцелярію суду від представника відповідача-1 надійшло клопотання про залучення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-1.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 21.02.2019 р. вказане клопотання задоволене та залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-1 Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.

Також вказаною ухвалою підготовче засідання було відкладено до 28.03.2019 р.

27.03.2019 р. через канцелярію суду від представника Компанії Калуми Холдінгз Лімітед (Kalouma Holdings Limited ) надійшло клопотання про витребування додаткових доказів, в якому відповідач-2 просив витребувати у позивача ряд документів, а також просив поновити строк для подання зазначеного клопотання.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ГПК України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

Відповідач повинен подати суду докази разом з поданням відзиву. (ч. 3 ст. 80 ГПК України)

Згідно ухвали про відкриття провадження від 22.01.2019 р. відповідачу був встановлений строк для подання відзиву на позовну заяву до 19.02.2019 р.

Натомість, клопотання про витребування доказів подане відповідачем лише 27.03.2019 р.

Підстав для поновлення строку на подання вказаного клопотання суд не знайшов, оскільки представник відповідача-2 не навів поважних причин пропуску строку, який був встановлений останньому ухвалою про відкриття провадження від 22.01.2019 р., і тому суд залишив заяву відповідача-2 про витребування доказів без задоволення.

Крім того, 27.03.2019 р. представником Компанії Калуми Холдінгз Лімітед ( Kalouma Holdings Limited ) було також подане клопотання про розгляд справи в закритому судовому засіданні, в обгрунтування якого останній наголошував на тому, що матеріали справи містять таємницю слідства і банківську таємницю.

У судовому засіданні 28.03.2019 р. представник позивача заперечував проти задоволення вказаного клопотання у зв`язку із відсутністю у матеріалах даної справи банківської таємниці або таємниці слідства.

Таким чином, суд не знайшов підстав для задоволення зазначеного клопотання, оскільки представник відповідача-2 не надав суду належних доказів і обґрунтованих підстав для розгляду справи в закритому судовому засіданні.

28.03.2019 р. через канцелярію суду представником позивача було подане клопотання про витребування доказів, у якому останній просив суд витребувати у Компанії Калуми Холдінгз Лімітед (Kalouma Holdings Limited) (відповідача-2) оригінал договору про відступлення прав вимоги від 29.03.2019 р.

Суд задовольнив клопотання представника позивача і ухвалою від 28.03.2019 р. відклав розгляд справи до 11.04.2019 р. та витребував у Компанії Калуми Холдінгз Лімітед (Kalouma Holdings Limited) (відповідача-2) оригінал договору про відступлення прав вимоги від 29.03.2019 р.

Ухвалою від 11.04.2019 р. підготовче провадження було закрите і справа призначена до розгляду по суті на 16.05.2019 р.

У судовому засіданні 16.05.2019 р. оголошувалась перерва до 23.05.2019 р.

Ухвалою від 23.05.2019 р. розгляд справи відкладався до 30.05.2019 р.

У судовому засіданні 30.05.2019 р. оголошувалась перерва до 27.06.2019 р.

Представник відповідача - 1 у відзиві на позовну заяву позовні вимоги позивача визнає в повному обсязі та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.

Представник відповідача - 2 у відзиві на позовну заяву проти позовних вимог позивача заперечує та просить суд у задоволенні позову відмовити, посилаючись на відсутність причинно - наслідкового зв`язку між розслідуваним злочином та предметом позову; обрання неефективного способу захисту.

Крім того представник відповідача вказує на те, що проведення розрахунків між сторонами за спірним договором не порушує інструкцію НБУ; спірний договір не суперечить вимогам ЦК України.

Представник третьої особи у своїх письмових поясненнях просить суд позовні вимоги позивача задовольнити в повному обсязі.

У вказаних поясненнях вказує на те, що відповідачем - 1 - ПАТ « Дельта банк » при укладенні договору про відступлення права вимоги від 29.03.2013 р. було порушено низку нормативно - правових актів НБУ, зокрема положення: постанови правління НБУ № 368 від 28.08.2001 р. у частині не повідомлення та не погодження з НБУ відступлення права вимоги за субординованим боргом на користь інвестора та постанови правління НБУ № 280 від 17.06.2004 р. у частині не відображення договору про відступлення права вимоги від 29.03.2013 р. на відповідних класах бухгалтерських рахунків банку.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, суд -

ВСТАНОВИВ:

29.03.2013 р. між ПАТ «Дельта Банк» та Компанією Калума Холдінгз Лімітед (Kalouma Holdings Limited) був укладений договір відступлення права вимоги.

Відповідно до умов вказаного договору у разі списання коштів ПАТ «Дельта Банк» за договором застави та зберігання від 22.10.2012 р., банк передає компанії Калума Холдінгз Лімітед (Kalouma Holdings Limited) право вимоги до Silisten Trading Limited у розмірі списаної суми. Одночасно з цим, компанія Калума Холдінгз Лімітед (Kalouma Holdings Limited) втрачає право вимоги до банку в розмірі зазначеної суми за договором про залучення коштів № 1 від 21.03.2013 р. (п.п. 2.1, 2.3. договору відступлення права вимоги).

Згідно п. 8.1. договору відступлення права вимоги, він вступав в силу з моменту списання коштів з рахунку АТ «Дельта Банк» за договором застави та зберігання від 22.10.2012 р.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказує на те, що укладений 29.03.2013 р. між ПАТ «Дельта Банк» та Компанією Калума Холдінгз Лімітед (Kalouma Holdings Limited) договір відступлення права вимоги не відповідає положенням ч.1 ст. 203, ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України, ч.1 ст. 207 Господарського кодексу України та порушує п. 3.9 Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженої Поставною Правління Національного банку України від 28.08.2001 р. № 368.

Позивач зазначає, що ним здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні від 27.04.2016 р. № 52016000000000119.

Згідно витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань, доданого позивачем до позовної заяви, в рамках досудового розслідування у кримінальному провадженні від 27.04.2016 р. № 52016000000000119 позивачем здійснюється досудове розслідування за фактом розтрати грошових коштів, наданих Національним банком України як рефінансування, шляхом надання їх ПАТ «Дельта банк» у заставу Meinl Bank Aktiengesellschaft, 19.01.2015 р. за зобов`язаннями компанії Silisten Trading Limited та подальше їх перерахування іншим компаніям та приватним особам.

Відповідач - 1, ПАТ «Дельта Банк» позовні вимоги у відзиві на позовну заяву від 19.02.2019 р. визнав повністю.

Згідно ч. 4 ст. 191 ГПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Пунктом 6 ст. 236 ГПК України визначено, що якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу.

Визнання відповідачем - 1 позову суперечить закону, порушує прав та інтересів інших осіб, зокрема відповідача - 2, а тому суд дійшов висновку про неможливість прийняття визнання позову відповідачем - 1.

Відповідач - 2, Компанія Калума Холдінгз Лімітед (Kalouma Holdings Limited ), не визнає жодних обставин, зазначених у позові, заперечувала повністю проти позовних вимог у відзиві на позовну заяву від 18.02.2019 р. та у запереченнях на відповідь на відзив від 27.03.2019 р, відповіді на пояснення третьої особи від 08.04.2019 р.

Третя особа - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, у своїх письмових поясненнях підтримав позицію позивача.

Як встановлено судом в ході розгляду справи та наданими сторонами доказами, підтверджується, що 22.10.2012 р. між ПАТ «Дельта Банк» та Meinl Bank Aktiengesellschaft був укладений договір застави та зберігання.

Згідно з умовами вказаного договору, ПАТ «Дельта Банк» надав Meinl Bank Aktiengesellschaft грошові кошти, розміщені на кореспондентському рахунку в Meinl Bank Aktiengesellschaft, на суму до 95000000,00 дол. США у заставу за зобов`язаннями компанії Silisten Tradings Limited.

Як зазначено відповідачем-2 та не заперечується відповідачем-1, дозвіл на укладення договору застави та зберігання між ПАТ «Дельта Банк» та Meinl Bank було надано керівними органами банку а саме: Кредитним комітетом ( протокол № 93/67-1а від 18.10.2012 р., №98/63 від 08.11.2012 р.) та спостережною радою ( протокол № 334/1 від 18.10.2012 р., №338/1 від 08.11.2012 р.).

Крім того, як видно з протоколів кредитного комітету ПАТ «Дельта Банк» та протоколів спостережної ради ПАТ «Дельта Банк», з метою захисту інтересів банку від потенційного списання коштів, наданих в заставу, уповноважено Голову Ради Директорів АТ «Дельта Банк» ОСОБА_1 на укладання договору відступлення права вимоги з третьою особою, що має право вимоги до банку.

Факт проведення засідань та законність прийнятих рішень підтверджені заявами свідків: Голови Ради Директорів АТ «Дельта Банк» ОСОБА_1; члена Кредитного комітету банку ОСОБА_2; члена спостережної ради банку ОСОБА_3 .

В подальшому, на виконання рішень кредитного комітету ПАТ «Дельта Банк» та рішень спостережної ради ПАТ «Дельта Банк», 29.03.2013 р. між ПАТ «Дельта Банк» та Компанією Калума Холдінгз Лімітед (Kalouma Holdings Limited), що мала право вимоги до ПАТ «Дельта Банк» на суму 96,67 млн. дол. США за договором про залучення коштів № 1 від 21.03.2013 р., був укладений договір відступлення права вимоги, що є предметом позову у даній справі.

Наявність договору відступлення права вимоги у відповідача-1 підтверджено заявами свідків: колишнього Начальника відділу перерахунку готівкових коштів та забезпечення цінностями Управління касових операцій та грошового обігу Департаменту бухгалтерського обліку, звітності та касових операцій АТ «Дельта Банк» ОСОБА_4 та колишнього заступника директора Департаменту супроводження операцій клієнтів АТ «Дельта Банк» ОСОБА_5.

21.03.2013 р. між ПАТ «Дельта Банк» та Компанією Калума Холдінгз Лімітед (Kalouma Holdings Limited) був укладений договір № 1 про залучення коштів на умовах субординованого боргу.

Відповідно до пункту 1.1 вказаного договору інвестор за цим договором передає в управління банку-боржнику з метою підвищення рівня капіталізації незабезпечені грошові кошти на умовах субординованого боргу (у вигляді позики) з подальшим урахуванням цих коштів до капіталу банку.

Відповідно до пункту 3.1.4 договору №1 банк-боржник зобов`язаний повернути кошти інвестору та нараховані за цим договором проценти згідно з умовами п. 1.4 цього договору

Як зазначено відповідачем - 2, компанія Silisten Trading Limited не виконала зобов`язання перед Meinl Bank Aktiengesellschaft, 19.01.2015 р. були списані кошти заставодавця - ПАТ «Дельта Банк» - у розмірі 87294251,67 дол. США. При цьому, право вимоги до компанії Silisten Trading Limited перейшло до ПАТ «Дельта Банк».

У цей же день, 19.01.2015 р., відповідно до п. 8.1, набув чинності договір відступлення права вимоги, Компанія Калума Холдінгз Лімітед (Kalouma Holdings Limited) втратила право вимоги до ПАТ «Дельта Банк» на таку ж суму за договором №1. Взамін компанія Калума Холдінгз Лімітед (Kalouma Holdings Limited) отримала право вимоги до компанії Silisten Trading Limited.

Позивач вважає, що договір відступлення права вимоги суперечить нормам статтей 509, 510, 1046 ЦК України.

Крім того, позивач вказав на те, що договір відступлення права вимоги суперечить пункту 3.9 Інструкції Національного банку України № 368, оскільки на період чинності укладеної угоди (до часу погашення облігації) банк-боржник не має права передавати інвестору (або пов`язаним з ним особам) кошти в будь - якій формі (майно, кредит, будь-які операції з векселями, факторингові послуги, не покриті безумовним забезпеченням гарантії, поруки за кредиторів банку - боржника тощо, крім тих випадків, якщо таке передавання банком-боржником майна або векселів є сплатою процентів за залученими на умовах субординованого боргу коштами та оформлене відповідною угодою.

Вказані обставини, на думку позивача, свідчать про наявність підстав для визнання договору відступлення права вимоги недійсним.

Згідно ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до частин 1-3, 5, 6 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, правочин може бути визнано недійсним лише з підстав, передбаченими законом.

У відповідності до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Тобто, в силу приписів статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.

Таким чином, заявляючи позов про визнання недійсним правочину (у даному випадку - договору відступлення права вимоги) позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін в межах викладених позивачем у позові доводів щодо недійсності оскаржуваного правочину суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову та визнання договору відступлення права вимоги недійсним з огляду на наступне.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з підпунктом 2 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Суд зазначає, що чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов`язаних з визнанням правочинів недійсними. Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

Таким чином, позивачем у справі про визнання договору недійсним може бути не сторона (учасник) оспорюваного правочину лише у випадку, якщо відповідна особа доведе суду належними та допустимими доказами факт порушення оспорюваним правочином її прав та охоронюваних законом інтересів, а суд в такому випадку перевіряє доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги та вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для задоволення позову.

Так, позивачем у даній справі є Національне антикорупційне бюро України.

За приписами ч. 1 ст.1 Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України» - національне антикорупційне бюро України є державним правоохоронним органом, на який покладається попередження, виявлення, припинення, розслідування та розкриття корупційних правопорушень, віднесених до його підслідності, а також запобігання вчиненню нових.

Завданням Національного бюро є протидія кримінальним корупційним правопорушенням, які вчинені вищими посадовими особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та становлять загрозу національній безпеці.

Відповідно до ч. 3 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у випадках, встановлених законом, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до суду в інтересах інших осіб, державних чи суспільних інтересах та брати участь у цих справах.

Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, які звертаються до суду за захистом прав і інтересів інших осіб, повинні надати суду документи, які підтверджують наявність передбачених законом підстав для звернення до суду в інтересах таких осіб ч. 2 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України).

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Обґрунтовуючи своє право на звернення до суду, позивач посилається на п. 13 ч.1 ст. 17 Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України», відповідно до якого національному антикорупційному бюро та його працівникам для виконання покладених на них обов`язків надається право за наявності підстав, передбачених законом, подавати до суду позови про визнання недійсними угод у порядку, встановленому законодавством України.

Однак, 05.06.2019 р. Конституційний суд України рішенням у справі № 4-р(II)/2019 визнав неконституційним п. 13 ч.1 ст. 17 Закону України «Про Національне антикорупційне бюро».

Рішення Конституційного суду України у справі № 4-р(II)/2019 набрало чинності в день його проголошення, тобто 05.06.2019 р.

Таким чином, у позивача відсутні правові підстави для звернення до суду

Додатково суд звертає увагу на наступні обставини справи.

Загальні підстави недійсності правочинів, вчинених з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, встановлені приписами частини 3 статті 228 ЦК України, 208 ГК України.

При цьому, суд звертає увагу, що ст. 207 Господарського кодексу України, яка зазначена позивачем на даний час виключена.

Так, відповідно до ч. 3 ст.228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Отже, під час вирішення такого спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, якою із сторін і в якій мірі виконано угоду, протиправні наслідки цієї угоди, а також вину сторін у формі умислу.

Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вона (вони), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеної угоди і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Умисел юридичної особи визначається як умисел тієї посадової або іншої фізичної особи, що підписала договір від імені юридичної особи, маючи на це належні повноваження.

З огляду на це суд має надати оцінку підставам, з яких подано позов Національним бюро, зокрема, шляхом дослідження причинно-наслідкового зв`язку між оспорюваною угодою і виконанням Національним бюро покладених на нього завдань та (або) обов`язків, визначених Законом України «Про Національне антикорупційне бюро України».

При цьому необхідно брати до уваги, що підслідність Національного антикорупційного бюро визначено частиною п`ятою статті 216 Кримінального процесуального кодексу України, згідно з якою детективи Національного бюро здійснюють досудове розслідування злочинів, передбачених статтями 191, 206-2, 209, 210, 211, 354 (стосовно працівників юридичних осіб публічного права), 364, 366-1, 368, 368-2, 369, 369-2, 410 Кримінального кодексу України.

Водночас, згідно з абзацом третім пункту 3 частини п`ятої статті 216 Кримінального процесуального кодексу України детективи Національного бюро з метою попередження, виявлення, припинення та розкриття злочинів, які віднесені цією статтею до його підслідності, за рішенням директора Національного бюро та за погодженням із прокурором спеціалізованої антикорупційної прокуратури можуть також розслідувати злочини, які віднесені до підслідності слідчих інших органів.

Оскільки позов Національного бюро спрямований на захист інтересів держави і суспільства, суд має встановити особу, якій завдано шкоду, протиправні наслідки оспорюваної угоди, а також вину у формі умислу.

Водночас, у позовній заяві позивачем належним чином не обґрунтовано та не наведено підстав для звернення до суду з даним позовом.

По-перше, позивачем не обґрунтовано наявність у нього підслідності у розслідуванні злочину у кримінальному провадженні від 27.04.2016 р. № 52016000000000119. Зокрема, позивачем, відповідно до п. 1-3 ч. 5 ст. 216 КПК України, не надано до позову постанову прокурора про віднесення кримінального провадження до підслідності НАБУ та/або рішення директора НАБУ за погодженням прокурора спеціалізованої антикорупційної прокуратури про віднесення до підслідності НАБУ злочину.

По-друге, не обґрунтовано, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення оспорюваного договору - Договору відступлення права вимоги між ПАТ «Дельта Банк» та Компанією Калума Холдінгз Лімітед (Kalouma Holdings Limited).

По-третє, не обґрунтовано наявності ознак корупційного діяння (в розумінні Закону України «Про запобігання корупції») при укладенні між юридичними особами приватного права договору відступлення права вимоги.

По-четверте, не обґрунтовано та не доведено наявності причинно-наслідкового зв`язку між оспорюваним договором (договором відступлення права вимоги) та виконанням Національним антикорупційним бюро покладених на нього завдань та (або) обов`язків, визначених Законом України «Про Національне антикорупційне бюро України», в тому числі розслідуваного злочину у кримінальному провадженні від 27.04.2016 р. № 52016000000000119.

Суд вважає недоведеними підстави звернення позивача (Національного антикорупційного бюро України) з даним позовом до суду (враховуючи предмет, підстави позову та суб`єктний склад відповідачів), так як позивачем не доведено належними та допустимими доказами (в тому числі не зазначено у позовній заяві), що даний позов спрямований на захист інтересів держави і суспільства, завдання шкоди будь-якій особі (в тому числі державі) внаслідок укладення між сторонами оспорюваного правочину, в тому числі загрози завдання шкоди та порушення прав і інтересів держави і суспільства.

У позовній заяві позивач вказав на те, що про укладення договору відступлення права вимоги, йому стало відомо у ході здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні від 27.04.2016 р. № 52016000000000119.

Натомість, як вбачається з витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань, долученого позивачем до позовної заяви, вказане досудове розслідування відкрито за фактом розтрати грошових коштів, наданих Національним банком України як рефінансування, шляхом надання їх ПАТ «Дельта банк» у заставу Meinl Bank Aktiengesellschaft, 19.01.2015 р. за зобов`язаннями компанії Silisten Trading Limited та подальше їх перерахування іншим компаніям та приватним особам. При цьому, суд звертає увагу, що у наданому Витягу відсутнє посилання на причетність до розслідуваного злочину Компанії Калума Холдінгз Лімітед (Kalouma Holdings Limited).

Враховуючи викладені обставини, надавши оцінку підставам, з яких позивачем подано позов, зокрема, шляхом дослідження причинно-наслідкового зв`язку між оспорюваною угодою і виконанням Національним антикорупційним бюро покладених на нього завдань та (або) обов`язків, визначених Законом України «Про Національне антикорупційне бюро України», суд дійшов висновку, що позивачем не доведено підстав, встановлених законом, для звернення Національного антикорупційного бюро України до суду з даним позовом.

Згідно зі статтею 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способами захисту цивільних прав та інтересів, відповідно до ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Дана норма кореспондується з положенням статті 20 Господарського кодексу України, яким визначено, що держава забезпечує захист прав та законних інтересів суб`єктів господарювання та споживачів у спосіб та порядок, що визначається цим кодексом та іншими законами України. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству ущемляють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов`язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Надаючи правову оцінку належності обраного прокурором способу захисту, суд звертає увагу на визначення можливої ефективності такого способу з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у п. 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02).

Іншими словами, у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Суд зазначає, що рішення суду саме по собі повинне бути не декларативним, а виконуваним, тобто акт правосуддя повинен мати форму реалізації в майбутньому (власне, за наслідками чого і здійснюється відновлення порушених прав).

Так, позивач просить суд визнати недійсним договір відступлення права вимоги, укладений між ПАТ «Дельта Банк» та Компанією Калума Холдінгз Лімітед (Kalouma Holdings Limited), як двома суб`єктами приватного права. Держава не володіє часткою у статутному капіталі жодної із зазначених юридичних осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Таким чином, застосування зазначених правових наслідків засвідчує факт повернення сторін у первісний стан, який мав місце до вчинення правочину, визнаного судом недійсним (реституція).

Суд зазначає, що враховуючі ті обставини, що оспорюваний правочин - договір відступлення права вимоги, укладений між ПАТ «Дельта Банк» та Компанією Калума Холдінгз Лімітед (Kalouma Holdings Limited), застосування наслідків його недійсності (навіть у випадку визнання судом недійсним вказаного правочину) можливе виключно щодо сторін оспорюваного договору, з огляду на те, що у кінцевому результаті обраний позивачем спосіб захисту (визнання договору недійсним) в будь-якому випадку не забезпечить поновлення порушення прав та не гарантуватиме можливості отримання відповідного відшкодування особі, права якої порушено, та яка є відмінна від сторони оспорюваного правочину (враховуючи викладені позивачем підстави позову та встановлені судом обставини справи).

Крім цього, суд звертає увагу, що визнання договору відступлення права вимоги недійсним, зумовить збільшення кредиторської заборгованості банку, оскільки поновить обов`язок банку повернути інвестору грошові кошти.

Враховуючи викладені обставини, суд вважає, що обраний позивачем спосіб захисту щодо визнання недійсним договору відступлення права вимоги не має наслідком поновлення прав/інтересів держави та суспільства (у випадку доведення такого порушення прав/інтересів).

Також, судом надано правову оцінку доводам позивача щодо невідповідності оспорюваного договору відступлення права вимоги вимогам Інструкції №368.

Відповідно п. 3.9 Інструкції НБУ №368, на період чинності укладеної угоди (до часу погашення облігації) банк-боржник не має права передавати інвестору (або пов`язаним з ним особам) кошти в будь-якій формі (майно, кредит, будь-які операції з векселями, факторингові послуги, не покриті безумовним забезпеченням гарантії, поруки за кредиторів банку-боржника тощо), крім тих випадків, якщо таке передавання банком-боржником майна або векселів є сплатою процентів за залученими на умовах субординованого боргу коштами та оформлене відповідною угодою.

Також банки можуть здійснювати розрахункові операції з інвестором (або пов`язаними з ним особами), якщо вони не призводять до кредитування або іншого розміщення коштів у інвестора (або пов`язаних з ним осіб) або до зустрічних вкладень між банком та інвестором (або пов`язаними з ним особами).

Як слідує з розділу І Інструкції №368, Інструкція вводиться з метою забезпечення стабільної діяльності банків та своєчасного виконання ними зобов`язань перед вкладниками, а також запобігання неправильному розподілу ресурсів і втраті капіталу через ризики, що притаманні банківській діяльності.

Аналіз розділу І та п. 3.9. Інструкції №368 свідчить про те, що забороняється передавати інвестору кошти та майно банку, якщо це призводить до одночасного зменшення активів самого банку у зв`язку з такою передачею.

Як було встановлено судом, після укладання договору відступлення зобов`язання активи АТ «Дельта Банк» за кредитом та дебетом залишилися незмінними. Крім того, укладання банком договору з інвестором (його пов`язаними особами), що за своїм змістом не призводить до розміщення коштів у інвестора, не порушує вимоги п. 3.9. Інструкції.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у справі №758/8938/16-ц.

Також, не знайшло свого підтвердження посилання позивача на порушення п. 3.16 Інструкції №368 під час укладення договору відступлення права вимоги.

Згідно п. 3.16. Інструкції НБУ, у разі заміни інвестора банк-боржник зобов`язаний протягом п`яти робочих днів подати пакет документів для отримання дозволу щодо залучення коштів на умовах субординованого боргу від нового інвестора у порядку, передбаченому цим розділом.

Заміна інвестора полягає в переході прав та обов`язків до нового інвестора на підставі укладеного договору про відступлення первісним інвестором права вимоги за угодою (договором) новому інвестору або внаслідок правонаступництва чи спадкоємства тощо.

Заміна інвестора за договором про залучення коштів на умовах субординованого боргу шляхом випуску облігацій допускається лише серед кола осіб, які були визначені банком-боржником у рішенні про випуск облігацій.

Відповідно до ч. 1 ст. 600 ЦК України, зобов`язання припиняється за згодою сторін внаслідок передання боржником кредиторові відступного (грошей, іншого майна тощо). Розмір, строки й порядок передання відступного встановлюються сторонами.

Згідно п. 5.7. договору відступлення права вимоги, ПАТ «Дельта Банк» та компанія Kalouma погодили припинити свої зобов`язання за договором №1 про залучення коштів на умовах субординованого боргу від 21.03.2013 р. на суму 87294251,67 дол. США.

Таким чином, суд приходить до висновку, що замість виконання своїх зобов`язань за договором №1 про залучення коштів на умовах субординованого боргу від 21.03.2013 р. (повернення коштів інвестору), ПАТ «Дельта Банк» як боржник передав кредиторові (компанії Kalouma) право вимоги до Silisten Trading Limited на зазначену суму.

Таким чином, суд відхиляє доводи позивача в цій частині, оскільки положення п. 3.16 Інструкції №368 - не підлягають застосуванню до правовідносин, що склались у зв`язку з укладенням договору про відступлення права вимоги, оскільки після укладення договору відступлення права вимоги не відбулась заміна інвестора за договором №1 про залучення коштів на умовах субординованого боргу від 21.03.2013 р.

Відповідно до ст. 14 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

При цьому, суд звертає увагу, що позивач звернувся до суду із позовними вимогами що випливають з недотримання вимог закону при укладенні договору про відступлення права вимоги, та не ставить питання про законність припинення договору №1 про залучення коштів на умовах субординованого боргу від 21.03.2013 р.

А тому, питання припинення договору №1 про залучення коштів на умовах субординованого боргу від 21.03.2013 р. не є предметом розгляду у даній справі.

Додатково, суд приймає до уваги докази, наявні в матеріалах справи, зокрема довідку перевірки ПАТ «Дельта банк», проведеної Національним банком України від 15.10.2014 р. та звіт про інспектування Національним банком України станом на 01.08.2014 р., згідно з якими не встановлено жодних порушень в частині кредитування інвесторів та щодо порядку залучення коштів на умовах субординованого боргу.

Таким чином, судом встановлено, що при укладанні спірного договору сторонами було дотримано норми чинного законодавства, а саме:

- зміст правочину не суперечить законодавству, а також моральним засадам суспільства, не порушує інтересів держави та суспільства.

- волевиявлення сторін було вільним і відповідало їх внутрішній волі;

- спірний договір укладений у письмовій формі, підписаний уповноваженими особами та завірений печатками, у відповідності до законодавства;

- правочин спрямований на реальне настання правових наслідків.

Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Натомість, позивач всупереч вимогам вказаної статті не надав суду обґрунтованих доказів того, що спірний договір суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства.

За таких обставин, суд вважає позовні вимоги позивача такими, що не підлягають задоволенню.

З урахуванням викладеного, керуючись ст. ст. 129, 232, 233, ст.ст. 236 - 238, ст. 240 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

В позові відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції у строки передбачені ст. 256 ГПК України.

дата підписання повного тексту рішення 05.07.2019 р.

СуддяВ.І.Пінчук