Постанова

Іменем України

03 липня 2019року

м. Київ

справа №148/1947/16-ц

провадження №61-35569св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Стрільчука В. А., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Михайлівська сільська рада Тульчинського району Вінницької області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 25 жовтня 2016 року у складі судді Саламахи О. В. та на ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 20 грудня 2016 року у складі колегії суддів: Стадника І. М., Войтка Ю. Б., Ковальчука О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Михайлівської сільської ради Тульчинського району Вінницької області про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини. В обґрунтування позову зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько - ОСОБА_2 , після смерті якого відкрилася спадщина. Вказував, що пропустив передбачений законом строк для її прийняття, оскільки важко пережив смерть батька, а згодом у періоди з 14 березня 2012 року по 19 березня 2012 року, з 07 травня 2012 року по 16 травня 2012 року, а також з 23 червня 2012 року по 27 червня 2012 року хворів. Внаслідок пропуску шестимісячного строку для подачі заяви про прийняття спадщини нотаріус відмовив йому у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті батька. У зв`язку з наведеним, просив суд визначити йому додатковий строк для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанції

Рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області від 25 жовтня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 20 грудня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що ОСОБА_1 пропустив передбачений законом строк для прийняття спадщини без поважних на те причин. Позивачем не доведено, що внаслідок своєї хвороби він не міг звернутися до нотаріальної контори за допомогою засобів поштового зв`язку, як це визначено п. 3.5 глави 10 Розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України за № 296/5 від 22 лютого 2012 року. Будь-яких доказів, що підтверджують наявність об`єктивних, непереборних, істотних труднощів для вчинення дій щодо прийняття спадщини, ОСОБА_1 не надав.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

У січні 2017 року ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 25 жовтня 2016 року і ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 20 грудня 2016 року та ухвалити нове рішення про задоволення його позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини. Внаслідок смерті батька у нього відбулося загострення хронічних захворювань, що зумовило необхідність перебування на лікуванні. Крім того, відповідач під час розгляду справи у суді першої інстанції визнав позов, а під час перегляду її судом апеляційної інстанції - його апеляційну скаргу.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 січня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Тульчинського районного суду Вінницької області.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що у задоволенні касаційної скарги необхідно відмовити з наступних підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим Ладижинським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області.

Спадкоємцем за законом після смерті ОСОБА_2 є його син - позивач у справі, що підтверджується довідкою №241 від 29 липня 2016 року, виданою Михайлівською сільською радою Тульчинського району.

Після смерті ОСОБА_2 позивач звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини з пропуском шестимісячного строку, передбаченого частиною першою статті 1270 ЦК України, тому постановою Другої Тростянецької державної нотаріальної контори Головного управління юстиції у Вінницькій області №338/02-31 від 31 серпня 2016 року йому відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Згідно з частиною першою статті 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Тобто право на спадщину належить спадкоємцеві з моменту її відкриття й закон зобов`язує спадкоємця, який постійно не проживав із спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Частиною третьою статті 1272 ЦК України встановлено, що за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 24 Постанови від 30 травня 2008 року №3 «Про судову практику у справах про спадкування» вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Позивачем на підтвердження поважності пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини надана медична довідка Ладижинського міського територіального медичного об`єднання від 09 серпня 2016 року, відповідно до якої він у період з 14 березня 2012 року по 19 березня 2012 року (6 днів) хворів і йому встановлено діагноз ГРВІ; у період з 07 травня 2016 року по 16 травня 2016 року (10 днів) та з 23 червня 2016 року по 27 червня 2016 року (5 днів) він перебував на лікарняному з діагнозом - "варикозне розширення вен лівої нижньої кінцівки". Отже, в загальному позивач хворів 22 дні.

Про наявність будь-яких інших причин пропуску строку для прийняття спадщини ОСОБА_1 не зазначав.

Відмовляючи у задоволенні позову суди попередніх інстанцій правильно виходили з того, що ОСОБА_1 не надав суду належних та допустимих доказів, які б свідчили про наявність об`єктивних, непереборних, істотних труднощів для подання заяви у межах передбаченого шестимісячного строку для прийняття спадщини.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що визнання позову відповідачем є підставою для його задоволення, оскільки відповідно до частини четвертої статті 174 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції) крім визнання позову відповідачем для ухвалення рішення про задоволення позову необхідна наявність законних для того підстав.

Інші доводи касаційної скарги також не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Таким чином, суд касаційної інстанції дійшов до висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки суди першої та апеляційної інстанції ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 25 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 20 грудня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. О. Кузнєцов

Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко

В. А. Стрільчук

М. Ю. Тітов