ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2019 року

м. Харків

Справа № 638/16622/17

Провадження № 22-ц/818/3397/19

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - судді Бровченка І.О.,

суддів: Бурлака І. В., Колтунової А. І.,

за участю секретаря - Прокопчук І.В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 01 червня 2018 року, ухвалене у складі судді Омельченко К.О.,

в с т а н о в и в :

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, мотивуючи який зазначила, що є рідною тіткою малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мати якої ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , у зв`язку з чим наказом Служби у справах дітей по Шевченківському району Управління служб у справах дітей Харківської міської ради № 34 від 18 жовтня 2017 року дитину влаштовано в її сім?ю, де створено усі необхідні умови для її проживання.

Посилаючись на те, що шлюб між ОСОБА_4 та відповідачем було розірвано у листопаді 2010 року, у тому ж році відповідач покинув сім`ю і з цього часу ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, з дитиною не спілкується, її станом здоров`я та долею не цікавиться, матеріальної допомоги на її утримання не надає, має заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 81316 грн., відповідно до посвідченої приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Шефель Д.С. заяви, відмовився від матеріального забезпечення доньки, ОСОБА_1 просила позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно доньки ОСОБА_5 , встановити опіку над малолітньою дитиною, призначивши її опікуном, стягнути з ОСОБА_2 аліменти на утримання дитини у розмірі 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення нею повноліття.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 01 червня 2018 року позов задоволено. Позбавлено ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Встановлено опіку над малолітньою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , призначено її опікуном ОСОБА_1 , яка зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітньої ОСОБА_3 у розмірі 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 03 листопада 2017 року і до досягнення дитиною повноліття.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування скарги зазначав, що протягом 2015-1016 років на утримання доньки ним було сплачено на користь ОСОБА_4 та ОСОБА_1 аліменти у розмірі близько 33000 грн., до смерті ОСОБА_4 він брав участь у вихованні доньки, спілкувався з нею, а позивачка перешкоджає йому спілкуватись з дитиною, у зв`язку з чим відсутні підстави для задоволення позову.

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду як джерело права.

В силу статті 9 Конституції України Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод є частиною національного законодавства і закріплює мінімальні гарантії в галузі прав людини, які можуть бути розширені в національному законодавстві, яке в свою чергу в силу взятих на себе Україною зобов`язань не може суперечити положенням Конвенції (стаття 19 Закону України «Про міжнародні договори» від 29 червня 2004 року № 1906-ІV, стаття 27 Віденської конвенції про право міжнародних договорів).

Європейський суд з прав людини у справі «Савіни проти України» (заява від 18 грудня 2008 року № 39948\06) вказує, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції.

У рішенні від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» (заява № 31111/04) суд наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано кожному право на повагу до свого сімейного життя.

Втручання у право на повагу до сімейного життя не становить порушення статті 8 Конвенції, якщо воно здійснене «згідно із законом», відповідає одній чи кільком законним цілям, про які йдеться в пункті 2, і до того ж є необхідним у демократичному суспільстві для забезпечення цих цілей (пункт 50 рішення Європейського Суду у справі «Хант проти України»).

Згідно із частиною 8 статті 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї.

Відповідно до частини 2 статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Процедура, підстави та правові наслідки позбавлення батьківських прав передбачені нормами СК України (статті 164-167).

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судовим розглядом встановлено, що з 03 листопада 2007 року ОСОБА_2 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано 11 листопада 2010 року.

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого відділом реєстрації актів цивільного стану по місту Харкову Харківського міського управління юстиції, ОСОБА_2 є батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_3 померла мати ОСОБА_3 - ОСОБА_4

За життя ОСОБА_4 донька проживала з нею в квартирі АДРЕСА_2 . Позивач по справі проживає у квартирі АДРЕСА_3 .

Відповідач по справі в судовому засіданні 02 липня 2019 року пояснив, що фактично покійна ОСОБА_4 та її сестра ОСОБА_1 проживали як одна сім`я.

17 жовтня 2017 року Службою у справах дітей по Шевченківському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради з метою вирішення питання подальшої долі малолітньої ОСОБА_3 було складено акт обстеження умов проживання ОСОБА_1 , яка є рідною сестрою померлої ОСОБА_4 , за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до якого ОСОБА_1 створено належні умови для проживання та розвитку дитини: місце для навчання, окреме спальне місце, відведено зону для розваг та відпочинку, дитячі речі зберігаються у шафі, в сім`ї добрі, теплі, родинні стосунки.

Рішенням Служби у справах дітей по Шевченківському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради № 34 від 18 жовтня 2017 року малолітню ОСОБА_3 після смерті матері влаштовано в сім`ю рідної тітки ОСОБА_1 .

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із доведеності факту ухилення відповідача від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини та керувався тим, що інтереси дитини будуть якнайкраще забезпечені у разі встановлення опіки над нею рідною тіткою ОСОБА_1 , в сім`ї якої проживає дитини після смерті матері, де створено належні умови для життя та розвитку дитини.

Колегія суддів погоджується з такими висновками з наступних підстав.

Статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами. Позбавлення батьківських прав або відібрання дитини у батьків без позбавлення їх цих прав не звільняє батьків від обов`язку утримувати дітей.

Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом (ч. 4 ст. 155 СК України).

Відповідно до ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав, якщо вона, він, зокрема, ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

За положеннями Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Ухвалюючи рішення у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), ЄСПЛ указав на те, що при визначенні найкращих інтересів дитини в конкретній справі слід брати до уваги два міркування: по-перше, у найкращих інтересах дитини зберегти її зв`язки із сім`єю, крім випадків, коли доведено, що сім`я непридатна або неблагополучна; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (пункт 100 рішення від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09).

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно їх утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов`язками.

Згідно з ч.ч. 1, 3 статті 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 77 ЦПК України).

Відповідно до інформації адміністрації комунального закладу «Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) № 430 Харківської міської ради», адміністрації Харківській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 150, адміністрації Комунального закладу охорони здоров?я «Харківська міська дитяча поліклініка № 14» ОСОБА_2 ніколи не цікавився життям, вихованням, розвитком, навчанням та станом здоров?я своєї дочки. Малолітня ОСОБА_6 ?я постійно проживає в сім?ї ОСОБА_1 , та знаходиться на її утриманні. Всі рекомендації щодо розвитку, виховання, навчання та стану здоров?я дитини виконує ОСОБА_1 .

Відповідно акту опитування малолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не визнає ОСОБА_2 своїм батьком та не бажає бачитись з ним.

Висновком Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради № 672 від 20 листопада 2017 року визнано доцільним позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Зазначеним висновком встановлено, що після смерті матері ОСОБА_7 залишилась проживати в сім`ї своєї тітки ОСОБА_1 . Батько дитини ОСОБА_2 проживає в АДРЕСА_4 . ОСОБА_2 покинув сім`ю коли дитині було 10 місяців, не цікавився її розвитком, здоров`ям, не надавав матеріальної допомоги. Малолітня ОСОБА_7 постійно проживала разом з матір`ю за адресою: АДРЕСА_5 . Малолітня ОСОБА_7 перебувала під медичним спостереженням у Комунальному закладі охорони здоров`я «Харківська міська дитяча поліклініка № 14», огляд дитини в якому лікарями спеціалістами здійснювався в присутності матері або тітки ОСОБА_1 . Малолітня ОСОБА_7 відвідувала до зарахування до школи комунальний заклад «Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) № 430» Харківської міської ради. Розвитком дитини займалась виключно її мати та родичі. Батько у вихованні дитини участі не приймав. З першого класу ОСОБА_7 навчається в Харківській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 150. Батько зв`язок зі школою не підтримував, навчанням доньки не цікавився. Після смерті матері, малолітня ОСОБА_7 фактично залишилась без батьківського піклування. Дитина проживає в сім`ї своєї тітки, ОСОБА_1 , яка є кандидатом в опікуни і має наміри у подальшому опікуватись племінницею. Зазначені обставини викладені та підтверджуються листами керівників вказаних вище установ.

Після скасування постанови Харківського апеляційного суду від 12 листопада 2018 року висновком Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради № 443 від 25 червня 2019 року повторно визнано доцільним позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

З висновку вбачається, що ОСОБА_2 письмово відмовлявся від надання пояснень щодо виконання ним батьківських обов`язків та особистого підпису під офіційним попередженням про неприпустимість ухилення від виконання обов`язків щодо виховання дитини. Питання щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , було додатково розглянуто на Комісії з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Харківської міської ради за участю ОСОБА_2 , малолітньої ОСОБА_3 , ОСОБА_1 (а.с. 176-186 т. 2)

23 квітня 2015 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Шефель Д.С. було посвідчено заяву ОСОБА_2 , якою він відмовився від надання матеріального забезпечення своїй малолітній доньці ОСОБА_3 .

При зверненні до суду з касаційною скаргою ОСОБА_4 зазначав, що вказану заяву він написав для отримання колишньою дружиною додаткових соціальних коштів від держави на дитину, але жодного доказу підтверджуючого дану обставину надано не було, які не надано доказів, що ОСОБА_4 взагалі отримувала будь-які соціальні кошти від держави внаслідок написання відповідачем відповідної заяви.

Колегія суддів вважає, що ОСОБА_2 мав можливість надати суду належні допустимі та достатні докази в обґрунтування своїх заперечень на апеляційну скаргу, в тому числі і при повторному перегляді справи судом апеляційної інстанції, але останнім цього зроблено не було.

Доказів того, що під час розгляду справи у суді, в тому числі і після скасування постанови Харківський апеляційним судом змінив своє ставлення до виховання дитини, не має.

Відповідно до актів опитування малолітньої ОСОБА_3 , проведеного завідувачем сектору служби у справах дітей по Шевченківському району Управління служби у справах дітей Харківської міської ради, ОСОБА_7 задоволена тим, що живе в сім`ї ОСОБА_8 (так дівчинка звикла називати тітку), в неї є двоюрідна сестричка ОСОБА_15 . Дівчата між собою товаришують, разом малюють, граються, гуляють. ОСОБА_12 продемонструвала свій одяг та іграшки, які їй купують, своє ліжко, місце для занять та розваг. Повідомила, що ОСОБА_10 дуже смачно готує, а ОСОБА_11 (чоловік ОСОБА_1 ) дуже добрий, завжди пригощає цукерками, купує подарунки. В сім`ї ніхто не свариться. У вихідні дні всі разом йдуть в парк, зоопарк, просто подорожують. Влітку їздять на море. ОСОБА_12 із задоволенням повертається зі школи додому, тому що її там люблять, чекають. Про всі свої події в житті дівчинка розповідає тітці ОСОБА_8 . ОСОБА_12 вважає ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_15 своєю сім`єю, в подальшому бажає жити з ними, тому що її тут всі люблять.

Опитана Харківським апеляційним судом в судовому засіданні 12 листопада 2018 року за участю педагога ОСОБА_7 пояснила, що проживає разом з мамою ОСОБА_16 , її чоловіком ОСОБА_17 , сестрою ОСОБА_18 та бабусею. Відвідує школу, забезпечена всім необхідним. Батька бачила останній раз за два роки до того, як не стало мами, а потім лише в суді. Вдома у батька вона ніколи не була, він їй не телефонує, до школи ніколи не приходив, коли вона хворіла і знаходилась в лікарні батько її не відвідував, приходив на день народження, але нічого не подарував. Боїться батька та того, що він забере її від мами ОСОБА_10 , хоче і надалі проживати разом з мамою ОСОБА_16 .

В судовому засіданні 02 липня 2019 року відповідач ОСОБА_2 пояснив, що до смерті колишньої дружини не було перешкод у спілкуванні з дитиною, дитина нормально відноситься до нього та бажає спілкуватись з ним. По вихідним дням він спілкувався з нею.

З акту обстеження матеріально-побутових умов ОСОБА_2 було встановлено, що відповідач проживає в батьками. Батько відповідача зазначив, що його онука бажає проживати з батьком.

Допитана без участі сторін по справі за участю педагога в судовому засідання 02 липня 2019 року ОСОБА_7 показала, що у неї відсутні почуття до батька, вона його практично не знає. На день народження батько приїзджав один раз, до школи не приходив, з ним вона не спілкується, подарунки не дарував. Своєю сім`єю вважає сім`ю ОСОБА_1 , а дідусем та бабусею батьків чоловіка ОСОБА_1 , а також ОСОБА_20 (мати ОСОБА_4 ). Зазначила, що батьків ОСОБА_2 ніколи не бачила. Вказала, що ОСОБА_21 про закінчення суддів та проживання з ОСОБА_1

Завідувач сектору з питань попередження правопорушень та дотримання законодавства щодо дітей Служби у справах дітей по Шевченківському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради, педагог за освітою, ОСОБА_22 пояснила, що ОСОБА_7 надавав правдиві покази та остання категорично не бажає спілкуватись з батьком. Вказані твердження ОСОБА_7 надавала також і під час вирішення питання щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 .

Після допиту ОСОБА_23 відповідач пояснив, що його батьки бачили онуку лише один раз після ї народження.

З відповідей адміністрації Комунального закладу охорони здоров?я «Харківська міська дитяча поліклініка № 14», адміністрації Харківській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 150, наданих вже після скасування судового рішення судом касаційної інстанції вбачається, що ОСОБА_2 не приймає участі у вихованні дитини, станом здоров`я не цікавиться.

ОСОБА_2 в судовому засіданні 02 липня 2019 року зазначав, що бажав спілкуватись з дитиною у школі, але цьому перешкоджав директор. Разом з тим, відповідні докази, що директор учбового закладу перешкоджав ОСОБА_2 у спілкуванні з дитиною, суду не надав.

З повідомлення КЗОЗ Обласна клінічна лікарня № 1 від 15 серпня 2018 року щодо курсу лікування ОСОБА_23 у червня 2018 року, тобто в період часу коли справа знаходилась на розгляді в суді першої інстанції, вбачається, що з 13 червня 2018 року по 22 червня 2018 року дитина перебувала на стаціонарному лікуванні, дитина надійшла до лікарні у тяжкому стані, ОСОБА_24 щоденно відвідувала ОСОБА_1 , яка придбала необхідні медикаменти на суму 7054, 65 грн. Батько дитину в стаціонарі не відвідував, дитину з стаціонару після виписки забрала опікун ОСОБА_1 .

З огляду на встановлені обставини щодо ухилення ОСОБА_2 від виконання своїх обов`язків по вихованню доньки та з метою забезпечення найкращих інтересів дитини, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про позбавлення відповідача батьківських прав відносно доньки ОСОБА_5 , призначив ОСОБА_1 її опікуном та стягнув з відповідача на її користь аліменти на утримання дитини.

Залишаючи судове рішення про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, колегія суддів враховує, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом. Разом з тим, з наявних матеріалів справи доказів вбачається, що відповідач в добровільному порядку не спілкується з дитиною, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя. Принцип «найкращих інтересів дитини» є пріоритетним при вирішенні справ цієї категорії.

Позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 не спричинить розриву сімейних зв`язків між відповідачем та ОСОБА_25 , оскільки з матеріалів справи вбачається та судовим розглядом встановлено, що відповідний зв`язок між донькою та батьком відсутній.

Доказів того, що ОСОБА_2 не виконує батьківській обов`язків з поважних причин суду з 06 листопада 2017 року (відкриття провадження у справі) надано не було.

Доказів того, що ОСОБА_2 змінив своє ставлення до виховання дитини як після звернення до суду з відповідним позовом, так і після скасування Верховним Судом постанови Харківського апеляційного суду від 12 листопада 2018 року, відповідачем суду надано не було.

Доводи ОСОБА_2 про те, що позивачем йому створювались перешкоди у спілкуванні з донькою є безпідставними, жодних доказів на підтвердження вказаних обставин відповідачем не надано. Вказаних доказів не надано суду апеляційної інстанції і при повторному розгляді справи. Крім того, при допиті малолітньої дитини ОСОБА_23 остання заперечувала проти того, що за життя матері батько спілкувався з нею.

В обґрунтування заперечень на позовну заяву ОСОБА_2 не надано жодного доказу підтверджуючого, що за життя його колишньої дружини він спілкувався з донькою.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції позивач пояснила, що шлюбні відносини між подружжям ОСОБА_26 були припинені у грудні 2009 року, про що ОСОБА_4 зазначала також і в позовній заяві про розірвання шлюбу. Фактично ОСОБА_2 пішов з сім`ї, коли його доньці було 10 місяців та в подальшому її життям не цікавився, ухилився від виконання своїх батьківських обов`язків. Коли ОСОБА_4 проходила курси хіміотерапії дитина залишалась проживати з нею, ОСОБА_1 .

З матеріалів справи вбачається, що з відповідним позовом ОСОБА_1 звернулась до суду 03 листопада 2017 року, у зв`язку з чим у відповідача було достатньо часу для надання доказів в обґрунтування своїх заперечень на позовну заяву.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 зазначив, що протягом 2015-2016 років сплатив на користь дитини 33000 грн.

Разом з тим, в судовому засіданні 02 липня 2019 року позивач ОСОБА_1 проти сплати 33 тим. грн не заперечувала, але зазначила, що на утримання дитини було сплачено 13 тис. грн. 20000 грн ОСОБА_2 було повернуто їй та її чоловіку в рахунок погашення заборгованості. Про наявність у відповідача боргів було зазначено і в позовній заяві ОСОБА_4 про розірвання шлюбу. Після повернення грошових коштів ОСОБА_2 було повернуто розписку.

Заперечень відповідача щодо пояснень ОСОБА_1 не надходило.

Колегія суддів враховує, що сторонами по справі не заперечувався факт сплати ОСОБА_4 , ОСОБА_1 та її чоловіку ОСОБА_27 протягом 2015-2016 років 33 тис. грн.

Письмовими доказами сплата вказаних грошових коштів не підтверджено, ОСОБА_2 надано лише здійснений ним розрахунок та виписка з банку про перерахування в 2015 році на користь ОСОБА_4 503 грн.

ОСОБА_2 зазначає, що сплачує аліменти на утримання дитини. Разом з тим, з інформації Зміївського районного ВДВС ГТУЮ у Харківській області вбачається, що на виконанні в відділі знаходиться виконавче провадження за АСВП 57946063 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітньої ОСОБА_3 , починаючи з 03 листопада 2017 рок і до досягнення дитиною повноліття. Заборгованість по аліментам станом на 31 грудня 2018 року складала 13230, 50 грн., станом на 21 травня 2019 року складає 14496, 42 грн.

Крім того, з розрахунку заборгованості Зміївського районного відділу ДВС ГТУЮ у Харківській області від 17 січня 2018 року вбачається, заборгованість ОСОБА_2 зі сплати аліментів на користь ОСОБА_4 на підставі виконавчого листа № 2-7842 виданого Дзержинським районним судом м. Харкова 20 липня 2010 року за період з 27 квітня 2010 року по 31 грудня 2017 року становить 81316, 91 грн. При цьому, протягом 2010-2011 років аліменти ОСОБА_2 не сплачувались, у 2012 році сплачено 1200 грн, 2013 році - 1200 грн; 2014році - 300 грн, 2015 році- 2517, 56 грн.

В судовому засіданні ОСОБА_2 зазначив, що офіційно не працевлаштований, на питання суду щодо розміру його щомісячних фактичних доходів не відповів.

Колегія суддів враховує, що наявність заборгованості по аліментам само по собі не є підставою для позбавлення батька дитини батьківських прав, разом з тим, підтверджують надання відповідачем недостовірних пояснень з питань, які ставляться судом.

Характеристика ОСОБА_2 надана військовим комісаріатом за час проходження служби у резерві з 17 грудня 2015 року по 29 січня 2016 року та характеристика з місця проживання надана сусідами, які в судовому засідання в якості свідків не допитувались, жодним чином не свідчить про належне ставлення ОСОБА_2 до виконання своїх батьківських обов`язків та не підтверджують даний факт.

Апеляційна скарга не містить доводів в частині призначення опікуна та стягнення аліментів ОСОБА_2 , а тому його законність та обґрунтованість в цій частині в апеляційному порядку не перевірялись. Доводи з приводу призначення опікуна ОСОБА_2 не зазначались і під час судового засідання 02 липня 2019 року.

Оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення - залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 382 - 384 ЦПК України, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 1 червня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 10 липня 2019 року.

Головуючий - І.О. Бровченко

Судді : І.В. Бурлака

А.І. Колтунова