ПОСТАНОВА

Іменем України

10 липня 2019 року

м. Київ

справа № 299/509/15-а

адміністративне провадження № К/9901/29693/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

Судді-доповідача Саприкіної І. В.,

суддів Єзерова А. А., Чиркіна С. В.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду (колегія у складі головуючого судді Довгополова О. М., суддів Гудима Л. Я., Шинкар Т. І.) від 14 лютого 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Мукачівського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

У лютому 2015 року ОСОБА_1 звернувся до Виноградівського районного суду Закарпатської області з позовом до Мукачівського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (далі - Мукачівський прикордонний загін Держприкордонслужби України, Держприкордонслужба України відповідно), у якому просив визнати неправомірними дії та зобов`язати відповідача надати до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (далі - ГУ ПФУ в Закарпатській області) подання та всі необхідні документи для призначення йому пенсії за вислугу років.

Виноградівський районний суд Закарпатської області постановою від 19 січня 2016 року позов задовольнив. Визнав неправомірними дії Мукачівського прикордонного загону Держприкордонслужби України та зобов`язав відповідача надати до ГУ ПФУ в Закарпатській області подання і всі необхідні документи для призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років.

Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 14 лютого 2017 року скасував зазначене вище судове рішення першої інстанції та ухвалив нову постанову, якою в задоволенні позову відмовив.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що право на пенсію за вислугу років мають особи, у яких наявна вислуга, передбачена п. «а» ч. 1 ст. 12 Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-XII; тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), виключно в календарному обчисленні, що безпосередньо зазначено у цій статті.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням апеляційної інстанції, у березні 2017 року позивач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, у якій просив скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2017 року та залишити в силі постанову Виноградівського районного суду Закарпатської області від 19 січня 2016 року.

На обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_1 зазначив, що суд апеляційної інстанції, відмовляючи в задоволенні його позову, порушив норми матеріального та процесуального права, а тому оскаржуване судове рішення є необґрунтованим та підлягає скасуванню. За позицією скаржника, у нього наявний необхідний стаж для призначення пенсії за вислугу років, а тому відповідач був зобов`язаний направити подані ОСОБА_1 документи для призначення пенсії до ГУ ПФУ в Закарпатській області без надання їм своєї оцінки.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 21 березня 2017 року відкрив провадження у цій справі за вказаною касаційною скаргою.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII), яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.

Відповідно до підп. 4 п. 1 розд.«Перехідні положення» КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду ухвалою від 08 липня 2019 року прийняв цю справу до провадження та призначив її до розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 341 КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, колегія суддів встановила таке.

ОСОБА_1 у період з 28 травня 1998 року по 02 липня 2012 року проходив військову службу, у тому числі з 30 грудня 1999 року до 02 липня 2012 року - за контрактом у Прикордонних військах України та Держприкордонслужбі України.

Наказом начальника 27 прикордонного загону (правонаступником якого є Мукачівський прикордонний загін Держприкордонслужби України) від 01 серпня 2012 року № 143-ос «По особовому складу» ОСОБА_1 з 02 липня 2012 року був звільнений у запас з посади інспектора прикордонної служби 2 категорії - інструктора кінологічного відділення відділу прикордонної служби «Дюла» за п. «а» ч. 6 ст. 26 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (у зв`язку із закінченням строку контракту).

Відповідно до зазначеного вище наказу на день звільнення вислуга років ОСОБА_1 у пільговому обчисленні становила 20 років 9 місяців 14 днів, а у календарному - 14 років 2 місяці 1 день.

10 грудня 2014 року ОСОБА_1 звернувся до Мукачівського прикордонного загону Держприкордонслужби України із заявою про підготовку і направлення до органів Пенсійного фонду України подання та документів щодо призначення йому пенсії за вислугу років.

Однак листом від 24 грудня 2014 року № 10-М-16 відповідач повідомив ОСОБА_1 про відмову у задоволенні вказаної заяви, оскільки позивач не набув права на пенсію за вислугу років відповідно до ст. 12 Закону № 2262-XII у зв`язку з відсутністю необхідної вислуги років, а саме відповідно до вказаної норми вислуга повинна становити 20 календарних років та 6 місяців і більше, а вислуга позивача в календарному обчисленні становить лише 14 років 2 місяці 1 день.

Вважаючи протиправною таку відмову Мукачівського прикордонного загону Держприкордонслужби України, позивач звернувся до суду з цим позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи і заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов таких висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

За приписами ч. 3 ст. 2 КАС України у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, осіб начальницького і рядового складу Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, визначає Закон № 2262-XII.

Пунктом «в» статті 1-2 Закону № 2262-XII передбачено, що право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі служби особи, зокрема, із числа військовослужбовців Прикордонних військ України.

Згідно з ст. 10 Закону № 2262-XII призначення і виплата пенсій особам, зазначеним у статті 1-2 цього Закону, здійснюються органами Пенсійного фонду України (далі - ПФУ).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач був звільнений зі служби в Мукачівському прикордонному загоні Держприкордонслужби України в запас з 02 липня 2012 року, і на момент звільнення його вислуга років складала: календарна - 14 років, 02 місяці 01 день; пільгова - 06 років, 07 місяців, 13 днів; загальна - 20 років 09 місяців 14 днів.

Відповідно до п. «а» ст. 12 Закону № 2262-XII пенсія за вислугу років призначається: особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у п. «б»-«д», «ж» ст. 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у ч. 3 ст. 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби (…)з 01 жовтня 2011 року по 30 вересня 2012 року, і на день звільнення мають вислугу 20 календарних років та 6 місяців і більше; (…).

Виходячи з наведеного, положення Закону № 2262-XII не передбачають можливості призначення пенсії за вислугу років особам, звільненим зі служби з 01 жовтня 2011 року по 30 вересня 2012 року, при наявності 20 календарних років та 6 місяців вислуги, обчисленої на пільгових умовах.

При цьому, зазначеною вище законодавчою нормою чітко передбачено, що пенсія за вислугу років призначається при наявності саме календарної, а не загальної чи пільгової вислуги років.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії міститься, зокрема, у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27 березня 2018 року у справі № 295/6301/17, від 19 вересня 2018 року у справі № 725/1959/17, від 22 листопада 2018 року у справі № 161/4876/17, від 22 січня 2019 року у справі № 295/10742/16-а, від 27 лютого 2019 року у справі № 295/6454/17.

Таким чином, враховуючи приписи чинного законодавства, суд апеляційної інстанції у цій справі дійшов вірного висновку щодо відсутності у позивача права на призначення пенсії за вислугою років з урахуванням пільгової вислуги років, оскільки позивач не має встановленої пунктом «а» ч. 1 ст. 12 Закону № 2262-XII календарної вислуги років.

Частиною 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Закон України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» установлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У п. 50 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» зазначено, що перша та найважливіша вимога ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», у зазначеній статті міститься посилання на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції. Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії»).

Суд також ураховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), у якому, серед іншого, звертається увага, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Водночас, відповідно до даного Висновку згідно з практикою ЄСПЛ очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, від різних правових положень, звичаїв, доктринальних принципів, а також ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема, у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; п. 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; п. 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; п. 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»).

Крім того, колегія суддів вважає безпідставними аргументи ОСОБА_1 про відсутність у відповідача повноважень на проведення перевірки наявності вислуги років, необхідної для призначення пенсії з огляду на таке.

За приписами ст. 48 Закону № 2262-XII заява про призначення пенсії згідно з цим Законом подається до територіального органу ПФУ або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, встановленому правлінням ПФУ за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, іншими заінтересованими центральними органами виконавчої влади та Службою зовнішньої розвідки.

Відповідно до п. 1 Порядку № 3-1 заяви про призначення пенсії за вислугу років особам, звільненим зі служби, які мають право на пенсію згідно із зазначеним вище Законом, подаються цими особами до головних управлінь ПФУ в Автономній Республіці Крим, областях, м. Києві та Севастополі (далі - органи, що призначають пенсії) через уповноважені структурні підрозділи Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства надзвичайних ситуацій України, Міністерства інфраструктури України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної прикордонної служби України, Державної податкової служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державної інспекції техногенної безпеки України (далі - міністерства та інші органи).

Міністерства та інші органи, їх територіальні підрозділи в Автономній Республіці Крим, областях, м. Києві та Севастополі визначають уповноважені структурні підрозділи, на які за їх рішенням покладаються функції щодо підготовки та подання до органів, що призначають пенсії, необхідних для призначення пенсії документів (далі - уповноважені структурні підрозділи).

Згідно з п. 12 вказаного Порядку уповноважений структурний підрозділ у 10-денний термін з дня одержання заяви про призначення пенсії оформляє всі необхідні документи і своє подання про призначення пенсії (додаток 2), ознайомлює з ним особу, якій оформлюється пенсія, і направляє до органу, що призначає пенсії за місцем проживання особи. Уповноважений структурний підрозділ надає допомогу особі в одержанні відсутніх на момент подання заяви документів для призначення пенсії. У разі, якщо підготовлені не всі необхідні для призначення пенсії документи, подаються наявні документи, а документи, яких не вистачає, подаються додатково в строки, визначені п. 6 цього Порядку.

При цьому колегія суддів звертає увагу, що саме уповноважені структурні підрозділи здійснюють перевірку поданих звільненими зі служби особами заяв про призначення їм пенсії, здійснюють обчислення вислуги років для призначення пенсії та встановлюють наявність підстав для її призначення. Після цього такий орган законодавчо наділений компетенцією направити подання про призначення пенсії за вислугу років до територіального органу ПФУ або відмовити у такому поданні.

У своїй відповіді від 24 грудня 2014 року Мукачівський прикордонний загін Держприкордонслужби України повідомив ОСОБА_1 про відсутність правових підстав для призначення йому пенсії за вислугу років у порядку п. «а» ст. 12 Закону № 2262-XII, а саме за недостатністю календарної вислуги років.

Такий саме правовий висновок викладений у постанові Великої Палата Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 537/1980/16-а.

Підсумовуючи зазначене, колегія суддів установила, що Мукачівський прикордонний загін Держприкордонслужби України наділений повноваженнями здійснювати обчислення вислуги років для призначення пенсії особам, які звільнені з органів, зокрема, Держприкордонслужби України. Вони направляють до територіальних органів ФПУ подання та необхідні для призначення пенсії документи виключно у разі встановлення цими органами правових підстав, серед іншого й наявності вислуги років.

За таких обставин, у зв`язку з відсутністю у ОСОБА_1 достатньої вислуги років Мукачівський прикордонний загін Держприкордонслужби України правомірно відмовив йому в направленні до ГУ ПФУ в Закарпатській області відповідних документів, які необхідні для призначення пенсії за вислугу років.

Виходячи з наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду апеляційної інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд апеляційної інстанції, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в ньому повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги його не спростовують.

За приписами п. 1 ч. 1 ст. 349, ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення апеляційного суду - без змін, якщо визнає, що (…) суд апеляційної інстанцій не допустив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення чи вчиненні процесуальних дій.

Ураховуючи викладене та керуючись ст. 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. В. Саприкіна

Судді

А. А Єзеров

С. М. Чиркін