Постанова

Іменем України

11 липня 2019 року

м. Київ

справа № 576/415/17-ц

провадження № 61-29243св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Березівська сільська рада Глухівського району Сумської області, Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Сумській області,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Березівської сільської ради Глухівського району Сумської області, Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Сумській області, третя особа - ОСОБА_2 , про визнання права власності на реконструйовану нежитлову будівлю,

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 15 травня 2017 року у складі судді Васяновича В. М. та ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 15 червня 2017 року у складі колегії суддів: Ткачук С. С., Кононенко О. Ю., Бойка В. Б.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з указаним позовом та просила визнати за нею право власності на реконструйовану нежитлову будівлю (магазин продовольчих та промислових товарів) загальною площею 253,4 кв. м з господарськими будівлями і спорудами у вигляді сараю літ. «Б», погребу літ. «Пг», вбиральнею літ. «У» та огорожею, розташованих по АДРЕСА_1 .

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилалася на те, що 23 лютого 2001 року на Українській товарній біржі між нею та Березівським сільським споживчим товариством був укладений договір купівлі-продажу, зареєстрований під № 146932, за умовами якого вона придбала у власність приміщення магазину АДРЕСА_1 . Цей договір також був зареєстрований у відповідному бюро технічної інвентаризації. Рішенням Глухівського районного суду Сумської області від 10 квітня 2002 року у справі № 2-311 за її позовом до Глухівської районної спілки споживчих товариств про визнання угоди дійсною за нею було визнано право власності на вищевказане приміщення. 02 липня 2002 року між нею та Березівською сільською радою Глухівського району Сумської області (далі - Березівська сільська рада) був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки за яким вона придбала у власність земельну ділянку площею 627 кв. м, розташовану по АДРЕСА_1 під належним їй магазином, який також 24 липня 2002 року був зареєстрований в Березівській сільській раді. На підставі вищевказаного договору 20 березня 2006 року вона отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2 , кадастровий номер НОМЕР_3 . Через необхідність розширення приміщення існуючого магазину в 2008 році вона здійснила його реконструкцію без дозвільних документів, а саме прибудувала до існуючого магазину два складських приміщення, в результаті чого площа магазину збільшилася до 253,4 кв. м. Проводячи реконструкцію вона вважала, що має на це право, оскільки проводила цю реконструкцію на земельній ділянці, яка знаходиться у її власності. Крім того, під час проведення реконструкції нею були дотримані всі необхідні умови для відповідного виду будівництва, а реконструйований магазин побудований в межах належної їй земельної ділянки. Вона змушена звернутися до суду з цим позовом, оскільки оформити право власності будь-яким іншим шляхом не має можливості через прийнятий 13 січня 2015 року Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» щодо прийняття в експлуатацію об`єктів будівництва, збудованих без дозволу на виконання будівельних робіт.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Глухівський міськрайонний суд Сумської області рішенням від 15 травня 2017 року відмовив в задоволенні позову.

Мотивував рішення суд першої інстанції тим, що реконструкція магазину проведена ОСОБА_1 без відповідного дозволу Державної архітектурно-будівельної інспекції та порушує права власника суміжної ділянки ОСОБА_2 . Крім того, позивач звернулася до суду з цим позовом у березня 2017 року, а до Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції в Сумській області вже після звернення до суду, про що свідчить відповідь вказаного управління від 18 квітня 2017 року, тобто на час звернення до суду з цим позовом між сторонами взагалі не існувало спору.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Апеляційний суд Сумської області ухвалою від 15 червня 2017 року рішення Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 15 травня 2017 року залишив без змін.

Мотивував рішення апеляційний суд тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи

У липні 2017 року ОСОБА_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 15 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 15 червня 2017 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована неврахуванням судами попередніх інстанцій того, що дозвіл на виконання будівельних робіт нею не отриманий, до 31 грудня 2015 року вона не подавала заяву про прийняття в експлуатацію об`єкта будівництва, збудованого без належного дозволу на виконання будівельних робіт, а тому вона є такою, що має право на визнання права власності виключно в судовому порядку. Висновок апеляційного суду про необхідність оскарження нею дій Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Сумській області щодо відмови у прийнятті в експлуатацію самочинного будівництва не ґрунтується на вимогах закону. Судами не враховано того, що на підставі документу, який засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта нерухомості або рішення суду вона мала б право на отримання декларації про готовність об`єкта до експлуатації і відповідно провести державну реєстрацію права власності магазину площею 253,4 кв. м. Апеляційний суд безпідставно посилався на те, що позов пред`явлений через відмову відповідного органу видати їй сертифікат та декларацію про готовність об`єкта, оскільки вона ніколи не зверталася із проханням видати їй сертифікат про готовність об`єкта. Право власності на реконструйований об`єкт нерухомості пасивно заперечується відповідачами лише за відсутності належних документів на нього.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

22 травня 2018 року справу № 576/415/17-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 червня 2019 року справу призначено судді-доповідачеві Зайцеву А. Ю .

Фактичні обставини справи

Судами встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу від 23 лютого 2001 року, укладеного між Березівським сільським споживчим товариством і ОСОБА_1 , зареєстрованого на Українській товарній біржі за № 14693 та згідно з рішенням Глухівського районного суду Сумської області від 10 квітня 2002 року у справі № 2-311за позовом ОСОБА_1 до Глухівської районної спілки споживчих товариств про визнання угоди дійсною, ОСОБА_1 на праві власності належить магазин продовольчих та непродовольчих товарів, розташований по АДРЕСА_1 .

02 липня 2002 року між Березівською сільською радою та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення, посвідчений Глухівською районною державною нотаріальною конторою, за яким ОСОБА_1 придбала у власність земельну ділянку площею 627 кв. м під належним їй магазином по АДРЕСА_1 .

Згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2 , виданого на підставі вищевказаного договору купівлі-продажу земельної ділянки від 02 липня 2002 року, ОСОБА_1 є її власником.

Рішенням виконавчого комітету Березівської сільської ради від 22 березня 2007 року № 14 ОСОБА_1 дозволено добудову магазину на земельній ділянці по АДРЕСА_1та зобов`язано її виготовити проектно-кошторисну документацію на будівництво та одержання дозволу на виконання будівельно-монтажних робіт в інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю.

Без отримання відповідного дозволу ОСОБА_1 провела реконструкцію магазину, розташованого по АДРЕСА_1 , що підтверджується зведеним кошторисним розрахунком вартості об`єкта будівництва, звітом про проведення технічного обстеження та технічним паспортом на нежитлову будівлю.

Згідно з актом перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил від 12 травня 2017 року № 266, складеного головним інспектором будівельного нагляду інспекційного відділу Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Сумській області, ОСОБА_1 не дотримана відстань від межі із сусідньою земельною ділянкою, землекористувачем якої є ОСОБА_2 , який не заперечує проти проведеної добудови господарських приміщень до будівлі магазину.

Зі звіту про проведення технічного обстеження від 20 грудня 2016 року, складеного експертом з технічного обстеження будівель і споруд ОСОБА_4 встановлено можливість надійної та безпечної експлуатації прибудови № 1 складу промислових та продовольчих товарів, прибудови № 2 складу продовольчих товарів та літнього майданчика Лм-1 магазину промислових та продовольчих товарів по АДРЕСА_1 .

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно зі статтею 328 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до частин другої та третьої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна) та у передбачених законом чи договором випадках - з моменту його прийняття до експлуатації та державної реєстрації.

Житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно (частини перша, друга статті 376 ЦК України).

Самочинним також вважається будівництво хоча і на підставі проекту, але за наявності істотних порушень зазначених норм та правил як у самому проекті, так і при будівництві, за наявності рішень спеціально уповноважених органів про усунення порушень.

При розгляді справ, пов`язаних із самочинним будівництвом, слід мати на увазі, що відповідно до статті 26 Закону України «Про основи містобудування», спори з питань містобудування вирішуються радами у межах їх повноважень, а також судом відповідно до законодавства.

За загальним правилом, кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України).

Звернення до суду з позовом з приводу самочинного будівництва має здійснюватися за наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право.

Якщо позивач не звертався до компетентного державного органу із заявою про прийняття об`єкта до експлуатації, суд вирішує спір по суті з урахуванням наведених обставин та вимог закону.

Зазначене узгоджується з правовими висновками викладеними Верховним Судом у постановах від 18 квітня 2019 року у справі № 306/2140/17, від 18 лютого 2019 року у справі № 308/5988/17-ц, від 26 грудня 2018 року у справі № 727/720/17, від 07 лютого 2018 року у справі № 127/18746/15-ц.

Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У зв`язку з наведеним не заслуговують на увагу аргументи касаційної скарги про безпідставність посилань судів попередніх інстанцій про необхідність звернення до компетентних органів із заявою про прийняття реконструйованого об`єкта до експлуатації.

Частиною п`ятою статті 376 ЦК України передбачено, що на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Відповідно до статті 375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно. Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням. Правові наслідки самочинної забудови, здійсненої власником на його земельній ділянці, встановлюються статтею 376 цього Кодексу.

Установивши, що ОСОБА_1 зроблені прибудови А-1 та А-2 (склади промислових та продовольчих товарів) з порушенням пункту 3.25 Державних будівельних норм 360-92*, а саме стіна прибудови до магазину розміщена на відстані менше одного метра від межі земельної ділянки по АДРЕСА_4 , реконструкцію проведено не лише без відповідного дозволу Державної архітектурно-будівельної інспекції (на той час інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю) і ця реконструкція порушує права суміжного землекористувача, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позову. Тобто у спірному випадку порушуються не лише права ОСОБА_2 , а й права Державної архітектурно-будівельної інспекції у Сумській області, до компетенції якої належить здійснення контролю за додержанням вимог законодавства у сфері містобудування, зокрема Закону України «Про основи містобудування».

Судами не встановлено, а позивачем не доведено, що здійснене нею самочинне будівництво відповідає архітектурним, будівельним, санітарним, екологічним та іншим нормам і правилам, як того вимагає стаття 375 ЦК України, що не дає суду можливості визнати за позивачем право власності на підставі статті 376 ЦК України.

Отже, відсутні правові підстави для визнання за ОСОБА_1 права власності на нежитлову будівлю (магазин продовольчих та промислових товарів) загальною площею 253,4 кв. м з господарськими будівлями і спорудами, розташованих по АДРЕСА_1 , оскільки будівництво (реконструкція) магазину проведене з порушенням будівельних норм, правил та порушує права інших осіб.

З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що аргументи касаційної скарги не спростовують висновки судів попередніх інстанцій, зводяться до переоцінки доказів у справі та незгоди позивача з ухваленими у справі судовими рішеннями. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Інші наведені у касаційній скарзі аргументи аналогічні наведеним в апеляційній скарзі та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 303, 304 ЦПК України 2004 року перевірив їх та обґрунтовано спростував, а тому Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 рокуу справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги Верховним Судом не встановлено.

Згідно з частиною третьою статті 401 та статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 15 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 15 червня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:А. Ю. Зайцев

С. Ю. Бурлаков

Є. В. Коротенко