Постанова

Іменем України

11 липня 2019 року

м. Київ

справа № 279/3574/16-ц

провадження № 61-29342св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договорами про надання консультаційно-представницьких послуг,

за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Апеляційного суду Житомирської області від 06 вересня 2017 року у складі колегії суддів: Трояновської Г. С., Миніч Т. І., Павицької Т. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, який уточнив у процесі розгляду справи та просив стягнути з відповідача на свою користь 223 322,50 грн заборгованості за договорами про надання консультаційно-представницьких послуг з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що 05 грудня 2011 року між ним та ОСОБА_2 було укладено два договори про надання консультаційно-представницьких послуг (далі - договір № 1 та договір № 2). Предметом договору № 1 було здійснення консультаційного обслуговування і представництво від імені та в інтересах і за рахунок ОСОБА_2 в суді, а також перед іншими фізичними та юридичними особами з юридичних питань, пов`язаних з врегулювання спірних відносин між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 щодо належності нерухомого майна у вигляді 3/50 ідеальної частини нежитлової будівлі АДРЕСА_1 , що являє собою магазин № 4. Предметом договору № 2 було здійснення консультаційного обслуговування і представництво від імені та в інтересах і за рахунок ОСОБА_2 в суді, а також перед іншими фізичними та юридичними особами з юридичних питань, пов`язаних з врегулювання спірних відносин між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 щодо належності нерухомого майна у вигляді 1/2 приміщення продовольчого магазину, що складає 1/4 частину одноповерхового будинку АДРЕСА_2 , площею 111,6 кв. м та земельної ділянки, площею 0,0509 га. Він належним чином виконав покладені на нього обов`язки з надання вказаних послуг, а відповідач не провів з ним розрахунок, а тому просив стягнути з відповідача 223 322,50 грн з врахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Коростенський міськрайонний суд Житомирської області рішенням від 05 травня 2017 року у складі судді Коваленко В. П. відмовив у задоволенні позову.

Мотивував рішення суд першої інстанції тим, що відсутні підстави для стягнення коштів за договором № 1, оскільки ОСОБА_1 не складав касаційну скаргу у справі № 2-1632/11 на рішення Коростенського міськрайонного суду від 09 вересня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 12 жовтня 2011 року за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання права власності та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні майном, а брав участь лише при повторному розгляді справи. Окрім того, позивач невчасно надавав юридичні послуги клієнту, внаслідок чого майно (3/50 ідеальної частини нежитлової будівлі АДРЕСА_1 ) було декілька разів перепродане ОСОБА_3 , а тому ОСОБА_2 позбавлений права користування цим майном, що свідчить про надання ОСОБА_1 неякісних послуг. Також суд виходив з того, що ОСОБА_1 не в повному обсязі виконав умови договору № 2 та не надав розрахунків витрачених годин на виконання цього договору.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Апеляційний суд Житомирської області рішенням від 06 вересня 2017 року рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 05 травня 2017 року скасував в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошових коштів за договором № 1 та ухвалив нове рішення про задоволення позову в цій частині та стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 88 420,30 грн. В решті рішення залишив без змін.

Мотивував рішення апеляційний суд тим, що рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 11 квітня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 25 липня 2013 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання права власності, зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 задоволено, усунено перешкоди в користуванні частиною приміщення площею 55 кв. м в магазині АДРЕСА_3 , зобов`язавши ОСОБА_3 звільнити зайняте приміщення. Тобто настала реальна можливість повернення нерухомого майна у вигляді 3/50 частин нежитлової будівлі розташованої по АДРЕСА_1 , як це передбачено пунктом 7.5.1 договору № 1. Оскільки сторонами визнано виконання договору № 1 в частині сплати авансу в сумі 2100 доларів США, що становить 7 % від суми спору (30 000 доларів США), то з відповідача підлягає стягненню на користь позивача грошова сума еквівалентна 3 000 доларів США, що становить 10 % від суми спору та складає 80 700 грн. При цьому апеляційний суд погодився з судом першої інстанції про відсутність підстав для стягнення грошових коштів за договором 2 у зв`язку з невиконанням його умов у повному обсязі. Крім того, апеляційний суд дійшов висновку про безпідставність посилання місцевого суду на відсутність розрахунків за надані послуги, оскільки сторонами визначено порядок розрахунків у відсотковому відношенні до ціни позову у справах в яких надавалися послуги.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи

У жовтні 2017 року ОСОБА_2 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Апеляційного суду Житомирської області від 06 вересня 2017 року та залишити в силі рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 05 травня 2017 року.

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована неврахуванням апеляційним судом того, що на момент закінчення дії договору № 1 (05 грудня 2012 року) жодного позитивного результату з його виконання ОСОБА_1 не було досягнуто. Після вказаної дати позивач не мав перед ОСОБА_1 жодних зобов`язань. Безпідставним є посилання апеляційного суду на те, що після ухвалення рішення Коростенським міськрайонним судом Житомирської області від 11 квітня 2013 року і залишенням його без змін ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 25 липня 2013 року настала реальна можливість повернення нерухомого майна, а тому з нього підлягають стягненню кошти за договором № 1, оскільки на той час вказаний договір вже не діяв, а тому відсутні підстави вважати виникнення будь-якого зобов`язання після припинення його дії. Не взяв апеляційний суд до уваги і того, що умова про настання подій згідно з пунктом 7.5 договору № 1 не вказує на його виконання позивачем. Судом також не враховано, що оплата за фактично надані послуги здійснюється за фактично затрачений час на надану послугу з розрахунку вартості 1 година - 250 грн. При цьому розрахунку наданих послуг за договором № 1 позивачем не надано.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

23 травня 2018 року справу № 279/3574/16-цВищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05 червня 2019 року справу призначено судді-доповідачеві Зайцеву А. Ю.

Фактичні обставини справи

Апеляційним судом встановлено, що згідно з випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем - діяльність у сфері права.

05 грудня 2011 року між ОСОБА_1 як виконавцем та ОСОБА_2 як замовником було укладено договір № 1, предметом якого є консультаційне обслуговування виконавцем замовника, що полягало у представленні його інтересів в суді, а також перед іншими фізичними та юридичними особами з юридичних питань, пов`язаних з врегулювання спірних відносин між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 щодо належності нерухомого майна у вигляді 3/50 ідеальної частини нежитлової будівлі АДРЕСА_1 , що являє собою магазин № 4.

Згідно з пунктом 4.1 договору № 1, вартість послуг в разі вирішення спору на користь замовника становить 5 100 доларів США, що складає 17 % від суми спору еквівалентної 30 000 доларів США.

Пунктом 4.4 договору № 1 передбачено, що оплата замовником послуг виконавця здійснюється поетапно: пункт 4.4.1 перший етап - грошова сума в розмірі, еквівалентному, на час оплати 2100 доларів США або в розмірі 7 % від суми спору, зазначеної в пункті 4.2 цього договору протягом одного місяця з моменту підписання даного договору; пункт 4.4.2 другий етап - грошова сума в розмірі на час оплати, 10 % від суми спору, еквівалентному 30 000 доларів США, протягом двох місяців з моменту кінцевого виконання робіт (надання послуг).

Остаточний розрахунок проводиться після повного виконання робіт (пункт 4.5 договору № 1).

Сторонами визнано, що розрахунок за договором № 1 проведено на 2 100 доларів США, ця сума не є предметом цього спору.

Згідно з пунктом 7.5 договору № 1, повне виконання з боку замовника своїх зобов`язань по даному договору передбачає настання однієї із нижченаведених подій: 7.5.1 настання реальної можливості повернення нерухомого майна у вигляді 3/50 частин нежитлової будівлі розташованої по АДРЕСА_1 ; 7.5.2 скасування судом вищої інстанції рішення Коростенського міськрайонного суду від 09 вересня 2011 року по цивільній справі № 2-1632/11 та набранням чинності іншим рішенням (ухвалою) суду про відмову у задоволені позовних вимог ОСОБА_3 щодо визнання його права власності на нерухоме майно у розмірі 3/50 частин нежитлової будівлі, розташованої по АДРЕСА_1 .

Строк дії договору № 1 починає свій перебіг з 05 грудня 2011 року та закінчується 05 грудня 2012 року. Закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору (пункти 7.2, 7.3).

З матеріалів справи №2-1632/11 встановлено і це не заперечувалося сторонами, що касаційну скаргу на вказане рішення суду готував представник на той час ОСОБА_2 - ОСОБА_6 . Проте, до розгляду справи касаційним судом, а саме 05 січня 2012 року, ОСОБА_2 подано заяву з наведенням підстав незаконності судових рішень першої та апеляційної інстанції та проханням забезпечити позов. Вказана заява була підготовлена ОСОБА_1 і прийнята касаційним судом 23 січня 2012 року. Вказана заява містить посилання на неправильне застосування судами статті 635 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), що стало, зокрема, підставою для скасування касаційним судом судових рішень. Сама ж касаційна скарга (підготовлена представником ОСОБА_6 ) не містила зазначення обставин, з яких в подальшому були скасовані судові рішення. Тобто позивачем виконано пункт 7.5.2 договору № 1 щодо скасування судом вищої інстанції рішення Коростенського міськрайонного суду від 09 вересня 2011 року у цивільній справі №2-1632/11.

Рішенням Коростенського районного суду Житомирської області від 11 квітня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 25 липня 2013 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання права власності, зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 задоволено, усунено перешкоди в користуванні частиною приміщення площею 55кв. м в приміщенні магазину АДРЕСА_3 , зобов`язавши ОСОБА_3 звільнити зайняте приміщення.

У зв`язку з цим настала реальна можливість повернення нерухомого майна у вигляді 3/50 частин нежитлової будівлі, розташованої по АДРЕСА_1 , як це передбачено пунктом 7.5.1 договору № 1.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 висловлено незгоду з оскаржуваним рішенням лише в частині вирішення вимог про стягнення коштів за договором № 1, тому рішення апеляційного суду переглядається Верховним Судом лише в цій частині.

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статей 901, 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені цим договором.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Крім того, статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину та зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі судового рішення.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стягуючи заборгованість за договором № 1, суд апеляційної інстанції правильно виходив з того, що після набрання законної сили рішенням Коростенського районного суду Житомирської області від 11 квітня 2013 року настала реальна можливість повернення нерухомого майна у вигляді 3/50 частин нежитлової будівлі, розташованої по АДРЕСА_1 , як це передбачено пунктом 7.5.1 договору № 1. У зв`язку з чим, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача грошова сума еквівалентна 3 000 доларів США, що залишилася несплаченою за умовами договору, а також три проценти річних від неповернутої суми. При цьому апеляційний суд обґрунтовано виходив з того, що зобов`язальні відносини між сторонами тривали і після закінчення строку, зазначеного в договорі, оскільки рішення суду на виконання умов договору набрало законної сили лише 25 липня 2013 року.

Аргументи скарги щодо неврахування апеляційним судом того, що оплата за фактично надані послуги здійснюється за фактично затрачений час на надану послугу з розрахунку вартості 1 година - 250 грн, є безпідставними, оскільки умовами договору сторони погодили (пункт 4.1 договору № 1), що вартість послуг в разі вирішення спору на користь замовника становить 5 100 доларів США, що складає 17 % від суми спору еквівалентної 30 000 доларів США. При цьому сторони визнали, що 2 100 доларів США було сплачено позивачу.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки суду, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційних скарг Верховним Судом не встановлено.

Згідно з частиною третьою статті 401 та статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Житомирської області від 06 вересня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:А. Ю. Зайцев

С. Ю. Бурлаков

Є. В. Коротенко