ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

09 липня 2019 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 733/1377/18

Головуючий у першій інстанції - Овчарик В. М.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/841/19

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого-судді: Мамонової О.Є.,

суддів: Бобрової І.О., Шитченко Н.В.,

із секретарем: Шкарупою Ю.В.,

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідачі: Управління праці та соціального захисту населення Ічнянської районної державної адміністрації, Державна казначейська служба України, Головне територіальне управління юстиції у Чернігівській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні з повідомленням учасників справи цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , Державної казначейської служби України на рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 15 квітня 2019 року (ухвалене о 16:34, повний текст рішення складено 17 квітня 2019 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Ічнянської районної державної адміністрації, Державної казначейської служби України, Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області про стягнення моральної шкоди, -

У С Т А Н О В И В:

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідачів, в якому просила стягнути на її користь на відшкодування моральної шкоди за рахунок Державного бюджету України 200 000 грн шляхом безспірного списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України.

Позов обґрунтовувала тим, що вона та її дитина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мають статус потерпілих внаслідок аварії на ЧАЕС.

Постановою Апеляційного суду Чернігівської області від 04.11.2011 визнано неправомірними дії Управління праці та соціального захисту населення Ічнянської районної державної адміністрації (далі - УПСЗН Ічнянської РДА) та зобов`язано провести перерахунок та здійснити виплату ОСОБА_1 допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за період з 05.12.2006 по 31.12.2006 та з 09.07.2007 по 17.09.2007 у відповідності з положеннями ст. 43 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» та п. 10 ст. 30 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за відрахуванням виплачених сум. Ухвалою Ічнянського районного суду Чернігівської області від 12.07.2013 задоволена заява про зміну способу і порядку виконання рішення та стягнуто з УПСЗН Ічнянської РДА на користь ОСОБА_1 допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку в сумі 2 090,48 грн.

Постановою Ічнянського районного суду Чернігівської області від 16.02.2012 визнано неправомірними дії УПСЗН Ічнянської РДА та зобов`язано провести перерахунок та здійснити виплату ОСОБА_1 допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за період з 17.09.2007 по 04.09.2009 у відповідності з положеннями ст. 43 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» та ст. 30 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за відрахуванням виплачених сум. Ухвалою Ічнянського районного суду Чернігівської області від 25.12.2013 змінено спосіб і порядок виконання вказаного рішення суду та стягнуто з УПСЗН Ічнянської РДА на користь ОСОБА_1 допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку в сумі 19 113,96 грн.

На виконання вищевказаних рішень судів були видані виконавчі листи, які перебувають на примусовому виконанні в державній виконавчій службі з 2011 та 2012 років відповідно, однак станом на 16.10.2018 постанова Апеляційного суду Чернігівської області від 04.11.2011 та постанова Ічнянського районного суду Чернігівської області від 16.02.2012 не виконані, кошти не виплачені. Тривалість судового і виконавчого проваджень становлять, відповідно, понад 7 років і 10 місяців та 6 років і 8 місяців.

Дитині позивачки встановлена інвалідність, він постійно перебуває на лікуванні, потребує постійного медичного нагляду, ліків, посиленого харчування та догляду. На даний час перебуває на диспансерному обліку у лікаря - невропатолога з діагнозом «епілепсія».

Тривалим невиконанням судового рішення позивачці та її дитині завдана моральна шкода, що полягає у душевних стражданнях, руйнуванні життєвих планів, проведенням необхідних витрат у зв`язку з відновленням здоров`я, почуття розпачу, зверненням до суду за захистом порушених прав, душевними стражданнями. Своєчасна виплата всіх належних сум дала б можливість своєчасно і повно пролікуватися, отримувати санаторно-курортне лікування, належне харчування. Враховуючи глибину та тривалість заподіяних душевних страждань, тривалість вчиненого правопорушення (кошти не лише не виплачені, а навіть не нараховані більше 4 років) позивачка вважає достатньою компенсацією стягнення 200 000 грн.

Рішенням Ічнянського районного суду Чернігівської області від 15 квітня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України через ДКС України на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування моральної шкоди 10 000 грн шляхом безспірного списання коштів з єдиного казначейського рахунку ДКС України. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ДКС України просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачці у задоволенні позову у повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, незаконність, необґрунтованість та невідповідність висновків суду обставинам справи.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що на сьогоднішній день не існує жодного судового рішення, яким би дії, зокрема Казначейства, були визнані незаконними, при цьому, факт неправомірності(незаконності) прийняття рішення, вчинення дії чи бездіяльності органу влади, що призвели до завдання шкоди, повинен бути встановлений у передбаченому законом порядку, тобто повинен підтверджуватись відповідним рішенням, ухвалою, постановою, вироком суду, яке має значення для справи про відшкодування шкоди.

Заявник зазначає, що судом не проаналізовано, чи дійсно позивачці заподіяно страждання (фізичні, душевні або психічні) та не зазначено у чому конкретно вони полягали; не досліджено характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо); у рішенні відсутні посилання на стан здоров`я позивачки, чи зазнавала вона вимушених змін у життєвих і виробничих стосунках, чи потрібен позивачці час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Вказує, що при визначенні розміру відшкодування мають бути враховані вимоги розумності і справедливості такого відшкодування, яке не повинно призводити до збагачення позивачки за рахунок Держави.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким стягнути на її користь на відшкодування моральної шкоди за рахунок Державного бюджету України 200 000 грн шляхом безспірного списання коштів з єдиного казначейського рахунку ДКС України. Оскаржуване рішення вважає незаконним та необґрунтованим, таким, що підлягає скасуванню у зв`язку з неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Доводи апеляційної скарги зводяться до повторного викладу доводів позовної заяви.

Позивачка, посилаючись на норми чинного законодавства, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та численну практику Європейського суду з прав людини, наголошує, що тривалість судового і виконавчого проваджень по виконанню постанов Апеляційного суду Чернігівської області від 04.11.2011 та Ічнянського районного суду Чернігівської області від 16.02.2012 про стягнення з Ічнянської РДА на її користь допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку у сумі, відповідно 2 090,48 грн та 19 113,96 грн, становить понад 7 років.

Зазначає, що практика Європейського суду з прав людини визнає неотримані за рішенням суду кошти саме порушенням Протоколу 1 (Бурдов проти Росії», «Юрій Миколайович Іванов проти України», «Агрокомплекс проти України» та ін.).

Вказує, що її дитині встановлена інвалідність, він постійно перебуває на лікуванні, на даний час перебуває на диспансерному обліку у лікаря - невропатолога з діагнозом «епілепсія», потребує постійного медичного нагляду, ліків, посиленого харчування та догляду. Тривале невиконання судових рішень завдало позивачці та її дитині моральної шкоди, що полягає у душевних стражданнях, руйнуванні життєвих планів, проведенням необхідних витрат у зв`язку з відновленням здоров`я, почуття розпачу, зверненням до суду за захистом порушених прав, душевними стражданнями. Своєчасна виплата всіх належних сум дала б можливість своєчасно і повно пролікуватися, отримувати санаторно-курортне лікування, належне харчування.

Враховуючи глибину та тривалість заподіяних душевних страждань, тривалість вчиненого правопорушення позивачка наполягає на тому, що достатньою компенсацією завданої моральної шкоди є стягнення 200 000 грн

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення позивачки ОСОБА_1 , яка просила залишити без задоволення апеляційну скаргу ДКС України та задовольнити її апеляційну скаргу, представника відповідача Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області - Данілевського О.М., який просив задовольнити апеляційну скаргу ДКС України та залишити без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 , дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційних скарг, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга ДКС України підлягає залишенню без задоволення, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а рішення суд першої інстанції - зміні в частині визначеної до стягнення з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 суми відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Пунктом 3 частини 1 статті 376 ЦПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

Задовольняючи частково позов ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що з урахуванням тривалого невиконання рішень судів, а також того, що позивачка є потерпілою внаслідок аварії на ЧАЕС 2 категорії та має сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зі статусом дитини потерпілої внаслідок аварії на ЧАЕС, який потребує догляду, що позбавило позивачку на отримання передбаченої Законом допомоги, яку б вона могла використати на лікування своєї дитини, однак не змогла нею скористатися з незалежних від неї причин,останній завдано значних душевних страждань. Виходячи з глибини таких страждань, засад розумності та виваженості, районний суд дійшов висновку, що достатньою компенсацією відшкодування моральної шкоди буде стягнення на користь позивачки 10 000 грн.

З висновком районного суду про необхідність відшкодування завданої моральної шкоди у зв`язку з тривалим невиконанням рішень судів погоджується апеляційний суд, оскільки він ґрунтується на матеріалах справи та відповідає вимогам чинного законодавства.

Судом у справі встановлено, що постановою Апеляційного суду Чернігівської області від 04.11.2011 (справа № 22а-11179/2011) визнано неправомірними дії УПСЗН Ічнянської РДА щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за період з 05.12.2006 по 31.12.2006 та з 09.07.2007 по 17.09.2007 у розмірі меншому, ніж передбачено ст. 43 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» та п. 10 ст. 30 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Зобов`язано УПСЗН Ічнянської РДА провести перерахунок та здійснити виплату ОСОБА_1 допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за період з 05.12.2006 по 31.12.2006 та з 09.07.2007 по 17.09.2007 у відповідності з положеннями ст. 43 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» та п. 10 ст. 30 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за відрахуванням виплачених сум допомоги (а.с. 14-15).

На виконання вказаного судового рішення Ічнянським районним судом Чернігівської області 21.12.2011 видано виконавчий лист № 2-а-94/09 (ВП №30765700), який знаходиться на примусовому виконанні у ВПВР УДВС ГУЮ у Чернігівській області (а.с. 48 зворот, 91).

Ухвалою Ічнянського районного суду Чернігівської області від 12.07.2013 (справа № 733/1497/13-а) змінено спосіб і порядок виконання рішення за виконавчим листом № 2-а-94/09, виданим 21.12.2011 Ічнянським районним судом Чернігівської області про зобов`язання УПСЗН Ічнянської РДА провести перерахунок та здійснити виплату ОСОБА_1 допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за період з 05.12.2006 по 31.12.2006 та з 09.07.2007 по 17.09.2007 у відповідності з положеннями ст. 43 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» та п. 10 ст. 30 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за відрахуванням виплачених сум допомоги. Стягнуто з УПСЗН Ічнянської РДА на користь ОСОБА_1 допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за період з 05.12. 2006 по 31.12.2006 та з 09.07.2007 по 17.09.2007 в сумі 2 090,48 грн (а.с. 16).

УПСЗН Ічнянської РДА здійснено розрахунок ОСОБА_1 допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку у відповідності з положеннями ст. 43 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» та п. 10 ст. 30 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» згідно виконавчого листа № 2-а-94 від 21.12.2011 (а.с. 20, 48).

Згідно повідомлення Управління ДВС ГТУЮ у Чернігівській області від 26.11.2014 № 02-45/1811/1 виконавчий лист № 2-а-94/09 від 21.12.2011, виданий Ічнянським районним судом Чернігівської області, прийнято для обліку та включено до першої черги задоволення вимог. Дані про рішення 18.11.2014 внесено до Реєстру рішень, виконання яких гарантується державою за номером 1080646 (а.с. 21-22)

Постановою Ічнянського районного суду Чернігівської області від 16.02.2012 (справа № 2507/89/2012) визнано дії УПСЗН Ічнянської РДА по невиплаті допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за період з 17.09.2007 по 04.09.2009 неправомірними. Зобов`язано УПСЗН Ічнянської РДА провести перерахунок та здійснити виплату ОСОБА_1 допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за період з 17.09.2007 по 04.09.2009 відповідно з положеннями ст. 43 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» та ст. 30 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за відрахуванням виплачених сум (а.с. 11).

Ухвалою Ічнянського районного суду Чернігівської області від 25.12.2013 змінено спосіб і порядок виконання рішення за виконавчим листом № 2-а/2507/7/2012, виданим 25.10.2012 Ічнянським районним судом Чернігівської області про зобов`язання УПСЗН Ічнянської РДА провести перерахунок та здійснити виплату ОСОБА_1 допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за період з 17.09.2007 по 04.09.2009 відповідно до ст. 30 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Стягнуто з УПСЗН Ічнянської РДА на користь ОСОБА_1 допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку в сумі 19 113,96 грн (а.с. 12, 149).

На виконання вказаних судових рішень 25.10.2012 Ічнянським районним судом Чернігівської області були видані виконавчі листи № 2-а/2507/7/2012 та № 2507/89/2012 (ВП № 35403904), які знаходяться на примусовому виконанні у ВПВР УДВС ГУЮ у Чернігівській області (а.с. 18-19, 92-93).

УПСЗН Ічнянської РДА здійснено розрахунок ОСОБА_1 допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку у відповідності з положеннями ст. 43 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» та п. 10 ст. 30 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» згідно виконавчого листа № 2-а/2507/7/2012 (а.с. 13).

Згідно повідомлення Управління ДВС ГТУЮ у Чернігівській області від 03.06.2016 № 02-45/20258/1 виконавчий лист № 2507/89/2012 від 25.10.2012, виданий Ічнянським районним судом Чернігівської області, прийнято для обліку та включено до першої черги задоволення вимог. Дані про рішення 25.05.2016 року внесено до Реєстру рішень, виконання яких гарантується державою за номером 8302048 (а.с. 17).

Станом на день звернення ОСОБА_1 до суду (19.10.2018), а також на день розгляду справи судом першої інстанції та апеляційним судом постанови Апеляційного суду Чернігівської області від 04.11.2011 та Ічнянського районного суду Чернігівської області від 16.02.2012 не виконані, тобто судові рішення не виконуються більше семи років.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до пункту 9 частини другої статті 129 Конституції України, статті 18 ЦПК України однією з основних засад судочинства є обов`язковість рішень суду.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Судове рішення, що набрало законної сили, є підставою для його виконання. Виконання судового рішення сприяє втіленню законів у життя та зміцненню їх авторитету. Рішення суду охороняє права, свободи та законні інтереси громадян, а також є завершальною стадією судового провадження.

За статтею 18 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Право на справедливий суд, гарантоване особі у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, розповсюджує дію і на стадію виконання судового рішення. Право на судовий розгляд було б примарним, якщо б внутрішня судова система Договірної Держави дозволила б, щоб остаточне та обов`язкове судове рішення залишалось невиконаним відносно однієї із сторін, і що виконання рішення або постанови будь-якого органу судової влади повинно розглядатися як невід`ємна частина «процесу» в розумінні статті 6 Конвенції («Іммобільяре Саффі» проти Італії», заява 22774/93, 28.07.1999, § 63; «Горнсбі проти Греції» від 19.03.1997, § 40).

У пілотному рішенні «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява 40450/04, п. 46) Європейський суд з прав людини зазначив: «...що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання (див. рішення у справі «Метаксас проти Греції» (Metaxas v. Greece), N 8415/02, п.19, від 27 травня 2004 року; та у справі «Лізанец проти України» (Lizanets v. Ukraine), N 6725/03, п. 43, від 31 травня 2007 року). У п. 54 звернув увагу, що держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі «Сокур проти України» (Sokur v. Ukraine), N 29439/02, від 26 квітня 2005 року, і у справі «Крищук проти України» (Kryshchuk v .Ukraine), N1811/06, від 19 лютого 2009 року).

У пунктах 35, 38, 82 справи «Бурмич та інші проти України» Європейський суд вказує на справу «Бурдов проти Росії» (№2), в якій зокрема вказано: «У випадку надмірної затримки у виконанні державою винесеного проти неї судового рішення, враховуючи те, що недотримання державою свого зобов`язання з повернення боргу після того, як заявник, пройшовши через судовий процес, домігся успіху, неминуче викликатиме у нього почуття розпачу».

Практика Європейського суду з прав людини визнає не отримані за рішенням суду кошти саме порушенням Протоколу 1 («Бурдов проти Росії», «Юрій Миколайович Іванов проти України», «Агрокомплекс проти України»).

Згідно рекомендацій, викладених у Висновку Консультативної ради Європейських суддів №13 (2010) «Щодо ролі суддів у виконанні судових рішень» КРЄС вважає, що в державі, яка керується верховенством права, державні органи, насамперед, зобов`язані поважати судові рішення і якнайшвидше реалізувати їх «ex-officio!». Виконання рішення повинно бути справедливим, швидким, ефективним і пропорційним. Тому для цього мають бути забезпечені необхідні кошти. Чіткі правові норми повинні визначати доступні ресурси, відповідальні органи та відповідну процедуру їх розподілу.

Як наголосив Європейський суд з прав людини у рішенні, ухваленому 7 травня 2002 року у справі «Бурдов проти Росії», для держави є неприпустимим виправдання неможливості виконання судового рішення відсутністю належного фінансування.

У справі KECHKO v. UKRAINE, № 63134/00, § 26, ЄСПЛ, від 08 листопада 2005 року Європейський суд з прав людини зауважив, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України.

Згідно із ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Відповідно до ч. 1 ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Норми ст. 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності держави за дії бездіяльності органів державної влади наявність вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про відшкодування шкоди.

Гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України «Про виконавче провадження» (далі - рішення суду), та особливості їх виконання встановлені Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».

Статтею 2 вказаного Закону встановлено, що держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є державний орган.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 3 Закону виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.

Згідно з п. 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215, Державна казначейська служба України (Казначейство) реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.

Відповідно до покладених завдань Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду (підпункт 3 пункту 4 цього Положення).

Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - рішення про стягнення коштів), прийнятих судами, а також іншими органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення визначений Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 (далі - Порядок).

Відповідно до п. 2 вказаного Порядку безспірне списання - це операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання Казначейством та його територіальними органами (далі - органи Казначейства) рішень про стягнення коштів без згоди (подання) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування та/або державних органів на підставі виконавчих документів; боржники - визначені в рішенні про стягнення коштів державні органи, розпорядники бюджетних коштів (бюджетні установи), а також одержувачі бюджетних коштів в частині здійснення передбачених бюджетною програмою заходів, на які їх уповноважено, які мають відкриті рахунки в органах Казначейства, крім рахунків із спеціальним режимом використання.

Рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів до органів Казначейства (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій) (п. 3 Порядку).

З огляду на викладені норми чинного законодавства, саме на ДКС України та його територіальні органи покладено обов`язок виконувати рішення суду про стягнення коштів з державного чи місцевого бюджетів шляхом їх безспірного списання, і відсутність коштів не є підставою для звільнення від відповідальності за невиконання органом державної влади своїх зобов`язань.

За таких обставин, навіть за відсутності бездіяльності ДКС України щодо виконання рішень суду, ухвалених на користь позивачки, наявні підстави для стягнення з держави, як гаранта виконання судових рішень та виконавчих документів, заподіяної позивачці тривалим невиконанням судових рішень моральної шкоди.

Статтею 1173 ЦК України передбачено відшкодування саме державою шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями, бездіяльністю органу державної влади.

Необхідною умовою для притягнення держави до відповідальності за дії, бездіяльність органу державної влади у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Наявність цих умов в межах розгляду цивільної справи має довести позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України. А суд має самостійно встановити наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який є підставою для стягнення шкоди, оцінивши надані сторонами докази.

Вказана позиція узгоджується із правовою позицією, висловленою у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18).

Враховуючи вищевикладене, виходячи з аналізу численної практики Європейського суду з прав людини, позицій Верховного Суду, положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та національного законодавства, є помилковими доводи апеляційної скарги про те, що не існує жодного судового рішення, яким би дії, зокрема Казначейства, були визнані незаконними.

Висновок суду першої інстанції про необхідність стягнення моральної шкоди з Державного бюджету України через ДКС України шляхом безспірного списання коштів з єдиного казначейського рахунку ДКС України є наслідком тривалого невиконання державою рішень судів та не пов`язано з неправомірними діями ДКС України як юридичної особи у відповідних правовідносинах.

Отже, встановивши, що виконання зазначених у позові судових рішень, було гарантовано державою, однак на протязі більше семи років вони не були виконані через бездіяльність державних органів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав та необхідність стягнення на користь позивачки морального відшкодування з Державного бюджету України через ДКС України, шляхом безспірного списання коштів з єдиного казначейського рахунку ДКС України.

Проте, апеляційний суд не може погодитися з визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди та вважає, що він підлягає збільшенню.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового права або інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів визначено відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Стаття 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків.

Під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру, внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати у моральних переживаннях у зв`язку із знищенням чи пошкодженням майна, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначення розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України).

При вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та чим він при цьому керувався, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Обґрунтовуючи наявність підстав для задоволення позову, ОСОБА_1 у своєму позові та апеляційній скарзі посилалася на ту обставину, що вона з дитиною мають статус потерпілих від Чорнобильської катастрофи та у зв`язку з тривалим невиконанням рішень судів, якими позивачка захистила свої законні права та інтереси, їй спричинено моральну шкоду, що полягає у душевних стражданнях, руйнуванні життєвих планів, проведенням необхідних витрат у зв`язку з відновленням здоров`я, почуття розпачу у зв`язку з довготривалим виконанням судових рішень, зверненням до суду за захистом порушених прав, душевними стражданнями. Своєчасна виплата всіх належних сум дала б можливість своєчасно і повно пролікуватися, отримувати санаторно-курортне лікування, належне харчування.

Зазначене підтверджується матеріалами справи, зокрема, судовими рішеннями, матеріалами виконавчого провадження та медичними документами.

Як встановлено судами за період з моменту ухвалення постанов Апеляційним судом Чернігівської області 04.11.2011 та Ічнянським районним судом Чернігівської області 16.02.2012 по день звернення ОСОБА_1 до суду 19.10.2018 УПСЗН Новозаводської у м. Чернігові ради було здійснено лише розрахунки допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку згідно з вищевказаними виконавчими листами № 2-а-94/09 від 21.12.2011 та № 2-а/2507/7/2012 від 25.10.2012, проте, ці сума не були їй виплачені та фактично на сьогоднішній день рішення судів не виконані.

Позивачка є потерпілою внаслідок аварії на ЧАЕС, віднесена до 2 категорії постраждалих від Чорнобильської катастрофи (а.с. 10), має сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зі статусом дитини, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи.

У матеріалах справи наявні численні медичні документи з яких вбачається, що син позивачки має проблеми зі здоров`ям, з 29.05.2008 йому встановлена інвалідність, має діагноз «Епілепсія» та численні супутні захворювання, проходить щорічне (іноді два рази на рік) стаціонарне лікування, систематичні планові огляди лікарів та курси реабілітаційного лікування, перебуває під «Д»-наглядом лікаря невропатолога, дитячого психіатра та педіатра (а.с. 23-43).

Враховуючи встановлені обставини справи, час, на протязі якого рішення судів фактично не виконуються, апеляційний суд вважає, що з врахуванням вимог розумності і справедливості, достатнім розміром відшкодування заподіяної позивачці моральної шкоди буде 60 000 грн, у зв`язку з чим рішення суду першої інстанції в частині визначеної до стягнення з Державного бюджету України через ДКС України на користь ОСОБА_1 суми відшкодування моральної шкоди підлягає зміні шляхом збільшення розміру стягнутого відшкодування моральної шкоди з 10 000 грн до 60 000 грн.

Оскільки позов та апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволені частково (на 60 000 грн, що від 200 000 грн становить 30%), позивачка звільнена від сплати судового збору на підставі п. 10 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», відповідно до приписів п. 3 ч. 1, ч. 6 ст. 141 ЦПК України, з ДКС України необхідно стягнути у дохід держави 600 грн (2 000 грн х 30%) судового збору за розгляд справи судом першої інстанції та 900 грн (3 000 грн х 30%) за апеляційний розгляд справи, а всього 1 500 грн.

Керуючись ст.ст. 141, 367, 374, 376 ч. 1 п. 3, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України - залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 15 квітня 2019 - змінити в частині визначеної до стягнення з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 суми відшкодування моральної шкоди, збільшивши суму з 10 000 (десяти тисяч) грн до 60 000 (шестидесяти тисяч) грн.

Стягнути з Державної казначейської служби України (вул. Бастіонна, 6 м. Київ, ЄДРПОУ 37567646) у дохід держави судовий збір у розмірі 1 500 (одна тисяча п`ятсот) грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 11 липня 2019 року.

Головуючий Судді: