Дата документу 01.07.2019

Справа № 334/10409/14-ц

Провадження № 2/334/12/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2019 року Ленінський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді Козлової Н.Ю.

при секретарі Манюхіні О.О.

за участю адвокатів Рекункової А.В., Новікова І.В., Мосіної О.В., Мелешко Л.П., Погрібної С.О.

розглянувши  у відкритому судовому засіданні цивільну справу за  позовом ОСОБА_1  до ОСОБА_2 , третя особа  ОСОБА_3 про усунення перешкод у здійсненні права власності, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , Запорізької міської ради, третя особа друга Запорізька державна нотаріальна контора, районна адміністрація Запорізької міської ради по Дніпровському району про визнання розпоряджень голови Ленінської районної адміністрації Запорізької міської ради незаконними, визнання свідоцтв про право власності на домоволодіння недійсними, визнання свідоцтв про право на спадщину за заповітом частково недійсними, про визнання права власності за мною на 1/6 частину домоволодіння в порядку спадкування за законом.

в с т а н о в и в:

У жовтні 2014 року до Ленінського районного суду звернулася позивачка ОСОБА_1  з позовом до ОСОБА_2 , третя особа  ОСОБА_3 про усунення перешкод у здійсненні права власності, посилаючись на те, що існуючими правовстановлюючими документами на домоволодіння АДРЕСА_1 , визначаються лише два власника: ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . Дане підтверджується рішенням Ленінського районного суду м.Запоріжжя (суддею Добрєвим М.В.) по цивільній справі №334/2284/16-ц від 25.08.2016 року. Зокрема рішенням суду встановлено, що домоволодіння АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_1 та ОСОБА_4 по Ѕ частині кожному.

ОСОБА_2 не є власником житлового будинку АДРЕСА_1 , але є рідним братом позивача, проте, він не є членом її родини, спільне господарство ними не ведеться, проживаємо вони окремо, тому проживання ОСОБА_2 , у будинку, який належить позивачці чинить їй перешкоди у здійсненні нею права власності, тому вона просить суд усунути їй перешкоди у здійсненні права власності шляхом виселення ОСОБА_2 .

У судовому засіданні позивачка та її представники наполягали на фактах, викладених у позовній заяві на тих письмових доказах, які містяться в матеріалах справи та просили суд задовольнити вимоги ОСОБА_1 у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 та його представники, не погоджуючись з позовними вимогами позивача, подали до суду зустрічний позов до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , Запорізької міської ради, третя особа друга Запорізька державна нотаріальна контора, районна адміністрація Запорізької міської ради по Дніпровському району про визнання розпоряджень голови Ленінської районної адміністрації Запорізької міської ради незаконними, визнання свідоцтв про право власності на домоволодіння недійсними, визнання свідоцтв про право на спадщину за заповітом частково недійсними, про визнання за ним права власності на 1/6 частину домоволодіння в порядку спадкування за законом.

Даний зустрічний позов був прийнятий судом.

У судовому засіданні ОСОБА_2 не був присутній за станом свого здоров`я, проте його представники просили суд відмовити у задоволенні первісного позову та задовольнити вимоги ОСОБА_2 у повному обсязі, посилаючись на те, що ОСОБА_2 фактично прийняв спадщину після смерті своєї матері, а відповідачі та батько не повідомили Ленінську держрайадміністрацію про те, що у домоволодінні був зареєстрований ОСОБА_2 , не надали довідку з реєстрацією ОСОБА_2 у спірному домоволодінні під час його оформлення. Таким чином, ОСОБА_2 вважається таким, що спадщину прийняв, оскільки фактично вступив в управління та володіння спадковим майном і кожному з спадкоємців першої черги у відповідності до 529 ЦК України (в редакції 1963 року), після смерті матері доводилося по Ѕ : 3= 1/6 частині спірного домоволодіння, що передбачено ч.1 ст. 562 ЦК України (в редакції 1963 року) , тому ОСОБА_2 вважав та вважає, що кожному з спадкоємців належить на 1/6 частці спадкового майна, після смерті матері.

Крім того, представники ОСОБА_2 доводили, що останній ніколи не заважав позивачці ОСОБА_1 користуватися та володіти спірним домоволодіння, як не заважав і відповідачу ОСОБА_3 , що підтверджується рішення Ленінського райсуду м.Запоріжжя від 25.08.2016 р. по справі №334/2284/16-ц, яким задоволено позов ОСОБА_3 саме до ОСОБА_1 , 3-я особа ОСОБА_2 про захист права власності, усунення перешкод в користуванні ОСОБА_3 домоволодінням та вселення його у буд. літ. А.

Але, не дивлячись на існуюче рішення суду ОСОБА_3 так і не вселився у будинок літ.А, не мешкає там, як не мешкає та не користується сама позивачка ОСОБА_1 вказаним будинком на протязі кількох років, тобто вони не мають у ньому потреби і на даний час займаються його продажем.

Таким чином, ОСОБА_2 вважає, і на цьому наполягають його представники, що позов ОСОБА_1 є надуманий, їй немає чого усувати, тобто немає перешкод, які ОСОБА_2 нібито їй чинить. Просять суд відмовити у задоволенні первісного позову.

Позивачка за первісним позовом ОСОБА_1 навпаки просила відмовити у задоволенні зустрічного позову, оскільки посилання ОСОБА_2 про те, що він прийняв спадок після померлої матері, не має жодного відношення до домоволодіння АДРЕСА_1 саме тому, що ОСОБА_5 не мала будь-якого правового відношення до даного домоволодіння, майнові права на цей об`єкт у неї відсутні.

Також, ОСОБА_1 та її представники вважають, що ОСОБА_2 пропустив строк позовної давності щодо звернення до суду з відповідним позовом, про що ними було подано відповідне клопотання.

Представник ОСОБА_3 просила суд задовольнити первісний позов ОСОБА_1 та відмовити у задоволенні зустрічного позову, оскільки він є необґрунтований та не заснований на законі. Також, представник ОСОБА_3 просила суд, задовольняючи вимоги первісного позову стягнути з ОСОБА_2 відшкодування судових витрат у розмірі 12900 гривень, які складаються з послуг адвоката за всі роки перебування справи у суді.

Представники Запорізької міської ради, та районної адміністраціі Запорізької міської ради по Дніпровському району просили суд ухвалити рішення на розсуд суду, проте, не будуть заперечувати щодо скасування розпоряджень голови Ленінської районної адміністрації Запорізької міської ради з урахуванням тих обставин, які були встановлені в ході судового розгляду.

Представник Другої Запорізької державної нотаріальної контори у судове засідання не з`явився, проте в матеріалах справи є відмова ОСОБА_2 у видачі свідоцтва про права на спадщину за законом, у зв`язку із тим, що раніше вже видані свідоцтва про право власності та було рекомендовано звернутися до суду за захистом свого права спадкоємця.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача та відповідача, оцінивши та дослідивши у сукупності усі надані сторонами докази суд приходить до наступних висновків.

Згідно зі статтею 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Відповідно до статті 263 ЦПК України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини наголошує, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право порушити в суді чи відповідному органі будь-який позов, який стосується його цивільних прав та обов`язків; таким чином, пункт передбачає «право на суд», одним з аспектів якого є право доступу до суду, тобто право порушувати в судах позов для вирішення цивільного спору.

Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України, загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Вимога справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановлені його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах, закріплені можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно частини 1, 3 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав. За положенням частини 1 статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства закріплено статтею 15 Цивільного кодексу України. Право на захист виникає з певних підстав, якими виступають порушення цивільного права, його невизнання чи оспорювання.

Зміст конституційного права особи на звернення до суду за захистом своїх прав визначений статтею 16 Цивільного кодексу України, відповідно до приписів якої, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, при цьому, способами захисту цивільних прав і інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обовязку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

У відповідності до ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Так, в ході судового розгляду було встановлено та не заперечувалося сторонами по справі, що Позивач по справі, ОСОБА_1 – рідна сестра ОСОБА_2

Їхні батьки, ОСОБА_5 і ОСОБА_6 у 1957 році побудували житловий будинок літ.А, а в 1986 році ОСОБА_2 разом з батьками побудували житловий будинок літ.Б за адресою : АДРЕСА_1 .

Таким чином, батькам на підставі ст.22,28 Кодексу України про шлюб та сім`ю належало по Ѕ частині домоволодіння АДРЕСА_1 , але право власності на домоволодіння за життя матері в БТІ зареєстровано не було.

Після того, як був побудований житловий будинок літ.Б, ОСОБА_2 разом з дружиною та сином вселився в нього з дозволу батьків ( копія свідоцтва про народження знаходиться у матеріалах справи).

Даний факт, був підтверджений свідками ОСОБА_7 , ОСОБА_8 .

В матеріалах справи долучені акти про прийом індивідуального будинку №3179р від 14.12.2004р.на будинок літ.»А» та будинок літ «Б» за адресою : АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати ОСОБА_5 , про що свідчить оригінал дублікату свідоцтва про смерть.

Після її смерті відкрилася спадщина на Ѕ частину домоволодіння АДРЕСА_1 , який належав їй як частка в спільному майні подружжя.

Підстави для набуття ОСОБА_5 права власності на спірний будинок не був предметом розгляду даної справи, проте суд вважає за необхідне наголосити, що правові акти, які існували на час будівництва та введенні будинку в експлуатацію не пов`язували право власності на житловий будинок із проведенням його реєстрації, на що наполягала позивачка у своїх поясненнях та запереченнях проти зустрічного позову.

Згідно до ст.100 ЦК України від 1963р. передбачалося, що в особистій власності громадян можуть бути предмети вжитку, особистого споживання, комфорту і підсобного домашнього господарства, жилий будинок і трудові заощадження. Цим Кодексом не передбачалась реєстрація права власності, після чого забудовник ставав би власником свого будинку.

Лише у 2004 році, Законом України від 01 липня 2004 року "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що право власності на нерухоме майно виникає з моменту, державної реєстрації відповідно до цього Закону ( ч. 3 ст. 3 Закону).

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ Листом N 24-753/0/4-13 від 16.05.2013 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування, роз,яснив , що відповідно до ч. 4 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав.

Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК та Закону України від 1 липня 2004 року "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Отже, у разі відсутності державної реєстрації права власності на нерухоме майно, створене та оформлене в передбаченому законом порядку до набрання чинності Законом України від 1 липня 2004 року "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", спадкоємці, які прийняли спадщину, мають право на оформлення спадкових прав шляхом звернення до нотаріальної контори за видачею свідоцтва про право на спадщину.

Згідно п.3.2 розділу 3 Інструкції «Про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна», затвердженої Наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України №127 від 24.05.2001р. із змінами та доповненнями в редакції Наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства №404 від 09.08.2012р. не належать до самочинного будівництва індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі та споруди, прибудови до них, побудовані до 05.08.1992р.

Таким чином, житлові будинки згідно вказаної Інструкції «Про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна», Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» щодо прийняття в експлуатацію об`єктів будівництва, збудованих без дозволу на виконання будівельних робіт» від 13.01.2015р. №92-VIII, не є самовільною будівлею.

Тобто, в суді було встановлено та доведено належними доказами, що усе капітальне самовільне будівництво збудоване до 05.08.1992 року, а звідси визнано законним, тому ОСОБА_2 як спадкоємець має право на отримання спадщини після смерті матері – на 1/6 частину спірного домоволодіння.

Виходячи з вищенаведеного, вбачається, що батькам ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на підставі ст.22,28 Кодексу України про шлюб та сім`ю на праві власності належало по Ѕ частині домоволодіння АДРЕСА_1 , а звідси ОСОБА_2 спадкує після смерті матері 1/6 частину спірного домоволодіння .

Той факт, що ОСОБА_2 фактично прийняв спадщину врегульовано нормами Закону та знайшло своє підтвердження в ході судового розгляду.

Так, відповідно до частин першої, третьої статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності; якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

За змістом частин четвертої, п`ятої Прикінцевих та перехідних положень ЦК України 2004 року відносини спадкування регулюються нормами ЦК України 2004 року, якщо спадщина відкрилася не раніше 1 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати (строк на прийняття якої закінчився до 1 січня 2004 року), або якщо вона була прийнята хоча б одним із спадкоємців, то до таких спадкових відносин застосовуються норми ЦК УРСР 1963 року.

Разом із тим за змістом статті 524 ЦК УРСР (у редакції, чинній на час смерті матері ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.

Спадкоємством вважається перехід майна померлого (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців) у порядку, передбаченому статтями 529-535 ЦК УРСР. Для спадкоємця, що прийняв спадщину, виникають як майнові права, так і обов`язки. До майнових прав належить, зокрема, право власності.

Згідно ст. 548 ЦК України в редакції 1963 року прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Згідно приписам ст.549 ЦК України в редакції 1963 року визнається, що спадкоємиць прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління, або володіння спадковим майном, фактом прийняття спадщини є також сумісне проживання спадкоємця з померлим, що встановлюється за його паспортом, де мається штамп про його прописку в однієї квартирі, або у одному будинку зі спадкодавцем. Якщо Законом відрегульовано фактичне прийняття спадщини, то законодавець не передбачає додатково встановлення факту прийняття спадщини у судовому порядку.

В ході судового розгляду було встановлено, що відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , а також ОСОБА_6 приховали існування ОСОБА_2 як спадкоємця після смерті матері, а саме : не повідомили Ленінську держрайадміністрацію про цей факт, не надали довідку з реєстрацією ОСОБА_2 у спірному домоволодінні під час його оформлення. А даний факт було виявлений ОСОБА_2 під час ознайомлення з документами, які надала суду Запорізька міська рада ( том 2 а/с 75-103).

Статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Частиною 5 даної статті передбачено, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Відповідно до п.10 ч.2 ст.16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання незаконними рішення органу державної влади або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до статті 86 ЦК УРСР право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном.

Право власності на збудований житловий будинок набувається в порядку, який існував на час його будівництва.

Станом на час розгляду вказаної справи в суді був чинним ЦПК України 2004 р.

Відповідно до вимог статті 1 ЦПК України 2004 року завданнями цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Аналогічне положення міститься у статті 2 ЦПК України у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року, згідно з частиною другою якої суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (стаття 4 ЦПК України 2004 року (нині - стаття 5 ЦПК України у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року)).

Таким чином з`ясовано, що на момент смерті матері у спірному домоволодінні мешкали і були зареєстровані: ОСОБА_6 , ОСОБА_2 та ОСОБА_9 , що підтверджується довідкою №700 від 07.11.2014р. голови квартального комітету №72 ( а/с 29 т.1), яка додана до матеріалів справи.

Також, в ході судового розгляду було доведено, що ОСОБА_2 з реєстрації зі спірного домоволодіння не знімався ( не виписувався). Житла за місцем роботи не отримував. На час смерті матері ОСОБА_2 знаходився дома, доглядав за хворою матір`ю. Його жінка ОСОБА_10 з 26.12.1989р. по 05.01.1990р. знаходилася з дітьми на лікуванні на стаціонарі у ЗЦРБ - медичному закладі, який обслуговував вул. Ліхачова у м.Запоріжжі (копії медичних карток дітей знаходяться у матеріалах справи. Після смерті матері, у тому ж році, ОСОБА_2 разом з батьком, ОСОБА_6 доглядали сад, город, зробили весняні насадження на земельних ділянках до буд. літ «А» та літ «Б». Даний факт, був також підтверджений свідками ОСОБА_7 та ОСОБА_8 .

За таких обставин, на підставі ст.549 ЦК України (в редакції 1963 року), ОСОБА_2 вважається таким, що спадщину прийняв, оскільки фактично вступив в управління та володіння спадковим майном і кожному з спадкоємців першої черги у відповідності до 529 ЦК України (в редакції 1963 року), після смерті матері доводилося по Ѕ : 3= 1/6 частині спірного домоволодіння, що передбачено ч.1 ст. 562 ЦК України (в редакції 1963 року).

Суд звернув увагу на пояснення свідків з того приводу, що ОСОБА_2 народився у 1963 році, коли вже існував житловий будинок літ.А і батьки вписали його у будинкову книгу як свою дитину. З цього моменту ОСОБА_2 постйно, без перервно мешкав у спірному домоволодінні. Після закінчення будівництва будинку літ. Б, який він будував сумісно з батьками вселився зі своєю родиною у цей будинок ще за життя батьків за їх згодою. Питання про звільнення спірного домоволодіння ОСОБА_2 з 1963 року по 2014 рік ніким і ніколи не ставилось.

Таким чином, ОСОБА_2 ніколи не втрачав права проживання у спірному домоволодінні, що підтверджується відміткою про прописку та реєстрацію у його паспорті, довідкою голови квартального комітету та довідкою №700 від 07.11.2014 р. (а/с 29 т.1). Дану обставину також пояснили свідки ОСОБА_8 та ОСОБА_7 .

З вищевказаного свідчить, що вимоги позивачки не відповідають приписам ст. 71 та 107 ЖК України.

А той факт, що ОСОБА_2 ніколи не заважав позивачці ОСОБА_1 користуватися та володіти спірним домоволодіння, як не заважав і відповідачу ОСОБА_3 , підтверджується рішення Ленінського райсуду м.Запоріжжя від 25.08.2016 р. по справі №334/2284/16-ц, яким задоволено позов ОСОБА_3 саме до ОСОБА_1 , 3-я особа ОСОБА_2 про захист права власності, усунення перешкод в користуванні ОСОБА_3 домоволодінням та вселення його у буд. літ. А. копія рішення знаходиться у матеріалах справи.

Проте, в ході судового розгляду було встановлено, що не зважаючи на існуюче рішення суду ОСОБА_3 так і не вселився у будинок літ.А, не мешкає там, як і не користується сама позивачка ОСОБА_1 вказаним будинком на протязі кількох років.

Таким чином, позовні вимоги щодо усунення перешкод у здійсненні права власності ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не знайшло свого підтвердження в ході судового розгляду. Жодних доказів, які б підтверджували незаконність зайняття домоволодіння, або самоуправного вселення відповідача у спірне домоволодіння позивачкою не надано.

А з врахуванням, того, що відповідач мешкає у спірному домоволодінні з дозволу батьків, за відсутності будь-яких заперечень позивачки до восени 2014 року понад 51 рік, де ОСОБА_2 проживає у спірному домоволодінні 56 років, вважає його своїм, та розраховуває на постійне проживання та володіння, що підтверджується укладеними з ним договорами на комунальне обслуговування за адресою : АДРЕСА_1 , то задоволення вимог позивача про виселення порушуватиме принцип пропорційності втручання у право на житло при виселенні відповідача із займаної будівлі, а задоволення вимог позивача призведе до порушення прав ОСОБА_2 .

Таким чином, в ході судового засідання доведено та підтверджено належними доказами, що відповідачем жодним чином не чиняться перешкоди та не порушуються права ані ОСОБА_1 , ані ОСОБА_3 , а звідсти суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Що стосується зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , Запорізької міської ради, Другої Запорізької державної нотконтори, районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району про визнання розпоряджень голови Ленінської районної адміністрації Запорізької міської ради незаконними, визнання свідоцтв про право власності на домоволодіння недійсними, визнання свідоцтв про право на спадщину за заповітом частково недійсними, про визнання права власності за ОСОБА_11 на 1/6 частину домоволодіння в порядку спадкування за законом, суд вважає, що існують підстави для його задоволення виходячи з наступного:

Як було встановлено в ході судового розгляду, на підставі розпорядження від 28.03.2005р. Управлінням житлового господарства Запорізької міської ради, на ім`я ОСОБА_6 було видано Свідоцтво про право власності на нерухоме майно на 31/100 частину домоволодіння АДРЕСА_1 , яке складалося з : жилого будинку «А» -38,0 кв.м., : жилого будинку «Б»-37,3 кв.м., жилої прибудова «Б-1», вбиральні «В», сараю «Е», вбиральні «З», літній кухні «Г», сарая «Ж», душу «К», копія Свідоцтва додана до справи.

Також згідно вищенаведеного розпорядження 28.03.2005р. Управлінням житлового господарства Запорізької міської ради, на ім`я ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було видано Свідоцтво про право власності на нерухоме майно кожному з відповідачів по 69/200 часток домоволодіння АДРЕСА_1 , яке складалося з : жилого будинку «А» -38,0 кв.м., : жилого будинку «Б»-37,3 кв.м., жилої прибудова «Б-1», вбиральні «В», сараю «Е», Вбиральні «З», літній кухні «Г», сарая «Ж», душу «К», копія Свідоцтва додана до справи, оригінали Свідоцтв знаходяться у відповідачів.

Право приватної спільної часткової власності на домоволодіння АДРЕСА_1 за ОСОБА_6 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було зареєстровано в ОП ЗМБТІ номер запису 42150 в книзі 304, що підтверджується Витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно від 19.11.2009р., копія Витягу в матеріалах справи, оригінали знаходяться у позивачки.

Проте, як зазначено вище, дані розпоряджень потягли за собою порушення права на спадкування після смерті матері ОСОБА_2 9позивача за зустрічним позовом), таким чином він позбавлений права власності, гарантованого йому ст. 41 Конституцією України, згідно якої кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Статтею 1 Першого протоколу Конвенціїї про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону від 17.07.1997 р. № 475-97 ВР « Про ратифікацію Конвенції про захист людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2,4,7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності прав власності.

Згідно ст. 548 ЦК України в редакції 1963 року прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Згідно приписам ст.549 ЦК України в редакції 1963 року визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління, або володіння спадковим майном, фактом прийняття спадщини є також сумісне проживання спадкоємця з померлим, що встановлюється за його паспортом, де мається штамп про його прописку в однієї квартирі, або у одному будинку зі спадкодавцем. Якщо Законом відрегульовано фактичне прийняття спадщини, то законодавець не передбачає додатково встановлення факту прийняття спадщини у судовому порядку.

Суд неодноразово звертав увагу, що відповідачі не повідомили Ленінську держрайадміністрацію про той факт, що у спірному домоволодінні зареєстрований та проживає ОСОБА_2 та не надали довідку з його реєстрацією у спірному домоволодінні під час його оформлення. Даний факт був виявлений лише під час ознайомлення з документами, які надала суду Запорізька міська рада ( том 2 а/с 75-103).

Статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Частиною 5 даної статті передбачено, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до п.10 ч.2 ст.16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання незаконними рішення органу державної влади або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Незаконність Розпоряджень потягла за собою недійсність Свідоцтва про право власності на нерухоме майно на 31/100 частину домоволодіння АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_6 , виданого Управлінням житлового господарства Запорізької міської ради, 28.03.2005р. та Свідоцтва про право власності на нерухоме майно кожному по 69/200 часток домоволодіння АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_1 , ОСОБА_12 , виданого Управлінням житлового господарства Запорізької міської ради, 28.03.2005р., які необхідно визнати недійсними та скасувати, тому що вони видані на все майно у тому числі і на 1/6 частку спадщини ОСОБА_2 .

З документів інвентарної справи відомо, що 28.01.2010р. відповідачка ОСОБА_1 отримала в Другій Запорізький державній нотаріальній конторі Свідоцтво про право на спадщину за заповітом р№1-145( спадкова справа №1161 за 2008р.) після смерті батька, ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 на Ѕ частку спадкового майна – 31/100 часток домоволодіння АДРЕСА_1 , яке зареєструвала в ОП ЗМБТІ.

Встановлено, що в той же день, 28.01.2010р. відповідач ОСОБА_3 отримав в Другій Запорізький державній нотаріальній конторі Свідоцтво про право на спадщину за заповітом р№1-144 ( спадкова справа №1161 за 2008р.) після смерті ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 на Ѕ частку спадкового майна – 31/100часток домоволодіння АДРЕСА_1 , яке зареєстрував в ОП ЗМБТІ, тому вважаємо за необхідне визнати їх недійсними на підставі ст.1301 ЦК України, тому що незаконність вищенаведених Розпоряджень Ленінської райадміністрації тягне за собою недійсність даних свідоцтв.

Вказаними свідоцтвами порушено право ОСОБА_2 , як спадкоємця на 1/6 частку спірного домоволодіння.

Стаття 203 ЦК України передбачає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину де частина перша проголошує: зміст правочину не може суперечить цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно ст.230 ЦК України передбачено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення такий правочин визнається судом недійсним. ОСОБА_13 має місце, якщо сторона заперечує наявність  обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Таким чином, вищенаведені Розпорядження не відповідають дійсності та повинні бути визнані незаконними та скасовані згідно п.10 ч.2 ст.16 ЦК України.

В ході судового було встановлено, що ОСОБА_1 і ОСОБА_3 одружилися 25.11.1997 році, а спірне домоволодіння будинок літ А в 1957р., службова прибудова літ. »а» в 1957р., вбиральня літ.»В» в 1957р., житловий будинок літ.Б та службова прибудова літ.Б-1 побудовані батьками та ОСОБА_2 у 1986р., також до смерті матері були побудовані : паркан №8, у 2000 році він сам за свої кошти для своєї сім,ї побудував вбиральню літ. «З», сарай літ.»Е» , що підтверджується Актами прийому індивідуальних будинків від 14.12.2004р., які додані до справи.

На час побудови житлового будинку літ.А відповідачка ще не народилася, а на момент побудови житлового будинку літ.Б їй виповнилося лише 13 років, що підтверджується копією паспорта позивача, який знаходиться у матеріалах справи.

Тільки у 2003-2004р.р. відповідачі разом з батьком побудували житлову прибудову літ.»А-1», яка складається з кухні 1-3 площею 13кв.м., кімнати 1-2 площею 4,5кв.м., ванну кімнати 1-4 площею 4,1. Зведену прибудову вони вкрили шифером.

З урахуванням викладеного суд вважає, що ОСОБА_2 має право на 1/6 частину спірного домоволодіння у порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_5 , яке складається з наступного : житлового будинку літ.»А» , службової прибудови літ. »а» , вбиральні літ.»В» , житлового будинку літ.Б та службової прибудови літ.Б-1 , паркану №8, вбиральні літ. «З», сараю літ.»Е».

В листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №24-753/0/4-13 від 16.05.2013р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» має місце роз`яснення щодо розгляду цивільних спорів, зокрема, у випадку неможливості спадкоємцями, які прийняли спадщину, оформити своє право на спадщину в нотаріальній конторі з причин відсутності правовстановлюючих документів на спадкове майно на ім,я спадкодавця та /або відсутності державної реєстрації нерухомого майна спадкодавцем. За змістом цих роз,ясень видно, що не міститься прямої заборони щодо визнання судом права власності за спадкоємцем на нерухоме майно в разі, коли спадкодавець на законних підставах володів та користувався цим майном, але в силу об`єктивних причин не встиг за життя здійснити реєстрацію нерухомого майна в БТІ. Право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оскаржується або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності(ст.392 ЦК України). А також має місце роз`яснення щодо розгляду цивільних спорів, зокрема, у випадку неможливості спадкоємцями, які прийняли спадщину, оформити своє право на спадщину в нотаріальній конторі з причин відсутності правовстановлюючих документів на спадкове майно на ім`я спадкодавця та /або відсутності державної реєстрації нерухомого майна спадкодавцем в БТІ.

За своє життя батько та матір визнавали та говорили, що будинок літ.Б з житловою прибудовою літ.Б-1 будуть належати ОСОБА_2 їх сину , а будинок літ.А з житловою прибудовою літ.а буде належати відповідачці, цей факт підтверджується тим, що після завершення будівництва та до смерті матері позивач разом з батьком встановив паркан між будинком літ.Б та літ.А.

Даний факт був підтверджений допитаними у судовому засіданні свідками.

Посилання ОСОБА_1 на те, що у будинку зареєстрована тільки вона, спростовується довідкою квартального комітету від 07.11.2014р. та характеристикою №702 від 07.11.2014р., де вказано, що ОСОБА_2 зареєстрований за вказаною адресою.

Таким чином, у зв`язку з фактичним прийняттям ОСОБА_2 спадщини після смерті матері на підставі ст.548, 549 ЦК України (1963р.) що підтверджується його паспортом громадянина України з його реєстрацією за місцем проживання, довідкою про реєстрацію з міста його проживання, (том 1 а/с 6, 24-25, 29, 30, 157, він вважається таким, що фактично прийняв спадщину, тому просимо визнати за ним, ОСОБА_2 , право власності на 1/6 частину домоволодіння АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , яке складається з житлового будинку літ.»А» , службової прибудови літ. »а» , вбиральні літ.»В» , житлового будинку літ.Б та службової прибудови літ.Б-1 , паркану №8, вбиральні літ. «З», сараю літ.»Е». Вказане майно існувало на час смерті матері.

Аналізуючи вищевказане, суд приходить до висновку, що зустрічний позов підлягає задоволенню.

До вказаного висновку суд прийшов, виходячи не тільки із вимог національного законодавства України, а і з висновків Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Бочаров проти України" (остаточне рішення від 17 червня 2011 року) суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів.

Керуючись ст..41, 55 Констітуцією України, ст..22.28 КУпШС, ст..86,100,524,529-535, 548,549 ЦК України ред.1963 року, у відповідності до ст.ст. , 12, 13, 81, 133, 141, 223, 259, 263-265, 280-282 ЦПК України ст. 15,16 ЦК України, суд

                    В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1  до ОСОБА_2 , третя особа  ОСОБА_3 про усунення перешкод у здійсненні права власності – відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , Запорізької міської ради, третя особа друга Запорізька державна нотаріальна контора, районна адміністрація Запорізької міської ради по Дніпровському району про визнання розпоряджень голови Ленінської районної адміністрації Запорізької міської ради незаконними, визнання свідоцтв про право власності на домоволодіння недійсними, визнання свідоцтв про право на спадщину за заповітом частково недійсними, про визнання права власності за мною на 1/6 частину домоволодіння в порядку спадкування за законом – задовольнити.

Скасувати розпорядження голови Ленінської районної адміністрації Запорізької міської ради №3188р. від 14.12.2004р. «Про оформлення права власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 - за гр. ОСОБА_6 .

Скасувати розпорядження голови Ленінської районної адміністрації Запорізької міської ради №3181р. від 14.12.2004р. «Про оформлення права власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 за грн. ОСОБА_1 та ОСОБА_3 »,

Скасувати розпорядження голови Ленінської районної адміністрації Запорізької міської ради №501 від 01.03.2005р. «Про встановлення ідеальних часток домоволодіння АДРЕСА_1 , яким визнано за ОСОБА_6 -31/100часток, за ОСОБА_1 - 69/200 часток, за ОСОБА_3 - 69/200 часток домоволодіння АДРЕСА_1 .

Скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно на 31/100 частину домоволодіння АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_6 , виданого Управлінням житлового господарства Запорізької міської ради, від 28.03.2005р.,

Скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно кожному по 69/200 часток домоволодіння АДРЕСА_1 на ім,я ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , виданого Управлінням житлового господарства Запорізької міської ради, від 28.03.2005року.

Визнати недійсними: Свідоцтво про право на спадщину за заповітом р№1-145 на ім,я ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 на Ѕ частку спадкового майна - 31/100 часток домоволодіння АДРЕСА_1 ,

Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом р№1-144 на ім,я ОСОБА_3 після смерті ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 на Ѕ частку спадкового майна - 31/100 часток домоволодіння АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_2 , право власності на 1/6 частину домоволодіння АДРЕСА_1 в спорядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , яке складається з житлового будинку літ.»А» , службової прибудови літ. »а» , вбиральні літ.»В» , житлового будинку літ.Б та службової прибудови літ.Б-1, паркану №8, вбиральні літ. «З», сараю літ.»Е».

Стягнути з відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати - судовий збір у сумі 513,75грн. + 3644грн. +2305 грн., а всього 6462,75 гривень та витрати за виклик фахівця ОП ЗМБТІ в розмірі 300 гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Запорізького апеляційного суду через Ленінський районний суд Запорізької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.  

Суддя Н.Ю.Козлова