Справа № 521/9445/17

Провадження № 2/521/1556/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2019 року

Малиновський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді - Бобуйка І.А.

секретаря судового засідання – Бендери О.В.,

розглянувши у відкритому засіданні в приміщенні суду в місті Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 (місце реєстрації: АДРЕСА_2 ) про визначення місця проживання малолітньої дитини, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 (місце реєстрації: АДРЕСА_2 ) до ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ), третя особа – Малиновська районна адміністрація Одеської міської радив особі органу опіки та піклування (місцезнаходження: м. Одеса, вул. Генерала Петрова, 22), про визначення місця проживання малолітньої дитини, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Верховного суду ухваленою у складі: головуючого судді – Червинської М.Є., суддів: Антоненко Н.О., Журавель В.І., Коротуна В.М., Крата В.І. від 10.10.2018 року рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 20.06.2018 року та ухвала апеляційного суду Одеської області від 18.10.2017 року були скасовані, справа за вищевказаним позовом направлена на новий розгляд до суду першої інстанції.

12.11.2018 року справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання малолітньої дитини, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання малолітньої дитини, третя особа – Малиновська районна адміністрація Одеської міської радив особі органу опіки та піклування була розподілена відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями судді Бобуйку І.А.

12.11.2018 року у вищевказаній справі було відкрито провадження та призначено підготовче судове засідання. 04.12.2018 року підготовче провадження закрито та призначено слухання справи по суті.

У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 та просила визначити місце проживання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з нею.

У позовній заяві ОСОБА_1 зазначала, що з 2013 року вона та ОСОБА_2 проживають окремо. В 2017 році шлюб між ними розірваний у судовому порядку, однак дійти порозуміння щодо визначення місця проживання спільної дитини сторонам не вдалось, а тому просила визначити місце проживання дитини з нею.

ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічним позовом та просив визначити місце проживання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з ним. Указував, що з листопада 2015 року син ОСОБА_3 постійно проживає з ним, оскільки мати не піклувалася про сина належним чином, а тому просив задовольнити зустрічний позов.

В судове засідання ОСОБА_1 з`явилась, позовні вимоги підтримала в повному обсязі, зустрічний позов не визнавала.

ОСОБА_2 в судове засідання, з`явився зустрічні позовні вимоги підтримував, первісний позов не визнавав.

Третя особа в судове засідання з`явилася, у судовому засіданні зазначила, що підтримує висновок № 2897/01-20 про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 наданий 07.04.2017 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно ст. 10-13 ЦПК України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 18 ЦПК України встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.

Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними. Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи.

 У разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, особа, яка подала цей документ, може просити суд до закінчення підготовчого засідання виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин - суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з ч. 5 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» - висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду - є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 26 Постанови Пленуму ВСУ № 2 від 12.06.2009 р. «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» - під час судового розгляду, предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що у задоволені вимог за первісним позовом ОСОБА_1 про визначення місця проживання малолітнього сина – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , необхідно відмовити; позовні вимоги за зустрічним позовом ОСОБА_2 про визначення місця проживання малолітнього сина – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , необхідно задовольнити.

Суд встановив, що з 07 травня 2011 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в шлюбі. ІНФОРМАЦІЯ_3  в них народився син – ОСОБА_3

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 08 червня 2017 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірваний.

З 2013 року до листопада 2015 року син сторін проживав із матір`ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1

З листопада 2015 року дитина проживає за адресою: АДРЕСА_2 а з батьком, який, вважаючи, що мати ОСОБА_1 не створила відповідних житлово-побутових умов, не піклувалася належним чином про сина та не забезпечила йому достатні умови для розвитку, вирішив забрати дитину до себе.

Відповідно до висновку Малиновської районної адміністрації   Одеської міської ради № 0897/01-20 від 07 квітня 2017 року, судом було встановлено наступне.

Взаємовідносини між батьками не склалися та з 2015 року стосунки припинилися, батьки почали проживати окремо. Малолітній син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ., залишився проживати разом з батьком. Мати дитини - ОСОБА_1 фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , працює за трудовим договором № 1/032017 від 01 березня 2017 року, за місцем мешкання характеризується позитивно. Відповідно до довідки КУ «Дитяча міська поліклініка №7» від 2016 року № 85 при відвідуванні дитини вдома з приводу захворювання та профілактичних патронажах, а також при відвідуванні дитячої поліклініці з дитиною завжди батько. Дільничний лікар педіатр, який веде спостереження дитиною з 21.06.2016 р., маму дитини ніколи не бачила, здоров`ям дитини вона не цікавилась. Згідно довідки ОДНЗ «Ясла - Садок» № 9 від 20.12.2016 року №23/01-16 дитина відвідує заклад з 18.07.2016 року - батько ОСОБА_2 займався оформленням дитини до дошкільного закладу. За період перебування дитини, ОСОБА_4 , у дошкільному закладі батько здійснював своєчасно оплату за харчування своєї дитини.        

Представник органу опіки та піклування Малиновської районної адміністрації ОМР- Петрікєєв Б.Б. у судовому засіданні зазначив, що підтримує висновок Малиновської районної адміністрації   Одеської міської ради № 0897/01-20 від 07 квітня 2017 року.

На підставі наданих документів та враховуючи результат бесіди з батьком та матір`ю дитини, акт обстеження житлово - побутових умов враховуючі звичні для дитини умови проживання в квартирі батька та згідно ст.ст. 19, 157, 160, 161 Сімейного кодексу України, ст. 18 ЗУ «Про охорону дитинства» ст. 34 п.1-б п.п.4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Постанові Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 року №866 «Питання діяльно органів опіки та піклування, пов`язаної з захистом прав дитини», та відповіддю до Положення про Малиновську районну адміністрацію Одеської міської ради затвердженого рішенням Одеської міської ради від 07.12.2016 року № 1328-VII, висновку служби у справах дітей Одеської міської ради про визначенні місця проживання малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також протоколу засідання ради опіки та піклування, від 22.03.2017 року за №6, орган опіки та піклування Малиновської районної адміністрації, виходячи з інтересів дитини, дійшов наступного висновку: вважати доцільним визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за місцем проживання батька - ОСОБА_2 , за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до ч. 8 ст. 7 СК України, регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Дитина, яка не досягла 14 років, повинна проживати у встановленому місці проживання, яке не може бути змінене самочинно, як волею сторонніх осіб, так і волею якогось одного з її батьків.

За змістом статті 31 ЦК України, малолітньою особою є дитина віком до чотирнадцяти років.

З аналізу норм сімейного законодавства вбачається, що у тому разі, коли батьки дитини спільно не проживають, право визначати місце проживання дитини залишається за кожним з батьків. Питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватись не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все, з урахуванням прав та законних інтересів дитини.

Cтаттею 141 Сімейного кодексу України та частиною третьою статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що мати й батько мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей.

Відповідно до частини другої статті 161 СК України під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Такими обставинами є: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

Згідно зі статями 18, 27 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікаваної Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, чинної для України з 27 вересня  1991 року (далі - Конвенція), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання та розвиток дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання та розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального та соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 3 Конвенції визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Пунктом 1 статті 9 Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону та процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо та необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Також, із системного тлумачення ч. 1 ст. 3, Конвенції про права дитини, ч. ч. 2 і 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», ст. 161 СК України випливає, що при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати передусім інтереси дитини. Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом в інтересах дитини.

У § 54 рішення Європейського суду з прав людини від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага й, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

У рішенні ЄСПЛ від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13) у справі  «М. С. проти України» стверджується, що при визначенні найкращих інтересів дитини в кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, в найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку в безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що в усіх рішеннях стосовно дітей їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.

Місце проживання малолітньої дитини з одним із батьків визначається або за місцем проживання матері чи батька, або за конкретною адресою.

У ході розгляді справи судом ставились питання до батьків дитини для з`ясування їх матеріального стану, обізнаності про здоров`я та успіхи дитини, про їх житлові умови.

У зв`язку з чим, судом було встановлено наступні обставини справи. У ОСОБА_1 немає належного їй житла, у батька дитини – ОСОБА_2 є житло, що належить йому на праві власності. Обоє батьків мають достатній дохід для забезпечення дитини. Мати недостатньо обізнана про стан здоров`я та успіхи у школі дитини, а батько більш обізнаний у даному питанні. ОСОБА_1 відвідує свого сина дуже рідко.

Враховуючи пояснення сторін, дослідивши всі матеріали справи, висновок органу опіки та піклування МРА ОМР, суд вважає, що для досягнення якнайкращих інтересів дитини, визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком – ОСОБА_2 , за місцем його реєстрації: АДРЕСА_2 .

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог..

Відповідно до ч. 1, 5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Висновки суду відповідають вимогам норм права, на які посилається суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі. У рішенні суду повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки, які є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами.

Керуючись ст.ст. 3, 9, 18, 27 Конвенції про права дитини, ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», ст. ст. 7, 19, 161 Сімейного кодексу України, ст. ст. ст.ст. 2, 4, 12, 13, 76-78, 206, 258-259, 263-265, 268 ЦПК України ЦПК України, СУД –        

В И Р І Ш И В :

У задоволені вимог за первісним позовом ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 (місце реєстрації: АДРЕСА_2 ) про визначення місця проживання малолітньої дитини - відмовити.

Позовні вимоги за зустрічним позовом ОСОБА_2 (місце реєстрації: АДРЕСА_2 ) до ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ), третя особа – Малиновська районна адміністрація Одеської міської радив особі органу опіки та піклування (місцезнаходження: м. Одеса, вул. Генерала Петрова, 22), про визначення місця проживання малолітньої дитини - задовольнити.

Визначити місце проживання малолітньої дитини – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з його батьком – ОСОБА_2 , за місцем його реєстрації: АДРЕСА_2 .

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст рішення виготовлений 12.07.2019 року.

С У Д Д Я: І.А. Бобуйок