Справа № 638/5400/16-ц

Провадження № 2/638/2165/19

РІШЕННЯ

іменем України

10.07.2019 Дзержинський районний суд міста Харкова у складі

головуючого судді Штих Т.В.,

за участі секретаря Тарасової О.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою Публічного акціонерного товариства « Дельта Банк» до ОСОБА_1 треті особи Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Національний Банк України, ОСОБА_2 про визнання нікчемними правочинів недійсними та застосування наслідків недійсності правочинів та зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства « Дельта Банк» треті особи Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Національний Банк України, ОСОБА_2 про визнання недійсним правочину та про визнання відсутності права, -

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Дельта Банк» Кадирова В.В. звернулось до Дзержинського районного суду міста Харкова з позовом про визнання недійсними наступних правочинів: Договору від 29 квітня 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С.П. за реєстровим №3189 про розірвання Іпотечного договору, укладеного з ОСОБА_1 та посвідченого 09 вересня 2008 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверською І.В. за реєстровим №3271; Договору від 29 квітня 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С.П. за реєстровим №3190 про розірвання Іпотечного договору№СЛ-090908-001П, укладеного з ОСОБА_1 та посвідченого 22 квітня 2011 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Погрібною Т.П. за реєстровим №884 (спірні правочини). Як вбачається з позову, позовні вимоги обґрунтовувались положеннями статей 203, 215 Цивільного кодексу України, Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (в редакції на 16 липня 2015 року). В подальшому позовні вимоги Позивачем не уточнювались.

Не погоджуючись з пред`явленим позовом, Відповідач ОСОБА_1 11 травня 2018 року пред`явив зустрічний позов, в якому просив суд визнати недійсним з моменту вчинення односторонній правочин, вчинений ПАТ «Дельта Банк» 24 вересня 2015 року у складі Комісії з перевірки правочинів (інших договорів) за кредитними операціями, призначеної Наказом №67 ПАТ «Дельта Банк» від 11 березня 2015 року, та затверджений Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію ПАТ «Дельта Банк» 24 вересня 2015 року. На думку ОСОБА_1 , оспорюваний правочин був вчинений 24 вересня 2015 року у формі Протоколу засідання комісії з перевірки правочинів (інших договорів) за кредитними операціями, призначеної Наказом №67 ПАТ «Дельта Банк» від 11 березня 2015 року. Також в своєму зустрічному позові ОСОБА_1 просив визнати відсутність права в ПАТ «Дельта Банк» вимагати застосування наслідків недійсності Договору від 29 квітня 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С.П. за реєстровим №3189 про розірвання Іпотечного договору, укладеного з ОСОБА_1 та посвідченого 09 вересня 2008 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверською І.В. за реєстровим №3271; а також визнати відсутність права в ПАТ «Дельта Банк» вимагати застосування наслідків недійсності Договору від 29 квітня 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С.П. за реєстровим №3190 про розірвання Іпотечного договору№СЛ-090908-001П, укладеного з ОСОБА_1 та посвідченого 22 квітня 2011 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Погрібною Т.П. за реєстровим №884.

Ухвалою суду в зустрічний позов ОСОБА_1 було прийнято до спільного розгляду з первісним позовом.

Позивачем за первісним позовом (ПАТ «Дельта Банк») подавались пояснення по суті позовних вимог від 25 квітня 2018 року, відзив на зустрічний позов ОСОБА_1 В свою чергу, Позивачем за зустрічним позовом ( ОСОБА_1 ) подавались заперечення (відзив) від 13 червня 2016 року, доповнення до заперечення від 20 липня 2016 року, уточнення до відзиву від 10 травня 2018 року, заперечення від 07 вересня 2018 року щодо пояснень ПАТ «Дельта Банк» від 25 квітня 2018 року.

Позивач за первісним позовом 22 вересня 2016 року звернувся до суду з заявою про зупинення провадження у справі до набрання законної сили рішення у справі господарського суду міста Києва №910/5388/16. Вказана заява була задоволена і ухвалою суду від 13 жовтня 2016 року провадження у даній справі було зупинено.

Позивач за первісним позовом 17 жовтня 2017 року звернувся до суду із заявою про відновлення провадження у справі у зв`язку з набранням законної сили рішенням у справі господарського суду міста Києва №910/5388/16. Вказана заява була задоволена і ухвалою суду від 18 жовтня 2017 року провадження у даній справі відновлено.

Також Позивач за первісним позовом звертався із заявою від 22 грудня 2017 року про зупинення провадження у справі до набрання законної сили рішення у справі господарського суду міста Києва №910/21603/17. Також Позивач за первісним позовом звертався із заявою від 06 березня 2018 року про зупинення провадження до закінчення розгляду касаційним господарським судом у складі Верховного Суду справи №910/5388/16. У подальшому в судовому засіданні представник позивача за первісним позовом вказала, що відмовляється від вказаної заяви та надала копію ухвали ВС від 06 лютого 2018 року за результатами розгляду вказаної справи.

Третя особа Фонд гарантування вкладів фізичних осіб звернувся до суду із письмовими поясненнями 02 березня 2018 року, в яких просив суд задовольнити первісний позов в повному обсязі.

Третя особа Національний Банк України 14 вересня 2018 року також подав суду пояснення на зустрічний позов ОСОБА_1 , в яких просив врахувати надані пояснення при вирішенні спору та відмовити у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1

Третя особа ОСОБА_2 письмових пояснень щодо суті справи суду не надавала. В судове засідання не з`явилась.

Вислухавши думку учасників, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги за первісним та зустрічним позовами задоволенню не підлягають з наступних підстав.

У відповідності до ст. ст. 13, 81 ЦПК України суд розглядає справу не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За змістом ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд зокрема вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати.

Статтями 12, 13, 77 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, згідно з якими кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а суд розглядає справу в межах заявлених вимог і вирішує справу на підставі наданих доказів. Даний принцип полягає у прояві в змагальній формі ініціативи та активності осіб, які беруть участь у справі. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин даної справи. Сторони зобов`язані визначити докази, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, і довести обставини, якими вони обґрунтовують ці вимоги й заперечення.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь - які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці данні встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко-і відеозаписів, висновків експертів.

З`ясувавши дані у справі, дослідивши докази, суд приходить до висновку про не обґрунтованість позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно ст. 10-13 ЦПК України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

При розгляді справи судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

02 березня 2015 року Правління Національного Банку України прийняло Постанову №150 «Про віднесення публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних». Також 02 березня 2015 року виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №51 «Про затвердження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк», згідно з яким з 03 березня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Дельта Банк». Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (надалі - Фонд) на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Дельта Банк» призначено Кадирова Владислава Володимировича.

В подальшому строк тимчасової адміністрації продовжувався рішеннями виконавчої дирекції Фонду №71 від 08 квітня 2015 року, №147 від 03 серпня 2015 року до 02 жовтня 2015 року.

Станом на час розгляду справи рішенням виконавчої дирекції Фонду №181 від 02 жовтня 2015 року розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Дельта Банк» з 05 жовтня 2015 року по 04 жовтня 2017 року та призначено уповноважену особу Фонду з делегуванням повноважень ліквідатора - Кадирова Владислава Володимировича. Крім того, рішенням виконавчої дирекції Фонду від 20 лютого 2017 року №619 продовжено строки здійснення процедури ліквідації ПАТ «Дельта Банк» на два роки - до 04 жовтня 2019 року. Вказаним рішенням також продовжено повноваження ліквідатора ПАТ «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича на два роки - до 04 жовтня 2019 року.

В обґрунтування первісного позову ПАТ «Дельта Банк» посилається на наступне. Уповноваженою особою Фонду було видано Наказ №67 від 11 березня 2015 року про створення Комісії з перевірки правочинів (інших договорів) за кредитними операціями. В ході роботи вказаної Комісії, оформленої Протоколом №65 від 24 вересня 2015 року, затвердженим уповноваженою особою Фонду, було виявлено ознаки нікчемності, передбачені частиною 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», наступних правочинів: Договору від 29 квітня 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С.П. за реєстровим №3189 про розірвання Іпотечного договору, укладеного з ОСОБА_1 та посвідченого 09 вересня 2008 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверською І.В. за реєстровим №3271; Договору від 29 квітня 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С.П. за реєстровим №3190 про розірвання Іпотечного договору№СЛ-090908-001П, укладеного з ОСОБА_1 та посвідченого 22 квітня 2011 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Погрібною Т.П. за реєстровим №884.

За твердженням ПАТ «Дельта Банк», внаслідок укладення вказаних правочинів Банк (а) без отримання реальних грошових надходжень відмовився від власних майнових вимог до іпотекодавця за вказаними Іпотечними договорами, що зазначено у пункті 1 частини 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» як ознака нікчемності правочину; (б) до дня визнання Банку неплатоспроможним взяв на себе зобов`язання щодо припинення обтяження предмету іпотеки, що стало однією з причин неплатоспроможності Банку, а виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами частково стало неможливим, що зазначено в у пункті 2 частини 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» як ознака нікчемності правочину; (в) окремому кредитору передано майно (майнові права) Банку, через що ним отримано переваги, не встановлені для нього законодавством чи внутрішніми документами Банку, що зазначено у пункті 7 частини 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» як ознака нікчемності правочину. При цьому, Банк посилається на редакцію Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», яка діяла на дату вказаного Протоколу №65 від 24 вересня 2015 року, а саме станом на 16 липня 2015 року.

ПАТ «Дельта Банк» також посилається на те, що спірні правочини були укладені ним в порушення положень Договору застави майнових прав №06/ЗМП від 26 лютого 2014 року, укладеного між ПАТ «Дельта Банк» та Національним Банком України, за умовами якого в заставу Національному Банку були передані і права за Кредитним договором, укладеним між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_1 .

Заперечуючи проти пред`явленого позову та в обґрунтування зустрічного позову, ОСОБА_1 посилається на таке. ПАТ «Дельта Банк», ухвалюючи рішення про віднесення оспорюваних правочинів до категорії нікчемних, вчинив односторонній правочин, який спрямовано на зміну обсягу прав та обов`язків ОСОБА_1 . Крім того, на думку ОСОБА_1 , Банк при визначенні ознак нікчемності порушив припис статті 58 Конституції України, застосувавши по відношенню до оспорюваних правочинів припис частини 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» зворотно в часі, оскільки на дату вчинення оспорюваних правочинів редакція частини 3 статті 38 вказаного Закону (в редакції станом на 10 квітня 2014 року) не містила критеріїв нікчемності правочинів. Також посилається на те, що Банком не доведено належними та допустимими доказами наявності відповідних ознак нікчемності, натомість Банк обмежився лише цитуванням припису частини 3 статті 38 Закону в редакції станом на дату ухвалення відповідних рішень Банком і яка не може бути застосована до спірних правовідносин. Також посилається на те, що права за спірними правочинами не входять до предмету забезпечення за Договором застави майнових прав №06/ЗМП від 26 лютого 2014 року, укладеним між ПАТ «Дельта Банк» та Національним Банком України.

Ухвалюючи рішення у даній цивільній справі, суд виходить з такого.

Приватно-правові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватно-правовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу, що підлягає захисту у спосіб, передбачений законодавством для сфери приватно-правових відносин, або такий, що йому не суперечить. Спір є приватно-правовим навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд є не органом державної влади, а установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб і виведення неплатоспроможних банків з ринку. Аналіз функцій Фонду, викладених у статтях 4, 37 вказаного Закону, свідчить, що Фонд бере участь у правовідносинах у різних статусах: з одного боку він ухвалює обов`язкові для банків рішення, а з іншого здійснює повноваження органів управління банку, який виводиться з ринку. Так, діючи як орган управління банку, Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй відповідних повноважень мають право вчиняти та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і контролю банку; укладати від імені банку будь-які договори (вчиняти правочини), необхідні для забезпечення операційної діяльності банку, здійснення ним банківських та інших господарських операцій з урахуванням вимог, встановлених Законом; повідомляти сторін за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», про нікчемність цих договорів та вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів, тощо.

На виконання вказаних приписів оспорюваним Протоколом №65, затвердженим уповноваженою особою Фонду як органом управління ПАТ «Дельта Банк», спірні правочини віднесено до нікчемних. Вказаний Протокол є результатом внутрішньої перевірки правочинів Банку, забезпеченої уповноваженою особою Фонду, і внутрішнім документом Банку, обов`язковим для виконання працівниками, та не породжує обов`язків у контрагентів Банку, в тому числі у Відповідача за первісним позовом.

Банк, який виводиться з ринку, до моменту державної реєстрації його припинення не позбавлений правосуб`єктності і може виступати учасником різних правовідносин. Від імені банку у цих правовідносинах діє уповноважена особа Фонду, виконуючі функції виконавчого органу банку (керівника банку).

Отже, відносини між сторонами цивільно-правових угод, у яких бере участь банк, якого як керівник представляє уповноважена особа Фонду, є приватноправовими. У цих відносинах Фонд та його уповноважена особа, діючи від імені банку, не має жодних владних повноважень щодо іншої сторони цих правочинів. Уповноважена особа Фонду не виступає у цих правовідносинах як самостійний суб`єкт, а Фонд не набуває самостійних прав і обов`язків, оскільки він діє на підставі закону від імені банку.

Відтак, з огляду на предмет заявлених первісного і зустрічного позовів, даний спір належить до категорії приватноправових.

Згідно з частинами 1, 2 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» в редакції, чинній на дату віднесення ПАТ «Дельта Банк» спірних правочинів до категорії нікчемних, Фонд зобов`язаний забезпечити збереження активів банку, зокрема, забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьої цієї статті. За результатами цієї перевірки виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону. При виявленні таких правочинів Фонд, його уповноважена особа чи Банк не наділені законом повноваженнями визнавати або встановлювати такі правочини нікчемними.

Відповідний правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу чи іншого рішення Банку, затвердженого чи підписаного уповноваженою особою Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (частина 2 статті 215 Цивільного кодексу України) незалежно від самого факту проведення перевірки, видачі відповідного наказу чи рішення у формі протоколу. Наказ чи інший розпорядчий документ Банку не є підставою для застосування таких наслідків, а тому не може вважатись одностороннім правочином в розумінні статті 202 Цивільного кодексу України, адже він не є підставою для виникнення цивільних прав та обов`язків ані у Банку, ані у іншої сторони правочину, віднесеного до нікчемних.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав й обов`язків. Односторонній правочин може створювати наслідки лише для особи, яка його вчинила, а для інших осіб - лише у випадках, установлених законом, або за домовленістю з цими особами (стаття 202 Цивільного кодексу України). Аналіз змісту Протоколу №65 Комісії з перевірки правочинів (інших договорів) за кредитними операціями, призначеної Наказом №67 ПАТ «Дельта Банк» від 11 березня 2015 року, вказує на відсутність в нього ознак одностороннього правочину, що унеможливлює визнання його недійсним.

Відтак, позовна вимога ОСОБА_1 про визнання недійсним одностороннього правочину, вчиненого ПАТ «Дельта Банк» 24 вересня 2015 року у формі Протоколу №65 у складі Комісії з перевірки правочинів (інших договорів) за кредитними операціями, призначеної Наказом №67 ПАТ «Дельта Банк» від 11 березня 2015 року, та затверджений Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію ПАТ «Дельта Банк» 24 вересня 2015 року, не може бути задоволена.

В свою чергу, відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа може звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Отже, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів.

Відповідно до статті 5 Цивільного процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором; у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної позовної вимоги такої особи може визначити в своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Втім, цю норму слід застосовувати з урахуванням положень пункту 10 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України, яким до способів захисту віднесено визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Банк у спірних правовідносинах не діє в якості суб`єкта владних повноважень і не здійснює жодних управлінських функцій щодо ОСОБА_1 .

Обов`язок повернути все одержане за нікчемним правочином (договором) виникає в силу вимог закону, а не наказу чи повідомлення банку. Накази (рішення, протоколи) про нікчемність правочинів не можуть встановлювати обов`язків для третіх осіб, зокрема, контрагентів Банку. Тому, сам факт ухвалення Банком рішення про нікчемність правочину не може вважатися порушенням прав іншої сторони правочину.

Частина 3 статті 20 Господарського кодексу України до способів захисту прав і законних інтересів віднесено також визнання відсутності прав. Водночас, якщо сторона договору, укладеного з банком, не погоджується з правовою оцінкою банку такого правочину як нікчемного, банк вправі звернутись до суду з позовом про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Процесуальне право кожної особи на звернення до суду гарантоване законом, а його реалізація не може порушити прав Відповідача за первісним позовом. Отже, позовна вимога про визнання відсутнім права Банку вчиняти дії щодо застосування наслідків недійсності договорів, які віднесено до категорії нікчемних, також не підлягає задоволенню.

Поряд із цим, вирішуючи питання про застосування наслідків нікчемності правочинів, суд має встановити наявність ознак, з якими законодавець пов`язує нікчемність відповідних правочинів.

Детально проаналізувавши зміст первісного позову, суд не погоджується із застосуванням ПАТ «Дельта Банк» критеріїв нікчемності, визначених в статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» в редакції на дату ухвалення рішення, оформленого Протоколом №65 від 24 вересня 2015 року (станом на 16 липня 2015 року) з огляду на таке.

Імперативний припис статті 57 Конституції України як Основного Закону вказує, що кожному гарантується право знати свої права і обов`язки; закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов`язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом; закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов`язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними. Поряд із цим, припис статті 58 Конституції України вказує, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи; ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

В свою чергу Рішення №1-рп/99 від 09 лютого 1999 року Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного Банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) визначає, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Спірні правочини були укладені 29 квітня 2014 року, а отже при оцінці таких правочинів на предмет наявності ознак, з якими законодавець пов`язує нікчемність правочину, слід використовувати законодавство, яке у встановленому Конституцією порядку набуло чинності на території України на момент укладення спірних правочинів.

Так, Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» станом на 29 квітня 2014 року діяв в редакції від 10 квітня 2014 року. Станом на вказану дату частина 2 статті 38 Закону містила наступні критерії нікчемності правочинів: 1) договори, за якими було або має бути здійснено відчуження (або передача в користування) майна банку на умовах, гірших за звичайні ринкові умови здійснення відповідних операцій; 2) договори про здійснення кредитних операцій, які передбачають надання клієнту пільг і які банк не уклав би за звичайних ринкових умов; 3) договори про здійснення кредитних операцій та інші господарські договори, що мають на меті штучне виведення активів банку внаслідок шахрайських дій та зловмисних намірів; 4) договори, що передбачають платіж чи операцію з майном з метою надання пільг окремим кредиторам банку; 5) договори (правочини) з пов`язаною особою банку, якщо така операція не відповідає вимогам законодавства України або загрожує інтересам вкладників і кредиторів банку; 6) господарські операції, де оплата значно перевищує реальну вартість товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком.

Детальний аналіз спірних договорів у сукупності із зібраними у справі доказами вказує на те, що такі договори не містять ознак, із якими законодавець на момент вчинення таких договорів пов`язував нікчемність в розумінні статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», статті 215 Цивільного кодексу України. Так, за спірними договорами не здійснювалось відчуження (продаж, міна) або передача в користування (оренда, лізинг) майна банку (підпункт 1 частини 2 статті 38); не здійснювалось кредитних операцій з наданням клієнту пільг (підпункт 2 частини 2 статті 38); не здійснювались кредитні операції, що мають на меті штучне виведення активів банку внаслідок шахрайських дій та зловмисних намірів (підпункт 3 частини 2 статті 38); спірні правочини не передбачали платіж чи операцій з майном з метою надання пільг окремим кредиторам банку (підпункт 4 частини 2 статті 38); спірні правочини не є такими, що укладались з пов`язаною особою банку (підпункт 5 частини 2 статті 38); банком не здійснювалось придбання товарів, послуг, іншого майна (підпункт 6 частини 2 статті 38).

Відтак, суд приходить до висновку, що спірні договори: Договір від 29 квітня 2014 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С.П. за реєстровим №3189 про розірвання Іпотечного договору, укладеного з ОСОБА_1 та посвідченого 09 вересня 2008 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверською І.В. за реєстровим №3271; Договір від 29 квітня 2014 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С.П. за реєстровим №3190 про розірвання Іпотечного договору№СЛ-090908-001П, укладеного з ОСОБА_1 та посвідченого 22 квітня 2011 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Погрібною Т.П. за реєстровим №884, не є нікчемними в силу статті 215 Цивільного кодексу України в розумінні статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» в редакції, що діяла на момент вчинення таких Договорів, а саме в редакції від 10 квітня 2014 року. Відтак відсутні й підстави для застосування наслідків їх недійсності.

В своєму первісному позові ПАТ «Дельта Банк» також посилався на приписи статті 17 Закону України «Про заставу», статтю 586 Цивільного кодексу України, вказуючи на те, що права за спірними договорами є заставленими на користь Національного Банку України за Договором застави майнових прав №06/ЗМП від 26 лютого 2014 року. Правила частини 2 статті 17 Закону України «Про заставу» вказують, що заставодавець може відчужувати заставлене майно тільки за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено законом. В свою чергу, правила частини 2 статті 586 Цивільного кодексу України закріплюють, що заставодавець має право відчужувати предмет застави, передавати його в користування іншій особі або іншим чином розпоряджатися ним лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором або законом.

Перевіривши наведені доводи ПАТ «Дельта Банк» та співставивши їх із зібраними у справі доказами, суд залишає такі доводи поза увагою за недоведеністю з огляду на таке.

Як вбачається зі змісту оспорюваних правочинів, за ними не здійснювалось відчуження майна, належного ПАТ «Дельта Банк». При цьому, пункт 1.1 Договору застави майнових прав №06/ЗМП від 26 лютого 2014 року визначає, що предметом застави за цим договором є майнові права за кредитними договорами, що укладені між Заставодавцем і юридичними та фізичними особами, перелік яких наведений у Додатку №1 до цього Договору. В свою чергу, вказаний Додаток №1 містить перелік кредитних договорів, проте не містить переліку договорів забезпечення. Припис статті 12 Закону України «Про заставу» визначає опис предмета застави як одну з істотних умов договору застави. Оскільки Додаток №1 до Договору застави майнових прав №06/ЗМП від 26 лютого 2014 року не містить індивідуального опису договорів забезпечення, включаючи спірні договори, який би дозволяв ідентифікувати обсяг відповідного предмету застави, твердження про віднесення спірних договорів до предмету застави за Договором застави майнових прав №06/ЗМП від 26 лютого 2014 є безпідставним, а тому не може братися до уваги.

Відповідно, укладення спірних договорів: Договору від 29 квітня 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С.П. за реєстровим №3189 про розірвання Іпотечного договору, укладеного з ОСОБА_1 та посвідченого 09 вересня 2008 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверською І.В. за реєстровим №3271; Договору від 29 квітня 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С.П. за реєстровим №3190 про розірвання Іпотечного договору№СЛ-090908-001П, укладеного з ОСОБА_1 та посвідченого 22 квітня 2011 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Погрібною Т.П. за реєстровим №884, не становило порушення наведених приписів Закону України «Про заставу» та Цивільного кодексу України, оскільки такі договори не входять до предмету забезпечення за згаданим Договором застави майнових прав №06/ЗМП від 26 лютого 2014 року та Додатком №1 до нього.

Керуючись ст. 258,259,263,264 ЦПК України, суд,-

вирішив:

Вимоги Публічного акціонерного товариства « Дельта Банк» до ОСОБА_1 треті особи Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Національний Банк України, ОСОБА_2 про визнання нікчемними правочинів недійсними та застосування наслідків недійсності правочинів - залишити без задоволення.

Вимоги ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства « Дельта Банк» треті особи Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Національний Банк України, ОСОБА_2 про визнання недійсним правочину та про визнання відсутності права - залишити без задоволення.

Судовий збір вважати сплаченим позивачами.

Рішення може бути оскаржено до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з моменту проголошення через районний суд, шляхом подачі апеляційної скарги.

Рішення ухвалено та надруковано суддею в нарадчій кімнаті.

Повний текст рішення виготовлений 15.07.2019.

Позивач : Публічне акціонерне Товариство « Дельта Банк» ЄДРПОУ 34047020, м. Київ бульвар Дружби народів, 38.

Відповідач : ОСОБА_1 ІПН НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 .

Третя особа : Фонд гарантування вкладів фізичних осіб м. Київ вул. Січових стрільців, 17.

Третя особа : Національний Банк України м. Київ вул. Інститутська,9.

Третя особа : ОСОБА_2 ІПН НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 .

Повний текст судового рішення буде виготовлено 19 липня 2019 року.

Суддя : Штих Т.В.