Ухвала

16 липня 2019 року

м. Київ

справа № 824/59/19

провадження № 61-11064ав19

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Грушицького А. І., розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 23 квітня 2019 року у справі за заявою ОСОБА_1 - представника ОСОБА_2 про скасування рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 02 листопада 2012 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

03 червня 2019 року ОСОБА_1 - представник ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Київського апеляційного суду від 23 квітня 2019 року у вказаній вище справі.

Ухвалою Верховного Суду від 26 червня 2019 року вказану касаційну скаргу залишено без руху та надано заявнику строк десять днів з дня вручення цієї ухвалидля усунення зазначених у ній недоліків, а саме - заявнику слід звернутись до суду касаційної інстанції з апеляційною скаргою, сплатити судовий збір та подати клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження, у якому навести поважні підстави для поновлення такого строку та надати докази для їх підтвердження.

10 липня 2019 року до Верховного Суду надійшло клопотання заявника про долучення до матеріалів справи: апеляційної скарги та її копій; квитанції про сплату суми судового збору; клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, у якому заявник посилається на те, що оскаржувана ухвала Київського апеляційного суду від 23 квітня 2019 року прийнята без повідомлення сторін, зазначає, що 21 травня 2019 року з Єдиного державного реєстру судових рішень йому стало відомо про оскаржувану ухвалу, при цьому не надано жодних належних письмових доказів недотримання апеляційним судом вимог, встановлених статтею 272 ЦПК України, щодо порядку видачі або направлення копій судових рішень.

Згідно частин першої та другої статті 354 ЦПК України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Європейський суд з прав людини зауважив, що норми, які регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (PERETYAKA AND SHEREMETYEV v. UKRAINE, № 17160/06 та N 35548/06, § 34, ЄСПЛ, від 21 грудня 2010 року).

Як убачається з Єдиного державного реєстру судових рішень, ухвала Київського апеляційного суду прийнята 23 квітня 2019 року, оприлюднена 26 квітня 2019 року, а зі скаргою ОСОБА_1 - представник ОСОБА_2 звернувся 03 червня 2019 року.

Положеннями статті 354 ЦПК України поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження пов`язується з моментом вручення копії відповідної ухвали суду, а на підтвердження дати вручення заявник не надав будь-яких доказів, хоча виходячи з принципу диспозитивності судового процесу такий обов`язок покладається саме на особу, яка подає скаргу.

Доводи заявника щодо ознайомлення з ухвалою у Єдиному державному реєстрі судових рішень не можуть бути взяті до уваги тому, що процесуальне законодавство не пов`язує початок перебігу процесуального строку на оскарження рішення з моментом ознайомлення з судовим рішенням у мережі Інтернет і такий спосіб отримання заявником інформації не зафіксований у часі.

Заявником не надано жодних належних письмових доказів недотримання судом вимог, встановлених статтею 272 ЦПК України, щодо порядку видачі або направлення копій судових рішень.

Враховуючи викладене заявником пропущено строк на апеляційне оскарження та не наведено поважні підстави для поновлення пропущеного строку.

Відповідно до частини першої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Норми ЦПК України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.

Разом з тим, право суду на поновлення строку не є безмежним.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод проголошено право на справедливий судовий розгляд.

Одним з елементів справедливого судового розгляду є принцип правової визначеності прав і обов`язків сторін спору та неможливість безпідставного поновлення пропущеного процесуального строку для оскарження рішення суду, що набрало законної сили, лише з метою його скасування на шкоду інтересам іншого учасника процесу.

Із практики Європейського суду з прав людини випливає, що судовий розгляд визнається справедливим за умови забезпечення рівного процесуального становища сторін, що беруть участь у спорі. Вимагається, щоб кожній із сторін була надана розумна можливість представляти свою справу у такий спосіб, що не ставить її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення без доведеності поважності причин не забезпечувало б рівновагу між інтересами сторін та правову визначеність у цивільних правовідносинах, яка є складовою верховенства права, проголошеного статтею 8 Конституції України.

Необґрунтоване поновлення процесуальних строків на оскарження «остаточного судового рішення» є порушенням принципу res judicata (правової визначеності), про що неодноразово наголошувалося у прецедентній практиці Європейського суду з прав людини.

Так, у параграфі 41 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року зазначено, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Аналогічні висновки викладені Європейським судом з прав людини у справах «Науменко проти України» від 9 листопада 2004 року, «Полтораченко проти України» від 18 січня 2005 року та «Тімотієвич проти України» від 8 листопада 2005 року.

Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, пропущеного на значний термін, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду в такому його елементі як правова визначеність.

Таким чином, оскільки апеляційна скарга ОСОБА_1 подана після спливу строку на апеляційне оскарження, наведені ним підстави для поновлення пропущеного строку визнані неповажними, інші підстави заявник не вказав, тому у відкритті апеляційного провадження слід відмовити.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 358 ЦПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

Керуючись пунктом 4 частини першої статті 358 ЦПК України

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 23 квітня 2019 року у справі за заявою ОСОБА_1 - представника ОСОБА_2 про скасування рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 02 листопада 2012 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові.

Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.

Суддя А. І. Грушицький