ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 липня 2019 р.Справа № 440/59/19

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Перцової Т.С.,

Суддів: Чалого І.С. , Жигилія С.П. ,

за участю секретаря судового засідання Ващук Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Департаменту охорони здоров`я Полтавської обласної державної адміністрації на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 04.04.2019 року, головуючий суддя І інстанції: Є.Б. Супрун, м. Полтава по справі № 440/59/19

за позовом Департаменту охорони здоров`я Полтавської обласної державної адміністрації

до Полтавської обласної ради третя особа ОСОБА_1

про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ

04 січня 2019 року Департамент охорони здоров`я Полтавської обласної державної адміністрації (далі по тексту - позивач, Департамент) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Полтавської обласної ради (далі по тексту - відповідач), в якому просив суд визнати протиправним та скасувати рішення Полтавської обласної ради від 23.12.2016 №309 "Про головного лікаря Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи".

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 04.02.2019 по справі № 440/59/19 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 ).

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 04.04.2019 по справі № 440/59/19 провадження у справі №440/59/19 за позовом Департаменту охорони здоров`я Полтавської обласної державної адміністрації до Полтавської обласної ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 , про визнання протиправним та скасування рішення - закрито.

Позивач, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали норм процесуального права, просить суд апеляційної інстанції ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 04.04.2019 по справі № 440/59/19 скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що третя особа ОСОБА_1 та відповідач у справі - Полтавська обласна рада є сторонами трудового договору - працівником та роботодавцем відповідно. Разом з тим, Департамент охорони здоров`я ПОДА не є стороною вказаного договору та учасником трудових відносин між ОСОБА_1 та Полтавською обласною радою і не звертається до суду за вирішенням трудового спору. Пояснив, що Департамент звернувся до суду з цим позовом у зв`язку з протиправністю прийнятого відповідачем рішення від 23.12.2016 №309 з огляду на факт скасування судового рішення, яке покладено в основу оскаржуваного рішення відповідача. Крім того, трудовий спір між відповідачем та третьою особою вже вирішено в порядку цивільного судочинства (постановою Верховного Суду від 03.10.2018 скасовано рішення суду першої та апеляційної інстанцій та відмовлено ОСОБА_1 у поновленні на роботі). Враховуючи викладене, вважає хибним висновок суду першої інстанції про те, що даний спір виник із трудових правовідносин та повинен вирішуватися в порядку цивільного судочинства. Стверджує, що Департамент охорони здоров`я ПОДА, звертаючись до суду з цим позовом, дотримався правил підсудності, і даний спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Третя особа у надісланому до суду письмовому відзиві просила суд апеляційної інстанції залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції - без змін. Пояснила, що оскаржуваним рішенням звільнено ОСОБА_1 з посади головного лікаря Полтавського обласного центру МСЕК 26.12.2018 у зв`язку із закінченням терміну дії трудового контракту на підставі п.2 ст.36 КЗпП України. З посиланням на ч.1 ст.1, ч.2 ст.2, ч.1 ст.3 КЗпП України стверджує, що незалежно від того, ким (працівником, власником або іншою особою) порушено справу щодо захисту прав за трудовим спором, суд розглядає її в порядку позовного провадження як трудовий спір, в якому позивачем є працівник, права якого порушено. Зазначила, що правовідносини, які склалися між сторонами, стосуються права та підстав набуття (припинення) права на працю між роботодавцем (обласною радою) та працівником. Полтавська обласна рада як уповноважений орган (роботодавець) відповідно до ст.ст.21, 24 КЗпП України укладає трудовий договір, так і у відповідності до ст.36 КЗпП України, припиняє трудовий договір. У спірних відносинах відповідач владних управлінських функцій не здійснює та є суб`єктом трудових відносин, а тому даний спір повинен розглядатися в порядку цивільного судочинства.

Сторони в судове засідання не прибули, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

У відповідності до ч.2 ст.313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Згідно з ч. 4 ст.229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 03.06.2016 у справі №545/1151/16-ц позов ОСОБА_1 до Полтавської обласної ради, Департаменту охорони здоров`я Полтавської обласної державної адміністрації, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Полтавський обласний центр медико-соціальної експертизи, Управління майном Полтавської обласної ради, про визнання рішення незаконним та поновлення на посаді - задоволено.

Визнано незаконним та скасовано рішення сесії (перше засідання) Полтавської обласної ради від 29.01.2016 №49 в частині "Про головного лікаря Полтавського обласного центру медико - соціальної експертизи", яким поновлено ОСОБА_1 на посаді головного лікаря Полтавського обласного центру медико - соціальної експертизи з 22.05.2015 та звільнено її з посади головного лікаря Полтавського обласного центру медико - соціальної експертизи з 22.05.2015 відповідно до п. 2 ст. 36 КЗпП України у зв`язку із закінченням терміну дії трудового контракту.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді головного лікаря Полтавського обласного центру медико - соціальної експертизи з 22.05.2015.

Зобов`язано Департамент охорони здоров`я Полтавської обласної державної адміністрації видати наказ про поновлення ОСОБА_1 на посаді головного лікаря Полтавського обласного центру медико - соціальної експертизи з 22.05.2015 з фактичним допущенням до виконання обов`язків на посаді головного лікаря Полтавського обласного центру медико - соціальної експертизи.

Стягнуто з Полтавської обласної ради на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 18.09.2015 по 03.06.2016 включно з розрахунку середньоденної заробітної плати, що становить 405 грн 96 коп. за один робочий день, а загалом за 179 робочих днів - 72666 грн 84 коп.

Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 29.11.2016 апеляційні скарги Департаменту, Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи, Полтавської обласної ради, виконуючого обов`язки головного лікаря Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи задоволено частково.

Скасовано рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 03.06.2016 в частині визнання незаконним та скасування пункту 1 рішення сесії (перше засідання) Полтавської обласної ради від 29.01.2016 №49 "Про головного лікаря Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи", яким було поновлено ОСОБА_1 на посаді головного лікаря Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи з 22.05.2015 та ухвалено в цій частині нове рішення, яким відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову. В іншій частині рішення суду першої інстанції та додаткове рішення цього ж суду залишено без змін.

У зв`язку з набранням судовим рішенням законної сили, керуючись пунктом 20 частини першої статті 43 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", частиною 9 статті 16 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я", пунктом 2 статті 36 КЗпП України, на підставі рішення Полтавського районного суду від 03.06.2016 та рішення Апеляційного суду Полтавської області від 29.11.2016 у справі №545/1151/16-ц Полтавською обласною радою було прийнято рішення від 23.12.2016 №309 "Про головного лікаря Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи" яким вирішено:

1. Взяти до уваги рішення Полтавського районного суду від 03.06.2016 та рішення Апеляційного суду Полтавської області від 29.11.2016 у справі №545/1151/16-ц, яким ОСОБА_1 поновлено на посаді головного лікаря Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи з 22.05.2015.

2. Визнати подовженим дію трудового контракту з ОСОБА_1 , головним лікарем Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи, з 22.05.2015 строком до 26.12.2016.

3. Звільнити ОСОБА_1 з посади головного лікаря Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи 26.12.2016 відповідно до пункту 2 статті 36 КЗпП України у зв`язку з закінченням терміну дії трудового контракту.

4. Організацію по виконанню рішення покласти на Департамент охорони здоров`я Полтавської обласної державної адміністрації (Лисак В.П.), а контроль за виконанням цього рішення покласти на управління майном Полтавської обласної ради (Сагайдачного С.І.).

Однак в подальшому, постановою Верховного Суду від 03.10.2018 у справі №545/1151/16-ц касаційні скарги виконуючого обов`язки головного лікаря Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи, Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи, Департаменту охорони здоров`я Полтавської обласної державної адміністрації, Полтавської обласної ради було задоволено. Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 03.06.2016 та рішення Апеляційного суду Полтавської області від 29.11.2016 скасовано. Постановлено нове рішення, яким відмовлено ОСОБА_1 у позові до Полтавської обласної ради, Департаменту охорони здоров`я Полтавської обласної державної адміністрації, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Полтавський обласний центр медико-соціальної експертизи, Управління майном Полтавської обласної ради, про визнання незаконним і скасування рішення обласної ради та поновлення на роботі.

У зв`язку із скасуванням Верховним Судом рішення суду, яке стало підставою для прийняття Полтавською обласною радою рішення від 23.12.2016 №309 "Про головного лікаря Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи", Департамент звернувся до адміністративного суду з позовом про визнання протиправним та скасування вищезазначеного рішення органу місцевого самоврядування.

Приймаючи рішення про закриття провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що даний спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а тому наявні підстави для закриття провадження у справі, передбачені п.1 ч.1 ст.238 КАС України.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» зводиться не лише до правової основи самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

У пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що "фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів".

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. (ч. 1 ст. 2 КАС України).

За визначенням п. 12 ч. 1 ст. 4 КАС України справою адміністративної юрисдикції у розумінні є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; 2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Пунктом 17 ч. 1 ст. 4 КАС України визначено, що публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

З аналізу вказаних норм вбачається, що юрисдикція адміністративних судів поширюється не на будь-які трудові спори, а лише ті, які пов`язані з прийняттям громадян на публічну службу, її проходженням, звільненням з неї.

Разом з цим, при наданні спору статусу публічно-правового з приводу прийняття громадян на публічну службу, проходження, звільнення з публічної служби, необхідно встановити наявність таких підстав: 1) чи проходила особа конкурс на заняття вакантної посади; 2) чи складала така особа присягу посадової особи; 3) чи присвоювався їй ранг у межах відповідної категорії посад.

Базовим (загальним) законом, що регулює суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу, є Закон України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон № 889-VIII).

Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону № 889-VIII державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Крім того, публічна служба охоплює також службу в органах місцевого самоврядування.

За визначенням ст.1 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.

Посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету (ч.1 ст.2 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування»).

Спори з приводу прийняття громадянина на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби охоплюють весь спектр спорів, що виникають у відносинах публічної служби. Разом з цим, до цієї категорії не належать трудові спори: а) керівників та інших працівників державних і комунальних підприємств, установ та організацій; б) працівників, які працюють за трудовим договором у державних органах і органах місцевого самоврядування; в) працівників бюджетних установ та інше.

Під час визначення предметної юрисдикції справ слід виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Згідно з пунктом 20 частини першої статті 43 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 №280/97-ВР виключно на пленарних засіданнях районної, обласної ради вирішуються питання, зокрема, щодо вирішення в установленому законом порядку питань щодо управління об`єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, що перебувають в управлінні районних і обласних рад; призначення і звільнення їх керівників.

Судом першої інстанції встановлено, та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що спір у даній справі стосується оскарження рішення органу місцевого самоврядування від 23.12.2016 №309 "Про головного лікаря Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи".

Вказаним рішенням відповідача фактично припинено трудові відносини між Полтавською обласною радою як роботодавцем та ОСОБА_1 як працівником.

Колегія суддів вважає за необхідне вказати, що робота третьої особи на посаді головного лікаря Полтавського обласного центру МСЕК не є публічною службою в органах державної влади, оскільки ОСОБА_1 ніколи не була державним службовцем у розумінні Закону України «Про державну службу», а є медичним працівником. Посада, з якої її було звільнено, не відноситься до державної служби. ОСОБА_1 не складала Присягу державного службовця, і їй не присвоювався ранг державного службовця, що й не заперечується самою третьою особою.

Крім того, посада позивача не пов`язана з реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом, що у розумінні ст.1 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» відрізняє роботу в органах місцевого самоврядування на умовах трудового договору від служби в органах місцевого самоврядування як публічної служби. Отже, робота позивача на посаді головного лікаря вказаної комунальної установи не є службою в органах місцевого самоврядування.

Слід відмітити, що Полтавський обласний центр МСЕК не є державним органом або органом місцевого самоврядування, а є комунальною установою, управління якою здійснює Полтавська обласна рада на підставі ст. 43 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Тобто, така посада не відноситься до публічної служби, оскільки не пов`язана з діяльністю на державних політичних посадах, професійною діяльністю суддів, прокурорів, військовою службою, альтернативною (невійськовою) службою, дипломатичною службою, іншою державною службою, службою в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Отже, відповідач у цих правовідносинах виступає не як суб`єкт владних повноважень, а як роботодавець у трудових відносинах.

Відтак, спірне рішення Полтавської обласної ради від 23.12.2016 №309 "Про головного лікаря Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи" не є рішенням суб`єкта владних повноважень, прийнятим в рамках здійснення ним владних управлінських функцій чи делегованих повноважень, натомість є рішенням роботодавця, який діє як власник комунального закладу з приводу припинення трудових відносин з третьою особою.

Крім того, колегія суддів зауважує, що правовідносини, які виникли між ОСОБА_1 та Полтавською обласною радою, вже були предметом розгляду в судах цивільної юрисдикції, за наслідком розгляду яких рішенням Верховного Суду від 03.10.2018 у справі №545/1151/16-ц у задоволенні позову ОСОБА_1 про поновлення на роботі було задоволено відмовлено.

Як свідчить зміст судових рішень у справі №545/1151/16-ц, судове провадження здійснювалося за правилами цивільного судочинства. Скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанції та приймаючи нове рішення, Верховний Суд не ставив питання щодо правильності визначення судами юрисдикції, більше того, прийняв власне рішення за цією ж процедурою.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що у цій справі відсутній спір з приводу прийняття громадян на публічну службу та її проходження, а є виключно трудовим спором, у зв`язку з чим повинен вирішуватись за правилами цивільного судочинства.

Та обставина, що позивачем та відповідачем у справі є суб`єкти владних повноважень, сама по собі не свідчить про належність даної справи до юрисдикції адміністративних судів, оскільки визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Водночас приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Таким чином, сам по собі факт прийняття органом місцевого самоврядування певного рішення ще не означає, що спір має публічно-правовий характер. Визначальним критерієм для визначення юрисдикції спору є зміст спірних відносин, а також статус його учасників.

Колегія суддів зауважує, що оскаржуваним рішенням Полтавської обласної ради від 23.12.2016 №309 "Про головного лікаря Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи" вирішено виключно питання трудових відносин між Полтавською обласною радою та головним лікарем Полтавського обласного центру МСЕК, жодних інших питань, зокрема, щодо реалізації суб`єктом владних повноважень своїх владних управлінських функцій, у ньому не порушено.

Отже, даний спір стосується виключно захисту особистого немайнового права ОСОБА_1 - права на працю, у зв`язку з чим даний спір не може вважатися публічно-правовим.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України, суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

З огляду на наведене та ураховуючи суть спірних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що цей спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому висновок суду першої інстанції про закриття провадження у справі і її розгляд в порядку цивільного судочинства є обґрунтованим.

Такий висновок суду першої та апеляційної інстанцій узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 27.02.2019 по справі № 815/6096/17, від 08.05.2019 по справі № 531/1197/15-а, яка є обов`язковою для врахування в силу ч.5 ст.242 КАС України.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ч.4 ст.229, ч.4 ст.241, ст.ст.243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу Департаменту охорони здоров`я Полтавської обласної державної адміністрації залишити без задоволення.

Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 04.04.2019 року по справі № 440/59/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя (підпис)Т.С. Перцова

Судді(підпис) (підпис) І.С. Чалий С.П. Жигилій

Повний текст постанови складено 16.07.2019 року